Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 408/6878/19-ц
провадження № 61-10170св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєднов Олександр Анатолійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого
2021 року у складі судді Третяка О. Г. та постанову Луганського апеляційного суду від 28 травня 2021 року у складі колегії суддів:
Назарової М. В., Лозко Ю. П., Стахової Н. В.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - УВД ФСС у Луганській області) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєднов О. А., про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом.
Позовна заява мотивована тим, що приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим О. А. 07 червня 2018 року на ім'я відповідачки було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті її чоловіка ОСОБА_2 . Зокрема, у свідоцтві зазначено, що до складу спадщини померлого входить: право на суми щомісячних страхових виплат за грудень 2014 року, за період з 01 травня 2015 року по 30 листопада 2016 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня по грудень 2014 року в розмірі 75 691,30 грн.
Посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України від 05 листопада
2014 року № 637, позивач вважає, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, яким є чоловік відповідачки, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження у повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Померлий ОСОБА_2 20 січня 2015 року звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кремінському районі Луганської області із заявою про продовження щомісячних страхових виплат, у зв'язку з чим йому були продовжені щомісячні страхові виплати з 01 січня 2015 року по 30 квітня 2015 року. З 01 травня 2015 року щомісячні страхові виплати були припинені через закінчення терміну дії довідки про тимчасово переміщену особу. Більше померлий не звертався з відповідною заявою до робочих органів Фонду. Щомісячні страхові виплати за цей період могли бути нараховані померлому лише на підставі його заяви робочим органом Фонду за фактичним місцем його проживання (перебування).
Оскільки ОСОБА_2 не скористався своїм правом на отримання страхових виплат відповідно до чинного законодавства, тому ОСОБА_1 як спадкоємець також не має права на отримання цих страхових коштів у розумінні статей 1216, 1218, 1227 ЦК України, у зв'язку із чим позивач вважав, що приватним нотаріусом неправомірно включено до складу спадщини вказані суми страхових виплат померлого.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Луганського апеляційного суду від 28 травня 2021 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що спадкодавець ОСОБА_2 мав право на нарахування та виплату страхових виплат незалежно від звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території, а спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України мала право на отримання страхових виплат в порядку спадкування за законом, а тому відсутні правові підстави, передбачені статтею 1301 ЦК України, для визнання недійсним свідоцтва на спадщину за законом від 07 червня 2018 року, виданого державним нотаріусом Приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізьської області Бєдновим О. А., в частині включення до складу спадщини ОСОБА_1 недоотриманих її чоловіком ОСОБА_2 сум щомісячних страхових виплат у розмірі 75 691,30 грн.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У червні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга УВД ФСС у Луганській області на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 03 лютого
2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 28 травня
2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі УВД ФСС у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19, провадження № 61-15863св20,
від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц, провадження
№ 61?17311св19, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1316/2227/11, провадження № 61-12290св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що за життя потерпілий ОСОБА_2 не виявив достатньої волі на те, щоб відновити нарахування щомісячної грошової суми у зв'язку із втратою професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, указані суми йому за життя не нараховувались і вони не можуть входити до складу спадщини після його смерті. Включення до складу спадщини не нарахованих страхових виплат означатиме включення до складу спадщини того майна, якого не існує. Застосування іншого підходу фактично означатиме унеможливлення перегляду нотаріусом або судом тих правовідносин, які виникли за час життя спадкодавця і стосовно законності яких спадкодавець не висловив жодних претензій.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не поданий
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що потерпілий ОСОБА_2 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Луганську з 13 листопада 2013 року, мав зареєстрований страховий випадок трудове каліцтво, що сталось 09 березня 2006 року.
Враховуючи, що відділення Фонду в м. Луганську, яке наразі знаходиться на окупованій території, і не було переміщено на територію України, яка підконтрольна органам державної влади, тому всі нарахування та виплати страхових платежів ОСОБА_2 було припинено з 01 грудня 2014 року.
Згідно з довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27 листопада 2014 року № 0915001572, ОСОБА_2 був взятий на облік як внутрішньо переміщена особа у м. Кремінна Луганської області.
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Українив Кремінському районі Луганської області від 12 лютого 2015 року № 1215/6429/6429/9 продовжено потерпілому ОСОБА_2 щомісячні страхові виплати з 01 лютого 2015 року по 30 квітня 2015 року.
З 01 травня 2015 року щомісячні страхові виплати відділенням в Кремінському районі були припинені у зв'язку із закінченням терміну дії довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 27 листопада 2014 року № 0915001572.
Більше ОСОБА_2 з відповідною заявою до робочих органів Фонду не звертався.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер.
ОСОБА_1 є спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно запиту, зробленого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Бєдновим О. А. стосовно інформації про наявність та суму не отриманих будь-яких страхових виплат (регрес) на ім'я ОСОБА_2 , УВД ФСС у Луганській області листом
від 31 липня 2017 року № 02/1669 надано інформацію наступного змісту: «Потерпілому ОСОБА_2 , що мешкав за адресою: АДРЕСА_1 , не виплачено: щомісячні страхові виплати за червень - листопад 2014 року на загальну суму 23 175,90 грн та доплата по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року в сумі 789,84 грн. Також, необхідно донарахувати потерпілому щомісячні страхові виплати за грудень 2014 року, за період з 01 травня 2015 року по
30 листопада 2016 року та доплату по перерахунку щомісячних страхових виплат з 01 березня 2014 року за грудень 2014 року на загальну суму 83 356,00 грн».
Відповідачкою отримано свідоцтво про право на спадщину за законом від 07 червня 2018 року, згідно якого до складу спадщини увійшли недоотримані страхові виплати у розмірі 75 691,30 грн, які належали померлому
ОСОБА_2 .
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що
ОСОБА_2 за життя із заявою за новим місцем знаходження відділення Фонду після закінчення дії його довідки як внутрішньо переміщеної особи (з 01 травня 2015 року) не звертався, не скористався своїм правом на отримання призначених страхових виплат, а тому страхові виплати не можуть входити до складу спадщини, оскільки за життя у спадкодавця не виникло права на ці виплати. Законодавством не передбачено здійснення страхових виплат потерпілим, які не перемістились з тимчасово окупованої території.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України), крім прав і обов'язків що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 ЦК України (стаття 1219 ЦК України).
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються
членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини (стаття 1227 ЦК України).
Тлумачення статті 1227 ЦК України свідчить, що:
- цією нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім'ї спадкодавця на отримання належних йому та неотриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім'ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім'ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім'ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;
- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім'ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім'ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов'язкової частки (стаття 1241 ЦК), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК). Відповідно при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;
- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов'язана з його суб'єктивним правом (зокрема, право на страхові виплати). Саме тому
у членів сім'ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК за яких члени сім'ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат та випадки за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати.
Законом України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який з 01 січня 2015 року діє у редакції Закону України від 28 грудня 2014 року № 77-VІІ та має назву «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначає економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.
Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 21 Закону України № 1105-ХІV (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, виплачуючи йому, зокрема, щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого.
Статтею 40 вказаного Закону (в редакції до 01 січня 2015 року) було передбачено, що страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання. Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком.
Відповідно до частини десятої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та пункту 1.10 Порядку призначення, перерахування та проведення страхових виплат, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
27 квітня 2007 року № 24, належні суми страхових виплат, що з вини Фонду не були своєчасно виплачені особам, які мають на них право, у разі смерті цих осіб виплачуються членам їхніх сімей, а в разі їх відсутності - включаються до складу спадщини.
Звертаючись до суду з цим позовом, Фонд посилався на те, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, яким є чоловік відповідачки, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади України здійснюють свої повноваження у повному обсязі, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Померлий ОСОБА_2 20 січня 2015 року звертався до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Кремінському районі Луганської області із заявою про продовження щомісячних страхових виплат, у зв'язку з чим йому були продовжені щомісячні страхові виплати з 01 січня 2015 року по 30 квітня 2015 року.
З 01 травня 2015 року щомісячні страхові виплати були припинені через закінчення терміну дії довідки про тимчасово переміщену особу. Більше померлий з відповідною заявою до робочих органів Фонду не звертався.
Разом з тим, статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
На час виникнення спірних правовідносин ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, запроваджено не було.
Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).
У статті 46 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХІV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час припинення страхових виплат) передбачено випадки припинення страхових виплат і надання соціальних послуг:
1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;
3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;
4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;
5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 1105-ХІV (у редакції від 28 грудня 2014 року № 77-VІІІ) Кабінет Міністрів України визначає особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення АТО або зони надзвичайної ситуації).
Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи наведено у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).
Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Як зазначено в статті 2 цього Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції.
Жодним законом України не визначено такої підстави для припинення соціальних виплат, як відсутність у особи її реєстрації як внутрішньо переміщеної та повторне не звернення до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території.
У постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі
№ 243/8684/19-ц (провадження № 61-22401св19) зазначено, що не є підставою для припинення страхових виплат особі ненадання (припинення дії) їй довідки про взяття на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, та не звернення цієї особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території із заявою про подальше здійснення відповідних нарахувань. При цьому, колегія суддів виходила з того, що право на отримання страхових платежів закріплено за особою на підставі положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» і може бути обмежено лише введенням воєнного чи надзвичайного стану на окремій території чи на всій території України. З огляду на викладене колегія суддів зробила висновок про те, що не звернення особи до робочих груп Фонду на підконтрольній Україні території після припинення нарахування страхових виплат унаслідок невзяття такої особи на облік як внутрішньо переміщеної (припинення дії довідки), не припиняє право її спадкоємців на отримання таких виплат на підставі статті 1227 ЦК України у порядку спадкування за законом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц (провадження № 14-271цс18), постанові Верховного Суду від 17 грудня 2018 року у справі № 243/5697/16-ц (провадження
№ 61-34175св18) та у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 227/2802/16-ц (провадження № 61-6270св18), від 12 травня
2021 року у справі № 243/9109/19 (провадження № 61-137св20) зазначено про те, що, підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.
За таких обставин припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю, а тому спадкоємець ОСОБА_1 відповідно до положень статті 1227 ЦК України має право на отримання страхових виплат у порядку спадкування за законом.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного судувід 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20).
При цьому, у вказаній справі Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі
№ 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, на які зокрема посилався й заявник у касаційній скарзі.
З огляду на вказане колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги є безпідставними та зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області залишити без задоволення.
Заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області
від 03 лютого 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду
від 28 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян