Постанова
Іменем України
11 травня 2022 року
м. Київ
справа № 317/161/19
провадження № 61-5423св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Олійник А. С., Погрібного С. О., Усика Г. І., Яремка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року у складі судді Ачкасова О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У січні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України (далі - Інститут) про визнання протиправним, скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді.
На обґрунтування позову посилалася на те, що з 19 квітня 2016 року до 14 грудня 2018 року працювала в Інституті на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції. Наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к її звільнено з роботи у зв'язку із відмовою від продовження роботи внаслідок змін істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Розірвання трудового договору відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки фактично організація виробництва і праці не змінювались, вона не відмовлялася від продовження роботи в інших умовах, про конкретні зміни істотних умов праці роботодавець її не повідомляв, відповідні розпорядчі документи до її відома не доводив.
З урахуванням наведеного позивачка просила визнати протиправними та скасувати наказ Інституту від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к в частині звільнення її з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту, поновити її на роботі та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 3 361,86 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн, допустити негайне виконання рішення суду в частині її поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що звільнення ОСОБА_2 відбулося із дотриманням норм трудового законодавства, остання відмовилася від продовження роботи у зв'язку зі зміною істотних умов праці, про що написала відповідну заяву, а отже, її обґрунтовано звільнено з підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 рокускасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги посилалася на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що в Інституті відбулося скорочення посади, на якій вона працювала, а тому її звільнення на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки скорочення посади виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Переведення працівника на іншу роботу не можна вважати зміною істотних умов праці у розумінні частини третьої статті 32 КЗпП України, оскільки воно не передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Суди також не врахували, що директор Інституту не мав повноважень для видання наказу від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к та законних підстав для «розформування сектору».
Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі
№ 6-2748цс15, Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 582/1001/15-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 761/11887/15-ц, Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 317/183/19, від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 752/346/18, від 05 вересня 2018 року у справі № 641/397/17, від 05 серпня 2020 року у справі № 205/1312/17, від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16-ц, від 07 серпня 2019 року у справі № 752/10142/17, від 18 вересня 2019 року у справі № 431/4028/17; недослідження судами зібраних у справі доказів; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У травні 2021 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від Інституту, у якому відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
На обґрунтування відзиву посилався на те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню. Доводи касаційної скарги та матеріали справи не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій були допущені порушення норм матеріального чи процесуального права. Позивачка у касаційній скарзі вдається до перекручування як обставин справи, так і висновків, викладених у судових рішеннях попередніх інстанцій, а також робить власні висновки, які не підтверджені доказами, посилається на обставини, які не підтверджені жодними доказами, що з огляду на норми ЦПК України є припущеннями.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 у цій справі на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пунктів 1, 4 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.
Суди встановили, що ОСОБА_2 з 19 квітня 2016 року до 14 грудня 2018 року працювала в Інституті на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції (т. 1, а. с. 5, 6).
Інститут є державною бюджетною, неприбутковою, науковою установою, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України як органу управління державним майном (пункт 1 розділу І статуту Інституту) (т. 1, а. с. 37).
Управління науковою установою здійснює директор, який вирішує питання діяльності Наукової установи відповідно до статутних завдань; затверджує положення про структурні підрозділи і визначає функціональні обов'язки працівників; самостійно визначає організаційну структуру управління і розробляє штатний розпис установи з урахуванням умов та фонду заробітної плати (пункт 52 статуту Інституту) (т. 1, а. с. 42).
Вчена рада Наукової установи є колегіальним органом управління установою і науково-технічною діяльністю установи, який виконує консультативно-дорадчі функції.
До виключної компетенції Вченої ради Наукової установи належать питання щодо удосконалення та розвитку структури Наукової установи (підпункт 4 пункту 59 статуту Інституту) (т. 1, а. с. 47).
Постановою Президії Національної академії аграрних наук України (далі - НААН України) від 18 червня 2014 року «Про Кваліфікаційні вимоги до посад керівних, наукових працівників та фахівців наукових підрозділів наукових установ НААН України та Кваліфікаційні характеристики посад керівних та наукових працівників наукових установ НААН України» визначено, що однією із кваліфікаційних вимог до молодшого наукового співробітника сектору, що входить до складу структурних підрозділів Інституту, є наявність наукового ступеня кандидата наук та наявність наукових праць.
У червні 2018 року НААН України здійснено комплексну перевірку наукової та фінансово-господарської діяльності Інституту за період 2013-2017 років. За результатами перевірки визнано за доцільне подальше удосконалення структурного штатного розпису і приведення його у відповідність до нормативів законів України та постанов Президії НААН України (т. 1, а. с. 64-67).
