Постанова
Іменем України
23 травня 2022 року
м. Київ
справа № 752/26176/18
провадження № 61-16697св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року у складі судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у складі колегії суддів: Голуб С. А., Ігнатченко Н. В., Таргоній Д. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про зміну способу стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 грудня 2012 року між нею та відповідачем зареєстровано шлюб.
Від шлюбу сторони мають дитину: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У червні 2015 відповідач залишив її з дитиною, якій на той момент ще не виповнилося і одного року, фактично припинивши шлюбно-сімейні відносини.
22 листопада 2017 рішенням Голосіївського районного суду м. Києва шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
Вказувала, що відповідач залишив родину у 2015 році і з того часу впродовж останніх трьох років жодного разу не навідався до сина, не цікавився його життям і здоров'ям. Дитина знаходиться на повному її утриманні.
Крім того, відповідач експлуатує родинний зв'язок з нею і дитиною задля власного незаконного збагачення.
20 листопада 2017 року з процесів, ініційованих за участі ОСОБА_2 у Французькій Республіці, її адвокату стало відомо, що відповідач за період з січня 2017 по жовтень 2017, як співробітник Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), отримував у м. Парижі, Франція, наступні виплати на ОСОБА_4 і дитину: «допомогу на сім'ю (дружину)» в розмірі 3 474 євро 96 євроцентів, «допомогу на сім'ю (дружину)» в розмірі 1 868 євро 91 євроцент, «компенсацію на сімейне житло» у розмірі 3 355 євро 44 євроценти.
У Французькій Республіці відкрито справу у кримінальному провадженні по факту залишення родини відповідачем, незаконному отриманню документів на дитину за відсутності згоди матері і незаконному збагаченню з причин використання «родинного» зв'язку з позивачем та дитиною.
Крім того, враховуючи наявність в Виписці зі свідоцтва про народження прізвище дитини інформації про батька дитини, існує проблема з реєстрацією місця проживання дитини, що в свою чергу, не дає можливості щодо отримання безкоштовної медичної допомоги та інших передбачених законом послуг за місцем проживання.
Враховуючи викладене просила суд: змінити спосіб стягнення аліментів, що стягуються з відповідача за рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року, яким стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно на тверду грошову суму в розмірі 65 000 грн, що в середньому є еквівалентом 2 000 євро, щомісячно, але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту набрання рішення суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття; позбавити відповідача батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; судові витрати покласти на відповідача.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів, суди попередніх інстанцій виходили із того, що відповідач виконував свої зобов'язання по утриманню сина та перераховував кошти позивачу, що підтверджується виписками по рахунку. При цьому позивач ніяк не обґрунтувала та не довела необхідність нового розміру аліментів саме в сумі 65 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, суди виходили із того, що батько дитини бажає спілкуватися з дитиною, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а з наданих сторонами доказів не встановлена протиправна поведінка та свідоме нехтування останнім своїх батьківських обов'язків. Крім того, судами зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на застосування якого позивачем не було надано відповідних доказів.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У жовтні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2021 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, провадження № 61-3357св21, від 27 січня 2021 року у справі № 398/4299/17, провадження № 61-2861св20, від 16 січня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-36265св18, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17, провадження № 61-12023св18, від 27 травня 2020 року у справі № 128/3673/8, провадження № 61-43813св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Крім того, підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не досліджено і проігноровано докази, а саме те, що відповідачем у Республіці Франція отримано спеціальний дозвіл на проживання дитини як на громадянина Аргентини на ім'я ОСОБА_5 , тобто на змінене прізвище дитини; рішення Апеляційного суду м. Ліона від 20 березня 2015 року про неможливість зміни прізвища дитини, яким встановлена неможливість зміни прізвища дитини сторін у Республіці Франція; електронне листування позивача з ЮНЕСКО щодо проведення службового розслідування відносно дій відповідача з отримання ним документів дитині на змінене прізвище.
Відповідач у період з 2017 року по 2018 рік в обхід закону отримував виплати «допомогу на сім'ю (дитину)», у зв'язку із чим здійснював тривале економічне насилля дитини і не виконував рішення по зобов'язанню сплати аліментів.
Також суди не звернули уваги на те, що у Французькій Республіці відкрито справу у кримінальному провадженні по факту залишення родини ОСОБА_2 , незаконному отриманні документів на дитину.
При цьому служба у справах дітей Голосіївської РДА у м. Києві оцінила дії відповідача як економічне насилля проти дитини і рекомендувала відповідача позбавити батьківських прав. Також не враховано наявність кримінальних проваджень відносно відповідача щодо ухилення від сплати аліментів, щодо погрози життю ОСОБА_1 та відкриту у Французькій Республіці справу у кримінальному провадженні по факту залишення родини ОСОБА_2 .
Вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав не призведе до відібрання дитини у батька, оскільки вона з ним не проживає, не має фізичного і духовного зв'язку протягом останніх шести років. При цьому позбавлення батьківських прав відповідача не виключає можливість побачення батька із своєю дитиною за наявності бажання.
З огляду на викладене, вважає, що висновки судів про відсутність економічного насилля відносно дитини не відповідає матеріалам справи.
Крім того, суди не дослідили того факту, що відповідач починаючи з 12 вересня 2017 року не привітав сина з днем народження чи будь-яким іншим святом, не надав доказів фактичної батьківської участі у житті дитини і інтересу до життя дитини. Вважає, що відповідач не надав, а матеріали справи не містять жодних об'єктивних обставин, які б могли слугувати підтвердженням винятковості ситуації щодо невиконання ним батьківських обов'язків.
Також судами не було проаналізовано зміст рішення суду по справі № 752/16443/16-ц і дійсні виплати аліментів дитині з боку відповідача, які не відповідають навіть мінімально встановленим законодавством сумам і прожитковому мінімуму.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
15 грудня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб, зареєстрований органом реєстрації актів цивільного стану м. Ліон 04 округа (Рона), актовий запис № 225.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син ОСОБА_3 , що підтверджується випискою зі свідоцтва про народження № НОМЕР_1 , виданого органом реєстрації актів цивільного стану м. Ліон 04 Округа (Рона) 28 березня 2015 року.
На підставі згоди відповідача на виїзд дитини в період з березня по серпень 2016 року за кордон позивач разом з сином приїхала і залишалась в Україні.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про стягнення аліментів та позбавлення батьківських прав задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідної вікової категорії щомісяця, починаючи з дати подання позовної заяви, а саме з 10 жовтня 2016 року, і до повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Рішенням колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав скасовано. В цій частині ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - служба у справах дітей Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 липня 2018 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року залишено без змін.
Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 вересня 2018 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду м. Києва від 12 вересня 2017 року за нововиявленими обставинами відмовлено.
ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , в якій проживає разом із сином.
Відповідно до акту обстеження умов проживання від 26 жовтня 2017 року служби у справах дітей Голосіївської районної державної адміністрації у м. Києві, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , складається з двох кімнат, дитина проживає в окремій кімнаті, для проживання дитини створені нормальні умови.
Також син позивача відвідує розвиваючі та спортивні заняття з плавання у фітнес-клубі « Спорт Лайф » (ТОВ «Актив Спорт»), у спортивному клубі Кіокушин «Волот» з карате та в спеціалізованій дитячо-юнацькій спортивній школі олімпійського резерву м. Києва зі спортивної гімнастики.
Згідно відповіді Державної прикордонної служби України № 0.184-17045/0/15-20-Вих від 17 червня 2020 року відповідач перетинав кордон: 26 червня 2015 року Брюсель-Київ, 30 червня 2015 року Київ-Брюсель, 25 липня 2015 року Барселона-Київ, 26 липня 2015 року Київ-Барселона, 10 вересня 2017 року Париж-Київ, 13 вересня 2017 року Київ-Париж, 19 жовтня 2017 року Париж-Київ, 22 жовтня 2017 року Київ-Анкара, 09 грудня 2017 року Париж-Київ, 12 грудня 2017 року Київ-Амстердам, 21 січня 2018 року Париж-Київ, 25 січня 2018 року Київ-Париж, 11 листопада 2018 року Париж-Київ, 14 листопада 2018 року Київ-Париж, 05 червня 2019 року Франкфурт-Київ, 06 червня 2019 року Київ-Прага, 18 грудня 2019 року Париж-Київ, 20 грудня 2019 року Київ-Шарджа, 21 січня 2020 року Бове-Київ, 25 січня 2020 року Київ-Варшава.
Окрім того, відповідач звертався через свого представника ОСОБА_6 до Голосіївського управління поліції ГУНП у м. Києві із заявою про зникнення дитини від 22 січня 2020 року. Як вбачається з довідки про результати розгляду матеріалів ЄО Голосіївського УП ГУНП № 4210 від 22 січня 2020 року за зверненням громадянина Аргентини ОСОБА_2 щодо перешкоджання в участі у вихованні дитини від 03 лютого 2020 року зазначено, що дана подія належить до сфери цивільно-правових відносин і може бути вирішена в судовому порядку.
Відповідач неодноразово звертався до органів Національної поліції з приводу перешкоджання позивачем контакту відповідача з дитиною (т.1, а. с. 114, 115; т. 3, а. с. 144, 145, 171-175). Також відповідач неодноразово звертався до позивача із проханням надати можливість бачитися з сином, про що свідчать електронні листи, копії яких знаходяться в матеріалах справи: від 05 жовтня 2017 року (т. 2, а. с. 119), лист від 10 жовтня 2017 року (т. 2; а. с. 125), від 05 грудня 2017 року (т. 2; а. с. 129), від 11 січня 2018 року (т. 2, а. с. 131), численні електронні листи та повідомлення у період з 15 грудня 2019 року по 09.02.2020 (т. 3 а.с. 183), а спроби відповідача побачити сина в Іспанії 28.10.2018 та 13.02.2019 виявилися безрезультатними (т. 1 а. с. 123).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення із таких підстав.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо позбавлення батьківських прав
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Верховний Суд виходить з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування (якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад.
Згідно із статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Верховний Суд виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Водночас позбавлення батьківських прав батька щодо неповнолітньої дитини є крайнім заходом впливу.
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини.
При цьому ухвалюючи оскаржувані судові рішення в частині позовних вимог щодо позбавлення батьківських прав, судами попередніх інстанцій було враховано надані докази вчинення батьком дій, які свідчить про небайдужість до дитини, з урахуванням встановлених обставин про те, що неактивна участь батька в житті сина спричинена, у тому числі, тривалим конфліктом між сторонами, проживанням відповідача на значній відстані від сина, тому дійшли правомірного висновку, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у вказаній частині.
Крім того, в провадженні Голосіївського районного суду м. Києва з січня 2019 року знаходиться справа № 752/1734/19 за позовом ОСОБА_2 в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, Міністерство юстиції України, про забезпечення права на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з одним із батьків.
Отже, судами було обґрунтовано враховано, що наявність спору між батьками дитини щодо зустрічей батька з дитиною також підтверджує зацікавленість відповідача у житті дитини.
При цьому під час розгляду справи суди, з урахуванням положень частини шостої статті 19 СК України, правомірно не врахували наданий позивачем висновок Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 21 червня 2019 року, яким було визнано доцільним позбавити відповідача батьківських прав відносно сина, оскільки у вказаному висновку не було наведено обставин, які б могли бути підставою для задоволення позовних вимог у вказаній частині і яким судами не було надано оцінки під час розгляду справи.
З урахуванням встановлених обставин, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про недостатність доказів та мотивів, які б свідчили про наявність підстав для позбавлення відповідача батьківських прав щодо своєї дитини.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49).
ЄСПЛ у справі «Савіни проти України» вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.
При цьому, у конкретній ситуації враховується, що з іншої сторони держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 52).
Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх причин для позбавлення відповідача батьківських прав як і гострої соціальної необхідності у цьому, тому такий захід впливу не є необхідним у демократичному суспільстві і суди першої та апеляційної інстанцій діяли у межах своєї дискреції.
Щодо зміни способу стягнення аліментів
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
За змістом статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до частини третьої статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
За положеннями статті 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
В частині першій статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.
Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.
Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження (частина третя статті 181 СК України). Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).
При розгляді позовів, заявлених із зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов'язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року № 6-143цс13.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом із тим, з урахуванням вищевикладеного висновку Верховного Суду України та вказаних норм процесуального та матеріального права, ОСОБА_1 не навела доказів наявності відповідних обставин, які б давали підстави для задоволення позовних вимог в частині зміни способу стягнення аліментів та встановлення нового розміру аліментів у сумі 65 000 грн, що в середньому є еквівалентом 2 000 євро, щомісячно але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Доводи касаційної скарги про те, що відповідач вчиняє відносно дитини економічне насилля не можуть бути прийняті судом з огляду на таке.
Так, судами встановлено, що відповідно до рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року відповідач сплачує аліменти, що підтверджується виписками про переказ коштів на рахунок позивача як оплату аліментів сину ОСОБА_3 .
При цьому судами враховано, що згідно пояснень позивача, наданих в рамках розгляду справи у суді Великої інстанції Парижа стосовно екзекватури рішень Голосіївського районного суду м. Києва від 02 лютого 2017 року та Київського апеляційного суду від 12 вересня 2017 року (справа № 752/16443/16-ц), відповідач сплачує 420 євро на іспанський рахунок позивача, але ці гроші не йдуть на користь дитині, адже спрямовуються на погашення боргу перед її батьком (т. 2, а. с. 61-77, 227-232).
Також сплата відповідачем аліментів підтверджується банківськими виписками, які надані відповідачем.
Посилання касаційної скарги на неналежне виконання відповідачем свого обов'язку зі сплати аліментів не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог у вказаній частині, оскільки, якщо, на думку позивача, відповідач неналежно виконує свої обов'язки з утримання дитини, вона не позбавлена права звернутися до органів, які здійснюють примусове виконання рішення суду.
Доводи заявника у касаційній скарзі про неврахування судами наведених нею висновків Верховного Суду під час розгляду справи не можуть бути прийняті судом, оскільки судові рішення у справі, яка переглядається, та у вказаних постановах ухвалено за різних фактичних обставин, а отже висновки, наведені у вказаних постановах, не є релевантними.
Доводи касаційної скарги про те, що судами не було досліджено зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не можуть бути прийняті судом, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду клопотання про передачу вказаної справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і передача справи необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з частиною п'ятою статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом із тим, наведені ОСОБА_1 аргументи для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в розумінні приписів статті 403 ЦПК України, не є тими обставинами, які містять виключну правову проблему та мають значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 06 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 вересня 2021 року у залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: Н. Ю. Сакара
О. М. Осіян
В. В. Шипович