23.05.2022м. СумиСправа № 920/1374/21
Господарський суд Сумської області у складі судді Вдовенко Д.В.,
за участю секретаря судового засідання Кириченко-Шелест А.Г.,
Розглядається в порядку загального позовного провадження справа № 920/1374/21
за позовом Фермерського господарства “Пінчук” (вул. Архітектурна, 7, смт. Миколаївка, Сумський район, Сумська область, 41854),
до відповідача Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області (бульвар Свободи, 2, смт. Миколаївка, Сумський район Сумська область, 41854),
про визнання незаконним та скасування рішення,
представники учасників справи:
від позивача - Кучменко С.В.;
від відповідача - Просвіркіна М.С.;
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021 про припинення Фермерському господарству “Пінчук” права постійного користування земельною ділянкою площею 49,2 га, яке було надане на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія СМ 00338 від 23.03.1995, реєстраційний №21.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення було прийняте через систематичну несплату позивачем земельного податку, однак таке порушення на момент прийняття рішення не існувало. Земельний податок за 2019-2021 роки був сплачений позивачем. Затримка в оплаті земельного податку виникла у зв'язку з тим, що земельній ділянці не присвоєний кадастровий номер, який необхідно було вказувати у податковій звітності про сплату земельного податку. Також позивач зазначає, що положеннями статті 144, 149 Земельного кодексу України встановлений чіткий порядок припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі виявлення порушення земельного законодавства, зокрема в судовому порядку, а не за рішенням органу місцевого самоврядування.
У позовній заяві позивач зазначив про судові витрати, які поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом справи: витрати по сплаті судового збору в сумі 2270 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20000 грн. До позовної заяви додані докази понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн.
Ухвалою від 20.12.2021 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 920/1374/21; призначив підготовче засідання на 17.01.2022, 11:00; надав відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву; надав позивачу семиденний строк з дня отримання відзиву на позовну заяву для подання відповіді на відзив; надав відповідачу семиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення.
12.01.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву (вх. 247/22 від 12.01.2022), в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зазначає, що підставою для прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою, стала систематична несплата позивачем земельного податку (пункт “д” ст. 141 Земельного кодексу України). При прийнятті рішення Миколаївська селищна рада діяла в межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачений чинним законодавством. За наявності підстав, передбачених пунктом “д” ст. 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 924/689/17, від 15.12.2021 у справі № 924/856/20.
У судовому засіданні 17.01.2022, за участю представників сторін, господарський суд постановив протокольну ухвалу про продовження строку на подання відзиву та долучення відзиву до матеріалів справи; відкладення підготовчого засідання на 02.02.2022, 12:30.
21.01.2022 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 494/22 від 21.01.2022), в якій не погоджується з викладеною відповідачем у відзиві позицією. Позивач зазначає, що постанови Верховного Суду, на які посилається відповідач у своєму відзиві, не є подібними до справи №920/1374/21, оскільки мають інші фактичні обставини. Позивач наголошує, що на момент прийняття оскаржуваного рішення у позивача не існувало заборгованості зі сплати земельного податку за 2019-2020 роки, а також за 2021 рік (земельний податок сплачений позивачем 08.07.2021).
01.02.2022 відповідач подав заперечення (вх. № 798 від 01.02.2022), в якому зазначає, що з'ясувавши факт систематичної несплати землекористувачем земельного податку, тобто виявивши обставини, передбачені пунктом “д” частини 1 статті 141 Земельного кодексу України, та заважаючи на те, що Земельний кодекс не визначає спеціального порядку припинення користування земельною ділянкою з цієї підстави, орган місцевого самоврядування самостійно вирішує: в який спосіб спонукати землекористувача до виконання обов'язку (шляхом звернення до боржника чи до податкових органів) та чи спонукати його до цього взагалі, чи доцільним є прийняття рішення про припинення права користування земельною ділянкою за конкретних обставин, чи мають значення ці обставини (цільове призначення земельної ділянки, сума боргу, тривалість існування заборгованості та причини, що сприяли її виникненню), крім тих, що визначені в законі, для прийняття рішення. Відповідач вважає, що при прийнятті рішення діяв в межах повноважень, на підставі та у спосіб передбачені чинним законодавством.
01.02.2022 відповідач подав заяву (вх. № 797 від 01.02.2022) про відкладення судового засідання, у зв'язку з перебуванням представника відповідача, як делегата, в Конференції адвокатів Сумської області.
У судовому засіданні 02.02.2022, за участю представника позивача, суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 14.02.2022, 10:30; повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання в порядку ст. 120 Господарського процесуального кодексу України.
11.02.2022 позивач подав додаткове обґрунтування позиції по справі (вх. № 1063/22 від 11.02.2022), в якому підтримує позовні вимоги та зазначає, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем з порушенням вимог статей 6,19 Конституції України, статей 3, 13, 21, 412 Цивільного кодексу України, статей 1, 4, 5, 12, 141, 149, 152, 155, пункту 24 (абз. 1) Перехідних положень Земельного кодексу України, пункту 34 ч. 1 статті 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, пунктів 52-1, 52-4 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
14.02.2022 відповідач подав клопотання (вх. № 1073 від 14.02.2022) про відкладення судового засідання, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю представника.
У судовому засіданні 14.02.2022 господарський суд постановив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, враховуючи, що явка представника у судове засідання судом обов'язковою не визнавалась, строк підготовчого провадження, визначений ст. 177 ГПК України, закінчується 20.02.2022.
Ухвалою від 14.02.2022 Господарський суд Сумської області прийняв до розгляду додаткове обґрунтування позиції по справі ФГ “Пінчук” (вх. № 1063 від 11.02.2022), надав відповідачу строк до 28.02.2022 для подання пояснення на додаткове обґрунтування позиції по справі позивача; закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті у судове засідання з повідомленням сторін на 02.03.2022, 10:00.
02.03.2022 судове засідання у справі не відбулось, у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 через військову агресію російської федерації проти України, веденням бойових дій на території Сумської області та загрозою для життя і здоров'я громадян.
Розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року №12/0/9-22 було змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області, враховуючи неможливість судом здійснювати правосуддя під час воєнного стану.
Разом з цим, розпорядженням Голови Верховного Суду від 22.04.2022 № 25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області із 25 квітня 2022 року, враховуючи наявність належних умов для здійснення правосуддя.
Ухвалою від 26.04.2022 Господарський суд Сумської області призначив розгляд справи по суті в судовому засіданні з повідомленням сторін на 23.05.2022, 12:00.
18.05.2022 відповідач подав письмове пояснення на додаткове обґрунтування позиції по справі (вх. №1772 від 18.05.2022), в якому зазначає, що відповідно до листа Головного управління ДПС у Сумській області від 15.09.2021, за несвоєчасне подання податкових декларацій з плати за землю за 2019-2020 роки, до ФГ «Пінчук» було застосовано штрафну санкцію згідно з актом перевірки № 4581/А/18-28-04-05/21128247 від 13.09.2021. Відсутність кадастрового номера земельної ділянки жодним чином не впливає на можливість виконання обов'язку зі сплати земельного податку, що зокрема підтверджує факт сплати позивачем земельного податку. Систематична несплата земельного податку є наслідком бездіяльності позивача та свідомим нехтуванням своїми обов'язками.
23.05.2022 позивач подав лист (вх. № 1845 від 23.05.2022) про долучення до матеріалів справи доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10 000 грн. (акт про надання правової допомоги від 20.05.2022, квитанція про оплату послуг від 22.05.2022). Позивач зазначає, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу складає 20 000 грн.
Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подання доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарський суд, в межах наданих йому повноважень, створив належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.
Предметом спору у справі є визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021 про припинення Фермерському господарству “Пінчук” права постійного користування земельною ділянкою.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Згідно з частиною першою статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до частини 1 статті 155 Земельного кодексу України (далі ЗК України) у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Разом з цим, частиною 1 статті 21 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Згідно з частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу особи, яка звернулась за їх захистом.
Відповідно до матеріалів справи суд встановив, що рішенням виконавчого комітету Білопільської районної Ради народних депутатів Сумської області від 21.03.1995 № 35, відповідно до ст. 5 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство», для ведення селянського (фермерського) господарства, ОСОБА_1 у постійне користування було надано земельну ділянку площею 49,2 га ріллі із земель запасу Тучненської сільської Ради народних депутатів.
На підставі зазначеного рішення, ОСОБА_1 був виданий державний акт на право постійного користування землею серії СМ 00338 від 23 березня 1995 року.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 22.03.1995 проведено державну реєстрацію створеного ОСОБА_1 Фермерського господарства «Пінчук».
З моменту державної реєстрації фермерського господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов'язки щодо використання земельної ділянки.
Користувачем земельної ділянки площею 49,2 га є Фермерське господарство «Пінчук» і зазначена обставина не заперечується відповідачем.
Листом від 07.04.2021 Миколаївська селищна рада звернулася до Головного управління ДФС у Сумській області з проханням вжити заходів щодо перевірки правильності обчислення, своєчасності та повноти сплати ФГ «Пінчук» єдиного податку.
Відповідач у листі зазначив, що на підставі державного акта серії СМ 00338 від 23.03.1995 року в постійному користуванні фермерського господарства перебуває земельна ділянка площею 49,2 га, яка розташована на території Миколаївської селищної територіальної громади; ФГ «Пінчук» є платником єдиного податку четвертої групи. Показник нормативної грошової оцінки сільськогосподарських угідь (рілля, перелоги) в Сумській області становить 26793 грн/га; розмір єдиного податку, який повинен бути сплачений ФГ «Пінчук» визначається наступним чином: 49,2 га х 26793 грн/га х 0, 0095 та становить за звітний період (рік) 12523 гривні. Разом з тим, ФГ «Пінчук» сплачено єдиний податок в наступних розмірах: 2018 рік - 15,8 тисяч гривень, 2019 рік - 6,2 тисяч гривень, 2020 рік - 1,6 тисяч гривень. Зважаючи на те, що ні об'єкт оподаткування, ні нормативно-грошова оцінка, ні ставка податку за період з 2018 - 2020 роки не змінювалися, наявні підстави вважати, що ФГ «Пінчук» неправильно обчислено суму єдиного податку, що підлягає сплаті.
У відповідь на лист відповідача, у листі від 11.05.2021, Головне управління ДФС у Сумській області повідомило, що ФГ «Пінчук» не подало на 2019-2021 роки загальної та звітної податкових декларацій, додатків до них, відповідно не підтвердило статус платника єдиного податку четвертої групи. З 2019 року ФГ «Пінчук» перебуває на загальній системі оподаткування та є платником податку на прибуток.
Листом від 05.07.2021 Миколаївська селищна рада звернулася до Головного управління ДФС у Сумській області з проханням надати інформацію чи здійснювалося ФГ «Пінчук» нарахування земельного податку за 2019-2021 роки; якщо здійснювалося, то в якому розмірі, та чи сплачено його в повному обсязі та своєчасно, якщо не нараховано - то з яких підстав.
Листом від 15.07.2021 Головне управління ДФС у Сумській області повідомило, що ФГ «Пінчук» здійснює господарську діяльність з використанням земельної ділянки площею 49,2 га, яка згідно Державного акта на право постійного користування землею серії СМ 00338 від 23.03.1995 року перебуває в постійному користуванні фермерського господарства. Платник з 01.01.2019 року перебуває на загальній системі оподаткування та є платником земельного податку з юридичних осіб. Грошове зобов'язання зі сплати земельного податку з юридичних осіб за 2019 рік узгоджено податковою декларацію з плати за землю №4089 від 08.07.2021 в сумі 8 253,92 грн., за 2020 рік №4090 від 08.07.2021 в сумі 16 507,84 грн., за 2021 рік №4085 від 08.07.2021 в сумі 16 507,84 грн. Узгоджене грошове зобов'язання земельного податку з юридичних осіб за 2019, 2020, 2021 роки в сумі 41 269,6 грн сплачено ФГ «Пінчук» 08.07.2021 в повному обсязі. Податковий борг відсутній.
Листом від 13.08.2021 Миколаївська селищна рада звернулася до Головного управління ДФС у Сумській області з проханням проінформувати, на якій підставі до ФГ «Пінчук» не застосовано штрафних санкцій за несвоєчасне подання декларацій за 2019 та 2020 роки.
Листом від 15.09.2021 Головне управління ДФС у Сумській області повідомило відповідача, що за несвоєчасне подання податкових декларацій з плати за землю за 2019 - 2020 роки до ФГ «Пінчук» застосовано штрафну санкцію згідно акту перевірки №4581/А/18-28-04-05/21128247 від 13.09.2021, яка станом на 15.09.2021 сплачена платником.
Рішенням Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021, зважаючи на систематичну несплату протягом 2019-2020 років земельного податку, та з метою запобігання втратам місцевого бюджету, відповідно до статей 10, 14, 265, 269, 270, 281, 285-287 Податкового кодексу України, статті 64 Бюджетного кодексу України, п. «д» ч. 1 ст. 141, ст. 206 Земельного кодексу України, керуючись п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», припинено Фермерському господарству «Пінчук» право постійного користування земельною ділянкою площею 49,2 га, наданою на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії СМ 00338 від 23.03.1995 року, за реєстровим № 21, через систематичну несплату земельного податку.
У рішенні викладені такі обставини: Миколаївська селищна рада Сумського району Сумської області, розглянувши пропозицію Миколаївського селищного голова ОСОБА_2 , враховуючи рекомендації постійних комісій з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища та з питань планування, бюджету, фінансів та соціально - економічного розвитку, листи ГУ ДПС України у Сумській області від 11.05.2021 року №5997/5/18-28-18-10, від 15.07.2021 року №9528/5/18-28-18-10-20, від 15.09.2021 № 12235/5/18-28-04-05-13 встановила, що у постійному користуванні Фермерського господарства «Пінчук» (ЄДРПОУ 21128247) на підставі державного акта на право постійного користування землею серії СМ 00338 від 23.03.1995 року, за реєстровим № 21 перебуває земельна ділянка площею 49,2 га; з 2019 року ФГ «Пінчук», перебуває на загальній системі оподаткування, є платником податку за землю; 08.07.2021 року ФГ «Пінчук» сплачено земельний податок: за податковий період - 2019 рік в сумі 15682,45 гривень, за податковий період -2020 рік в сумі 9079,31 гривень, а за податковий період -2021 рік в сумі 16507,84 гривень; за несвоєчасне подання податкових декларацій з плати за землю за 2019-2020 роки до ФГ «Пінчук» 13.09.2021 року застосовано штрафну санкцію.
Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ст. 3 Земельного кодексу України).
За змістом статей 4, 5 цього Кодексу завданням земельного законодавства, яке включає цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.
У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України).
Підстави набуття та реалізації прав на землю врегульовані розділом IV Земельного кодексу України та передбачають, що юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1 статті 116 Земельного кодексу України).
Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.
За приписами статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 269.1.1.2. пункту 269.1. статті 269 Податкового кодексу України, платниками плати за землю є землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування.
Базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік (пункт 285.1. статті 285 Податкового кодексу України).
Згідно з пунктом 286.1. статті 286 Податкового кодексу України, підставою для нарахування земельного податку є, в тому числі, дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю).
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу (п. 286.2 ст. 286 ПК України).
Відповідно до пункту "д" ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України, однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.
Разом з цим, підстави для примусового припинення прав на земельну ділянку у судовому порядку визначені у ст. 143 Земельного кодексу України, і серед них немає такої підстави як систематична несплата земельного податку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі виявлення порушення земельного законодавства в судовому порядку, а не за рішенням органу місцевого самоврядування, передбачене положеннями статті 144, 149 Земельного кодексу України. Позивач також посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №6/88-Б-05.
Посилання позивача на приписи ст. 149 Земельного кодексу України суд не приймає, оскільки положення зазначеної норми регулюють порядок вилучення земельних ділянок із постійного користування для суспільних та інших потреб.
Разом з цим, оскаржуване рішення про припинення права постійного користування прийняте з підстави несплати орендної плати.
Суд також не приймає посилання позивача на постанову Верховного Суду від 30.09.2020 у справі №6/88-Б-05, адже така постанова ухвалена у правовідносинах, які не є подібними до тих, які розглядаються у даній справі. Зокрема, у справі № 6/88-Б-05 встановлено інші обставини, які передували прийняттю рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, а саме, землекористувача було визнано банкрутом, що в силу приписів ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" виключає можливість нарахування та сплати ним податків та зборів (обов'язкових платежів), в тому числі, земельного податку, і це, за висновком Верховного Суду, виключає можливість припинення права постійного користування землею у зв'язку з систематичною несплатою земельного податку або орендної плати в порядку пункту "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України. Саме в контексті недоведеності наявності виключних випадків, за яких можливе припинення права постійного користування землею компетентним органом в порядку ст. 141 ЗК України, Верховним Судом зроблено посилання на ст. 149 ЗК України та зазначено про неможливість вирішення відповідного питання в позасудовому порядку.
Щодо положень статті 144 Земельного кодексу України суд зазначає наступне.
Відповідач у підтвердження повноважень органу місцевого самоврядування посилається на висновок у подібних правовідносинах Верховного Суду у постанові від 15.12.2021 по справі № 924/856/20, згідно з яким за наявності підстав, передбачених пунктом "д" статті 141 Земельного кодексу України, припинення права користування земельною ділянкою проводиться у загальному порядку - за рішенням компетентного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування. Аналогічна позиція Верховного Суду також викладена у постанові від 17.04.2018 у справі № 924/689/17.
Разом з цим, такий висновок зроблений Верховним Судом з урахуванням системного аналізу змісту статей 141, 143, 144 Земельного кодексу України у редакції на час виникнення спірних правовідносин у зазначених судових справах.
Відповідно до ст. 144 Земельного кодексу України у редакції до 28.04.2021, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складають протокол про порушення та видають особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладають на таку особу адміністративне стягнення та повторно видають вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк (ч. 1 статті).
У разі неусунення порушення земельного законодавства у 30-денний строк державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля звертаються до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою (ч. 2 статті).
Рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою може бути оскаржене землекористувачем у судовому порядку (ч. 3 статті).
Верховний Суд у постановах зазначив, що положеннями статті 144 ЗК визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, які використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає чотири стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, а саме: виявлення порушення, виконання вказівок по усуненню виявлених порушень, звернення до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування з клопотанням про припинення права користування земельною ділянкою, за результатами розгляду якого приймається рішення про припинення суб'єктивного права користування земельною ділянкою; оскарження землекористувачем рішення органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про припинення права користування земельною ділянкою в судовому порядку.
У справі № 924/856/20 Верховний Суд погодився з висновками апеляційного господарського суду, що порядок припинення права користування земельними ділянками, передбачений частинами першою, другою статті 144 Земельного кодексу України (в частині виявлення порушення земельного законодавства та видачі припису щодо його усунення) у такому випадку не застосовується, оскільки систематична несплата земельного податку не фіксується державним інспектором сільського господарства чи державним інспектором з охорони довкілля, а контроль за сплатою земельного податку (оскільки позивач є постійним землекористувачем) віднесено до повноважень податкових органів.
Як зазначив Північно-західний апеляційний господарський суд у постанові від 20.09.2021 у справі № 924/856/20, що залишена без змін постановою Верховного Суду від 15.12.2021, ч. 3 статті 144 ЗК України (в редакції на час прийняття оскаржуваного рішення) регламентувала право органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування самостійно приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Разом з цим, на дату прийняття оскаржуваного рішення Миколаївської селищної ради від 26.11.2021, стаття 144 Земельного кодексу України викладена у новій редакції, в тому числі ч. 3 ст. 144 ЗК України, у зв'язку з чим, суд не приймає посилання відповідача на висновки Верховного Суду у постановах від 15.12.2021 у справі № 924/856/20, від 17.04.2018 у справі № 924/689/17 і зазначає наступне.
Відповідно до ст. 144 Земельного кодексу України в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021, що набрав чинності 27.05.2021, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк.
У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк.
У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою.
Таким чином, ч. 3 ст. 144 Земельного кодексу України у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного рішення, не передбачає право органу місцевого самоврядування приймати рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою.
З аналізу вказаної норми, припинення права постійного користування земельними ділянками, у разі порушення земельного законодавства, здійснюється в судовому порядку.
Разом з цим, повноваження селищних рад та їх виконавчих органів щодо припинення за рішенням права користування земельними ділянками комунальної власності у разі систематичної несплати земельного податку, також не передбачені ні ст. 12 Земельного кодексу України («Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин»), ні ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» («Визначена виключна компетенція сільських, селищних, міських рад»).
Відповідач посилається на положення ст. 12 Земельного кодексу, а також п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якими до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються таке питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Суд відхиляє такі посилання відповідача, оскільки, з урахуванням приписів ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад має здійснюватися на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, а повноваження у сфері регулювання земельних відносин чітко визначені у ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», серед яких відсутні повноваження щодо припинення права користування земельними ділянками комунальної власності у разі систематичної несплати земельного податку.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021 прийняте всупереч приписам ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", не на підставах передбачених законом, поза межами визначених законом повноважень.
Також суд зазначає, що на момент прийняття відповідачем оскаржуваного рішення, земельний податок за 2019-2021 роки був сплачений позивачем у повному обсязі 08.07.2021, а також повністю сплачено штрафну санкцію за несвоєчасне подання податкових декларацій з плати за землю за 2019-2020 року 15.09.2021, що підтверджується інформацією у листах Головного управління ДПС у Сумській області від 10.08.2021 та від 15.09.2021 (а.с. 79-80,82). Селищна рада не повідомляла позивача про вирішення питання про припинення права постійного користування на земельну ділянку, в тому числі після сплати позивачем земельного податку. Разом з цим, у листі від 26.07.2021 відповідач просив позивача повідомити, який саме податок сплачений, для складання прогнозу бюджету Миколаївської селищної територіалної громади та планування дохідної частини бюджету.
У зв'язку з прийняттям Миколаївською селищною радою Сумського району Сумської області рішення від 26.11.2021, не на підставах передбачених законом, поза межами визначених законом повноважень, було порушено право позивача на постійне користування земельною ділянкою площею 49,2 га, посвідчене державним актом на право постійного користування землею серії СМ 00338 від 23 березня 1995 року. Метою захисту порушеного права є наслідки у вигляді поновлення права постійного користування земельною ділянкою.
За викладених обставин, оскільки оскаржуване рішення не відповідає законові, порушує право позивача на постійне користування земельною ділянкою, суд вважає позовні вимоги правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання незаконним та скасування рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021 про припинення Фермерському господарству “Пінчук” права постійного користування земельною ділянкою площею 49,2 га, яке було надане на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія СМ 00338 від 23.03.1995.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1, 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За подання позовної заяви, згідно з квитанцією № 0.0.2382108404.1 від 16.12.2021, позивач сплатив судовий збір в сумі 2270 грн. 00 коп.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина 5 статті 129 ГПК України).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд встановив, що факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 920/1374/21 в сумі 20000 грн. 00 коп. підтверджується договором про надання правової допомоги від 12.12.2021, укладеним між позивачем та адвокатом Кучменко С.В., актами про надання правової допомоги від 16.12.2021 та від 20.05.2022 з переліком наданих адвокатом послуг, квитанціями про оплату послуг адвоката від 16.12.2021 № 0.0.2382142267.1 на суму 10 000 грн. та від 22.05.2022 № 0.0.2554591641.1. на суму 10 000 грн.
Суд вважає, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг). Разом з цим, відповідач не скористався правом на подання клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до п. 2 ч. 1, ч. 4 ст. 129 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору та на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача (2270 грн. витрат по сплаті судового збору, 20 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу).
Керуючись ст. ст. 2, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 239, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Визнати незаконним та скасувати рішення Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області від 26.11.2021 про припинення Фермерському господарству “Пінчук” права постійного користування земельною ділянкою площею 49,2 га, яке було надане на підставі Державного акту на право постійного користування землею серія СМ 00338 від 23.03.1995 (за реєстровим № 21).
3. Стягнути з Миколаївської селищної ради Сумського району Сумської області (бульвар Свободи, 2, смт. Миколаївка, Сумський район Сумська область, 41854, код ЄДРПОУ 04390083) на користь Фермерського господарства “Пінчук” (вул. Архітектурна, 7, смт. Миколаївка, Сумський район, Сумська область, 41854, код ЄДРПОУ 21128247) 2270 грн. витрат по сплаті судового збору, 20 000 грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Відповідно до ст. ст. 241, 256, 257 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Північного апеляційного господарського суду.
Повне рішення складене та підписане суддею 02.06.2022.
Суддя Д. В. Вдовенко