Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 2-327/02
провадження № 61-20439св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ,
суб'єкт оскарження - головний державний виконавець Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Пінчук Катерина Анатоліївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 року у складі судді Сташків Т. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Борисюка Р. М.,
Короткий зміст вимог
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду із скаргою на дії та бездіяльність головного державного виконавця Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Пінчук К. А. (далі - державний виконавець), в якій просила визнати протиправною та скасувати постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 26 лютого 2018 року та зобов'язати державного виконавця вжити заходів для притягнення боржника ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності, звернути стягнення на грошові кошти, отримані боржником за договорами оренди земельних ділянок, здійснити опис майна за останнім місцем реєстрації боржника.
Скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року (справа № 2-327/02) задоволено позов ОСОБА_1 та стягнуто на її користь з ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 3 320,00 дол. США. На підставі зазначеного рішення суду видано виконавчий лист, який направлено на примусове виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.
13 жовтня 2015 року державним виконавцем ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з повною сплатою боргу на підставі пункту 8 частини першої статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13 жовтня 2015 року.
На підставі зазначеного судового рішення виконавче провадження поновлено, стягнуто на користь стягувача ще 709,71 грн та постановою державного виконавця від 26 лютого 2018 року виконавче провадження з виконання виконавчого листа № 2-327/02 закінчено у зв'язку із повним погашенням заборгованості згідно з пунктом 9 частини першої статті 39 та статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Скаржник стверджує, що вказана постанова є незаконною та ухвалена державним виконавцем передчасно, оскільки вона не отримала 79 946 грн, що станом на 13 жовтня 2015 року становило 3 320,00 дол. США.
Крім того, державний виконавець допустила бездіяльність при виконанні рішення суду, оскільки в рамках виконавчого провадження не було накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно боржника, штрафів та опису майна за місцем реєстрації боржника.
Також скаржниця звертає увагу на те, що 3 320,00 дол. США, станом на 26 лютого 2018 року, становило 90 636,00 грн.
Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд задовольнити подану скаргу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 року скаргу ОСОБА_1 на дії та бездіяльність головного державного виконавця Новоград-Волинського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області Пінчук К. А. залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що розмір недосплаченого боргу на користь ОСОБА_1 у розмірі 709,71 грн у межах виконавчого провадження № 42195323 визначений ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року (справа № 285/1159/16-ц), яка набрала законної сили.
Посилання скаржниці на те, що державним виконавцем неправильно визначено суму боргу у гривні, яка у рішенні суду визначена у доларах США, місцевий суд вважав помилковим, оскільки у резолютивній частині рішення від 05 липня 2002 року зазначено як суму у доларах США, так і суму в гривні.
Скаржницею не доведено факту бездіяльності державного виконавця в рамках виконавчого провадження № 42195323, а судом не встановлено підстав для скасування чи визнання незаконною постанови державного виконавця від 26 лютого 2018 року про закінчення виконавчого провадження щодо виконання рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року згідно з дублікатом виконавчого листа № 2-327/02, виданого 22 січня 2014 року.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Ухвалу місцевого суду оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_1 .
Постановою Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Місцевим судом всебічно та повно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, у судовому засіданні досліджено всі докази, зібрані у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості та надано їм правильну оцінку.
При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що скарга ОСОБА_1 на дії та бездіяльність державного виконавця не підлягає задоволенню, оскільки виконавче провадження правомірно було закінчено у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами першої і апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 14 червня 2021 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано тривале невиконання рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року (справа № 2-327/02). Боржниця почала виконувати його через 14 років.
Державний виконавець мала здійснювати зарахування гривні у співвідношенні до курсу долара США станом на день здійснення оплати. Крім того, здійснюючи дії щодо виконання виконавчого провадження № 42195323, державний виконавець не вжила заходів для купівлі іноземної валюти.
Судове рішення у справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), та постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17.
Також заявниця вказує на те, що місцевим судом її не було завчасно повідомлено про дату, час і місце судового засідання, справу розглянуто за її відсутності, чим обмежено її право на доступ до правосуддя.
Провадження у суді касаційної інстанції
17 лютого 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
12 травня 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Новоград-Волинський відділ державної виконавчої служби у Новоград-Волинському районі Житомирської області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький)у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року (справа № 2-327/2002) зобов'язано ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 3 320,00 дол. США, при відсутності доларів стягнути 17 691,62 грн.
24 лютого 2014 року державним виконавцем ухвалено постанову про відкриття виконавчого провадження № 42195323 за виконавчим листом №2-327/02, виданим 22 січня 2014 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області, та надано термін для добровільного виконання.
13 жовтня 2015 року головним державним виконавцем ВДВС Новоград-Волинського МРУЮ в Житомирській області Кулик О. Б. ухвалено постанову про закінчення виконавчого провадження № 42195323 у зв'язку із повною сплатою боргу на підставі платіжних доручень № 3346 від 21 вересня 2015 року та № 3709 від 13 жовтня 2015 року, виходячи з положень пункту 8 частини першої статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року (справа №285/1159/16-ц) скасовано постанову державного виконавця про закінчення виконавчого провадження від 13 жовтня 2015 року. У цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що для повного фактичного виконання виконавчого провадження № 42195323 за виконавчим листом № 2-327/02, виданим 22 січня 2014 року Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області, державному виконавцю необхідно достягнути на користь ОСОБА_1 залишок боргу у розмірі 709,71 грн.
На підставі ухвали Апеляційного суду Житомирської області від 23 жовтня 2017 року державним виконавцем відновлено виконавче провадження № 42195323 за виконавчим листом № 2-327/02.
12 січня 2018 року ОСОБА_2 внесено на рахунок ВДВС 846,00 грн та згідно з платіжним дорученням № 158 від 22 січня 2018 року ВДВС переказано на користь ОСОБА_1 710,03 грн.
У зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення згідно із виконавчим листом № 2-327/02 постановою державного виконавця від 26 лютого 2018 року закінчено виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».
Позиція Верховного Суду
Частинами першою-третьою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення
від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Межі розгляду справи судом
Підставою для відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17, а також доводи заявника про те, що справу розглянуто за відсутності заявниці, яка належним чином не повідомлена про дату, час і місце судового засідання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) суд касаційної інстанції вказав про те, що у разі отримання позики в іноземній валюті без обумовленого в договорі розміру й порядку сплати процентів за користування коштами положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Колегія суддів враховує, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (постанови Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; від 16 січня 2019 року у справі №757/31606/15-ц; від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19: від 26 травня 2021 року у справі № 910/8358/19).
Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
За таких обставин колегія суддів не бере до уваги посилання заявниці на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень норм матеріального права у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, алез різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.
Верховним Судом України у справі № 6-1063цс17 розглядалася скарга Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в особі філії Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» в м. Черкаси на дії та рішення державного виконавця.
У цій справі банк зазначав, що 02 червня 2014 року державний виконавець на підставі пункту 8 частини першої статті 49 Закону України від 24 квітня 1999 року № 606-ХІV «Про виконавче провадження» ухвалив постанову про закінчення виконавчого провадження, відкритого з приводу примусового виконання рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 13 квітня 2009 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь банку заборгованості за кредитним договором в розмірі 16 819 швейцарських франків 24 сантими.
Посилаючись на те, що заборгованість потрібно було стягнути у валюті отриманого кредиту - швейцарських франках, а не у гривнях, проте в ході виконавчого провадження орган державної виконавчої служби перевів на рахунок банку кошти саме в гривнях, які на виконання умов кредитного договору та рішення суду були конвертовані банком у швейцарські франки згідно з визначеним курсом валют, а тому на погашення заборгованості надійшло лише 13 473 швейцарських франки, тобто залишок заборгованості згідно з рішенням суду складав 3 346 швейцарських франків 24 сантими.
У постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17 суд касаційної інстанції вказав на те, що особливості звернення стягнення на кошти боржника в іноземній валюті та виконання рішень при обчисленні боргу в іноземній валюті визначені у статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин).
За частиною третьою статті 53 Закону України «Про виконавче провадження» у разі обчислення суми боргу в іноземній валюті державний виконавець у результаті виявлення в боржника коштів у відповідній валюті стягує ці кошти на валютний рахунок органу державної виконавчої служби для їх подальшого перерахування стягувачу. У разі виявлення коштів у гривнях чи іншій валюті державний виконавець за правилами, встановленими частинами першою і другою цієї статті, дає доручення про купівлю відповідної валюти та перерахування її на валютний рахунок органу державної виконавчої служби.
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку, що судове рішення не може змінювати зміст договірного зобов'язання, яке існувало між сторонами, тобто воно залишається грошовим зобов'язанням в іноземній валюті, а тому судове рішення підлягає примусовому виконанню з урахуванням особливостей, визначених статтею 53 Закону України «Про виконавче провадження».
Висновки щодо наявності підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України та оцінка доводів заявниці про те, що місцевим судом її не було завчасно повідомлено про дату, час і місце судового засідання, а справу розглянуто за її відсутності, чим обмежено право на доступ до правосуддя, наведені у мотивувальній частині постанови.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Пунктом п'ятим частини першої статті 411 ЦПК України визначено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
За правилами пункту першого частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції фактично виходив із того, що скарга на дії та бездіяльність державного виконавця не підлягає задоволенню, оскільки виконавче провадження правомірно було закінчено у зв'язку з фактичним виконанням у повному обсязі судового рішення.
Проте з такими висновками апеляційного суду у повній мірі погодитися не можна, виходячи з таких міркувань.
Перевіряючи доводи заявниці про те, що судом першої інстанції її не було завчасно повідомлено про дату, час і місце судового засідання, справу розглянуто за її відсутності, чим обмежено право на доступ до правосуддя, колегія суддів Верховного Суду встановила такі обставини.
Положеннями частин першої-п'ятої статті 128 ЦПК України визначено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Листом від 03 червня 2021 року за № 2-327/02/16773/2021/4-с/0285/9/21 судом першої інстанції ОСОБА_1 повідомлено про те, що розгляд справи відбудеться 14 червня 2021 року о 14 год 30 хв (т. 1, а. с. 246).
Відповідно до копії згрупованих поштових відправлень (т. 1, а. с. 248) вбачається, що на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , № відправлення 1170102061035) Новоград-Волинським міськрайонним судом Житомирської області направлено поштове відправлення, однак дати відправлення цієї поштової кореспонденції не вказано.
За відомостями з офіційного веб-сайту «Укрпошта» (трекінг поштових відправлень) вбачається, що поштове відправлення за № 1170102061035 адресатом не отримано, ОСОБА_1 повідомлено повторно про надходження поштової кореспонденції - поштового відправлення за № 1170102061035 (т. 1, а. с. 249). Однак докази надходження на адресу заявниці повторного поштового відправлення та його отримання у матеріалах справи відсутні.
Таким чином матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 судом першої інстанції про дату, час і місце судового засідання (14 червня 2021 року о 14 год 30 хв).
Обов'язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов'язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства. Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов'язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.
Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 522/18010/18; провадження № 61-13667сво21).
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Місцевий суд не пересвідчився щодо обізнаності скаржниці про час і місце призначеного судового засідання (14 червня 2021 року о 14 год 30 хв) та розглянув справу за її відсутності, чим порушив конституційне право ОСОБА_1 на участь у судовому розгляді, не забезпечив їй можливість особисто навести доводи та міркування з приводу поданої скарги.
Розгляд справи за відсутності учасника процесу, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про доступ до правосуддя.
Апеляційний суд на зазначені порушення місцевим судом вимог процесуального закону належної уваги не звернув,незважаючи на те, що заявниця вказувала на це в апеляційній скарзі (т. 2, а. с. 35), та не пересвідчився щодо обізнаності ОСОБА_1 про час і місце проведення судового засідання (14 червня 2021 року о 14 год 30 хв) в суді першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, наданих сторонами, з яких суд виходив при вирішенні справи. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою касаційну скаргу, зокрема, тим, що судом першої інстанції її належним чином не було повідомлено про розгляд справи, а суд апеляційної інстанції під час апеляційного перегляду справи на вказані доводи, викладені в апеляційній скарзі, уваги не звернув і ця обставина підтверджується матеріалами справи, то постанова апеляційного суду підлягає обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про скасування постанови Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Крім наведеного вище, під час нового апеляційного розгляду справи суду необхідно перевірити доводи скаржниці щодо врахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 01 листопада 2017 року у справі № 6-1063цс17, на які вона посилалася у відповіді на відзив органу державної виконавчої служби на її скаргу (т. 1 , а. с. 100), та встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема про вчинення/невчинення дій щодо виконання державним виконавцем судового рішення про стягнення суми, визначеної у рішенні суду в іноземній валюті із зазначенням гривневого еквіваленту за офіційним курсом НБУ гривні до долара США на час вирішення спору.
Також підлягають перевірці доводи про преюдиційне значення ухвали Апеляційного суду Житомирської області у справі № 285/1159/16-ц від 23 жовтня 2017 року з урахуванням того, що у вказаній справі не розглядалося питання щодо способу виконання судового рішення у справі № 2-327/2002, роз'яснення його виконання чи визначення розміру суми, яка підлягає до стягнення, а лише була достягнута відповідна сума боргу.
Крім того, підлягають перевірці і доводи скаржниці щодо невідповідності резолютивної частини рішення Новоград-Волинського районного суду Житомирської області від 15 липня 2002 року (справа № 2-327/02) постанові про відкриття виконавчого провадження, оскільки матеріали справи не містять копії вказаного судового рішення.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про скасування постанови апеляційного суду та передачу справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного суду від 15 листопада 2021 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийІ. М. Фаловська
СуддіВ. М. Ігнатенко
С. Ю. Мартєв
В. В. Сердюк
В. А. Стрільчук