Постанова
Іменем України
24 травня 2022 року
м. Київ
справа № 308/19272/13
провадження № 61-1365св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», публічне акціонерне товариство «ОТП Банк Україна»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Наталія Василівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, у складі судді Бенца К. К., від 16 травня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Бисага Т. Ю., Фазикош Г. В., Собослоя Г. Г., від 22 грудня 2020 року,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2011 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ОТП Факторинг Україна», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - приватний нотаріус Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н. В., про визнання правочинів недійсними.
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що 07 лютого 2006 року він підписав заяву про згоду ОСОБА_2 на передачу квартири
АДРЕСА_1 , придбаної у зареєстрованому шлюбі, в іпотеку, для забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, укладеним із акціонерним комерційним банком (далі - АКБ) «Райффайзенбанк Україна».
Крім того, 05 вересня 2007 року він підписав заяву про згоду ОСОБА_2 на наступну іпотеку зазначеної квартири з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором, укладеним із закритим акціонерним товариством (далі - ЗАТ) «ОТП Банк».
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» набуло право вимоги за кредитними договорами, виконання яких забезпечено оспорюваними договорами іпотеки.
Вважав, що зазначені правочини не відповідають його волі, оскільки
із 2003 року він хворіє на онкологічне захворювання та знаходиться на обліку у Закарпатському онкологічному диспансері, регулярно проходить як амбулаторне, так і стаціонарне лікування під наглядом лікарів, призначені йому ліки знижують увагу, впливають на мозок та нервову систему, а також здатність повною мірою усвідомлювати значення своїх дій.
Стверджував, що в момент укладення вказаних правочинів знаходився у стані, коли не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , остаточно сформулювавши позовні вимоги, просив суд:
1) визнати недійсною з моменту вчинення заяву ОСОБА_1 від 07 лютого 2006 року за № 230, посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данич О. Ф., про надання ОСОБА_2 згоди на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 ;
2) визнати недійсною з моменту вчинення заяву ОСОБА_1 від 05 вересня 2007 року за № 2514, посвідчену приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н. В., про надання ОСОБА_2 згоди на передачу в іпотеку квартири АДРЕСА_1 ;
3) визнати недійсним з моменту вчинення договір іпотеки нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , укладений
07 лютого 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данич О. Ф., зареєстрований в реєстрі за № 231;
4) визнати недійсним з моменту вчинення договір іпотеки нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 , укладений
05 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу
Петрик Н. В., зареєстрований в реєстрі за № 2515.
Під час розгляду справи, рішенням Ужгородського міськрайонного суду
від 02 квітня 2015 року у справі № 308/12097/14-ц ОСОБА_1 визнано недієздатним і призначено його опікуном ОСОБА_4 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 18 листопада 2015 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача публічне акціонерне товариство (далі - ПАТ) «ОТП Банк Україна».
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер та ухвалою Верховного Суду
від 09 квітня 2020 року залучено до участі у справі його правонаступника - ОСОБА_2 .
Інформація про рух справи у судах
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 23 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2013 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсними з моменту їх вчинення заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2006 року за № 230, від 05 вересня 2007 року за № 2514 про надання
ОСОБА_2 згоди на передачу квартири
АДРЕСА_1 в іпотеку, договір іпотеки від 07 лютого 2006 року, договір наступної іпотеки від 05 вересня 2007 року. Вилучено з державного реєстру заборон записи від 08 лютого 2006 року № 2856153 та від 05 вересня
2007 року № 5606917, а також з державного реєстру іпотеки записи щодо обтяження іпотекою спірного майна. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що наявні у ОСОБА_1 психічні розлади, за висновками амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проведеної у цивільній справі, порушували його критичні та прогностичні здібності й позбавляли здатності 07 лютого 2006 року та 05 вересня 2007 року при підписанні оспорюваних правочинів правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, за заявою ТОВ «ОТП Факторинг Україна» наклав арешт на квартиру
АДРЕСА_1 до виконання ОСОБА_3 зобов'язання повернути кредитору кошти за кредитним договором № CNL-800/003/2006 від 07 лютого 2006 року та кредитним договором № CNL-800/102/2007
від 05 вересня 2007 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року касаційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг України» задоволено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 січня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 10 квітня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що позивач не клопотав про проведення судово-психіатричної експертизи і у матеріалах справи відсутні докази того, що на час підписання згоди про передачу нерухомого майна в іпотеку ОСОБА_1 не розумів у повній мірі значення своїх дій, не усвідомлював їх наслідків та не міг керувати ними. Висновок експертизи не є чітким і конкретним, а крім того суди не надали оцінки поясненням представника банківської установи та нотаріуса Петрик Н. В.
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 16 травня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсними з моменту їх вчинення заяви ОСОБА_1 від 07 лютого 2006 року за № 230, від 05 вересня 2007 року за № 2514 про надання
ОСОБА_2 згоди на передачу квартири
АДРЕСА_1 в іпотеку, визнано недійсними договори іпотеки від 07 лютого 2006 року, від 05 вересня 2007 року. Накладено арешт на вказану квартиру до виконання зобов'язань щодо виконання кредитних договорів
№ CNL-800/003/2006 від 07 лютого 2006 року, № CNL-800/102/2007
від 05 вересня 2007 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заяви ОСОБА_1 про надання згод своїй дружині ОСОБА_2 на укладання договорів іпотеки нерухомого майна є односторонніми правочинами, на підставі яких були укладені договори іпотеки нерухомого майна. ОСОБА_1 у момент вчинення оспорюваних правочинів не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними у силу психічного стану, тому оспорювані правочини необхідно визнати недійсними. Також згідно з приписами частини п'ятої статті 10571 ЦК України суд першої інстанції вважав за необхідне задовольнити заяву ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про накладення арешту на спірну квартиру.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року апеляційну скаргу законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 задоволено, а апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» залишено без задоволення. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2016 року в частині задоволення заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про накладення арешту на спірну квартиру скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 09 квітня 2020 року касаційну скаргу
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не було належним чином повідомлено про розгляд справи апеляційним судом.
Ухвалою Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 закрито.
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року апеляційну скаргу ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 16 травня 2016 року в частині задоволення заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про накладення арешту на спірну квартиру скасовано і ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ «ОТП «Факторинг Україна» відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції у частині визнання недійсними оспорюваних правочинів відповідають фактичним обставинам справи. Разом із тим колегія суддів зазначила, що частина п'ята 5 статті 10571 ЦК України стосується забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, однак ОСОБА_1 , який є співвласником спірного нерухомого майна, не укладав кредитного договору, тому визнання договорів іпотеки недійсними не може створювати юридичних наслідків для позивача, у тому числі й таких, як накладення арешту на належне йому майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ТОВ «ОТП Факторинг Україна», посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними заяв, договорів іпотеки та в повному обсязі постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
21 січня 2021 року ТОВ «ОТП Факторинг Україна» подало касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 16 травня 2016 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 22 грудня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з міськрайонного суду.
У травні 2021 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ТОВ «ОТП Факторинг Україна» зазначає пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, вважаючи, що наявні підстави для скасування оскаржених судових рішень, передбачені
пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Вказує, що акт експерта і висновок судово-психіатричної експертизи є необґрунтованими, суперечать матеріалам справи та медичним документам і ґрунтуються на припущеннях. ОСОБА_1 звертався до медичних спеціалістів, проте жоден з них не встановив діагноз - хвороба Альцгеймера, перебіг якої полягає в деменції (порушенні) когнітивних функцій мозку (свідомості, мови, пам'яті тощо). Водночас висновок експерта не містить посилань на такі порушення у пацієнта на момент укладання оспорюваних договорів, а вони (порушення) були виявлені вже після перенесеного ОСОБА_1 у 2009 році інсульту. Також експертами необґрунтовано враховані огляди позивача, які проводились у 2012 році.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2013 року вказано на необхідність визначення глибини, ступеня вираження психічних розладів, однак суди попередніх інстанцій проігнорували зазначені вказівки.
