Постанова
Іменем України
27 травня 2022 року
м. Київ
справа № 161/6509/20
провадження № 61-4138св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Галькевич Юлія Євгенівна, приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська Мирослава Валеріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року у складі судді Рудської С. М. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Луцького районного нотаріального округу Волинської області Галькевич Ю. Є. (далі - приватний нотаріус Галькевич Ю. Є.), приватний нотаріус Луцького міського нотаріального округу Волинської області Кухлевська М. В. (далі - приватний нотаріус Кухлевська М. В.), про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію, витребування майна з чужого незаконного володіння.
На обґрунтування позову посилалася на таке. 20 жовтня 1984 року вона зареєструвала шлюб з ОСОБА_4 , за час якого за спільні сімейні кошти вони здійснювали будівництво житлового будинку із погосподарськими спорудами на АДРЕСА_1 на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер і після його смерті вона прийняла у спадщину недобудований житловий будинок ( АДРЕСА_1 .
На цей час житловий будинок із зазначеними погосподарськими спорудами є добудованим, однак не введений в експлуатацію та не здійснено його державну реєстрацію.
28 травня 2010 року Боратинською сільською радою Луцького району Волинської області вирішено передати їй у приватну власність земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. 25 червня 2013 року вона отримала свідоцтво про право приватної власності на земельну ділянку.
Оскільки вона постійно проживає у смт Володимирець Володимирецького району Рівненської області, тому можливості часто приїжджати у с. Рованці Луцького району Волинської області немає. У квітні 2019 року вона звернулась до Управління соціального захисту населення Володимирецької районної державної адміністрації для оформлення житлової субсидії, однак їй було відмовлено, оскільки нібито, вона отримала дохід від продажу нерухомості у 4 кварталі 2018 року. Проте, земельну ділянку, яка належить їй на праві власності та яка розташована у с. Рованці Луцького району Волинської області чи будь-якої іншої нерухомості у зазначений період вона не продавала, нікого на це не уповноважувала, тому вказана нерухомість вибула із її володіння без її відома та проти її волі.
11 квітня 2019 року вона звернулась до Луцького відділу поліції Головного управління Національної поліції України у Волинській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 Кримінального кодексу України (далі - КК України), у зв'язку з чим до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) внесено відповідне кримінальне провадження за № 12019030130000446. Під час досудового слідства у кримінальній справі № 12019030130000446 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358 КК України, встановлено, що 13 листопада 2018 року приватний нотаріус Кухлевська М. В. посвідчила довіреність, відповідно до якої невідома особа, від її імені, з використанням підробленого паспорту, уповноважила ОСОБА_3 бути представником з питань продажу земельної ділянки кадастровий номер: 0722880700:04:001:6699, що знаходиться у с. Рованці Луцького району Волинської області.
На підставі зазначеної довіреності між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 21 грудня 2018 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно з умовами якого вона як продавець передала ОСОБА_2 як покупцю у власність вказану земельну ділянку. У той же день, 21 грудня 2018 року, приватний нотаріус Галькевич Ю. Є. провів державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
Зазначала, що вона ніколи і нікому довіреність на розпорядження зазначеною земельною ділянкою не видавала, у приватного нотаріуса ОСОБА_5 не була, довіреність на розпорядження своєю земельною ділянкою будь-кому не давала та не мала наміру відчужувати спірну земельну ділянку. ОСОБА_3 є незнайомою для неї людиною, про якого вона довідалась лише під час ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12019030130000446.
Висновком судово-почеркознавчої експертизи від 11 грудня 2019 року № 310, проведеної у межах кримінального провадженню № 12019030130000446, Волинським науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України (далі - Волинським НДЕКЦ) встановлено, що підписи від імені « ОСОБА_1 » у оспорюваній довіреності вчинені іншою особою. Крім того, при візуальному порівнянні копії паспорту громадянина України, наданого невідомою особою при нотаріальному посвідченні оспорюваної довіреності та наявним у неї паспортом громадянина України має суттєві розбіжності, а саме на 1 та 5 сторінках вказаної копії на вклеєних фотокартках зображена інша особа, що дає підстави вважати, що при нотаріальному посвідченні довіреності невідомою особою було використано підроблений паспорт громадянина України. Наданий невідомою особою приватному нотаріусу дублікат картки фізичної особи платника податків на її ім'я також є підроблений.
З урахуванням наведеного ОСОБА_1 просила визнати недійсною довіреність від 13 листопада 2018 року, видану від її імені на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Кухлевською М. В., серійний номер ННМ 049979, зареєстрованої у реєстрі за № 2785; визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, зареєстрований у реєстрі за № 339, укладений між продавцем ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Галькевич Ю. Є.; витребувати спірну земельну ділянку з володіння ОСОБА_2 , шляхом передачі (повернення) такої у її власність; скасувати державну реєстрацію на земельну ділянку.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року позов задоволено частково. Визнано недійсною довіреність від 13 листопада 2018 року, видану від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 , посвідчену приватним нотаріусом Кухлевською М. В., серійний номер ННМ 049979, зареєстровану в реєстрі за № 2785. Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,13 га (кадастровий номер 0722880700:04:001:6699), розташованої за адресою: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області, від 21 грудня 2018 року, укладений між продавцем ОСОБА_1 , від імені якої діяв ОСОБА_3 , та покупцем ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Галькевич Ю. Є., зареєстрований у реєстрі за № 339. Витребувано з володіння ОСОБА_6 шляхом передачі (повернення) у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,13 га (кадастровий номер 0722880700:04:001:6699), розташовану за адресою: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що довіреність, посвідчена 13 листопада 2018 року, видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 , позивачкою не підписувалась, а тому не відповідала внутрішній волі на вчинення цього правочину (на видачу такої довіреності) та свідчить про відсутність волевиявлення на вчинення такою правочину, правочин будь-якої юридичної сили не має, тому зазначена довіреність підлягає визнанню недійсною. Також, оскільки воля ОСОБА_1 як власника земельної ділянки не була спрямована на укладення із ОСОБА_2 угоди, тому оспорюваний договір купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року земельної ділянки є недійсним з підстав дефекту волі продавця на підставі частини третьої статті 203, статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оскільки на час розгляду справи останнім власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2 , а як довіреність, так і договір купівлі-продажу земельної ділянки укладені без волевиявлення власника майна, яке було його предметом, то право ОСОБА_1 підлягає захисту шляхом витребування спірного нерухомого майна із чужого володіння ОСОБА_2 як останнього власника.
Водночас суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про скасування державної реєстрації на земельну ділянку, оскільки, на його думку, належним способом захисту порушеного права власності ОСОБА_1 є саме скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а не скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно.
Постановою Волинського апеляційного суду від 16 лютого 2021 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки довіреність, видана від імені ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_3 , позивачкою не підписувалась, волевиявлення позивачки на вчинення такого правочину не було, як і не було волевиявлення ОСОБА_7 як власника земельної ділянки на укладення із ОСОБА_2 договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вказані правочини необхідно визнати недійсними, а спірну земельну ділянку - витребувати з володіння відповідача ОСОБА_2 .
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У березні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені на підставі недопустимого доказу - висновку судово-почеркознавчої експертизи від 18 червня 2018 року № 160, проведеної Волинським НДКЦ МВС України, оскільки зазначена експертиза проведена у межах кримінального провадження. Суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем, а тому оскаржувані судові рішення обмежують відповідача у здійсненні права власності.
Як на підставу касаційного оскарженні заявник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16; встановлення обставин справи, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
У червні 2021 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 , від імені якої діють адвокат Ходак С. К., адвокат Марчук В. І., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
На обґрунтування відзиву посилається на те, що оспорювані довіреність та договір купівлі-продажу земельної ділянки укладені без волевиявлення ОСОБА_1 , тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування спірного майна із володіння ОСОБА_2 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Чернігівської міської ради на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Суди встановили, що ОСОБА_1 згідно зі свідоцтвом про право власності від 07 вересня 1996 року, виданого нотаріусом Володимирецької державної нотаріальної контори, є власником недобудованого житлового будинку (45 % готовності) з погосподарськими будівлями (літня кухня, сарай) за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 22).
28 травня 2010 року Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області передала у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,13 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, що підтверджується випискою з рішення Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області від 28 травня 2010 року № 28/4 (т. 1, а. с. 20).
ОСОБА_1 25 червня 2013 року отримала свідоцтво про право приватної власності на нерухоме майно, а саме на земельну ділянку площею 0,13 га, кадастровий номер 0722880700:04:001:6699 з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку на території Боратинської сільської ради Луцького району Волинської області, що підтверджується відповідним свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 25 червня 2013 року, індексний номер 5331762, та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 червня 2013 року, індексний номер 5332176 (т. 1, 14-15).
13 листопада 2018 року приватний нотаріус Кухлевська М. В. посвідчила довіреність від 13 листопада 2018 року з серійним номером ННМ № 049979, яка зареєстрована в реєстрі за № 2785, згідно з якою довіритель ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з питань продажу земельної ділянки, кадастровий номер: 0722880700:04:001:6699, що знаходиться у с. Рованці Луцького району Волинської області (т. 1, а. с. 37).
На підставі зазначеної довіреності між ОСОБА_3 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , з іншої сторони, 21 грудня 2018 року укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 як продавець передала, а ОСОБА_2 як покупець, прийняв у власність земельну ділянку площею 0,13 га, кадастровий номер: 0722880700:04:001:6699, яка розташована за адресою: Боратинська сільська рада Луцького району Волинської області (т. 1, а. с. 32-33).
21 грудня 2018 року приватний нотаріус Галькевич Ю. Є. провела державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21 грудня 2018 року, індексний номер витягу 150643724 (т. 1, а. с. 31).
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 11 грудня 2019 року № 310, проведеної Волинським НДЕКЦ у межах кримінального провадженню №12019030130000446, судом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох графах «Підпис:____» довіреності з серійним номером ННМ 049979 від 13 листопада 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2785 - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. При цьому, підписи від імені ОСОБА_1 у двох графах «Підпис:____» довіреності з серійним номером ННМ 049979 від 13 листопада 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2785, виконано однією особою (т. 1, а. с. 26-30).
Судом також встановлено, що при візуальному порівнянні копії паспорту громадянина України, виданого на ім'я ОСОБА_1 , на підставі якого відбулося нотаріальне посвідчення оспорюваної довіреності з серійним номером ННМ 049979 від 13 листопада 2018 року та наявним у позивача паспортом громадянина України, фотокартки на 1 та 5 сторінках значно різняться між собою, на них зображені різні особи (т. 1, а. с. 18-19, 34-35).
Згідно з відповіддю Державної податкової служби України Головного управління Державної податкової служби у м. Києві дублікат довідки про присвоєння ідентифікаційного номер (картка платника податків) ДПА у м. Києві (ГУ ДПС у м. Києві) не видавався. (т. 1, а. с.21).
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Відповідно до статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно із частиною другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
У постанові від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) Верховний Суд виснував, що підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 11 грудня 2019 року № 310, проведеної Волинським НДЕКЦ у межах кримінального провадженню №12019030130000446, судом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 у двох графах «Підпис:____» довіреності з серійним номером ННМ 049979 від 13 листопада 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2785 - виконано не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підписи від імені ОСОБА_1 у двох графах «Підпис:____» довіреності з серійним номером ННМ 049979 від 13 листопада 2018 року, зареєстрованої в реєстрі за № 2785, виконано однією особою (т. 1, а. с. 26-30).
Враховуючи вказаний висновок, суди попередніх інстанцій зазначили, що підстав не брати до уваги як письмовий доказ висновок експертизи, проведеної у межах кримінального провадження немає.
У касаційній скарзі заявник посилається на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12 вересня 2018 року у справі № 638/16054/16, від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16, від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16.
У постановах Верховного Суду від 12 вересня 2018 року справі № 638/16054/16 (провадження № 61-476св18), від 16 січня 2019 року у справі № 227/1524/16-ц (провадження № 61-3534св18), від 17 грудня 2019 року у справі № 210/5206/16 (провадження № 61-39725св18) зазначено, щопостанови слідчих правоохоронного органу відповідно до статті 82 ЦПК України не мають преюдиціального значення, а тому факти і правовідносини, встановлені постановою зазначених слідчих, не є обов'язковими для суду, що здійснює розгляд цивільної справи. Висновок експертизи може бути відповідним доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово-експертними установами. У разі коли висновок експертизи наданий стороною (зокрема, як додаток до позовної заяви), тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися судом виключно як письмовий доказ, що підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовно цього письмового доказу в судовому засіданні виникнуть сумніви, то, враховуючи характер матеріально-правового спору, та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз'яснити особам, які беруть участь у справі, про їх право заявити клопотання про призначення проведення судової експертизи.
Рішення судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду, оскільки суди оцінювали відповідний висновок експертизи саме як письмовий доказ.
Суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили про допустимість висновку експертизи як доказу, оскільки експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений.
ОСОБА_2 заперечуючи проти висновку експертизи, не надав доказів на його спростування, не скористався правом на з'явлення клопотання про призначення відповідної експертизи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20) зазначено, що «висновок судово-почеркознавчої експертизи від 13 грудня 2014 року за №574/тдд не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі».
У цій справі суди встановили, що копія висновку судово-почеркознавчої експертизи посвідчена слідчим СВ Луцького РВП ЛВП ГУНП у Волинській області Баликом І. О. та приєднана до матеріалів цивільної справи. Отже, зазначений висновок експертизи, який позивачка відповідно до закону одержала у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі. Тому суди зробили обґрунтований висновок про його допустимість як доказу у справі.
Отже враховуючи, що позивачка не вчиняла дій, спрямованих на виникнення у ОСОБА_3 повноважень на представництво її інтересів, не підписувала та не видавала довіреність від 13 листопада 2018 року, яка зареєстрована в реєстрі за № 2785, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що у ОСОБА_3 не було повноважень на укладення від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу від 21 грудня 2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Галькевич Ю. Є. та зареєстрованого у реєстрі за № 339, що свідчить про наявність дефекту волі та правоздатності при укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2018 року та відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання довіреності та договору недійсними.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатними договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Основним речово-правовим способом захисту права власності є віндикаційний позов. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Враховуючи, що спірне нерухоме майно вибуло у позивача поза його волею, позовна вимога про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_2 за яким воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав позивача як власника цього майна.
Судова практика щодо застосування положень статті 388 ЦК України є усталеною. Оскаржувані судові рішення відповідають висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21).
З урахуванням наведеного, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про витребування майна з незаконного володіння останнього власника ОСОБА_2 , що призводить до ефективного захисту порушених прав позивача та практичній реалізації судового рішення.
Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_2 , що він є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна, оскільки у цій справі, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини.
Задоволення позову та витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на те, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 листопада 2020 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Яремко
А. С. Олійник
Г. І. Усик