30.05.2022 року м. Дніпро Справа № 904/3764/19 (911/2785/21)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Кузнецова В.О., Коваль Л.А.
при секретарі судового засідання: Радіновському Р.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хтон"
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. (суддя Камша Н.М.) у справі № 904/3764/19 (911/2785/21)
за позовом Приватного підприємства "Хтон"
до відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг"
відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета"
за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова компанія - 2006"
про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021р., -
У вересні 2021р. Приватне підприємство "Хтон" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021, укладеного між ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" та ТОВ "Чиста планета", за яким передано право грошової вимоги до боржника ТОВ "Нова компанія - 2006".
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.09.2021 у справі № 911/2785/21 матеріали позовної заяви за позовом Приватного підприємства "Хтон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" про визнання недійсним договору про відступлення права направлено за підсудністю до господарського суду Дніпропетровської області для розгляду в межах справи №904/3764/19 про банкрутство ТОВ "Нова компанія - 2006".
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) відмовлено у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Хтон" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021р.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022 у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) заяву ТОВ "Чиста планета" від 17.01.2022 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ПП "Хтон" на користь ТОВ "Чиста планета" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.
Не погодившись з даними рішеннями господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Хтон", в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним з моменту укладення договір про відступлення права вимоги від 01.02.2021р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг" і Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета", та відмовити у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" від 17.01.2022р. про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат; змінити розподіл судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 270,00 грн. та на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 30 000,00 грн., шо були понесені Приватним підприємством "Хтон" під час розгляду справи № 904/3764/19 (911/2785/21) в суді першої інстанції, шляхом їх покладення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ай Пі Джі Трейдінг" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Чиста планета", та стягнути солідарно з них на користь Приватного підприємства "Хтон" такі виграти.
В обгрунтування апеляційної скарги апелянт, зокрема вказує наступне:
- судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а саме щодо оплати коштів за відступлення права вимоги за спірним договором;
- суд дійшов до помилкового висновку про недоведеність обставин пов'язаності відповідачів, адже вони підтверджуються матералами справи, зокрема обставинами розгляду справи № 904/1350/20;
- висновки суду про невчинення відповідачами дій, спрямованих на завдання шкоди кредиторам, метою чого і було укладення спірного договору, який є фіктивним правочином, не відповідають встановленим обставинам справи;
- судом неправильно застосовані норми матеріального права, зокрема ст.ст. 3, 13, 228, 234 ЦК України, які не обмежують визнання фраудаторними лише тих договорів, які вчинені у справі про банкрутство на шкоду кредиторам;
- судом безпідставно стягнуто з позивача за додатковим рішенням витрати на правову допомогу адвоката, оскільки їх розмір та обгрунтованість не підтверджуються матеріалами справи.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 09.03.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хтон" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 05.05.2022р. розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 30.05.2022р.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.05.2022р. клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хтон" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання у справі № 904/3764/19 (911/2785/21), призначене на 30.05.22р. о 11:00 год., ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із забезпеченням її проведення для представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хтон" з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв'язку "EasyCon".
Втім, 30.05.2022р. у зв'язку з технічними складностями з боку представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хтон" проведення відеоконференцзв'язку "ЕаsyCon" в режимі відеоконференції не відбулося, про що відповідальними особами Центрального апеляційного господарського суду складено Акт щодо відсутності можливості проведення судового засідання в режимі відеоконференції від 30.05.2022р.
Відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.
Інші учасники справи не скористалося своїм правом участі в судовому засіданні, не забезпечили явку представників та не надали відзивів на апеляційну скаргу, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені апеляційним судом належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що апеляційним судом не визнавалася явка представників учасників справі в судове засідання обов'язковою, а неявка представників учасників справи не перешкоджає апеляційному перегляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті у відсутності представників учасників справи.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги апелянта, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, відносно третьої особи, на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова компанія - 2006" Господарським судом Дніпропетровської області 12.09.2019 відкрито провадження у справі про банкрутство № 904/3764/19, яке на даний час перебуває на стадії ліквідації.
01.02.2021р. між ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" (первісний кредитор) та ТОВ "Чиста планета" (новий кредитор) укладено Договір про відступлення права вимоги (надалі - Договір), згідно з п. 1 якого ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" передало ТОВ "Чиста планета" в повному обсязі належне ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" право вимоги до боржника - ТОВ "Нова компанія - 2006" щодо виконання зобов'язання з повернення грошових коштів за договором позики від 05.03.2018 № ДГ-ДЗ-05_01/2019 у розмірі 1 000 000,00 грн. (один мільйон гривень 00 копійок), за договором позики від 20.02.2019 №20/02з у розмірі 3 503 941,08 грн (три мільйона п'ятсот три тисячі дев'ятсот сорок одна гривня 08 копійок), а також щодо понесених ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" витрат по сплаті судового збору за подання заяви кредитора про визнання грошових вимог у справі № 904/3764/19 в розмірі 3 842,00 грн. (три тисячі вісімсот сорок дві гривні 00 копійок), усього в загальному розмірі 4 507 783,08 (чотири мільйона п'ятсот сім тисяч сімсот вісімдесят три гривні 08 копійок).
Сума права вимоги вказана у п. 1 Договору, визнана судом у справі № 904/3764/19 як вимога первісного кредитора до боржника - ТОВ "Нова компанія - 2006" (п. 2 Договору).
Відповідно до п. 3 Договору, строки виконання ТОВ "Нова компанія - 2006" зобов'язання по сплаті заборгованості в розмірі 4 507 783,08 грн. на дату укладення договору вже настали.
Згідно з п. 4 Договору новий кредитор здійснює компенсацію вартості боргу (суми права вимоги) у розмірі, вказаному в п. 1 цього договору, первісному кредитору до 31.12.2023р. або в інший строк, погоджений ними.
Відповідно до п. 5 Договору, з дати його підписання ТОВ "Чиста планета" є повним правонаступником ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" у зобов'язаннях, вказаних у п. 1 договору.
Відповідач-1 та відповідач-2 підписали акт приймання-передачі документації від 01.02.2021 до договору, згідно з яким ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" передало, а ТОВ "Чиста планета" прийняло документи, пов'язані з правами вимоги, які відступаються за Договором.
Позивач стверджував, що ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг", знаючи про невиконання ним обов'язку з оплати поставленого ПП "Хтон" товару, будучи належним чином повідомленим про розгляд судом справи № 904/1350/20 про стягнення з нього заборгованості на користь ПП "Хтон", відступило за спірним Договором свої права вимоги за двома договорами позики та щодо сплати суми судового збору на користь іншої особи, яка при цьому є пов'язаною з ним, що свідчить про намагання уникнути виконання свого зобов'язання та є підставою для визнання недійсним спірного Договору згідно з ст.ст. 3, 13, 234 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем не доведено наявності підстав для визнання недійсним спірного договору як фраудаторного чи фіктивного в межах справи про банкрутство ТОВ "Нова компанія - 2006", з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України, статтею 42 КУзПБ.
Відповідно до положень статей 14, 74 ГПК України тягар доведення порушеного права у спорі про визнання недійсним правочину покладений на заявника цих вимог.
Отже, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, позивач зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і залежно від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (правова позиція Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).
Крім того, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 30.11.2016 у справі № 910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, а й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно сталося.
Слід звернути увагу, що банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано КУзПБ з 21.10.2019, а до вступу в дію цього Кодексу - Законом про банкрутство в редакції від 19.01.2013, що втратив чинність 21.10.2019, які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними та мають пріоритет у застосуванні при розгляді цих справ порівняно з іншими нормами законодавства.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18).
Поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" (Doran v. Ireland)).
Ефективність означає як попередження стверджуваного порушення чи його продовження, так і надання відповідного відшкодування за будь-яке порушення, яке вже відбулося (рішення ЄСПЛ від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland)).
У рішенні від 05.04.2005 у справі "Афанасьєв проти України" ЄСПЛ зазначав, що засіб захисту, що вимагається, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої статті 16 ЦК України).
Кодекс України з процедур банкрутства є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норми ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України. Загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені статтею 215 цього Кодексу.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Провадження у справі про банкрутство, на відміну від позовного провадження, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, має на меті задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника, інших осіб; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів, інших осіб.
Насамперед це зумовлено специфікою провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні спеціальних способів захисту її суб'єктів, особливостях процедури, учасників стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.
Безумовно, визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Отже, кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника.
Більш того, слід звернути увагу, що частина третя статті 12 КУзПБ зобов'язує арбітражного керуючого під час реалізації своїх прав та обов'язків діяти добросовісно, розсудливо та з метою, з якою ці права та обов'язки надано (покладено).
Проаналізувавши документи та фактичні обставини ще на стадії розпорядження майном або у процедурі ліквідації арбітражний керуючий зобов'язаний самостійно визначитися з наявністю підстав для подання заяви (позову) про визнання недійсними правочинів боржника для збільшення ліквідаційної маси, відновлення порушених прав кредиторів і погашення їх вимог.
Наведене є свідченням, що подання заяв про визнання недійсними правочинів боржника в разі встановлення арбітражним керуючим наявності фраудаторних правочинів боржника, вчинених у підозрілий період, - це обов'язок арбітражного керуючого, який спрямований на виявлення та повернення майна боржника у справі про банкрутство, та свідченням безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі. У випадку відсутності підстав для ствердження, що правочини боржника, укладені у підозрілий період, є фраудаторними, ліквідатор зазначає про таку відсутність у своєму остаточному звіті. Невиконання зазначеного обов'язку є підставою для відмови господарським судом у затвердженні звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, що узгоджується з положеннями частини четвертої статті 65 КУзПБ.
Обов'язок ліквідатора здійснити повноту дій, спрямованих на виявлення та повернення активів боржника (частина перша статті 65 КУзПБ), кореспондується з правовою презумпцією сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника у справі про банкрутство. Поняття правової презумпції сумнівності правочинів при дослідженні угод боржника розкрито у правових висновках Верховного Суду (постанова Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/6179/17).
Так, правочинами визнаються дії фізичних та юридичних осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочин - це дія, яка вчиняється для досягнення дозволеної законом мети (набуття майна тощо), яка характеризується такими ознаками: це завжди вольовий акт, тобто дії свідомі; це правомірні дії, тобто вчиняються відповідно до закону; спеціальна спрямованість на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, тобто в правочину завжди присутня правова мета.
Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.
Цей термін походить від англ. "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.
Стаття 13 ЦК України, у якій визначаються межі здійснення цивільних прав, встановлює, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства, зокрема при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині, а також не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Межі є невід'ємною рисою будь-якого суб'єктивного права. Суб'єктивні цивільні права, будучи мірою можливої поведінки уповноваженої особи, має певні межі за змістом і за характером здійснення.
Зокрема, зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм в рамках дозволеного йому законом загального типу поведінки.
За одним із сучасних визначень, під зловживанням правом розуміються випадки, коли суб'єкт цивільних правовідносин, якому належить певне суб'єктивне цивільне право, здійснює його неправомірно, коли суть здійснення права іде врозріз з його формальним змістом.
Тобто уповноважена особа, маючи суб'єктивне право і спираючись на нього, виходить за межі дозволеної поведінки. Слово "зловживання" за своїм буквальним змістом означає використання, вживання чого-небудь з метою заподіяння певного зла, шкоди, збитків кому б то не було.
Семантичне тлумачення терміна "зловживання правом" призводить до висновку про те, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб'єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин.
Отже, можна стверджувати, що учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов'язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. На цих засадах мають ґрунтуватися і договірні відносини.
У зв'язку з цим слід дійти висновку, що межею реалізації принципу свободи договору має бути неприпустимість зловживання правом.
Рішенням Конституційного Суду України від 28.04.2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що "оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука "а також зловживання правом в інших формах", що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)".
Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах, зокрема у банкрутстві (стаття 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ), при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"); у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження").
Велика Палата Верховного Суду кваліфікує правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам, як фраудаторні правочини, зробивши такий правовий висновок:
"Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі вироку) про стягнення коштів, що набрало законної сили. Боржник (дарувальник), проти якого ухвалено вирок про стягнення коштів та відкрито виконавче провадження, та його сини (обдаровувані), які укладають договір дарування, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України)" (постанова ВП ВС від 03.07.2019 року у справі № 369/11268/16-ц).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище справі вказує, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Проте боржники не лише за допомогою фіктивних правочинів унеможливлюють звернення стягнення на своє майно. Недоброчесні боржники використовують різноманітні механізми, і протистояти відповідним зловживанням лише за допомогою конструкції фіктивного правочину навряд чи можливо. Отже, виникає сумнів у кваліфікації фіктивного правочину або правочину, що порушує публічний порядок, як видів фраудаторного.
Фіктивний правочин, на відміну від фраудаторного, виключає наявність наміру створити юридичні наслідки в момент його вчинення, що, в свою чергу, унеможливлює виникнення будь-яких майнових наслідків, оскільки такий правочин їх не породжує. Оскільки на підставі фіктивного правочину відсутня можливість передачі майна, restitutio in integrum виключається юридичною конструкцією фіктивного правочину. Якщо ж буде встановлено, що така передача de facto відбулася, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний, і тому норма статті 234 ЦК України не підлягає застосуванню, адже фіктивний правочин de jure не породжує будь-яких правових наслідків. В свою чергу, правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (ч. 3 ст. 234 ЦК України).
Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони не бажають настання правових наслідків, обумовлених договором; усі сторони договору поінформовані про його фіктивність; письмовим текстом договору створюється лише видимість правовідносин між сторонами; мета вчинення фіктивного правочину не має значення.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, якщо хоча б одна зі сторін оспорюваного договору намагалася досягти правового результату, то цей правочин не може визнаватися фіктивним. Зокрема, як зазначено в постанові ВС від 03.09.2019 у справі № 904/4567/18, Верховний Суд у застосуванні приписів статі 234 ЦК України у подібних правовідносинах виходив, зокрема, з того, що в разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний.
Практичне правозастосування виходить з того, що "фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним" (постанова ВС від 19.11.2019 у справі № 924/1014/18).
Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі № 910/11715/17, від 08.08.2018 у справі № 920/1144/17, від 21.08.2018 у справі № 910/11565/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16.
Що ж до фраудаторного правочину як зловживання правом, то намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним надійним критерієм шикани (зловживання правом).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж 3-х років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема через суд.
У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
Підсумовуючи наведене, слід дійти висновків про те, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Аналогічні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) від 24.11.2021р.
Проте, як вбачається з матеріалів даної справи та вірно враховано судом першої інстанції, позивач не є кредитором боржника у процедурі банкрутства - ТОВ "Нова компанія - 2006", яке в свою чергу не є стороню спірного Договору, а внаслідок його укладення обсяг прав та обов'язків боржника, його майновий стан ніяким чином не змінюються.
Правовим наслідком укладення спірного Договору є лише заміна первісного кредитора у взаємовідносинах з боржником - ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" на нового кредитора - ТОВ "Чиста планета".
Так, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2021 здійснено відповідне процесуальне правонаступництво на стороні кредитора у справі про банкрутство ТОВ "Нова компанія - 2006".
Матеріалами справи також підтверджується, що на виконання спірного Договору, 01.02.2021 новому кредитору - ТОВ "Чиста планета" первісним кредитором - ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" передана документація щодо договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021.
05.02.2021 між ТОВ "Чиста планета" та ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" укладено угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог, згідно з якою між сторонами припинені такі взаємні зобов'язання: зобов'язання ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" перед ТОВ "Чиста планета" на суму 1 552 000 грн. за договором позики від 25.09.2019 №25/09-1; зобов'язання ТОВ "Чиста планета" перед ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" на суму 1 552 000грн. за договором про відступлення права вимоги від 01.02.2021 (по оплаті вартості відступленого права вимоги).
Таким чином, сторонами спірного Договору вчинені дії спрямовані на його виконання, що свідчить про навність в обох сторін волевиявлення на досягнення відповідних правових наслідків та виключає визнання такого договору фіктивним в розумінні ст. 234 ЦК України.
При цьому, враховуючи приписи ст. 204 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів позивача щодо незаконності та неможливості проведення між ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" та ТОВ "Чиста планета" заліку зустрічних однорідних вимог за Угодою від 05.02.2021, оскільки дана угода не є предметом спору у даній справі.
Вірним є і висновок місцевого господарського суду про відсутність ознак фраудаторності спірного договору, адже він є оплатним, а внаслідок його укладення ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг", яке є боржником позивача, фактично не погіршило свій майновий стан, набувши за відступлення права вимоги до ТОВ "Нова компанія - 2006" право вимоги до ТОВ "Чиста планета", у якого виникло відповідне зобов'язання перед ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг".
Тобто, ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" замінило одне право вимоги до особи, яка вже визнана банкрутом та неспроможна виконати свої зобов'язання перед ним на інше до особи, яка не перебуває в процедурі банкрутства (докази відкриття відповідного провадження в матеріалах справи відсутні).
Відсутні в матеріалах справи і докази, які-б підтверджували неможливість виконання ТОВ "Чиста планета" зобов'язань за спірним Договором перед ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг", а згідно з поясненнями ліквідатора ТОВ "Нова компанія - 2006" єдиним активом боржника була дебіторська заборгованість, яка реалізована через систему Прозоро за незначну суму - біля 15 тис. грн., які будуть розподілені згідно з вимогами Кодексу України з процедур банкрутства.
Крім цього, сума коштів, яка має надійти від ТОВ "Чиста планета" первісному кредитору ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" є тотожною сумі грошових вимог, визнаній у справі про банкрутство ТОВ "Нова компанія - 2006" та більшою, ніж стягнуто з ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" на користь ПП «Хтон» рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.03.2021р. у справі № 904/1350/20.
Відтак, можливість погашення позивачем своїх вимог за рахунок кредиторської заборгованості ТОВ "Нова компанія - 2006" перед ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" майже відсутня, на відміну від кредиторської заборгованості ТОВ "Чиста планета" перед ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг".
Отже, як вірно встановлено місцевим господарським судом та не спростовано позивачем, матеріалами справи не підтверджується, що внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги від 01.02.2021 відповідач-1 - ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" здійснило дії, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір його активів, діяло недобросовісно, несправедливо, зловживаючи правами, без наявності фактичної мети та на шкоду кредиторам, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
За наведених обставин слід також дійти до висновку, що права та інтереси ПП «Хтон» не були порушені внаслідок укладення спірного Договору, а ним обрано не ефективний спосіб захисту, адже навіть у разі задоволення позову це призведе лише до відновлення кредиторських вимог ТОВ "Ай Пі Джі Трейдінг" до ТОВ "Нова компанія - 2006", яке визнано банкрутом та є неплатоспроможним.
Виходячи з усього вищенаведеного, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги апелянта необгрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області області у даній справі від 13.01.2022р. відсутні.
Обгрунтованим є і додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21).
Так, 17.01.2022 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу (правову) допомогу), у якій відповідач-2 просив стягнути з Приватного підприємства "Хтон" на свою користь документально підтверджені судові витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 13 858,00 грн.
21.01.2022 до господарського суду Дніпропетровської області (електронною поштою) від Приватного підприємства "Хтон" надійшло клопотання №2001/3 від 20.01.2022 про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 126 ГПК України), в якому представник позивача просив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування судових витрат (витрат на професійну правничу (правову) допомогу від 17.01.2022 відмовити.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст. 123 ГПК України).
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина друга та третя статті 126 ГПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
У рішенні ЄСПЛ від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Позивач надав заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, вважає суму 13 858,00 грн. завищеною.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Чиста планета", в межах строків, передбачених ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, подано заяву про компенсацію витрат на правову допомогу, понесених відповідачем, під час розгляду справи № 904/3764/19 (911/2785/21) у розмірі 13 858,00 грн.
На підтвердження понесених витрат, відповідачем в матеріали справи надано: копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю; копію договору від 03.11.2021 про надання правової (професійної правничої) допомоги; копію додатку №1 від 08.11.2021 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги; копію акту №1 приймання-передачі наданої правової (професійної правничої) допомоги від 13.01.2022; копію рахунку на оплату №1 від 13.01.2022; копію рахунку на оплату №2 від 13.01.2022; копії документів (описи вкладення, квитанції про оплату, фіскальні чеки), на підтвердження понесених адвокатом витрат у судовій справі №904/3764/19(911/2785/21); копія платіжного доручення від 17.01.2022 на оплату правової допомоги у справі № 904/3764/19(911/2785/21); копію квитанції № 0030810068 від 17.01.2022 на оплату понесених адвокатом витрат.
З вищенаведених доказів вбачається, що 03 листопада 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Чиста планета" (далі - клієнт) та адвокатом Сумським Сергієм Миколайовичем (далі - адвокат) укладено Договір про надання правової (професійної правничої) допомоги.
08 листопада 2021 року підписаний додаток № 1 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги (далі - додаток № 1 до договору).
У відповідності до вказаного договору та додатку № 1 адвокат Сумський Сергій Миколайович в рамках домовленостей зобов'язувався надавати правову допомогу клієнту (Відповідачу-2) з питань підготовки та подання відзиву на позовну заяву Приватного підприємства "Хтон" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 01 лютого 2021 року, заперечень на відповідь на відзив, інших процесуальних документів, і супроводженні в суді першої інстанції цього судового спору.
Згідно п. 3.1 договору формою винагороди адвокати за надані відповідно до цього договору послуги є гонорар адвоката та додаткова винагорода адвоката.
Розмір, порядок обчислення (фіксований, погодинний тощо) та порядок сплати гонорару адвоката за виконання доручення клієнта узгоджується сторонами та визначаються у додатку до цього договору, який є його невід'ємною частиною (п. 3.2 договору).
У п. 3 додатку № 1 до договору про надання правової (професійної правничої) допомоги сторони погодили, що вартість юридичних послуг за пунктами 2.1 та 2.2 цього додатку №1 складає 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 коп.), без ПДВ.
Сторони погодили, що вартість юридичних послуг за пунктом 2.3 цього додатку № 1 погоджується сторонами окремо, виходячи із фактичної кількості наданих під час супроводження в суді першої інстанції судового спору юридичних послуг із розрахунку 1 500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 коп.), без ПДВ, за одну годину послуг (п. 4 додатку №1 до договору).
Згідно п. 5.1 додатку № 1 до договору оплата гонорару за надану правову допомогу здійснюється замовником протягом 3-х робочих днів з дня підписання сторонами акту приймання-передачі наданої правової допомоги на підставі виставленого адвокатом рахунку на оплату. Приймання-передачі наданої правової допомоги може за цим додатковим договором здійснюватись також в частині (відповідно до фактичного наданого виду та обсягу правової допомоги).
Замовник також зобов'язаний оплатити витрати виконавця, понесені останнім при підготовці відзиву на позовні вимоги та/або участі у судових засіданнях та/або в цілому у судовій справі з розгляду вищезазначеної позовної заяви (в тому числі, але не виключно, витрати щодо сплати судового збору, витрати на витребування (забезпечення) доказів, транспортні витрати, тощо).
Замовник оплачує витрати виконавця протягом 3-х робочих днів з дня виставлення виконавця рахунку на оплату понесених витрат за умови надання замовнику копій усіх документів, підтверджуючих понесені витрати. (п. 5.2 додатку № 1 до договору).
Відповідно до п. 6 додатку № 1 до договору оплата гонорару та витрат здійснюється замовником безготівковим розрахунком на поточний (банківський) рахунок виконавця, зазначений у відповідному рахунку на оплату.
13 січня 2022 року між сторонами договору підписаний акт № 1 приймання-передачі наданої правової (професійної правничої) допомоги, у відповідності до якого сторони підтвердили надання відповідачу-2 у судовій справі № 904/3764/19(911/2785/21) згідно договору про надання правової (професійної правничої) допомоги да додатку №1 до нього правової (професійної правничої) допомоги на загальну суму 13 500,00 грн. без ПДВ, а саме:
- формування правової позиції, дослідження судової практики та нормативне обґрунтування заперечень щодо позовних вимог ПП "Хтон" про визнання договору відступлення права вимоги між ТОВ "Чиста планета" та ТОВ "Ай пі джі трейдінг" недійсним, збір доказів на обґрунтування заперечень щодо позовних вимог, підготовка додатків до відзиву на позовну заяву, складання та подання до господарського суду Дніпропетровської області відзиву на позовну заяву ПП "Хтон" у судовій справі №904/3764/19(911/2785/21) - 4 год. - 6 000 грн.;
- складання та подання до господарського суду Дніпропетровської області заперечення щодо відповіді ПП "Хтон" на відзив у судовій справі №904/3764/19(911/2785/21) - 2 год. - 3 000 грн.;
- участь у судовому засіданні 25.11.2021 у справі №904/3764/19(911/2785/21) - 0,5 год. - 750 грн.;
- участь у судовому засіданні 10.12.2021 у справі №904/3764/19(911/2785/21) - 1 год. - 1 500 грн.;
- участь у судовому засіданні 24.12.2021 у справі №904/3764/19(911/2785/21) - 0,5 год. - 750 грн.;
- участь у судовому засіданні 13.01.2022 у справі №904/3764/19(911/2785/21) - 1 год. - 1 500 грн.
17.01.2022 ТОВ "Чиста планета" на підставі рахунку на оплату №1 від 13.01.2022 оплатило надану правову (професійну правничу) допомогу на користь адвоката Сумського С.М. в загальному розмірі 13 500,00 грн., без ПДВ. (а.с. 95, т. 2).
17.01.2022 ТОВ "Чиста планета" на підставі рахунку на оплату №2 від 13.01.2022 оплатило витрати на користь адвоката Сумського С.М. в загальному розмірі 358,00 грн., без ПДВ. (а.с. 96, т. 2).
Виходячи зі складності справи та критерію розумної необхідності, а також заперечень позивача місцевий господарський суд дійшов до висновку про часткове задоволення заяви ТОВ "Чиста планета" про компенсацію витрат на правову допомогу та стягнув з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 5000,00грн., що відповідає як вищенаведеним нормам процесуального закону, так і правовим висновкам Верховного Суду та практиці Європейського суду з прав людини.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо не доведення відповідачем-2 понесення судових витрат на правову допомогу в суді першої інстанції, адже в банківських квитанціях, доданих до заяви, платником вказано саме ТОВ "Чиста планета", а отримувачем - Сумський Сергій Миколайович.
Крім цього, норми ГПК України не пов'язують право особи на відшкодування своїх витрат на професійну правову допомогу адвоката з обов'язковою оплатою цих витрат на час вирішення судом питання про розподіл судових витрат у справі.
Отже, підстави для скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) також відсутні.
Згідно з ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 264, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Хтон" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022р. та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.01.2022р. у справі № 904/3764/19 (911/2785/21) - залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне підприємство "Хтон".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 02.06.2022 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя Л.А. Коваль