Звертає увагу, що ОСОБА_1 не перебував на обліку у психіатра або нарколога, не потрапляв на лікування з приводу психічних захворювань.
Суди не дали оцінки діям ОСОБА_1 щодо неодноразового підписання оспорюваних заяв, поясненням нотаріуса, загальному стану здоров'я позивача та його віку.
Апеляційний суд не взяв до уваги клопотання ТОВ «ОТП Факторинг Україна» щодо призначення повторної судово-психіатричної експертизи, а також те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині накладення арешту на майно.
Відзив на касаційну скаргу не подано
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Подружжям ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за час перебування у зареєстрованому шлюбі на підставі договору купівлі-продажу від 03 вересня 1999 року придбано квартиру АДРЕСА_1 , яка зареєстрована на ім'я ОСОБА_2 та є спільною власністю подружжя.
07 лютого 2006 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання згоди
ОСОБА_2 на передачу в іпотеку АКБ «Райффайзенбанк Україна» квартири АДРЕСА_1 . Заява посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Данич О. Ф. і зареєстрована в реєстрі за № 230.
07 лютого 2006 року між АКБ «Райффайзенбанк Україна» та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № РСL - 800/021/2006, відповідно до якого
ОСОБА_2 передала квартиру АДРЕСА_1 в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 07 лютого 2006 року.
05 вересня 2007 року ОСОБА_1 підписав заяву про надання згоди
ОСОБА_2 на укладання із ЗАТ «ОТП Банк» договору наступної іпотеки квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення боргових зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 05 вересня 2007 року. Заява посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Петрик Н. В. і зареєстрована в реєстрі за № 2514.
05 вересня 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № РСNL - 800/102/2007, відповідно до якого ОСОБА_2 передала вказану квартиру в іпотеку ЗАТ «ОТП Банк», з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за кредитним договором від 05 вересня 2007 року.
Відповідно до акту судово-психіатричного експерта № 289 від 28 травня 2014 року у ОСОБА_1 виявлені виражені розлади психічної діяльності, описані в дослідницькій частині (психічний статус), які повністю відповідають критеріям деменції хвороби Альцгеймера. Ступінь вираженості, стійкість та незворотність змін психічної діяльності свідчать про тривалий перебіг вказаної хвороби.
Також встановлено, що при огляді лікарем 21 грудня 2005 року у ОСОБА_1 вже були зафіксовані зниження пам'яті, концентрації уваги та інші симптоми, які було кваліфіковано як прогресуючи дисциркуляторна енцефалопатія з легким когнітивними та мнестичними порушеннями (дебют хвороби Альцгеймера). У лікарській довідці описано, що з початку 2006 року у ОСОБА_1 спостерігалися виражені розлади пам'яті, дезорієнтація у часі та просторі, порушення послідовності мислення, емоційні розлади, виражене інтелектуально-мнестичне зниження, порушення праксису (не міг виконувати інструкції).
Така динаміка психічного розладу є типовою для розвитку деменції внаслідок хвороби Альцгеймера. За даними матеріалів справи початок цього захворювання припадає на кінець 2005 року. Деменція належить до категорії тяжкого психічного розладу, який позбавляє особу здатності правильно сприймати реальну оточуючу дійсність, свій психічний стан, соціальну поведінку, планувати та передбачати наслідки своїх діянь.
У періоди укладання правочинів 07 лютого 2006 року та 05 вересня
2007 року ОСОБА_1 страждав стійким хронічним психічним розладом у вигляді деменції при хворобі Альцгеймера і за своїм станом не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Хвороба Альцгеймера згідно сучасних наукових знань є дегенеративним церебральним захворюванням невідомої етіології, має прогресуючий характер, не піддається лікуванню.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої-другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними правочинів
Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 ЦК України, аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.
Розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (частина перша статті 356
ЦК України), спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю
(частина перша статті 368 ЦК України).
Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, що передбачено частиною першою статті 358 ЦК України.
За змістом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За положеннями частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі), п'ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї права або інтереси порушені.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК України.
У розглядуваній справі суди попередніх інстанцій встановивши, що спірна квартира набута ОСОБА_2 і ОСОБА_1 під час шлюбу та є спільною власністю подружжя, натомість розпорядження квартирою відбулося на підставі правочинів, які ОСОБА_1 вчинив у момент, коли не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
При цьому суди попередніх інстанцій належним чином оцінили акт № 289 від 28 травня 2014 року, складений за результатами проведення судової психіатричної експертизи.
Вказана експертиза була призначена ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24 лютого 2014 року, у тому числі на виконання вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 02 жовтня 2013 року.
Після ознайомлення з висновком експерта, ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не зверталось до суду першої інстанції із клопотанням про призначення повторної або додаткової експертизи.
Натомість таке клопотання товариство подало лише до суду апеляційної інстанції, яке було вмотивовано відхилено ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 20 липня 2016 року.
Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги щодо неврахування судом апеляційної інстанції клопотання про призначення повторної експертизи.
Колегія суддів відхиляє аргументи заявника про необґрунтованість акту експерта № 289 від 28 травня 2014 року.
Вказані доводи переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів Верховним Судом, та виходять за межі розгляду справи судом касаційної інстанції передбачені статтею 400 ЦПК України.
При цьому акт експерта № 289 від 28 травня 2014 року фактично підтвердив висновки амбулаторної судово-психіатричної експертизи, проведеної на виконання ухвали Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 вересня 2011 року, згідно з якою наявні у
ОСОБА_1 психічні розлади порушували його критичні та прогностичні здібності та позбавляли здатності 07 лютого 2006 року та 05 вересня
2007 року при укладанні нотаріальних угод цілеспрямовано вести свої справи, правильно розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Порушень порядку подання доказів не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Щодо накладення арешту на квартиру
Згідно із частиною п'ятою статті 10571 ЦК України, визнаючи недійсним договір застави, який забезпечував виконання зобов'язання позичальника за кредитним договором, суд за заявою кредитодавця накладає арешт на майно, яке було предметом застави. Такий арешт підлягає зняттю після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти за кредитним договором, а у разі визнання кредитного договору недійсним - після виконання зобов'язання повернути кредитодавцю кошти у розмірі, визначеному судом відповідно до частини першої цієї статті.
Частина п'ята статті 10571 ЦК України, яка набрала чинності з 04 листопада 2012 року, застосовується у тому випадку, коли суд визнає недійсним договір застави. Ця норма має імперативний характер та зобов'язує суд під час вирішення питання про недійсність договору застави у випадку звернення кредитодавця із заявою накласти арешт на майно, яке було предметом застави.
Частиною першою статті 58 Конституції України закріплено загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (стаття 7).
Водночас Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Отже, норми Закону України від 02 жовтня 2012 року № 5405-VI, якими
ЦК України доповнено статтею 10571, набрали чинності 04 листопада
2012 року, тобто після укладення спірних іпотечних договорів, які були укладені 07 лютого 2006 року та 05 вересня 2007 року, що виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин.
Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 22 лютого 2017 року у справі № 592/1809/15-ц, та Верховного Суду, викладеними в постанові від 24 жовтня 2018 року у справі № 635/4427/15-ц.
За таких обставин, апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заяви ТОВ «ОТП Факторинг Україна» про накладення арешту, ухвалив правильне по суті рішення, оскільки приписи статті 10571 ЦК України не підлягали застосуванню до спірних правовідносин.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що ТОВ «ОТП Факторинг Україна» не оскаржувало рішення суду першої інстанції в частині накладення арешту, оскільки відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Крім того, за змістом апеляційної скарги товариства, заявник просив скасувати рішення суду першої інстанції повністю.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411
ЦПК України оскаржені судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 16 травня 2016 року, у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року - залишити без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області
від 16 травня 2016 року, у нескасованій апеляційним судом частині, та постанову Закарпатського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович