Постанова
Іменем України
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 607/2297/20
провадження № 61-3св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
учасники справи:
позивач (за первісним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (за первісним позовом) - ОСОБА_2 ,
позивач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
відповідач (за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року у складі судді Позняка В. М. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в складі колегії суддів: Дикун С. І.,Парандюк Т. С., Хоми М. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого під час шлюбу особистою власністю подружжя.
Короткий зміст позовних вимог
В лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
Позивач просила:
- визнати за нею право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію 1/2 ідеальної частки автомобіля Chevrolet Cruze, реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на вказаний автомобіль.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що вказане майно придбане сторонами за час шлюбу та є спільною сумісною власністю.
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого під час шлюбу особистою власністю подружжя.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог посилався на те, що спірну квартиру він набув у власність хоч і за час шлюбу, але не за спільні кошти. Зокрема, вартість пайової участі в будівництві оплатив його батько, який пізніше безоплатно передав йому майнові права.
Позивач (за зустрічним позовом) просив:
- визнати особистою власністю ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Тернопільського районного суду від 19 травня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено.
В порядку поділу майна подружжя:
- визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 ;
- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 809,50 грн грошової компенсації 1/2 ідеальної частки автомобіля Chevrolet Cruze, тип загальний легковий - загальний седан В, об'єм двигуна 1796, колір сірий, рік випуску 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , припинивши право спільної власності ОСОБА_1 на вказаний автомобіль.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна, набутого під час шлюбу особистою приватною власністю подружжя відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 7 201,42 грн судових витрат по сплаті судового збору та судової автотоварознавчої експертизи.
Повернуто з державного бюджету ОСОБА_1 1 723,88 грн зайво сплаченого судового збору.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, що спірна квартира є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, оскільки набута під час шлюбу, а тому є підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вищевказаної квартири. Спірний автомобіль зареєстрований за ОСОБА_2 та перебуває у його користуванні, є неподільною річчю, позивачем за первісним позовом, як іншим з подружжя, не використовується, тому суд дійшов до висновку, що поділ транспортного засобу, який є спільним майном подружжя, слід здійснити шляхом стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 70 809,50 грн вартості належної їй 1/2 частки у спільному автомобілі.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 червня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 25 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Додаткове рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що витрати позивача на професійну правничу допомогу дійсно мали місце та підтверджуються належними і допустимим доказами.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року залишено без змін.
Додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 07 червня 2021 року змінено. Зменшено стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 із 25 000,00 грн до 10 000,00 грн.
Судові витрати, понесені в апеляційному суді, покладено на сторони в межах сум, ними понесених.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю подружжя та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину вищевказаної квартири в порядку поділу майна подружжя. При цьому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визнання спірної квартири його особистою приватною власністю.
З урахуванням критеріїв співмірності, складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, об'єму спільного сумісного майна та враховуючи, що спір стосувався фактично лише щодо однієї квартири, колегія суддів вважала, що зазначені представником ОСОБА_1 та стягнуті судом в повному обсязі витрати на правничу допомогу в розмірі 25 000,00 грн є завищеними.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартири та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартири, а зустрічний позов задовольнити.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
11 квітня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
В касаційній скарзі зазначається, що суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що переуступка кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору, який перебуває в шлюбі, без компенсації вартості такого боргу кредитору, слід вважати дарунком в розумінні статті 718 ЦК України, який є особистою власністю нового кредитора та не відноситься до об'єктів спільної сумісної власності подружжя.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 07 червня 2009 року, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03 червня 2020 року у справі № 607/1402/20.
В цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 10 березня 2017 року, виданим Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області та 28 березня 2012 року - дочка ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 від 10 березня 2017 року, виданим Тернопільським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області (т. 1 а. с. 52, 53).
27 квітня 2010 року між ОСОБА_5 (батьком ОСОБА_2 ) та TOB «Тернопільбуд» укладено договір № 102 про організацію та проведення будівництва квартири АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 55).