Службовою запискою від 31 серпня 2018 року ОСОБА_3 , завідувач відділу селекції, (до якого входить сектор імунітету та захисту рослин) молодшим науковим співробітником якого була позивачка, запропонував оптимізувати структури відділу селекції Інституту, розформувавши сектор імунітету та захисту рослин, а його співробітників за науковими тематиками перевести до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника. Серед підстав для цього завідувач відділу селекції зазначає недостатність коштів для забезпечення витрат на цей підрозділ та відсутність у керівника підрозділу наукового ступеня (т. 1, а. с. 70, 71).
Рішенням Вченої Ради Інституту від 26 вересня 2018 року (протокол № 15) прийнято рішення про переведення співробітників сектору імунітету та захисту рослин до лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника (т. 1, а. с. 72).
На підставі наведених документів директором Інституту видано наказ від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к «Про оптимізацію штатної структури Інституту олійних культур Національної академії олійних культур України» (т. 1, а. с. 74-76).
Пунктами 1, 4 наказу від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к передбачено розформування сектору імунітету та захисту рослин з 17 грудня 2018 року та переведення ОСОБА_2 , молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, за її згодою, на посаду старшого наукового співробітника лабораторії селекції міжлінійних гібридів соняшника з 17 грудня 2018 року (т. 1, а. с. 75).
На виконання наказу від 04 жовтня 2018 року № 03-05/83к Інститут вручив ОСОБА_2 письмове повідомлення від 04 жовтня 2018 року «Про переведення на іншу посаду», згідно з яким останню було повідомлено про її переведення з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії селекції між-лінійних гібридів соняшника на підставі статті 32 КЗпП України, яке відбудеться 17 грудня 2018 року, з яким ОСОБА_2 ознайомилась 08 жовтня 2018 року (т. 1, а. с. 76).
14 грудня 2018 року ОСОБА_2 подала директору Інституту заяву про звільнення із займаної посади з 14 грудня 2018 року за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України та просила провести всі розрахунки відповідно до статті 116 КЗпП України (т. 1, а. с. 78).
Наказом від 14 грудня 2018 року № 03-05/102к ОСОБА_2 , молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції, звільнено із займаної посади з 14 грудня 2018 року у зв'язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України на підставі її заяви (т. 1, а. с. 80).
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до частини третьої статті 32 КЗпП України у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.
Зміна істотних умов праці (розміру оплати праці, тривалості робочого часу, режиму роботи, зміну розрядів і найменування посад) може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці.
Зміною істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, викликаною змінами в організації виробництва і праці, визнається раціоналізація робочих місць, введення нових форм організації праці, впровадження передових методів тощо.
Попередження - це пропозиція працівникові продовжувати роботу після того, як власник з додержанням встановленого строку змінить істотні умови праці. Працівник може цю пропозицію прийняти і продовжувати роботу при змінених істотних умовах праці, а може відмовитися від продовження роботи у зв'язку із змінами істотних умов праці.
Згідно з частиною третьою статті 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за два місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці (див. пункт 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів»).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці.
Отже, якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено право власника або уповноваженого ним органу на розірвання трудового договору у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Факт скорочення посади виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21), правовідносини у якій є подібними правовідносинам у цій справі.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 761/11887/15-ц (провадження
№ 61-15506сво18) зроблено висновок, що звільнення працівника на підставі пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України у зв'язку із його відмовою від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці не можна відносити ні до звільнення працівника за його ініціативою, ні до звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Зазначена підстава припинення трудового договору є окремою самостійною підставою для припинення трудового договору, яка обумовлена відсутністю взаємного волевиявлення його сторін, недосягненням ними згоди щодо продовження дії трудового договору. Підставою для звільнення працівника за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України є його відмова від продовження роботи в нових умовах праці після спливу двомісячного строку з часу ознайомлення з відповідним повідомленням.
Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв'язку із зміною організації виробництва праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.
Подібна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 23 березня 2016 року у справі № 6-2748цс15.
Аналізуючи наведені норми права, необхідно дійти висновку, що зміна істотних умов праці відбувається за тією самою посадою, у тій самій установі, де працівник працював до такої зміни. Пропозиція обійняти інші посади не є зміною істотних умов праці.
Факт скорочення посади виключає звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини. Визначена частиною третьою статті 32 КЗпП України зміна істотних умов праці та, відповідно, припинення трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України може мати місце тоді, коли посада працівника не скорочується, а лише змінюються істотні умови праці за цією посадою.
Такий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі № 215/2330/19 (провадження № 61-1145св20) та від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Станом на 09 жовтня 2018 року до штатного розпису були внесені зміни, а саме, сектор імунітету та захисту рослин було виведено із штатного розпису, а в лабораторію селекції міжлінійних гібридів соняшника було введено чотири посади: 2 - старших наукових співробітників; 2 - молодших наукових співробітників (т. 1, а. с. 205).
Належних та беззаперечних доказів, які б свідчили про те, що посада молодшого наукового співробітника лабораторії міжлінійних гібридів соняшника, яка була запропонована ОСОБА_2 , відповідала її спеціальності і кваліфікації, матеріали справи не містять.
Факт внесення змін до шатного розпису, відповідно до яких посада молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивачка, виведена зі штатного розпису з 17 грудня 2018 року, виключає можливість звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України, оскільки відсутні передбачені частиною третьою статті 32 КЗпП України обставини.
Отже, правові підстави для припинення з ОСОБА_2 трудового договору за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України були відсутні, тому її позовні вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі є обґрунтованими.
Відповідно до положення частини другої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Також за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зав'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок з відшкодування моральної шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності чи галузевої належності. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин (стаття 237-1 КЗпП України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 просила суд стягнути на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 361,86 грн саме за період з дня її звільнення до дня пред'явлення позову. Тому, враховуючи принцип диспозитивності, Верховний Суд вважає за необхідне задовольнити її вимогу та стягнути з відповідача на користь позивачки вказаний розмір середнього заробітку, виходячи з наведеного нею розрахунку, правильність якого відповідач не спростував.
Крім того, враховуючи принципи законності та справедливості, беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат, вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, витрачені нею для захисту її прав, та інші встановлені обставини справи, Верховний Суд вважає за необхідне стягнути на її користь 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Доводи відзиву на касаційну скаргу про те, що позивачка у касаційній скарзі вдається до перекручування як обставин справи, так і висновків, викладених у судових рішеннях попередніх інстанцій, а також робить власні висновки та посилається на обставини, які не підтверджені жодними доказами, що з огляду на норми ЦПК України є не що інше, як припущення, Верховний Суд відхиляє, оскільки наявні у справі докази свідчать, що в Інституті мали місце зміни до шатного розпису, відповідно до яких посада молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин, яку займала позивачка, виведена зі штатного розпису з 17 грудня 2018 року.
Також у постановах від 11 травня 2021 року у справі № 317/182/19-ц (провадження № 61-231св21), від 24 червня 2021 року у справі № 317/181/19 (провадження № 61-2651св21), від 03 травня 2022 року у справі № 317/183/19 (провадження № 61-19081св21) Верховний Суд вже висловив свою правову позицію в аналогічних справах.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.
Суди першої та апеляційної інстанцій, внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, дійшли помилкових висновків щодо підставності звільнення позивачки за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_2 .
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Позивачка сплатила судовий збір за вирішення вимог про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Ціна позову за вимогами майнового характеру на час пред'явлення позову становила 13 361,86 грн.
Верховний Суд вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди задовольнив частково. Відсоток задоволених позовних вимог у цій частині становить47,61 % (6 361,86 х 100 / 13 361,86).
За вимогу немайнового характеру у суді першої інстанції необхідно було сплатити 768,40 грн, у суді апеляційної інстанції - 1 152,60 грн, у суді касаційної інстанції - 1 536,80 грн, а всього 3 457,80 грн. За вимоги майнового характеру у суді першої інстанції необхідно було сплатити 768,40 грн, у суді апеляційної інстанції - 1 152,60 грн, у суді касаційної інстанції - 1 536,80 грн, а всього 3 457,80 грн.
Позивачка сплатила судовий збір за подання: апеляційної скарги у розмірі 1 160,10 грн; касаційної скарги - 1 536,80 грн, а всього 2 696,90 грн.
Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).
Враховуючи, що вимоги немайнового характеру задоволено у повному обсязі, а вимоги майнового характеру - частково, зокрема на 47,61 %, то з відповідача на користь ОСОБА_2 необхідно стягнути 1 283,99 грн судового збору, а в дохід держави необхідно стягнути 3 457,80 грн судового збору (768,40 грн + 1 152,60 грн + 1 536,80 грн).
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 09 грудня 2020 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 02 березня 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України від 14 грудня 2018 року
№ 03-05/102к у частині звільнення ОСОБА_2 з посади молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції.
Поновити ОСОБА_4 на посаді молодшого наукового співробітника сектору імунітету та захисту рослин відділу селекції Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 361,86 грн.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_2 1 283,99 грн - витрати зі сплати судового збору.
Стягнути з Інституту олійних культур Національної академії аграрних наук України в дохід держави судовий збір у розмірі 3 457,80 грн.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
Г. І. Усик
В. В. Яремко