79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.05.2022 Справа № 914/3922/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Долінської О.З., за участю секретаря судового засідання Куцик І.М.,
розглянувши матеріали справи за позовом: Акціонерного товариства “Акціонерно-комерційний банк “Львів”, м. Львів
до відповідача: Приватного підприємства “Барбарас-Україна”, с. Дроговиж, Миколаївський район, Львівська область
про стягнення заборгованості в розмірі 429 042,08 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області поступила позовна заява Акціонерного товариства “Акціонерно-комерційний банк “Львів” до відповідача: Приватного підприємства “Барбарас-Україна” про стягнення заборгованості в розмірі 429 042,08 грн.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.12.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Судом постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 26.01.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.01.2022 р. підготовче засідання призначено на 23.02.2022 р.
31.01.2022 р. позивач за вх. № 2491/22 подав суду заяву з додатками про скерування відповідачу позовної заяви з додатками на адресу, яка вказана відповідачем у заяві за вх. № 2082/22 від 25.01.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 23.02.2022 р. судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу № 914/3922/21 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 30.03.2022 р., з врахуванням ухвали про виправлення описки від 01.03.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.03.2022 р. розгляд справи по суті відкладено на 11.05.2022 р.
Розгляд справи по суті відкладено на 25.05.2022 р. із підстав, викладених в ухвалі суду від 11.05.2022 р.
25.05.2022 р. представник позивача в судове засідання з розгляду справи по суті не з'явився, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
У поданій позовній заяві за вх. № 4263 від 20.12.2021 р., позивач просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника позивача за наявними матеріалами справи.
25.05.2022 р. відповідач явки свого представника в судове засідання з розгляду справи по суті не забезпечив, вимог ухвали суду від 24.12.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно був повідомлений про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
25.05.2022 р. представником відповідача подано на електронну адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи за вх. № 10981/22, в якому відповідач просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з введенням в Україні військового стану та загальної мобілізації, а також зайнятістю представника відповідача в іншому судовому засіданні - Жовківському районному суді Львівської області.
Враховуючи ч.3 ст.222 ГПК України, відповідно до якої, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється. Відтак, фіксування судового процесу під час судового засідання 25.05.2022 р. не здійснюється.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 81632, Львівська область, Миколаївський район, с. Дроговиж, вул. Тарнавського, буд 15, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманому на запит суду, а також за адресою: 79020, м. Львів, пр-т Чорновола, 63/210, яку представник відповідача Марків Р.Б. зазначив як фактичне місцезнаходження відповідача у заяві за вх. № 2082/22 від 25.01.2022 р.
Крім цього, дані представника відповідача Марківа Руслана Богдановича внесено до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 914/3922/21. Суд зазначає, що даному представнику скеровувались ухвали суду і на вказану ним електронну пошту.
Стосовно клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи за вх. № 10981/22 від 25.05.2022 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
Згідно із ч. 2 ст. 195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду від 23.02.2022 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 30.03.2022 р., з врахуванням ухвали про виправлення описки від 01.03.2022 р.
Слід вказати, що задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи призведе до невиправданого затягування судового процесу, суперечитиме завданню господарського судочинства, порушуватиме уже зазначений вище принцип розумності процесуальних строків, а також принципи змагальності, пропорційності та рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
Сторонам у даній справі було надано достатньо часу висловити свою позицію у справі, в т. ч. письмово, та реалізувати права надані їм чинним процесуальним законодавством України, що вбачається з ухвал суду, що містяться в матеріалах справи.
До того ж, суд зазначає, що за клопотанням представника відповідача за вх. № 6915 від 30.03.2022 р., ухвалою суду від 30.03.2022 р. розгляд справи по суті відкладено на 11.05.2022 р.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.05.2022 р., розгляд справи по суті відкладено на 25.05.2022 р. за клопотанням представника відповідача за вх. № 9649/22 від 11.05.2022 р.
Враховуючи достатність документів наявних у матеріалах справи № 914/3922/21 для вирішення спору по суті, суд не вважає відсутність представника відповідача у даному судовому засіданні перешкодою для вирішення спору по суті в даному судовому засіданні.
Крім цього, суд враховує також, що військових дій на території Львівської області не здійснюється і відповідач не надав доказів мобілізації представника до Збройних Сил України.
Зважаючи на тривалий розгляд справи, враховуючи те, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи по суті.
Небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов'язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одним із принципів господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Інші підстави для відкладення розгляду справи, визначені ч. 2 ст. 202 ГПК України також відсутні.
Зважаючи на викладене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи за вх. № 10981/22 від 25.05.2022 р.
Суд зазначає, що відповідач повідомлявся завчасно та належним чином про час, дату та місце розгляду справи, проте своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явки представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, відзиву не подав. Таким чином, в розумінні ст. ст. 120, 122, 242 ГПК України, відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.
Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження на адресу суду не поступало.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі № 904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб'єкта господарської діяльності покладається обов'язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов'язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Як звернув увагу Верховний суд у складі колегії Касаційного господарського суду в постанові від 19.02.2020р. у справі №910/16409/15: “свідоме неотримання судової кореспонденції, яка направлялася за офіційною юридичною адресою, є порушенням норм процесуального права та може бути розцінено судом як дії, спрямовані на затягування розгляду справи та свідчити про зловживання процесуальними правами учасника справи, які направлені на перешкоджання здійснення своєчасного розгляду справи. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що, сторона була обізнана про розгляд справи в суді, повідомлялася про дату, час та місце судових засідань за вказаною адресою, однак не скористався правом участі у судових засіданнях, тому відсутні підстави вважати, що судом під час розгляду справи було порушено норми процесуального права щодо повідомлення останнього про час та місце судового розгляду”.
За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.18р. у справі № 921/6/18.).
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду даної справи.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Оскільки відповідач, будучи належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду даної справи, що підтверджується наявними у справі доказами, не скористався своїм правом на подання відзиву, не заперечив у визначеному Законом порядку проти розгляду справи за його відсутності, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції у справі.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
В силу приписів ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одним із основних принципів (засад) господарського судочинства є, зокрема, розумність строків розгляду справи.
Крім того, суд враховує, що пунктом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справ упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейського суду з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суд з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України).
Водночас, необґрунтоване відкладення розгляду справи призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи і те, що явка повноважного представника відповідача не визнавалась судом обов'язковою ухвалами суду у даній справі, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 914/3922/21.
В судовому засіданні 25.05.2022 р., відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані тим, що 28.01.2021 року між АТ АКБ «Львів» (надалі Банк) та Приватним підприємством «БАРБАРАС-Україна» (надалі Позичальник) укладено Кредитний договір №39/В2021, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику Кредит в розмірі 500 000,00 грн., із процентною ставкою 23,88% річних, з кінцевою датою повернення - 27.07.2023р. (надалі Кредитний договір). Як зазначає позивач, прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором Банк виконав, перерахувавши на поточний рахунок Позичальника кошти в розмірі 500 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №693668 від 28.01.2021р., який позивачем долучено до матеріалів справи.
Позивач зазначає, що станом на 16.12.2021р. заборгованість по нарахованих і несплачених процентах становила 12 704,45 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках, які долучено позивачем до матеріалів справи.
Як зазначає позивач, зважаючи на те, що по даному кредитному зобов'язанню була наявна заборгованість і з метою вирішення даного спору у позасудовому порядку, Банком було вручено Позичальнику під розписку лист-вимогу від 28.09.2021р. за вих.№980/0-20. Однак вона залишилась без відповідного реагування зі сторони Позичальника.
Згідно п. 4.8. Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших платежів за Договором, у разі настання одного (або кількох) з таких випадків: несвоєчасної сплати процентів та/або повернення суми кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий Позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені Кредитним договором; іншого істотного порушення умов кредитного договору.
Пунктом 4.9. Кредитного договору передбачено, що «Позичальник зобов'язаний протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п.4.9) достроково повернути Кредити, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим Договором».
На виконання п.4.9. Кредитного Договору, Позичальнику було скеровано лист-вимогу від 11.11.2021р. за вих.№1210/0-20 про дострокове повернення кредиту та процентів, однак, вона залишилась без відповідного реагування зі сторони Відповідача. З урахуванням того, що Позичальник систематично не виконував взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором у визначені Кредитним договором терміни, Позивач звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 416 337,63 грн. - основної заборгованості, 12 704,45 грн. заборгованості з відсотків, а також судові витрати покласти на відповідача.
Позиція відповідача.
В судові засідання з розгляду даної справи відповідач не забезпечив явки повноважного представника, вимог ухвали суду від 24.12.2021 р. не виконав, письмового відзиву на адресу суду не подав, хоча належно повідомлявся про час, дату та місце судового засідання (докази містяться в матеріалах справи).
Відповідач у визначеному законом порядку не заперечив проти позову, не скористався своїми процесуальними правами, визначеними ГПК України, як відповідач у справі.
Ухвали суду у даній справі скеровувались відповідачу судом за адресою: 81632, Львівська область, Миколаївський район, с. Дроговиж, вул. Тарнавського, буд 15, тобто за його місцезнаходженням, зазначеному у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, отриманому на запит суду, а також за адресою: 79020, м. Львів, пр-т Чорновола, 63/210, яку представник відповідача Марків Р.Б. зазначив як фактичне місцезнаходження відповідача у заяві за вх. № 2082/22 від 25.01.2022 р.
Крім цього, дані представника відповідача Марківа Руслана Богдановича внесено до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 914/3922/21. Суд зазначає, що даному представнику скеровувались ухвали суду і на вказану ним електронну пошту.
Таким чином, відповідач повідомлявся судом завчасно та належним чином про дату, час і місце розгляду даної справи, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України.
Крім того, явка учасників справи не визнавалась судом обов'язковою.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані суду докази, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, здійснивши огляд документів, суд встановив наступне.
28.01.2021 року між АТ АКБ «Львів» (за договором банк, позивач у справі) та Приватним підприємством «БАРБАРАС-Україна» (за договором позичальник, відповідач у справі) укладено Кредитний договір №39/В2021, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику Кредит в розмірі 500 000,00 грн., із процентною ставкою 23,88% річних, з кінцевою датою повернення - 27.07.2023р. (надалі Кредитний договір).
Зобов'язання за укладеним кредитним договором №39/В2021 від 28.01.2021 р. Банк виконав повністю, перерахувавши на поточний рахунок Позичальника кошти в розмірі 500 000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером №693668 від 28.01.2021р., який позивачем долучено до матеріалів справи.
Відповідно до п.2.1.6 Кредитного договору, повернення кредиту здійснюється згідно Графіку погашення кредиту оформленого додатком №1 до цього Договору, що є його невід'ємною частиною.
Як вбачається з п.4.1, п.4.2. Кредитного договору - Позичальник зобов'язаний повернути Банку Кредит у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим Договором та/або додатками до нього. Повернення Кредиту здійснюється шляхом безготівкових перерахунків або внесенням готівки в касу Банку.
Згідно п.3.2. Кредитного договору - проценти за користування Кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по Кредиту за методом «факт/360» (фактична кількість днів у місяці, але умовно 360 днів у році), за ставкою, визначеною у п.2.1.4. цього додатково Договору з моменту видачі кредиту до терміну, вказаному в п.2.1.4. цього додаткового договору. Позичальник сплачує нараховані Банком проценти у валюті кредиту щомісяця не пізніше останнього банківського дня місяця, за який вони нараховані, якщо Графіком погашення кредиту не встановлені інші терміни сплати процентів.
Заборгованість відповідача по нарахованих і несплачених відсотках становить 12 704,45 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості та виписками по рахунках, які долучено позивачем до матеріалів справи.
Згідно п.2.7. Кредитного договору - Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту у випадку невиконання/неналежного виконання Позичальником зобов'язань, передбачених цим Договором та/або договорами, якими забезпечується виконання зобов'язань за цим Додатковим договором, а також у випадку несвоєчасної сплати процентів та/або повернення Кредиту або його частини.
Враховуючи те, що по кредитному зобов'язанню була наявна заборгованість і з метою вирішення даного спору у позасудовому порядку, Банком було вручено Позичальнику під розписку лист-вимогу від 28.09.2021р. за вих.№980/0-20. Проте, вказаний лист-вимога залишився без відповіді відповідача.
Згідно п. 4.8. Кредитного договору Банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших платежів за Договором, у разі настання одного (або кількох) з таких випадків: несвоєчасної сплати процентів та/або повернення суми кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий Позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені Кредитним договором; іншого істотного порушення умов кредитного договору.
Пунктом 4.9. Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний протягом 10-ти банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку (п.4.9) достроково повернути Кредити, проценти, комісії та інші належні до сплати платежі за цим Договором.
На виконання п.4.9. Кредитного Договору, позивачем було скеровано відповідачу лист-вимогу від 11.11.2021р. за вих.№1210/0-20 про дострокове повернення кредиту та процентів, яка залишилась без відповідного реагування зі сторони Відповідача. З урахуванням того, що Позичальник систематично не виконував взяті на себе зобов'язання за Кредитним договором у визначені Кредитним договором терміни, Позивач, на підставі п.2.7. Кредитного договору, ст.1050 ЦК України, звернувся до суду з даним позовом та просить суд стягнути з відповідача 416 337,63 грн. - основної заборгованості, 12 704,45 грн. заборгованості з відсотків. Судові витрати покласти на відповідача.
Оцінка суду
Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.
Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (стаття 345 Господарського кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 Цивільного кодексу України).
Згідно із статтею 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як встановлено судом, 28.01.2021 року між АТ АКБ «Львів» та Приватним підприємством «БАРБАРАС-Україна» укладено Кредитний договір №39/В2021, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати Позичальнику Кредит в розмірі 500 000,00 грн., із процентною ставкою 23,88% річних, з кінцевою датою повернення - 27.07.2023р.
Факт видачі відповідачу кредиту в розмірі 500 000,00 грн. підтверджується меморіальним ордером № 693668 від 28.01.2021 р.
Згідно із частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з частиною 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України передбачено, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Отже, як вбачається із матеріалів справи та розрахунку позовних вимог, основна заборгованість відповідача становить 416 337,63 грн., заборгованість з відсотків становить 12 704,45 грн.
Докази сплати вказаної заборгованості в матеріалах справи відсутні, відзиву на позовну заяву відповідачем не подано. Протилежного суду не доведено.
В матеріалах справи відсутні докази, що кредитний договір визнавався недійсним чи неукладеним.
У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що обставини, які є предметом доказування у справі судом визнаються встановленими та позовні вимоги до відповідача щодо стягнення 416 337,63 грн. - основної заборгованості, 12 704,45 грн. заборгованості з відсотків є обґрунтованими, не спростованими, підтвердженими належними і допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
У відповідності до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування “вірогідності доказів” на відміну від “достатності доказів”, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Вказане узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного суду у справі № 904/2357/20 від 21.08.2020.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, перевіривши розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 416 337,63 грн. - основної заборгованості та 12 704,45 грн. заборгованості з відсотків є обгрунтовані, підтверджені матеріалами справи, не спростовані відповідачем, а тому підлягають задоволенню.
Судові витрати.
Судовий збір в розмірі 6 435,63 грн., відповідно до ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача, так як спір виник з його вини і не погашено відповідачем суму заборгованості на час ухвалення рішення у справі.
Керуючись ст. ст. 2, 13, 43, 46, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 120, 123, 129, ч. 9 ст. 165, ч.2 ст. 178, 194, ч. 1, ч. 3 ст. 202, ч. 3 ст. 222, ст.ст. 236-241, 327 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з відповідача: Приватного підприємства “Барбарас-Україна” (81632, Львівська область, Миколаївський район, с. Дроговиж, вул. Тарнавського, буд 15; код ЄДРПОУ №34466061) на користь позивача: Акціонерного товариства “Акціонерно-комерційний банк “Львів” (79008, м. Львів, вул. Сербська, 1; код ЄДРПОУ № 09801546) 416 337,63 грн. - основної заборгованості, 12 704,45 грн. заборгованості з відсотків та 6 435,63 грн. понесених витрат на сплату судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
4. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено 02.06.2022 р.
Суддя Долінська О.З.