На виконання цього договору ОСОБА_5 сплатив грошові кошти згідно банківських квитанції ПАТ КБ «ПриватБанк» від 27 квітня 2010 року № 18.319.1 на суму 55 829,00 грн; від 29 червня 2010 року № 18.363.1 на суму 70 958,00 грн; від 02 серпня 2010 року № 81.1.1 на суму 133 074,00 грн; від 26 листопада 2010 року № 1201.452.1 на суму 39 960,00 грн, загальна сума 299 321,00 грн.
ОСОБА_5 26 листопада 2010 року звернувся до TOB «Тернопільбуд» із заявою, у якій просив договір від 27 квітня 2010 року № 102 про організацію та проведення будівництва спірної квартири переоформити на його сина ОСОБА_2
26 листопада 2010 року між позивачем ОСОБА_2 та TOB «Тернопільбуд» був укладений договір № 102-1 (нова редакція) про організацію та проведення будівництва квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 3.5.1 договору, кошти в розмірі 299 321,00 грн, надані TOB «Тернопільбуд» згідно договору від 27 квітня 2010 року № 102, були зараховані як оплата вартості спірної квартири (т. 1 а. с. 57).
В грудні 2010 року ТОВ «Тернопільбуд» звернулося до Тернопільського міського голови із проханням оформити право власності 90-квартирного житлового будинку на АДРЕСА_1 , в тому числі за ОСОБА_2 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .
Згідно із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 24 січня 2011 року, виданим виконкомом Тернопільської міської ради на підставі рішення від 29 грудня 2010 року № 183, ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
З 03 грудня 2011 року у вказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та їхні діти - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .
Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 , з 11 березня 2019 року ОСОБА_2 є власником транспортного засобу Chevrolet Cruze, тип загальний легковий - загальний седан В, об'єм двигуна 1796, колір сірий, рік випуску 2011, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_6 , реєстраційний номер НОМЕР_1 . Вартість автомобіля, згідно висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21 вересня 2020 року № 1016/20-22, становить 141 619,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У касаційній скарзі заявник оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 ідеальну частку квартирита в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, таким чином Верховний Суд переглядає справу лише у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою. Договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.
Згідно зі статтею 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року в справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Частиною першою статті 57 СК України встановлено перелік майна, яке є особистою приватною власністю дружини, чоловіка: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.
Критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: час набуття такого майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.
Тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 не надав належних та допустимих доказів набуття спірної квартири за особисті кошти, не довів, що спірне майно подароване йому в спосіб, передбачений законом.
Посилання ОСОБА_2 , що спірна квартира придбана за кошти батька є безпідставними, оскільки факт сплати коштів родичем одного із членів сім'ї на купівлю спільного майна в інтересах сім'ї не може свідчити про те, що ці кошти передано на особисті потреби лише комусь одному із подружжя.
Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 695/2112/16-ц (провадження № 61-13753св20).
Крім того, вказане не спростовує презумпції права спільної сумісної власності подружжя на вказану квартиру, оскільки матеріали справи не містять договору дарування коштів чи іншого договору, які б підтверджували право особистої приватної власності на спірне нерухоме майно.
Також, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_5 знав, що на час переоформлення за його особистою заявою договору № 102 про організацію та проведення будівництва квартири АДРЕСА_1 , за яким була проведена повна оплата передбаченої пунктом 2.1 договору суми - 299 321,00 грн та укладення нового договору № 102-1 між ТОВ «Тернопільбуд» та ОСОБА_2 , останній перебував у шлюбі, однак батько не обумовив передачі вказаних коштів у власність виключно сину, а не в інтересах сім'ї сина.
Тому, суди зробили правильний висновок про відсутність підстав вважати, що квартира, яка набута у власність на підставі вищезазначеного договору є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Враховуючи вищезазначене, обґрунтованим є висновок судів першої та апеляційної інстанцій про те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю та підлягає поділу між подружжям, оскільки була набута подружжям за час шлюбу і презумпція спільної сумісної власності на це майно ОСОБА_2 не спростована.
Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 19 травня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року в частині первісного позову про визнання права власності на 1/2 ідеальну частку квартири та зустрічного позову про визнання майна, набутого під час шлюбу особистою власністю подружжязалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров