Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 757/51848/17-ц
провадження № 61-7038св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва
від 22 червня 2020 року у складі судді Батрин О. В. та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року у складі колегії суддів:
Писаної Т. О., Приходька К. П., Журби С. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») про захист прав споживачів.
Позовні вимоги, з урахуванням змінених позовних вимог від 10 липня
2019 року, мотивовані тим, що 01 березня 2012 року між сторонами у Кримському відділенні ПАТ КБ «Приватбанк» укладено депозитний договір №SАМDN25000724055638, внесок «Стандарт 60 міс.», зі строком на 60 місяців, з нарахуванням 18% річних, сума вкладу позивача - 741 523,00 грн.
18 вересня 2014 року між позивачем та автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників» укладений договір уступки прав (вимог) № 46/275470-361639, відповідно до умов якого позивач частково відступила право вимоги за договором банківського вкладу №SАМDN25000724055638 від 01 березня 2012 року на суму 183 786,40 грн.
З урахуванням невиконання відповідачем з березня 2014 року зобов'язань за депозитним договором в частині сплати відсотків та повернення суми вкладу, ОСОБА_1 просила стягнути з останнього суму вкладу у розмірі 569 073,16 грн, 257 192,75 відсотків за вкладом, 12 494,29 грн суми 3 % річних та 133 623,75 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року позов задоволено частково.
Стягнено з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму вкладу у розмірі 569 073,16 грн, відсотки у розмірі 257 192,75 грн, 3% річних у розмірі 10 176,03 грн та інфляційні втрати у розмірі 99 445,78 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами спору виникли правовідносини на підставі укладеного між ними депозитного договору, який не виконується відповідачем в частині виплати відсотків та повернення суми вкладу, а тому наявні підстави для стягнення вказаної заборгованості.
Крім того, оскільки відповідачем не було виконано грошове зобов'язання щодо нарахування процентів за користуванням вкладу в обумовлені строки, суд дійшов висновку, що позивач має право на стягнення 3% річних від простроченої суми з урахуванням заяви про застосування строку позовної давності лише за період з 28 липня 2014 року по 27 липня 2017 року у розмірі 10 176,03 грн та інфляційні втрати за вказаний період з урахуванням індексу інфляції станом на 27 липня 2017 року у розмірі 99 445,78 грн.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 22 червня 2020 року змінено в частині розміру нарахованих до стягнення 3% річних, інфляційних втрат та розподілу судового збору, виклавши резолютивну частину рішення в цій частині в наступній редакції: «Стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 3 % річних у розмірі 6 629,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 78 387,52 грн». Вирішено питання про розподіл судових витрат. В решті рішення залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми вкладу, відсотків та 3% річних з інфляційними втратами, проте змінив рішення суду першої інстанції в частині періоду, за який слід стягнути нараховані відповідно до статті 625 ЦК України суми 3% річних та інфляційних нарахувань.
Апеляційний суд дійшов висновку, що нараховані згідно із статтею 625 ЦК України суми підлягають стягненню за три роки, що передують зверненню з позовом, але у межах позовних вимог, а саме з 06 вересня 2014 року по
28 лютого 2017 року, що складає 6 629,98 грн суми 3 % річних та
78 387,52 грн інфляційних втрат.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
У квітні 2021 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення в частині задоволених вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, провадження № 61-43404св18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не надали належної оцінки доказам, наявним у справі, які свідчать про відсутність зобов'язання у банку перед позивачем та неналежність відповідача у справі, оскільки ним за договором б/н від 17 листопада 2014 року було переведено борг на ТОВ ФК «Фінілон», тому саме воно є належним відповідачем у справі. Докази на підтвердження надання позивачем згоди у вигляді «мовчазної згоди» наявні у матеріалах справи та доводять правомірність дій банка, а тому в межах розгляду даної справи суду необхідно встановити факт порушення, невизнання чи оспорення прав і інтересів позивача саме вказаним ним у позові відповідачем, який, як вважає банк, є неналежним.
Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» здійснювалося нарахування відсотків по депозитному договору до укладення договору про переведення боргу, що підтверджується витягом з електронного додатку до договору про переведення боргу, та враховуючи, що банк з 17 листопада 2014 року не несе зобов'язань за депозитним договором, який є предметом спору, тому нарахування та стягнення з банку відсотків, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2021 року до Верховного Суду надійшли пояснення (заперечення на касаційну скаргу) від представника ОСОБА_1 - адвоката Шульги В. С., в яких остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін. Зазначала, що оскільки договір про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ ФК «Фінілон» без участі кредитора ОСОБА_1 , а також відсутня її письмова згода на укладення цього договору, вказаний договір є нікчемним і не породжує юридичних наслідків.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 01 березня 2012 року між сторонами укладено у Кримському відділенні ПАТ «КБ «ПриватБанк» депозитний договір у виді заяви №SАМDN25000724055638 на оформлення вкладу «Стандарт, 60 міс.», зі строком на 60 місяців до 01 березня 2017 року включно, з нарахуванням 18% річних, із cумою вкладу позивача у розмірі 741 523,00 грн та з можливістю його пролонгації. Відповідно до умов цього договору відповідач відкрив позивачу особистий рахунок.
На виконання вказаного договору позивачем внесено на рахунок банку 741 523,00 грн, що не заперечується відповідачем та підтверджено квитанцією №350343842 Tr.NCAGRAGR000000040201319 від 01 березня
2012 року, оригінал якої було оглянуто судом першої інстанції у судовому засіданні.
18 вересня 2014 року між ОСОБА_1 та автономною некомерційною організацією «Фонд захисту вкладників» укладено договір уступки прав (вимог) № 46/275470-361639, відповідно до умов якого позивачем було здійснено часткове відступлення прав вимог за договором банківського вкладу № SАМDN25000724055638 від 01 березня 2012 року на суму 183 786, 40 грн.
19 липня 2017 року позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про розірвання депозитного договору та повернення вкладу та нарахування відсотків, яка була отримана відповідачем 21 липня 2017 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині і постанова апеляційного суду є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 526, 530, 598, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, установлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За змістом положень статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). За договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу (стаття 1060 ЦК України).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (стаття 1061 ЦК України).
Отже строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
Відповідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з пунктом 5 постанови Правління НБУ «Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя» від 06 травня 2014 року № 260 заборонено банкам України відкривати відокремлені підрозділи на території Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Банки, у перелік яких входить і АТ КБ «ПриватБанк», зобов'язані припинити діяльність відокремлених підрозділів, що розташовані на території АРК і міста Севастополя, та протягом місяця з дня набрання чинності цією постановою забезпечити закриття таких відокремлених підрозділів, про що повідомити НБУ.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті
81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що позивачем доведено, що між нею та банком виникли договірні відносини на підставі договору банківського вкладу, проте відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання із повернення вкладу та сплати процентів, які нараховані за період дії договору (до 01 березня 2017 року), у зв'язку із чим суди дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в цій частині та стягнення з відповідача суми вкладу та процентів, з урахуванням суми, яка була відступлена позивачем за договором уступки прав (вимог) №46/275470-361639 від 18 вересня
2014 року.
Крім того, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).
Апеляційний суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань та суми 3% річних у межах строків позовної давності та у межах позовних вимог, а саме з
06 вересня 2014 року по 28 лютого 2017 року, що складає 6 629,98 грн суми
3 % річних та 78 387,52 грн інфляційних втрат.
Також, суд касаційної інстанції зазначає, що статтею 513 ЦК України визначено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Беручи до уваги недоведеність поширення Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» на відносини, які виникли за укладеним між сторонами договором банківського вкладу, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не застосовуються до правовідносин сторін.
Доводи касаційної скарги про те, що АТ КБ «ПриватБанк» є неналежним відповідачем у справі, оскільки 17 листопада 2014 року між ним та
ТОВ ФК «Фінілон» укладений договір, за умовами якого товариство стало боржником за договором банківського вкладу, є безпідставними, оскільки відповідно до статті 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 надала згоду на переведення боргу на ТОВ ФК «Фінілон», а тому саме АТ КБ «ПриватБанк» є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20 жовтня 2021 року у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655ск21) та від 17 листопада
2021 року у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21), від
16 грудня 2021 року у справі № 482/242/20 (провадження № 61-14059св21), у подібних правовідносинах.
Висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі
№523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, від 30 січня 2020 року у справі № 761/30025/16-ц, провадження № 61-43404св18, на які посилався заявник у касаційній скарзі.
Отже підстави для скасування оскаржених рішення районного суду, з урахуванням внесених в ході апеляційного перегляду справи змін, та постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
Інші докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні апеляційним судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент (Проніна проти України,
№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині. Яка не змінена постановою апеляційного суду, та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, тому судовий збір покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 22 червня 2020 року в частині, яка не змінена постановою апеляційного суду, та постанову Київського апеляційного суду від 30 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:Н. Ю. Сакара
О. В. Білоконь
О. М. Осіян