ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 травня 2022 року Справа № 902/1108/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Маціщук А.В., суддя Гудак А.В. , суддя Петухов М.Г.
секретар судового засідання Шилан О.С.
за участю представників сторін:
позивача - адв. Турченко Є.І.
відповідача - не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря"
на рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р.
ухвалене у м. Вінниці, повний текст складено 19.01.2022 р.
у справі № 902/1108/21 (суддя А.А. Тварковський)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря"
про стягнення 264581,16 грн.
Відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у справі № 902/1108/21 позов задоволено частково. Відповідно до рішення підлягає стягненню з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" 13606,99 грн. курсової різниці; 27277,73 грн. відсотків річних; 11377,93 грн. пені; 78406,56 грн. штрафу та 3715,97 грн. витрат на сплату судового збору. Відмовлено у стягненні 28058,98 грн. відсотків річних, 11377,92 грн. пені, 78406,56 грн. штрафу та 16068,49 грн. інфляційних втрат.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря" звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідач доводить, що за договором поставки № 20181 л/35 від 05.03.2018 р. відповідачем СТОВ «Подільська Зоря» здійснений повний та остаточний розрахунок. Просить взяти до уваги те, що позивач в позовній заяві не заперечував та не спростовував факт здійснення відповідачем остаточного розрахунку за договором поставки.
Зазначає, що пунктами 3.2., 3.3. договору поставки №20181л/35 від 05.03.2018 р. передбачено підстави та порядок нарахування курсової різниці при визначенні належної до сплати суми за поставлений товар, але при ухваленні рішення у справі № 902/1108/21 Господарським не взято до уваги, що сторонами погоджувались особливі умови поставки товару шляхом підписання додатків до договору поставки № 20181л/35 від 05.03.2018 р.
Доводить, що з урахуванням таких додатків до договору поставки, застосування курсової різниці проводиться не автоматично, а здійснюється виключно по волевиявленню ТОВ "Агрозахист Донбас" («право в односторонньому порядку змінити ціни»), а саме: шляхом виписування нових рахунків на оплату, які є правовою підставою для перерахування курсової різниці відповідачем станом на час здійснення остаточного розрахунку за договірним зобов'язанням. Проте позивач не надав відповідачу жодного нового рахунку за договором поставки. До суду першої інстанції позивачем нові рахунки не подавались, до матеріалів справи за відповідним клопотанням не долучались, а тому вимога про сплату грошових коштів у розмірі 13606,99 грн. яку позивач ТОВ «Агрозахист Донбас» визначає як борг, не підлягає задоволенню.
Крім того, вирішуючи питання щодо остаточного розміру сум пені, штрафу та 48% річних, які підлягають стягненню, Господарський суд Вінницької області повинен був врахувати, що за приписами ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Враховуючи ступінь виконання грошових зобов'язань відповідачем СТОВ «Подільська Зоря», які погашені у повному обсязі на момент звернення з позовом до суду, та захищеність інтересів позивача шляхом пред'явлення вимог про стягнення курсової різниці, одночасне стягнення пені, 48% річних, штрафу у розмірі 30% від сплаченої суми боргу, скаржник доводить, що наведене у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України та зменшення штрафних санкцій не на 50 %, як те було визначено Господарським судом Вінницької області, а на 80%.
Вважає, що у рішенні Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у справі № 902/1108/21 суд не навів жодного доказу на підтвердження вчинення відповідачем та/чи його представником неправильних дій, та жодним чином не обґрунтував саме таке своє рішення про застосування відносно розподілу судових витрат норми ч.9 ст. 129 ГПК України. Тому таке рішення також підлягає скасуванню як необґрунтоване.
Пояснює, що акт вивірки розрахунків не є належним посвідченням факту виконання будь-яких господарських операцій (поставки, надання послуг), оскільки не є первинним обліковим документом.
Крім того, наданий позивачем ТОВ «Агрозахист Донбас» до позовної заяви акт вивірки взаємних розрахунків, який не підписаний сторонами, проте відображає відсутність за даними ТОВ «Агрозахист Донбас» заборгованості відповідача та підтверджує, що розмір вартості поставленого товару відповідає розміру виконаного грошового зобов'язання, при тому без залишкових сум, оскільки суми за цими даними збігаються.
Просить врахувати викладене, скасувати рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у справі № 902/1108/21 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Агрозахист Донбас» відмовити.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому посилається на п.п. 1.1, 3.2., 3.3, 3.4 договору поставки № 2018Іл/35 від 05.03.2018 р., умови додатків № 1 від 05.03.2018 р., № 2 від 14.05.2018 р. і доводить, що посилання відповідача на повний розрахунок не відповідає дійсності, оскільки розрахунок проведено з порушенням пунктів 3.2 та 3.3 договору, зокрема - розрахунок проведено без застосування формули для визначення суми належної до оплати, а також не надано для підписання акт звіряння взаємних розрахунків. Таким чином, у відповідача з 27 листопада 2018 року виникла заборгованість в сумі 13606,99 грн., яка не була сплачена на дату подання позову.
Доводить, що відповідач безпідставно вважає, що для сплати 13606,99 грн. позивач нібито мав направити новий рахунок, оскільки таке не передбачено договором. Так само пункт 11.4 договору поставки не стосується оплати вартості товару, а лише передбачає стандартну процедуру внесення змін та доповнень до договору. Договором поставки і додатками до нього сторони цілком зрозуміло визначили для себе остаточну вартість поставленого товару та порядок його оплати, закріпивши це в пунктах 3.2 та 3.3 договору і в додатках.
Тому відповідач, здійснюючи розрахунки, мав самостійно перевірити курс валют напередодні дати оплати і у разі його збільшення стосовно дати поставки товару - здійснити оплату в порядку, визначеному пунктами 3.2. 3.3 договору і відповідного додатку. Пояснює, що сума 13606,99 грн. є заборгованістю, оскільки формула, визначена відповідно до п.3.2 договору, призначена саме для визначення суми належної до оплати.
Пояснює, що судом було перевірено правильність проведених розрахунків, а посилання відповідача на неспівмірність штрафних санкцій не відповідає дійсності, оскільки відповідач, підписуючи договір та отримуючи товар, цілком розумів наслідки несвоєчасного виконання грошових зобов'язань і підписав договір на цих умовах та отримав товар.
Крім того, повідомляє, що відповідач фактично визнає правомірність рішення суду першої інстанції, оскільки 18.02.2022 р. самостійно, в добровільному порядку повністю виконав рішення Господарського суду Вінницької області у даній справі, сплативши 134385,18 грн., а також - 22473,60 грн. витрат на правову допомогу за додатковим рішенням.
На підставі викладеного просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Крім того, просить поновити строк на подачу відзиву на апеляційну скаргу як такий, що пропущений з поважних підстав. Просить колегію суддів взяти до уваги, що в умовах воєнного стану відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 персонал позивача було тимчасово евакуйовано з м. Києва.
Розглянувши клопотання про поновлення пропущеного строку на подання відзиву, судова колегія встановила наступне. Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Суд апеляційної інстанції при розгляді питання про відновлення процесуального строку на подання відзиву, керуючись нормами ст.119 ГПК України, оцінює наведені скаржником обставини як поважні причини пропуску строку для подання відзиву і вважає за можливе поновити пропущений процесуальний строк.
Відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" подало до суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому пояснює, що вимога про стягнення з відповідача 13606,99 грн. була задоволена неправомірно, оскільки обрахована позивачем як борг, тоді як є курсовою різницею, а отже й вимоги про нарахування та стягнення штрафних санкції нарахованих на вказану суму не підлягають задоволенню.
Не заперечує тієї обставини, що ним було допущено прострочення виконання зобов'язанн, оскільки із додатків до договору № 1 від 05.03.2018 р., № 2 від 14.05.2018 р. вбачається, що остаточний розрахунок мав бути здійснений скаржником СТОВ «Подільська Зоря» 14.10.2018 р., тоді як виписками з банківського рахунку вбачається прострочення 44 дні - до 27.11.2018 р. Тому в частині нарахованих на таке прострочення штрафних санкцій відповідач не заперечує.
Пояснює, що відповідачем/скаржником дійсно було виконано рішення Господарського суду Вінницької області, проте виключно з підстав недопущення погіршення свого і без того негативного фінансового стану, шляхом стягнення, у разі невиконання рішення, виконавчих зборів за постановою виконавця у вигляді 15 % від суми визначеної до стягнення, та для уникнення блокування коштів на рахунку СТОВ «Подільська Зоря». Вважає можливим у разі скасування рішення суду першої інстанції застосування механізму повороту виконання рішення суду згідно зі ст. 333 ГПК України.
На підставі викладеного просить задовольнити вимоги апеляційної скарги та скасувати рішення Господарського суду Вінницької області в частині стягнення основного боргу в розмірі 13 606,99 грн. та нарахованих на дану суму штрафних санкцій, та ухвалити нове, яким в задоволенні вказаних вимог відмовити.
В судовому засіданні представник позивача надав пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
Відповідач не забезпечив явку представника в судовому засіданні.
Відповідач Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" подав суду клопотання про відкладення розгляду справи. У клопотанні просить відкласти розгляд справи, пославшись на введення в Україні 24.02.2022 р. воєнного стану та перебування у лавах Збройних Сил України адвоката, який здійснював представництво відповідача.
Зазначає також, що місцезнаходження відповідача територіально віддалене від Північно-західного апеляційного господарського суду і через дію комендантської години вчасне прибуття на засідання є неможливим.
Розглянувши клопотання Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що введення в Україні воєнного стану само по собі не обумовлює відкладення розгляду даної справи та неможливість взяти участь в судовому засіданні, зокрема, в режимі відеоконференції (в т.ч. поза межами приміщення суду). Звертається увагу, що відповідно до ч. 1 ст. 12-2, ст.26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. При цьому Північно-західний апеляційний господарський суд працює у режимі, коли загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів немає, а також - забезпечує проведення судових засідань в режимі відеоконференцій.
Та обставина, що адвокат, який здійснював представництво відповідача, перебуває у лавах Збройних Сил України, не підтверджена будь-яким доказом в порядку ст..74 , 76-78 ГПК України, тому клопотання є необґрунтованим. При цьому звертається увага, що коло представників юридичної особи не обмежене нормами процесуального законодавства, і учасник судового процесу не позбавлений права та можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника.
Враховано при цьому, що ухвалою суду від 10.05.2022 р. розгляд справи вже відкладався за клопотанням представника відповідача, і стороною не вжиті заходи для забезпечення участі представника, що ставить під сумнів добросовісне користування процесуальними правами.
Колегія суддів виходить з того, що відкладення розгляду справи - не обов'язок, а прерогатива суду, і визначальною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Враховано, що позиція відповідача викладена у апеляційній скарзі та відповіді на відзив, нові обставини судом не вивчаються, тому неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу. Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").
За викладених вище обставин колегія суддів не вбачає поважних причин для відкладення розгляду справи за клопотанням представника відповідача/скаржника. Враховано, що позиція відповідача викладена у апеляційній скарзі та відповіді на відзив, нові обставини судом не вивчаються, тому неявка учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.
05.03.2018 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" укладений договір поставки № 2018Іл/35, відповідно до якого постачальник зобов'язується в терміни, визначені договором, передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (товар), а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором /а.с.10-11 у т.1/.
Згідно з п. 3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору.
Пунктом 3.2. договору сторони погодили, що в тому випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку, сторони для визначення суми належної до оплати використовують таку формулу: С =А1:А2хВ, де С - сума належної оплати; В - ціна товару на момент підписання додатку, А1 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день перерахування коштів, А2 - (курс МВР дол. США чи Євро до гривні) на день підписання відповідного додатку.
При проведенні розрахунків, сума в гривнях, яку покупець зобов'язаний сплатити постачальнику як належну оплату повної вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента вартості неоплаченого товару в доларах США/Євро на міжбанківському валютному ринку (МВР) на день проведення оплати, з врахуванням умов частини 1 цього пункту.
Відповідно до п. 3.3. всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2 договору. На підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору, сторони впродовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним додатком або договором в цілому, підписують акт звіряння взаємних розрахунків. Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця.
Згідно із п. 3.4. договору при відсутності підписаного сторонами акту звіряння взаємних розрахунків, зобов'язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору.
Відповідно до підп. 7.1.1. п. 7.1. договору сторони встановили, що за несвоєчасну оплату продукції покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.
За умовами пункту 7.7. договору у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України сплачує на користь постачальника, крім суми заборгованості, сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
За умовами п. 7.8. договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно оплаченого товару.
Згідно із пунктом 7.9. договору сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов'язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій у відповідності до ст. 259 Цивільного кодексу України продовжується до 3 (трьох) років.
Договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків (п.11.2. договору). Договір підписаний сторонами і скріплений їх печатками.
Додатками № 1 від 05.03.2018 р. та № 2 від 14.05.2018 р. до договору поставки № 2018Іл/35 від 05.03.2018 р. погоджено асортимент, кількість, ціну, еквівалент вартості товару, умови поставки та порядок розрахунків за товар, що поставляється. Додатками визначено офіційний курс долара США щодо гривні станом на день складання кожного з додатків та погоджено, що оплата вартості товару, зазначеного в додатках, здійснюється покупцем в національній валюті України (гривня), виходячи із курсу продажу долара США/Євро на міжбанківському валютному ринку України на день, що передує дню здійснення платежу, зафіксованого на момент закриття торгів /а.с.12, 15 у т.1/.
На підставі договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 942410,68 грн. за наступними документами:
- згідно із додатком № 1 від 05.03.2018 р. до договору на суму 640659,60 грн за видатковою накладною № 1366 від 05.04.2018 та довіреністю № 17 від 30.03.2018 р. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 20% вартості товару в сумі 128 131,92 грн в строк до 08.03.2018; 80% вартості товару в сумі 512 527, 68 грн - в строк до 15.10.2018; курс валют на дату поставки товару згідно із додатком № 1 визначено - 26,31 грн за 1 долар США;
- згідно із додатком № 2 від 14.05.2018 до договору на суму 301751,08 грн за видатковою накладною № 4837 від 21.05.2018 та довіреністю № 35 від 21.05.2018 р. За умовами п. 3 даного додатку відповідач зобов'язався здійснити оплату 10% вартості товару в сумі 30170,88 грн. в строк до 15.05.2018 р.; 90% вартості товару в сумі 271537,92 грн. - в строк до 15.10.2018 р.; курс валют на дату поставки товару згідно із Додатком №2 визначено - 31,3183 грн за 1 Євро.
Відповідачем здійснена оплату за поставлений товару: 07.03.2018 р. на суму 128131,92 грн.; 16.05.2018 р. на суму 30175,08 грн.; 14.11.2018 р. на суму 184103,68 грн.; 16.11.2018 р. на суму 200000 грн.; 20.11.2018 р. на суму 200 000 грн.; 27.11.2018 р. на суму 200000 грн., що не заперечується та визнається Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" у позовній заяві.
Курсова різниця при виконанні платежів застосована не була, що підтверджують обидві сторони.
Відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у даній справі позов задоволено частково - відповідно до рішення підлягає стягненню з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська зоря" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" 13606,99 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок незастосування покупцем курсової різниці на час платежів, 27277,73 грн. 48% річних, 11377,93 грн. пені, 78406,56 грн. штрафу та 3715,97 грн. витрат на сплату судового збору. У стягненні 28058,98 грн 48% річних, 11377,92 грн. пені, 78406,56 грн. штрафу та 16068,49 грн. інфляційних втрат відмовлено.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що відповідач не оскаржує рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 16068,49 грн. інфляційних втрат і в цій частині рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 269 ГПК України не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що на умовах договору № 2018Іл/35 від 05.03.2018 р. між сторонами відбулись правовідносини з поставки.
Згідно зі ст.ст.1-4,181 ГК України до господарських відносин застосовуються правила Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 712 ЦК України, ст..265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч.6 ст.265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Частиною 2 ст.712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Відповідно до п. 3.2. договору № 2018Іл/35 від 05.03.2018 р. сторони погодили формулу для визначення суми належної до оплати у випадку, коли курс іноземної валюти до гривні, що склався на міжбанківському валютному ринку (МВР) України на день проведення розрахунків (перерахування коштів) є вище за курс іноземної валюти на день укладення додатку. Відповідно до п. 3.3. всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2. договору.
Також сторони погодили підписання акту звіряння взаємних розрахунків на підтвердження виконання покупцем зобов'язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору. Ініціатива звіряння взаємних розрахунків покладається на покупця.
Первинними документами у справі підтверджено і не заперечується відповідачем, що платежі за поставлений товар виконані із порушенням строків та без застосування курсової різниці іноземної валюти до гривні всупереч порядку розрахунків, визначеному в додатках до договору. Відповідач зазначених обставин не заперечує. При цьому твердження відповідача, що позивач нібито мав направити новий/інший рахунок на оплату вартості товару із урахуванням курсової різниці колегія суддів оцінює як безпідставні, оскільки не грунтуються на умовах договору, натомість формула визначення вартості товару з урахуванням курсової різниці погоджена сторонами і мала бути обрахована відповідачем самостійно відповідно до п.п.3.1-3.2 та додатків до договору.
Позивач у позові заявив про стягнення 13606,99 грн. боргу, який виник внаслідок незастосування курсової різниці, враховуючи, що остаточну оплату поставленого товару здійснено 27.11.2018, застосовано курс валют напередодні дати оплату товару станом 26.11.2018 в розмірі 28,1 грн за 1 долар США, і колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.
Окремо суд апеляційної інстанції звертає увагу на норми ч.4 ст.165 ГПК України, де зазначено, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Відповідач СТОВ «Подільська Зоря» під час розгляду справи в суді першої інстанції у відзиві на позовну заяву не наводив жодних заперечень щодо правомірності заявлених вимог про стягнення 13606,99 грн. та не спростовував належності та допустимості доказів наданих позивачем на їх підтвердження. Натомість, лише у апеляційній скарзі відповідач зазначив про безпідставність позовних вимог щодо стягнення основного боргу 13606,99 грн. як курсової різниці та помилковість розрахунків штрафних санкцій.
Колегія суддів з урахуванням норм частини четвертої статті 165 ГПК України враховуючи, що відзив на позовну заяву не був поданий до суду першої інстанції, відповідачем у Господарському суді Хмельницької області не заявлялось про незгоду з позовними вимогами, отже доводи апеляційноі скарги СТОВ «Подільська Зоря» відхиляються як такі, що не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 916/1714/20 і колегія суддів враховує такі висновки відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.4 ст. 236 ГПК України.
Також у позові позивач вимагає стягнення 22755,85 грн. пені, обрахованої за період прострочення з 01.11.2018 р. по 31.10.2021 р., та 156813,12 грн штрафу на підстав п. 7.1., 7.8 договору.
Так, за змістом підп. 7.1.1. п. 7.1. договору сторони дійшли згоди, що за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення. При цьому згідно із п. 7.8. договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% від суми несвоєчасно сплаченого товару.
Оскільки мало місце прострочення платежів більше ніж на 10 днів, є правомірною позовна вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" про стягнення штрафу 156813,12 грн., що складає 20 % від загальної суми заборгованості 784065,6 грн., яка мала бути сплачена за додатком №1 та № 2 до 15.10.2018 р. на підставі умов договору і ст.ст.230-232 ГК України, ст.ст.549-551 ЦК України.
Позивач обрахував пеню в загальній сумі 22755,85 грн. за період з 01.11.2018 р. по 31.10.2021 р. Колегія суддів, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені встановила, що розрахунок є арифметично вірним, таким, що ґрунтується на нормах законодавства та умовах договору поставки № 2018Іл/35 від 05.03.2018 р., а сума 22755,85 грн. перебуває в межах розрахунку суду, який підтверджується у більшому розмірі, аніж заявлено позивачем.
Також позивачем заявлено до стягнення 55336,71 грн. 48% річних на підставі п. 7.7. договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Згідно з п. 7.7. договору сторони погодили, що у разі невиконання покупцем зобов'язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов'язань передбачених розділом 3 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до Договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.
Разом з тим перевіривши розрахунок позивача нарахованих до стягнення 48% річних, колегією суддів встановлено безпідставність визначення позивачем початку періоду прострочення з 15.10.2018 р., оскільки нарахування здійснено на залишковий основний борг в сумі 784103,68 грн., а остаточний розрахунок згідно із Додатками 1 та 2 до договору обумовлено в строк до 15.10.2018 р., то датою виникнення прострочення виконання зобов'язання є 16.10.2018 р.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 48% річних за період прострочення з 16.10.2018 р. по 31.102021 р. з урахуванням здійснених відповідачем платежів, колегія суддів встановила, що заявлена до стягнення сума відсотків є обґрунтованою в розмірі 54555,46 грн, тоді як сума 781,25 грн заявлена безпідставно і стягненню не підлягає.
Суд першої інстанції користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, з метою забезпечення балансу інтересів сторін, з огляду на вимоги розумності та справедливості, зменшив розмір штрафу, пені та процентів річних на 50 %.
При цьому суд врахував, що правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання та що неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Господарського суду Вінницької області взяв до уваги ступінь виконання основного зобов'язання та ту обставину, що передбачений у договорі збільшений розмір процентів річних є мірою цивільно-правової відповідальності, що є додатковим тягарем для боржника. Констатував, що відсутні підстави вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача та зазначив про очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум штрафу, пені і процентів річних, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Як зазначено вище, скаржник не заперечив правомірність нарахування штрафних санкцій та відсотків річних, але доводить, що наявні правові підстави для зменшення штрафних санкцій на 80% розміру належних до стягнення сум.
Звертає увагу при цьому, що грошове зобов'язання відповідача СТОВ «Подільська Зоря» погашені у повному обсязі на момент звернення з позовом до суду. Вказує, що термін прострочення виконання грошових зобов'язань є незначним, оскільки з суми боргу згідно додатку № 1: 512527,68 грн. - 31 календарний день, з суми 328424,00 грн. - 2 дні, з суми 128424, 00 - 4 дні, з суми боргу згідно Додатку № 2: 271537,92 грн. становить 37 календарних днів та з суми 199961,92 грн. - 8 календарних днів.
Доводить, що одночасне пред'явлення вимог про стягнення курсової різниці, пені, 48% річних, штрафу у розмірі 20% від сплаченої суми боргу у своїй сукупності є винятковими обставинами, які є підставою для застосування положення ст. 551 ЦК України, ст. 233 ЦК України.
Колегія суддів відхиляє такі доводи з огляду на таке.
Відповідно до статті 233 ГК України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ж з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Як зазначено вище, вирішуючи питання про зменшення на 50% розміру штрафних санкцій і відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача, який порушив грошове зобов'язання, суд першої інстанції з'ясував ступень виконання зобов'язань, незначне прострочення у виконанні зобов'язання, відсутність підстав вважати, що порушення зобов'язання відповідачем потягло за собою значні збитки для позивача, а також те, що відповідачем вживалися заходи направлені на виконання основного зобов'язання отже - суд правильно і об'єктивно оцінив інтереси сторін, які заслуговують на увагу, і колегія суддів погоджується із такими висновками суду. Та обставина, що позивачем одночасно пред'явленні вимоги про стягнення курсової різниці, пені, 48% річних, штрафу у розмірі 20% від сплаченої суми боргу, - є винятковими обставинами; враховано при цьому, що застосування одночасно пені, 48% річних та штрафу погоджено сторонами за умовами договору.
Доводи скаржника, що в оскаржуваному рішенні суд безпідставно відступив від правила про розподіл судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог та пославшись на ч.9 ст.129 ГПК України, зазначив про вчинення неправильних дій відповідача та в частині зменшення суми неустойки та обґрунтованих процентів річних витрати на судовий збір відніс на відповідача в повному обсязі, є безпідставними.
Так, судом першої інстанції встановлено обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування штрафу в сумі 156813,12 грн., 48% річних, в сумі 54 555,46 грн. та пені в сумі 22755,85 грн. та користуючись повноваженнями наданими ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України розмір штрафу, пені та процентів річних зменшено на 50%, а тому правильним є висновок суду, що витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Апеляційним судом встановлено, крім вищенаведеного, що відповідачем 18.02.2022 р. здійснена сплата всіх сум, належних до стягнення відповідно до рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у даній справі - 134385,18 грн., а 30.03.2022 р. виконаний платіж на суму 22473,60 грн. витрат на правову допомогу, яка підлягає стягненню за додатковим рішенням Господарського суду Вінницької області від 26.01.2022 р.
Разом з тим, від апеляційної скарги відповідач СТОВ «Подільська Зоря» не відмовився, тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення відповідно до норм глави 1 розділу 4 ГПК України і оцінює правильність рішення суду першої інстанції станом на час його прийняття.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у справі № 902/1108/21 ґрунтується на матеріалах справи, відповідає чинному законодавству, а тому відсутні підстави для його зміни чи скасування.
Витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно з ст.129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 282 Господарського процесуального кодексу України, суд
Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Подільська Зоря" залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Вінницької області від 11.01.2022 р. у справі № 902/1108/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.
Матеріали справи № 902/1108/21 повернути Господарському суду Вінницької області.
Повний текст постанови складений 02.06.2022 р.
Головуючий суддя Маціщук А.В.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Петухов М.Г.