майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"30" травня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1215/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Соловей Л.А. ,
при секретарі судового засідання: Руденко Н.М.,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак" (с.Черепин Овруцького району Житомирської області)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промконтракт" ЛТД (м.Житомир)
про стягнення 116427,14грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Бальзак" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Промконтракт-ЛТ" заборгованості у розмірі 116427,14грн, з яких: 81768,00грн коштів, сплачених у якості передоплати за товар, 10552,20грн інфляційних втрат, 5152,50грн 3% річних та 18954,44грн пені.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що на підставі виставленого ТОВ "Промконтракт-ЛТ" рахунку-фактури №СФ-0000174 від 17.07.2018 він здійснив попередню оплату за товар, який відповідач не поставив, внаслідок чого позивач просить повернути суму попередньої оплати, а також сплатити річні, інфляційні та пеню за неналежне виконання зобов'язань.
Ухвалою господарського суду від 19.11.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін; судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 20.12.2021.
У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає та зазначає, що дійсно у 2018 році сторони дійшли згоди щодо поставки відповідачем продукції, а саме: ящиків овочевих в кількості 60 штук на загальну суму 161280,00грн, однак позивач сплатив лише частину коштів, у зв'язку з чим продукцію не було поставлено. Також вказує, що до позовної заяви долучено вимогу №197 від 11.11.2019, при цьому доказів направлення та/або отримання вказаного документу позивач не надає (а.с.44-45).
Ухвалою суду від 20.12.2021 продовжено строк розгляду справи по суті, згідно з ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; розгляд справи по суті відкладено на 24.01.2022.
Ухвалою господарського суду від 24.01.2022 відкладено розгляд справи по суті на 08.02.2022.
У відповіді на відзив позивач вказав, що посилання відповідача на те, що позивачем сплачено лише частину коштів за товар не відповідають дійсності; між сторонами була досягнута згода, що покупець здійснює оплату за товар шляхом перерахування коштів в розмірі 62%, які і сплатив позивач. Остаточний розрахунок мав відбутися після виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань (а.с.59-60).
Ухвалою суду від 08.02.2022 відкладено розгляд справи по суті на 09.03.2022. Ухвалою суду від 02.05.2022 перепризначено розгляд справи по суті на 30.05.2022.
Представник позивача у судове засідання не направив. На поштову адресу суду, на виконання вимог ухвали суду від 08.02.2022, направив докази надіслання відповідачу відповіді на відзив.
Відповідач повноважного представника не направив, пояснень причин неявки суду не надав.
Відповідно до інформації з реєстру ф103 на відправку рекомендованої кореспонденції за 03.05.2022 та інформації з офіційного сайту ПАТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відправлення за №1000232901083 (копія ухвали суду від 02.05.2022 у справі №906/1215/21), надіслане відповідачу, однак не вручено останньому (а.с.77-79).
Слід зазначити, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв'язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009.
Так, порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам узгоджується оператором поштового зв'язку разом з юридичною особою. Для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв'язок", цих Правил (пункт 94 Правил).
Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу (фізичну особу-підприємця).
У разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.
Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.
Також, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.
За таких обставин можна дійти висновку, що невручення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю офіційною (юридичною) адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.
Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Слід також наголосити, що у зв'язку з запровадженням на території України з 24.02.2022 воєнного стану, господарським судом був наданий додатковий час для надання можливості сторонам, зокрема відповідачу, реалізувати свої права під час розгляду даної справи судом та надати заперечення на відповідь на відзив. У даному випадку додатково надані майже три місяці господарський суд вважає достатнім та розумним строком для вчинення необхідних процесуальних дій за існуючих обставин воєнного стану та ситуації у Житомирській області (місцезнаходження відповідача та суду м.Житомир), а отже, вважає за доцільне здійснити розгляд даної справи за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бальзак" (позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОМКОНТРАКТ"ЛТД (відповідач, продавець) була досягнута усна домовленість, згідно якої відповідач зобов'язався поставити товар, а позивач, в свою чергу, зобов'язався його оплатити.
На підставі виставленого відповідачем рахунку на оплату №СФ-0000174 від 17.07.2018 на суму 161280,00грн, який містить найменування товару, його кількість, одиницю виміру, ціну товару, позивачем 18.07.2018 здійснено часткову оплату в розмірі 96768,00грн з призначенням платежу "часткова оплата за контейнера зг.рах.№174 від 17.07.2018" (а.с.9).
Враховуючи відсутність поставки товару згідно виставленого рахунку №174 від 17.07.2018, позивач 11.11.2019 звернувся до ТОВ "ПРОМКОНТРАКТ" ЛТД з претензією №197 щодо повернення сплачених за платіжним дорученням №213 від 18.07.2018 грошових коштів у сумі 96768,00грн, яка направлена на адресу відповідача 12.11.2019 та отримана уповноваженою особою 13.11.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.13, 65).
У період 01.07.2020 по 24.09.2020 відповідач здійснив часткове повернення коштів на загальну суму 15000,00грн з призначенням платежу "повернення коштів зг.листа №197 від 11.11.2019" (а.с.10-12).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що кошти в розмірі 81680,00грн (96768,00грн-15000,00грн) за оплачений але непоставлений товар відповідачем не повернуто, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом про стягнення 116427,14грн з яких: 81768,00грн коштів, сплачених у якості передоплати за товар, 10552,20грн інфляційних втрат, 5152,50грн 3% річних та 18954,44грн пені.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази та всі обставини справи, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунку-фактури на оплату товару від 17.07.2018 № СФ-0000174 на суму 161280,00грн та часткової оплати рахунку позивачем, між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб.
Долучений позивачем до матеріалів справи попередній договір купівлі-продажу №18-07-18 (дерев'яних контейнерів) від 18.07.2018 суд не розцінює як підставу для виникнення зобов'язань між сторонами, оскільки вказана угода не підписана сторонами. Крім того, у виставленому рахунку від 17.07.2018 № СФ-0000174 та платіжному дорученні на оплату відсутнє посилання на даний правочин.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
З огляду на фактичні обставини справи та правову кваліфікацію правовідносин сторін, судом визначено правову природу сплаченої позивачем суми коштів у загальному розмірі 96768,00 саме як попередня оплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх договірних зобов'язань.
Питання щодо повернення попередньої оплати у випадку непоставки товару врегульовано статтею 693 Цивільного кодексу України.
Так, відповідно до частин 1, 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Водночас статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Як свідчать матеріали справи, сторони не узгодили строків поставки товару, тому з урахуванням положень ч.1 ст.267 ГК України відповідач зобов'язаний був поставити товар протягом строку дії договору, тобто одного року, однак відповідних зобов'язань не виконав.
Разом з тим, 11.11.2019 позивач звернувся до відповідача з претензією №197 щодо повернення коштів, факт надсилання якої підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.
Слід зазначити, що відповідач після пред'явленої претензії №197 від 11.11.2019 кошти за непоставлений товар повернув лише частково на суму 15000,00грн.
Отже, сума неповернутих коштів за непоставлений товар становить 81768,00грн.
Доказів задоволення відповідачем зазначеної вимоги та повернення грошових коштів (попередньої оплати) позивачу, як і належних та допустимих доказів здійснення поставки товару на зазначену суму, оформлених у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", суду не надано.
Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву стосовно того, що поставка товару (ящики овочеві) не була здійснена у зв'язку з частковою оплатою позивачем виставленого рахунку від 17.07.2018 № СФ-0000174, судом відхиляються, оскільки продавець не був позбавлений можливості поставити товар у меншій кількості, відповідно до здійсненої передплати.
З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 81768,00грн попередньої оплати є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 18954,44грн, суд зазначає наступне.
Позивач, мотивуючи позовні вимоги в частині стягнення пені посилається, на ст.ст.1,3 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошового зобов'язання".
Згідно приписів ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Частиною 3 ст.549 ЦК України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Статтею 547 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у п и с ь м о в і й формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до статей 1 і 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Отже, підставами для нарахування пені є, по-перше, прострочення у виконанні грошового зобов'язання, яке допустив боржник, по-друге встановлення конкретного розміру відповідної санкції договором або чинним законодавством.
Однак між сторонами не укладався відповідний письмовий правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання відповідачем у вигляді сплати пені за непоставку товару, чинним законодавством України також не встановлено нарахування пені у спірних правовідносинах, вимога про стягнення пені у розмірі 18954,44 грн є безпідставною та необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.03.2018 р. у справі № 910/8153/17.
Також позивач просить стягнути з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання відповідно до ст.625 ГПК України 10552,20грн інфляційних (період листопад 2019 по вересень 2021) та 5152,50грн 3%, які нараховані з 11.11.2019 по 28.10.2021.
Як унормовано приписами ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Разом з тим, при здійсненні розрахунку (а.с.15) позивачем не враховано, що дату виникнення зобов'язання по поверненню коштів слід обраховувати з претензії, яка була отримана відповідачем 13.11.2019, з урахуванням ч.2 ст.530 ЦК України у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, тобто з 21.11.2019 .
Здійснивши за допомогою калькулятора сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН" перерахунок 3% річних за період з 21.11.2019 по 28.10.2021 та інфляційних, суд дійшов висновку, що розмір річних, які підлягають до стягнення становить 5072,96грн, інфляційних - 10453,69грн. В іншій частині позовних вимог про стягнення 79,54грн 3% річних та 98,51грн інфляційних слід відмовити, оскільки розрахунок здійснений з порушенням приписів чинного законодавства України.
Згідно зі ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно ст.ст.13, 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.1 ст.76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України).
Відповідач доказів сплати заборгованості не надав, доводів позивача не спростував.
З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги обґрунтовані, заявлені відповідно до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, наявними в матеріалах справи, та підлягають задоволенню на суму 97294,65грн, з яких: 81768,00грн боргу; 5072,96грн 3% річних; 10453,69грн інфляційних.
Суд відмовляє в позові в частині стягнення 18954,44грн пені, 79,54грн 3% річних та 98,51грн інфляційних.
Судовий збір, відповідно до ч.9 ст.129 ГПК України, покладається на відповідача.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОМКОНТРАКТ"ЛТД задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "ПРОМКОНТРАКТ" ЛТД (вулиця Київська, 79, Житомир, Житомирська область, 10001, код ЄДРПОУ 31538562)
на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бальзак" (вулиця Центральна, будинок 1, с.Черепин, Овруцький район Житомирська область, 11136, код ЄДРПОУ 30983323)
- 81768,00грн основного боргу;
- 5072,96грн 3% річних;
- 10453,69грн інфляційних;
- 2270,00грн судового збору.
3. У позові відмовити в частині стягнення 18954,44грн пені, 79,54грн 3% річних та 98,51грн інфляційних.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Суддя Соловей Л.А.
Віддрукувати: 1 - в справу;
2 - позивачу (рек)
3 - відповідачу (рек)