Постанова
Іменем України
20 травня 2022 року
м. Київ
справа № 330/1079/20
провадження № 61-5763св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Полякова О. З., Кухаря С. В., Крилової О. В.,
Описова частина
Короткий зміст вимог
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 21 серпня 1993 року між ним та ОСОБА_2 було укладено шлюб, який розірвано 23 березня 2006 року.
У період спільного проживання сторонами придбано житловий будинок АДРЕСА_1 . За договором купівлі-продажу покупцем є ОСОБА_2
04 липня 2013 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_3 , який 08 жовтня 2019 року був розірваний.
До серпня 2019 року у сторін не виникало суперечок щодо володіння ОСОБА_1 1/2 часткою домоволодіння АДРЕСА_1 , оскільки він був забезпечений житловою площею.
Із часу укладення повторно шлюбу з ОСОБА_3 він проживав у будинку, який належав дружині. Однак, літом 2019 року шлюбні стосунки у нього та ОСОБА_3 фактично припинилися і вони вирішили розлучитися, що спонукало його до реалізації своїх майнових прав на житловий будинок, який придбаний з відповідачем у період шлюбу.
23 серпня 2019 року він направив письмову заяву на адресу відповідача, яку остання отримала 31 серпня 2019 року, проте жодних дій, які свідчили б про надання йому доступу до житлового будинку, відповідач не вчинила.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд визнати житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності, набутими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .
У липні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільного майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначала, що за період шлюбу, який розірвано у 2006 році, у сторін народились дві дитини: ОСОБА_4 , 1994 року народження, та ОСОБА_4 , 2000 року народження.
Через деякий час після розірвання шлюбу сторони примирилися та знову проживали разом однією сім'єю, під час такого проживання в них народилася третя дитина - син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ОСОБА_2 зазначала, що крім будинку, сторонами у період спільного проживання за спільні кошти також придбано два автомобіля, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_1 , а саме: ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , придбаний у березні 2003 року за 2 200,00 доларів США; ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, придбаний 24 листопада 2007 року за 4 000,00 доларів США.
При цьому, між сторонами була досягнута угода щодо поділу спільного майна, відповідно до якої ще у 2012 року колишнє подружжя домовилося, що будинок залишиться у її власності, оскільки з нею проживають троє їхніх дітей, а автомобілі у ОСОБА_1 .
Проте, звернувшись до суду з позовом, ОСОБА_1 порушив домовленості колишнього подружжя, а отже у ОСОБА_2 виникло право на отримання грошової компенсації вартості спільно придбаних автомобілів.
З огляду на наведені обставини, ОСОБА_2 з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд визнати факт проживання її та ОСОБА_1 однією сім'єю з 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року ; визнати автомобіль марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, сірого кольору, спільною сумісною власністю подружжя; стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію половини вартості транспортних засобів ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , та ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, у порядку поділу майна подружжя у сумі 69 100,00 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області 08 грудня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково. Встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року. В задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо визнання будинку спільним майном подружжя та визнання за ним права власності на 1/2 частку будинку є обґрунтованими. Разом з цим, спір щодо будинку виник у 2012 році, у подальшому позивач не брав участі в утриманні будинку, сплаті комунальних послуг та не претендував на будинок до часу розірвання шлюбу з іншою дружиною, тобто до 2019 року. Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку зі пропуском строку позовної давності.
Задовольняючи вимоги зустрічного позову про встановлення факту проживання однією сім'єю та поділ спільно придбаного майна подружжя, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту проживання сторін спільно однією сім'єю після розірвання шлюбу.
Позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення компенсації за продані ОСОБА_1 автомобілі суд визнав обґрунтованами. Разом з цим, судом зазначену вимогу залишено без задоволення, оскільки ОСОБА_2 звернулася до суду з пропуском строку позовної давності, який необхідно обчислювати з моменту остаточного припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами (2012 рік).
Постановою Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2020 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільно нажитого майна подружжя та позовних вимог ОСОБА_2 про поділ спільно придбаного майна подружжя скасовано, прийнято нову постанову. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано житловий будинок з господарськими спорудами АДРЕСА_1 об'єктом спільної сумісної власності, набутими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 . Інші 2/3 частки будинку залишено у власності ОСОБА_2 .
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано автомобіль марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, сірого кольору, спільною сумісною власністю подружжя.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію половини вартості транспортних засобів ВАЗ 21061, 1985 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_2 , та марки ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , кузова № НОМЕР_4 , 2000 року випуску, в порядку поділу майна подружжя у сумі 69 100,00 грн.
В іншій частині рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 08 грудня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що про своє порушене право щодо поділу спільного майна сторони дізналися у 2019 році, коли в них виник конфлікт, а тому висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів у зв'язку із пропуском строку позовної давності є помилковим. Враховуючи те, що після припинення шлюбних відносин сторін, троє неповнолітніх дітей залишися проживати разом з відповідачем, позивач своєчасно не здійснював свій обов'язок щодо утримання дітей, про що свідчать розрахунки заборгованості зі сплати аліментів, суд дійшов висновку про необхідність відступити від начала рівності часток подружжя у спірному житловому будинку. Відповідач має право на отримання грошової компенсації половини вартості транспортних засобів у порядку поділу майна подружжя.
Аргументи учасників справи
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
У квітні 2021 року ОСОБА_1 надіслав засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі вимоги первісного позову, а в зустрічному позові відмовити в частині вимог про поділ спільно придбаного майна подружжя, в решті оскаржувану постанову залишити без змін.
Підставою касаційного оскарження зазначено застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц, від 27 грудня 2019 року у справі 297/2837/17, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У квітні 2021 року ОСОБА_2 надіслала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року. У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року в частині задоволення первісного позову і залишити в цій частині рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження зазначено застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у Суду постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18, від 19 березня 2020 року у справі № 471/497/19, від 21 травня 2020 року у справі № 375/1429/17.
Підставою касаційного оскарження зазначено пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Позиції інших учасників
У липні 2021 року ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить залишити касаційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги зводяться до неправильного тлумачення заявником норм права.
У встановлений ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2021 року строк відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалами Верховного Суду від 01 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
21 серпня 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (до шлюбу - ОСОБА_2 ) уклали шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 .
Під час перебування у шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася дитина ОСОБА_4 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_4 .
Згідно з договором купівлі-продажу від 04 квітня 1995 року ОСОБА_2 придбала житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_2 .
Згідно з відповіддю Територіального сервісного центру № 2343 Головного сервісного центру МВС станом на 18 липня 2020 року автомобіль ВАЗ 21061, СЕДАН-В, червоного кольору, 1985 рік випуску, кузов № НОМЕР_6 , реєстраційний державний номер НОМЕР_1 зареєстрований за власником ОСОБА_1 , постановка на облік здійснена 20 березня 2003 року, підстава набуття права власності: договір купівлі-продажу. Автомобіль ВАЗ 21099, СЕДАН-В, кузов № НОМЕР_7 , сірого кольору, державний номер НОМЕР_3 з 12 липня 2012 року по 29 липня 2014 року був зареєстрований за ОСОБА_1 , з 29 липня 2014 року транспортний засіб перереєстровано на нового власника.
23 березня 2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась дитина - ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_9 .
Згідно з довідкою Якимівської селищної ради Черноземського Старостинського округу від 07 липня 2020 року встановлено, що ОСОБА_2 у період із 24 березня 2006 року по 28 червня 2012 року проживала сумісно з чоловіком, ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 , мали спільний бюджет та вели спільне господарство.
Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 26 липня 2012 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
04 липня 2013 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_3 (до шлюбу - ОСОБА_3 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_10 .
08 жовтня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_11 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до касаційних скарг постанова суду апеляційної інстанції, визначена у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, оскаржується на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (далі - СК України) цей Кодекс набрав чинності з 01 січня 2004 року.
Суди встановили, що житловий будинок на АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ 21061, державний номер НОМЕР_1 ,придбано сторонами до 2004 року, тобто до набрання чинності СК України, а тому при вирішенні справи у частині вимог про поділ зазначеного майна суду необхідно застосовувати положення Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.
Відповідно до статті 29 КпШС України, якщо між подружжям не досягнуто згоди про спосіб поділу спільного майна, то за позовом подружжя або одного з них суд може постановити рішення: про поділ майна в натурі, якщо це можливо без шкоди для його господарського призначення; про розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості та частки кожного з подружжя в спільному майні; про присудження майна в натурі одному з подружжя, з покладенням на нього обов'язку компенсувати другому з подружжя його частку грішми. При цьому суд також бере до уваги інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Поділ спільного майна подружжя може бути проведений як під час перебування в шлюбі, так і після розірвання шлюбу.
Судом встановлено, що автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , придбаний позивачем під час спільного проживання з відповідачем протягом 2006-2012 років, а тому спірні правовідносини у частині позовних вимог про поділ зазначеного майна регулюються нормами СК України.
Проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.
Статтею 60 СК Українипередбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно із частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Зазначені норми свідчать про презумпцію спільності права власності жінки та чоловіка, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою на майно, яке набуте ними в період спільного проживання. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із співвласників може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того, хто її спростовує.
Належним чином оцінивши докази у їх сукупності та встановивши, що житловий будинок на АДРЕСА_2 та автомобіль ВАЗ 21061, державний номер НОМЕР_1 , придбаний сторонами у період шлюбу, а автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , - під час спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу, сторонами не спростовано презумпцію спільності зазначеного майна, суд апеляційної інстанції правильно застосував наведені норми права та дійшов обґрунтованого висновку про те, що вказане майно є спільною сумісною власністю сторін та підлягає поділу між ними.
Відповідно до вимог статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.
Встановивши, що після припинення у 2012 році шлюбних відносин сторін троє неповнолітніх дітей залишися проживати разом із ОСОБА_2 у спірному будинку, на момент розгляду справи у судах одна дитина перебуває на її утриманні, ОСОБА_1 своєчасно не здійснює свій обов'язок щодо утримання дітей, у зв'язку із чим у нього виникла заборгованість зі сплати аліментів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із наявності правових підстав для відступлення від начала рівності часток подружжя, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частку спірного житлового будинку, а інші 2/3 частки будинку залишивши у власності ОСОБА_2 .
Відповідно до частини першої статті 364 Цивільного кодексу України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
До складу майна, що підлягає поділу, входить загальне майно, наявне у подружжя на час розгляду справи, і те, що знаходиться у третіх осіб.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, суд апеляційної інстанції врахувавши факт згоди ОСОБА_2 на отримання грошової компенсації, а також те, що вона особисто не користується автомобілем ВАЗ 21061, державний номер НОМЕР_1 , реєстрація якого проведена за ОСОБА_1 , та те, що автомобіль ВАЗ 21099, державний номер НОМЕР_3 , був відчужений ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 має право на грошову компенсацію вартості своєї частки у праві спільної сумісної власності.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зроблено висновок, що вартість майна, що підлягає поділу, визначається, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією реалізації права на справедливу сатисфакцію особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
На підтвердження вартості спірних транспортних засобів ОСОБА_2 надано суду докази на підтвердження ринкової вартості подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна.
Таким чином, апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 половини вартості транспортних засобів у порядку поділу майна подружжя у сумі 69 100,00 грн.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1 пропустив строк позовної давності при зверненні до суду із позовом про поділ спільного майна подружжя є необґрунтованими з огляду на таке.
Статтями 256, 257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частин другої, третьої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які підтверджували б заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.
Таким чином, визначальним у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності є день, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.
Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15, а також постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 759/12058/15-ц (провадження № 61-495св18), від 21 березня 2018 року у справі № 576/2447/15-ц (провадження № 61-8081св18), від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 08 грудня 2021 року у справі 753/18448/17 (провадження № 61-9354св21).
Під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_2 посилалася на те, що про порушення свого права на спірний житловий будинок ОСОБА_1 дізнався у 2012 році, що підтверджується копією постанови про відмову у відкритті кримінального провадження.
Судом встановлено, що згідно з копії постанови про відмову у відкритті кримінального провадження у липні 2012 року ОСОБА_1 звертався до Якимівського районного відділу головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Запорізькій області з приводу конфлікту, що виник між колишнім подружжям. У постанові зазначено, що факт конфлікту не знайшов свого підтвердження.
Надавши належні оцінку зазначеній постанові про відмову у відкритті кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що зі змісту цієї постанови не вбачається факту існування спору щодо поділу спільного майна між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 2012 році.
Разом з цим, про порушення свого права щодо спірного будинку ОСОБА_1 дізнався у 2019 році, коли між сторонами виник спір щодо його поділу.
Враховуючи те, що із цим позовом ОСОБА_1 звернувся у червні 2020 року, тому відсутні підстав вважати, що ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 щодо ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 390/1740/18, від 19 березня 2020 року у справі № 471/497/19, від 21 травня 2020 року у справі № 375/1429/17, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними. Так, у вказаних справах судами встановлено, що позивачі звернулися до суду із вимогами про захист свої прав після спливу трьох років із дня, коли вони довідалися або могли довідатися про порушення своїх прав, тобто із пропуском строку позовної давності.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі 297/2837/17, від 02 березня 2020 року у справі № 448/1722/16-ц, є необґрунтованими, оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, у цих справах і у справі, яка переглядається, є різними. Так, у вказаних справах зроблено висновок, що проживання дітей з позивачем, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини та статтю 70 СК України, само по собі не є підставою для збільшення частки одного з подружжя. Водночас, Верховний Суд зазначає, що встановлення підстав для відступлення від начала рівності часток подружжя здійснюється судом у кожній справі окремо виходячи із конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про ухвалення оскаржуваного рішення без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі 127/7029/15-ц, а саме: визначення вартості автомобіля здійснено експертом після його відчуження без його огляду, на підставі статистичних даних та оголошень з веб-сайту з продажу автомобілів, які мають схожі технічні характеристики, а тому висновок експерта не можна вважати повним та об'єктивним, є необґрунтованими, оскільки такі доводи фактично стосуються здійснення судом оцінки доказу у конкретній справі, що не може свідчити про неврахування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Таким чином, доводи касаційних скарг, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.
Інші доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявників з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що ним ухвалене рішення відповідно до встановлених обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
ЄСПЛ у своїх рішеннях вказував, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України» (CASE «PONOMARYOV v. UKRAINE»), рішення від 03 квітня 2008 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявників та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, постанова апеляційного суду відповідає вимогам вмотивованості.
Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявниками у касаційних скаргах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.
Ураховуючи зазначене, Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване рішення у цій справі.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Запорізьким апеляційним судом повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.
Щодо судових витрат
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного суду від 23 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук