ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
02.06.2022Справа № 910/16069/21
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Фізичної особи-підприємця Воровської Ірини Анатоліївни
до Фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера
про стягнення 362 579,41 грн.
Фізична особа-підприємець Воровська Ірина Анатоліївна (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера (відповідач) про стягнення 362 579,41 грн., з яких 128 988, 65 грн. основного боргу, 209 321,09 грн. неустойки, 13 533,13 грн. пені, 7 904, 01 грн. інфляційних втрат та 2 832,53 грн. 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором оренди нежилового приміщення № 25/06/20 від 25.06.2020 в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.10.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/16069/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
На виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, копія ухвали від 05.10.2021 року про відкриття провадження у справі № 910/16069/21 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження позивача та відповідача, зазначені в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме:
-03083, м. Київ, пр-т Науки, буд. 90, кв. 8, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105480249930;
-04071, м. Київ, вул. Волоська, 50/38, кв. 98, що підтверджується поштовим повідомленням з трек-номером 0105480249921.
Проте, зазначені відправлення з трек-номером 0105480249930 та 0105480249921 вручені сторонам не були про що свідчать Довідки Укрпошти про причини повернення/досилання Ф.20 з відміткою "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою"
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси сторін є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Таким чином, про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/16069/21 позивач та відповідач вважаються повідомленими належним чином.
23.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про стягнення витрат на правову допомогу.
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
25.06.2020 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 25/06/20 (Договір), згідно п. 1.1. якого орендодавець згідно з умовами даного договору передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) частину нежитлового приміщення № 138 (приміщення № 3 та № 4 згідно техпаспорту та його експлікацією) загальною площею 26,80 кв.м., що розташоване за адресою: місто Київ, вул. Волоська, 50/38 відповідно виділені у додатку № 1 - надалі за текстом - приміщення, на умовах і в порядку, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 4.1. Договору на дату початку оренди, тобто "01" липня 2020 року, орендодавець зобов'язаний здійснити передачу орендарю приміщення в оренду, яке буде здійснено шляхом підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду (Додаток № 2), який є невід'ємною частиною цього Договору та підтверджує факт передачі приміщення для його цільового використання відповідно до умов Договору.
Згідно з п. 4.8. Договору в день закінчення строку оренди орендар звільняє і повертає приміщення орендодавцю в справному належному технічному стані, не гіршому ніж те, в якому приміщення знаходилось на дату укладення сторонами акту приймання-передачі приміщення в оренду, придатному для подальшого використання за винятком звичайного зносу, передає (повертає) всі ключі, а також вивозить всі свої товари, майно і поліпшення, які можуть бути відокремлені без пошкодження приміщення з приміщення та погашає всі існуючі перед орендодавцем заборгованості, протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати укладення сторонами актом приймання-передачі приміщення.
Звільнення приміщення орендарем підтверджується актом приймання-передачі, підписаним уповноваженими представниками сторін.
Приміщення вважається переданим (повернутим) орендодавцеві тільки з дати підписання сторонами акту приймання-передачі.
Відповідно до п. 5.4. Договору орендна плата перераховується орендарем на підставі підписаного сторонами акту наданих послуг за минулий місяць та рахунку-фактури орендодавця у безготівковій формі на поточний рахунок орендодавця, зазначений в договорі, авансом щомісячно в період з 02 (другого) по 05 (п'яте) число поточного (розрахункового) місяця.
01.07.2020 між позивачем та відповідачем було підписано акт приймання-передачі приміщення в оренду (Додаток № 2 до Договору).
21.04.2021 позивач звернувся до відповідача із листом-повідомленням про дострокове розірвання Договору у зв'язку із неналежним його виконанням з боку відповідача - прострочення оплати орендних платежів. До відповідного листа позивачем було надано акт приймання-передачі приміщення з оренди для підписання його відповідачем. Відповідач відповідне повідомлення отримав нарочно 21.04.2021, у відповідь на яке надав позивачу гарантійний лист-повідомлення від 21.04.2021, згідно якого борг за орендні платежі визнав повністю, гарантував їх погашення та повернення позивачу приміщення з оренди.
Спір у справі виник в зв'язку з тим, що відповідачем, на думку позивача, в порушення умов договору не сплачено кошти за оренду нежилого приміщення, а також не передано приміщення з оренди після розірвання Договору.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, за наявності заперечень наймодавця щодо подальшого користування наймачем майном, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а їх невиконання (невиконання окремих його умов) протягом дії договору є невиконанням зобов'язання за цим договором, що має відповідні наслідки (настання відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов'язків під час дії договору тощо), однак не зумовлює продовження дії (чинність) договору в цілому або тих його умов, що не були виконані (неналежно виконані) стороною (сторонами).
Частиною першою статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Відповідно до частини першої статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
За змістом наведених норм договір є підставою виникнення права наймача (орендаря) користуватися орендованим майном упродовж строку дії договору зі сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору; а припинення договору є підставою виникнення обов'язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Користування майном за договором є правомірним, якщо воно відповідає умовам укладеного договору та положенням чинного законодавства, які регулюють такі правовідносини з урахуванням особливостей предмета найму та суб'єктів договірних правовідносин.
Відносини найму (оренди) у разі неправомірного користування майном можуть регулюватися умовами договору, що визначають наслідки неправомірного користування майном, та нормами законодавства, які застосовуються до осіб, які порушили зобов'язання у сфері орендних відносин.
Правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за Договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
Відповідно до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.
Звертаючись до суду із відповідним позовом, позивач просить суд, окрім заборгованості відповідача за орендною платою в загальному розмірі 128 988,65 грн., яка виникла до моменту розірвання Договору і яка визнається відповідачем, також стягнути неустойку, передбачену ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України у зв'язку із неповерненням відповідачем орендованого майна, в розмірі 209 321,09 грн., що складає подвійну оплату за оренду приміщення з моменту розірвання договору до моменту пред'явлення позову до суду.
З огляду на зазначені вище норми закону, суд вважає відповідні вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідачем не надано суду доказів належного виконання умов Договору в частині здійснення оплати орендних платежів, а також доказів повернення з оренди приміщення в порядку, передбаченому Договором.
Окрім суми основної заборгованості та суми неустойки, позивач також розрахувала та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 13 533,13 грн., інфляційні втрати в розмірі 7 904,01 грн. та 3% річних в розмірі 2 832,53 грн.
Згідно ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 7.4. Договору у випадку прострочення сплати орендної плати та інших платежів, передбачених Договором, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла протягом строку невиконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
Перевіривши розрахунок пені, інфляційних страт та 3% річних, здійснений позивачем, суд вважає за можливе стягнути з відповідача інфляційні втрати в розмірі 7 904,01 грн. та 3% річних в розмірі 2 832,53 грн.
Що стосується розрахунку пені, то суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В розрахунку, наданого позивачем, нарахування пені зроблено за весь строк з дати порушення зобов'язання до дати звернення до суду, без обмеження шестимісячним терміном, що є порушенням вищенаведеного припису закону.
Здійснивши власний розрахунок, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 8 757,90 грн.
Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Воровської Ірини Анатоліївни до Фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера про стягнення 362 579,41 грн. підлягають задоволенню частково.
Судовий збір за розгляд справи покладається на відповідача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: договір про надання правової (правничої) допомоги № 21058 від 21.04.2021, укладений між позивачем та Адвокатським бюро "Ігоря Пожидаєва", акт № 1 прийому-передачі наданих послуг від 22.02.2022, згідно з яким позивач прийняв надані адвокатом послуги, вартість яких складає 30 000,00 грн., а також квитанцію від 20.07.2021 про сплату позивачем 30 000,00 грн..
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідачем не надано до суду клопотання про зменшення витрат позивача на професійну правничу допомогу, а відтак, з огляду на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати позивача у виді витрат на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Фізичної особи-підприємця Воровської Ірини Анатоліївни до Фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера про стягнення 362 579,41 грн. - задовольнити частково.
2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Мустафаєва Аліаскера ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Воровської Ірини Анатоліївни ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) 128 988 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят вісім) грн. 65 коп. заборгованості з орендних платежів, 209 321 (двісті дев'ять тисяч триста двадцять одну) грн. 09 коп. неустойки, 8 757 (вісім тисяч сімсот п'ятдесят сім) грн. 90 коп. пені, 7 904 (сім тисяч дев'ятсот чотири) грн. 01 коп. інфляційних втрат, 2 832 (дві тисячі вісімсот тридцять дві) грн. 53 коп. 3% річних, 5 367 (п'ять тисяч триста шістдесят сім) грн. 06 коп. судового збору та 29 604 (двадцять дев'ять тисяч шістсот чотири) грн. 90 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3.У іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 02.06.2022.
Суддя С. В. Стасюк