Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 577/3079/20
провадження № 61-10288св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Сумського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Кононенко О. Ю., Собини О. І., Ткачук С. С.,
від 08 червня 2021 року,
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до
ОСОБА_2 про визнання таким, що втратив право користування житлом та виселення.
Позов обґрунтовано тим, що вона є власником 19/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , які є фактично квартирою АДРЕСА_2 . В будинку із 2004 року зареєстрований та проживає її колишній чоловік ОСОБА_2 , шлюб з яким розірвано 07 червня 2018 року.
Відповідач не бажає виселятися добровільно, чим чинить їй перешкоди у користуванні майном.
Сімейних та дружніх стосунків із відповідачем вона не має, а спільне проживання із ним в одному будинку суперечить її інтересам.
Крім того, вона бажає продати спірне житло, однак покупці відмовляються укладати договір купівлі-продажу, допоки в будинку зареєстрована і проживає стороння особа.
Посилаючись на викладене, позивач просила суд визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: 19/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями по
АДРЕСА_1 та виселити його із вказаного житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області, у складі судді Гетьмана В. В., від 18 березня 2021 року у задоволенні позову
ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, встановивши, що спірна частина житлового будинку має дві житлові кімнати площею 15,4 кв. м та 14,5 кв. м, в якій колишній чоловік позивача ОСОБА_2 зареєстрований і проживає тривалий час, сплачує витрати на утримання житла, ремонт майна та інші обов'язкові платежі, тобто має тривалий зв'язок із спірним житлом, а також, що відповідачу належить 1/4 частина однокімнатної квартири, загальною площею 31,9 кв. м, в якій зареєстровані і проживають 6 осіб, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки інтереси відповідача щодо користування житлом, як колишнього члена сім'ї власника, не маючого іншого житла для проживання, перевищують інтереси власника майна, яка, крім спірного, має інше житло для проживання.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 18 березня
2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження 19/50 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою:
АДРЕСА_3 , шляхом виселення ОСОБА_2 із вказаного житла. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Апеляційний суд виходив з того, що виселення відповідача зі спірного житла є законним та пропорційним заходом, який переслідує легітимну мету та є необхідним, оскільки інтереси позивача, як власника житла, перевищують інтереси колишнього члена сім'ї, у якого припинилися правові підстави користування чужим майном та який має у своїй власності інше житло.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову апеляційного суду, залишивши в силі рішення першої інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18 червня 2021 року засобами поштового зв'язку ОСОБА_2 подав касаційну скаргу на постанову Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції. Зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку виконання постанови Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у справі № 577/3079/20 в частині виселення ОСОБА_2 .
У серпні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
ОСОБА_2 підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17,
від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц.
Вказує, що судом апеляційної інстанції не встановлено неможливість для позивача, як власника, здійснювати фактичне володіння чи користування житлом, тоді як його проживання будинку не свідчить про втрату власником права володіння цією нерухомістю.
Звертає увагу на те, що спірне житло має дві житлові кімнати, а він зареєстрований і проживає в будинку понад 16 років, сплачує витрати на утримання, ремонт та інші обов'язкові платежі, тобто має тривалий зв'язок із спірним житлом, є пенсіонером за віком.
Стверджує, що судом першої інстанції в повній мірі досліджено питання дотримання балансу між захистом права власності позивача, яка має інше житло для проживання, та захистом його прав, як колишнього члена сім'ї власника, на користування будинком, який не має іншого житла з належними умовами для проживання.
Також зазначає, що він, хоча і має інше житло, однак не може фактично в ньому проживати, оскільки є власником 1/4 частини квартири, житлова площа якої становить 19 кв. м, де зареєстровані та проживають
6 осіб різної статті, при тому, що норма жилої площі встановлюється у розмірі 13,65 кв. м на одну особу.
Крім того, вважає, що апеляційний суд вийшов за межі вимог апеляційної скарги, адже ОСОБА_1 одночасно просила і скасувати і змінити рішення суду першої інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи встановлені судами
Рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області
від 07 травня 2018 року розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 14 січня 2006 року.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі - продажу від 22 лютого 2000 року на праві власності належить 19/50 частин будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , в якому із
09 січня 2004 року зареєстрований ОСОБА_2
ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло
від 12 травня 1999 року є співвласником квартири
АДРЕСА_4 , загальною площею 31,9 кв. м.
Іншими співвласниками квартири АДРЕСА_4 є: ОСОБА_3 (колишня дружина відповідача) та його дві його дочки ОСОБА_4 і ОСОБА_5 .
У квартирі АДРЕСА_4 зареєстровані 6 осіб: ОСОБА_6 (колишня дружина відповідача), ОСОБА_7 (дочка), ОСОБА_8 (дочка), ОСОБА_9 (онук), ОСОБА_10 (онук), ОСОБА_11 (брат колишньої дружини відповідача).
Позиція Верховного Суду
Згідно частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно з частиною першою, другою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
(далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції. Також необхідно досліджувати питання дотримання балансу між захистом права власності та захистом права колишнього члена сім'ї власника на користування будинком.
У розглядуваній справі встановлено, що ОСОБА_1 є власником спірного житла, в якому зареєстрований та проживає її колишній чоловік
ОСОБА_2 , який не бажає добровільно звільнити житло, чим перешкоджає ОСОБА_1 вільно, на власний розсуд користуватись та розпоряджатись своїм майном.
У даному випадку виселення відповідача в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням права позивача як власника спірного житла на фактичне користування та розпорядження своїм майном та права відповідача на користування цим житлом у контексті приписів статті 8 Конвенції.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 має у власності інше житло, а саме є співвласником квартири АДРЕСА_4 .
У вказаній квартирі ОСОБА_2 був зареєстрований із 1988 по 2004 рік.
Визначення порядку володіння і користування вказаною квартирою, належить до повноважень її співвласників.
Разом із тим відомості про наявність у власності ОСОБА_1 іншого житла, крім спірного будинку, в матеріалах справи відсутні.
Після розірвання шлюбу із ОСОБА_2 позивач уклала новий шлюб, а наявність у спірному будинку двох житлових кімнат, на що вказав суд першої інстанції, не свідчить про те, що спільне проживання ОСОБА_1 разом із колишнім чоловіком буде відповідати її інтересам.
Доказів того, що ОСОБА_2 є співвласником спірного будинку, матеріали справи не містять.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки виселення відповідача у даній справі відповідатиме принципам пропорційності в контексті приписів статті 8 Конвенції.
Постанова апеляційного суду є достатньо мотивованою та такою, що постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги, які зводяться до необхідності переоцінки доказів, підлягають відхиленню, з огляду на приписи статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції.
Висновки апеляційного суду узгоджуються з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 та від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, на які заявник посилається в касаційній скарзі.
Підстав вважати, що скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи встановлені статтею 367 ЦПК України, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, виконання постанови Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Сумського апеляційного суду від 08 червня 2021 року.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович