Постанова
Іменем України
26 травня 2022 року
м. Київ
справа № 201/3014/20
провадження № 61-11225св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів і витрат,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив стягнути на свою користь з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 2 198 665,01 грн: безпідставно набуті грошові кошти - 419 574,31 грн, 3% річних - 102 457 грн, пеня - 981 067,45 грн та нарахування, у зв'язку з інфляцією - 695 566,25 грн.
Посилавсь на те, що 12 серпня 1988 року між ним та відповідачем був зареєстрований шлюб, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпро від 25 лютого 2015 року розірваний. Вказаним рішенням встановлено, що шлюбні відносини між ними були припинені з серпня 2012 року.
В період шлюбу сторонами було придбане рухоме та нерухоме майно.
В серпні 2012 року відповідач запропонувала позивачу сплатити компенсацію за частину майна, набутого під час шлюбу, пообіцявши в свою чергу не звертатись до суду з позовом до нього про поділ майна подружжя. Проте, після отримання коштів загальною сумою 419 574,31 грн, наприкінці 2014 року, 11 червня 2015 року остання звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до позивача про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації.
Вказує, що ці кошти відповідачем були набуті без достатньої правової підстави. Діючи недобросовісно та отримавши на банківські рахунки перераховані позивачем грошові кошти, відповідач набула право власності на них безпідставно так як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном, а отже на відповідача покладається обов'язок повернути вказані кошти, як безпідставно отримані.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 02 грудня 2021 року під головуванням судді Антонюка О. А. позов задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 419 574,31 грн, 3% річних - 102 457 грн, пеню - 419 574,31 грн, інфляційні втрати - 695 566,25 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 10 510 грн, а всього 1 647 681,87 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, місцевий суд виходив з того, що діючи недобросовісно та отримавши на банківські рахунки перераховані позивачем грошові кошти в сумі 419 574,31 грн, відповідач набула право власності на них безпідставно, так як власникові цих грошових коштів належать правомочності щодо володіння, користування та розпорядження вказаним майном, а отже на відповідача покладається обов'язок повернути вказані кошти, як безпідставно отримані.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 червня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив. Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 02 грудня 2020 року скасував та ухвалив нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Вирішив питання розподілу судових витрат.
Приймаючи постанову про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд встановив, що додаткова банківська картка до належного позивачу - рахунок № НОМЕР_1 , відкритий в ПАТ КБ «ПриватБанк», була видана на ім'я ОСОБА_2 , тобто з дозволу та за погодженням позивача.
Приймаючи до уваги, що відповідач користувалась грошовими коштами, розміщеними на рахунку позивача за його погодженням та з його відома, дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача, що оспорювана сума в розмірі 419 574,31 грн отримана відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України. Крім того суд апеляційної інстанції звернув увагу на ту обставину, що позивачем не були вчинені дії щодо блокування відповідних банківських карток.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Войнеску О. І. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року в якій просить оскаржену постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підставу, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Аргументом касаційної скарги є те, що висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, оскільки апеляційний суд повинен був вказати норми права, які регулюють саме спірні правовідносини чого він не зробив.
У поданій касаційній скарзі представник заявника вказує на те, що апеляційний суд припустився помилки, а тому скасував правильне рішення суду першої інстанції, яке ухвалене з дотриманням норм як матеріального так і процесуального права.
Вважає, що суд апеляційної інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи, вказане полягало у тому, що відповідач отримала спірні кошти у вигляді компенсації вартості частки майна, замість того, обіцяла не порушувати питання про поділ майна в судовому порядку, проте своєї обіцянки не дотрималась.
Вважає, що кошти набуті відповідачем отримані нею без достатньої правової підстави, а тому підлягають стягненню на його користь.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 21 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу із Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.
09 вересня 2021 року цивільна справа № 201/3014/20 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 і ОСОБА_2 перебували в шлюбі з 12 серпня 1988 року, який був зареєстрований Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Дніпропетровська, актовий запис № 884.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 25 лютого 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 червня 2015 року, у цивільній справі № 201/9157/14-ц позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задовольнив. Розірвав шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , зареєстрований 12 серпня 1988 року Амур-Нижньодніпровським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Дніпропетровська, актовий запис № 884.
Вказаним рішенням суду було встановлено, зокрема, що із серпня 2012 року шлюбних і подружніх відносин сторони не мають, фактично не мешкають разом, спільне господарство не ведуть, стосунки не підтримують.
Також встановлено, що у липні 2019 року ОСОБА_3 звернулась до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про виділ об'єкта нерухомого майна в натурі та визнання права власності в цілому на окремий об'єкт нерухомості.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року, у справі № 201/8074/19 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на частку у спільному майні подружжя відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про виділ об'єкта нерухомого майна в натурі та визнання права власності в цілому на окремий об'єкт нерухомості задоволено. Вирішено поділити в натурі та зазначити наступний склад новоутворених об'єктів нерухомого майна та їх адреси: АДРЕСА_1 (загальною площею 91,0 кв. м, житловою площею 60,8 кв. м); АДРЕСА_2 , сарай літ. «В» (загальною площею 46,6 кв. м). Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на новоутворений об'єкт нерухомого майна, сарай літ. В, загальною площею 46,6 кв. м, виділений з квартири АДРЕСА_3 .
Крім того, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області рішенням від 10 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду 24 грудня 2020 року, у справі № 183/3589/15, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя, визнання права власності у спільній сумісній власності подружжя, припинення права спільної сумісної власності, стягнення грошової компенсації, а також зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задовольнив частково. Визнав об'єктами спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 наступне майно: квартиру АДРЕСА_3 ; гараж на АДРЕСА_2 ; автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 ; автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_5 ; земельну ділянку площею 0,2500 га, кадастровий номер: 1223285500:03:016:0547, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .
Визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину за кожним на наступне майно: квартиру АДРЕСА_3 ; гараж на АДРЕСА_2 ; автомобіль марки Honda Civic, 2010 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу, НОМЕР_2 , державний номер НОМЕР_3 ; автомобіль марки Infiniti EX, 2008 року випуску, ідентифікаційний номер транспортного засобу НОМЕР_4 , державний номер НОМЕР_5 . В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 та зустрічних позовних вимогу ОСОБА_1 відмовив (а. с. 41-47).
З копії виписки з особового рахунку № НОМЕР_6 (банківська картка ОСОБА_2 № НОМЕР_7 ) апеляційний суд встановив, що остання активно користувалась банківською карткою в період з 03 серпня 2012 року по жовтень 2014 року, здійснюючи різні операції, зокрема, здійснювала купівлю товарів в магазинах (продуктових, одягу, косметики, тощо), здійснювала розрахунки на автозаправних станціях, знімала готівку в банкоматах, купувала товари в аптеках, проїзні квитки, тощо (а. с. 5-10).
Згідно копії довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 31 липня 2015 року, ОСОБА_1 станом на 31 липня 2015 року має в ПАТ КБ «ПриватБанк» рахунок НОМЕР_1 ; банк підтверджує, що картка номер - НОМЕР_8 має термін дії якої з 07/11 до 07/13, а також картка номер - НОМЕР_9 , термін дії якої з 07/13 до 07/15, емітована на ім'я ОСОБА_2 були додатковими картами до рахунку НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а. с. 11).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 1212 ЦК України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 ЦК України).
Відповідно до частини 3 вказаної вище статті, положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.
Таким чином, врахувавши вищенаведені норми права та встановивши, що додаткова банківська картка до належного позивачу рахунку № НОМЕР_1 , відкритому в ПАТ КБ «ПриватБанк», була видана на ім'я ОСОБА_2 , тобто з дозволу та за погодженням позивача; приймаючи до уваги, що відповідач користувалась грошовими коштами з рахунку позивача за його погодженням та за його відома, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість посилань позивача, що оспорювана сума в розмірі 419 574,31 грн отримана відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.
Вищенаведеним також спростовуються аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги про те, що кошти набуті відповідачем отримані нею без достатньої правової підстави, а тому підлягають стягненню на його користь
Доводи касаційної скарги про те, що висновок суду апеляційної інстанції не узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) вказано, що суд, з'ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. На суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Отже, самостійне здійснення судом правильної правової кваліфікації спірних правовідносини та застосування при прийнятті рішення саме таких норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог позивач покликався саме на те, що відповідач набула спірні кошти без достатньої правової підстави, тому вказаний довід не заслуговує на увагу, оскільки апеляційний суд відмовив у задоволенні позову саме тому, що вважав необґрунтованими посилання позивача, що оспорювана сума отримана відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.
Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими апеляційними судом фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.
Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров