01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 817/1370/18
адміністративне провадження № К/9901/6790/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року (колегія суддів: Судова-Хомюк Н.М., Пліш М.А., Шинкар Т.І.) у справі № 817/1370/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними відмов, зобов'язання вчинення певних дій,
В травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Пенсійного фонду України та просив:
- визнати протиправними відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, які містяться у листах №Л-524/071-59 від 15.03.2018, №7267/Л-101 від 07.04.2018.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області провести виплату невиплаченої ОСОБА_1 суми пенсії за вислугу років за період з 01.01.2016 по 30.09.2016 впродовж якого ним не отримувалося пенсійне забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що він є пенсіонером органів внутрішніх справ, якому призначена пенсія за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зазначає, що з 07.11.2015 і по 30.09.2016 працював на посаді державного службовця, провідного спеціаліста відділу зв'язку та телекомунікації Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Працюючи на посадах державного службовця, одночасно отримував пенсію за вислугу років, але з 01.01.2016 виплату такої пенсії йому припинено. Відтак, оскільки пенсія ним не отримувалася, вважає протиправними дії щодо припинення виплати пенсії за період із 01.01.2016 по 30.09.2016 (до закінчення перебування на посаді державного службовця), а тому, вважає, що вона повинна бути йому компенсована в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 позовні вимоги задоволено в повному обсязі.
Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, яка міститься у листі №Л-524/071-59 від 15.03.2018 .
Визнано протиправною відмову Пенсійного фонду України, яка міститься у листі №7267/Л-101 від 27.04.2018.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (33028, вул. Короленка, 7, м. Рівне, код ЄДРПОУ 21084076) провести виплату ОСОБА_1 суми невиплаченої пенсії за вислугу років за період з 01.01.2016 по 30.09.2016.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2019 рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.07.2018 у справі № 817/1370/18 скасовано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Пенсійного фонду України про визнання протиправними відмов, зобов'язання вчинення певних дій залишено без розгляду.
Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, позивач, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просить її скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
В касаційній скарзі позивач вказує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення ст. 87 Закону № 1788-ХІІ, ст. 46 Закону № 1058 оскільки суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Ухвалою Верховного Суду від 28.03.2019 відкрито касаційне провадження.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Судами встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ та йому призначено пенсію на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року (далі - Закон № 2262-XII).
У період з 07.11.2015 і по 30.09.2016 позивач працював на посаді державного службовця, провідного спеціаліста відділу зв'язку та телекомунікації Головного управління Національної поліції в Рівненській області. Працюючи на посадах державного службовця, одночасно отримував пенсію за вислугу років, але з 01.01.2016 виплату такої пенсії йому було припинено. Як наслідок за період із 01.01.2016 по 30.09.2016 (до закінчення перебування на посаді державного службовця) ним пенсійне забезпечення не отримувалось.
На звернення позивача до Головного управління ПФУ в Рівненській області провести виплату невиплаченої пенсії за вислугу років за період з 01.01.2016 по 30.09.2016, в продовж якого ним не отримувалось таке забезпечення, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у своєму листі №Л-524/071-59 від 15.03.2018 відмовило в проведенні такої виплати.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся із скаргою до Пенсійного фонду України. Однак, листом від 27.04.2018 №7267/Л-11 в задоволенні його скарги було також відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що пунктом 3 Прикінцевих положень Закону № 911-VIII визначено категорії осіб, на яких не розповсюджуються обмеження щодо виплати пенсій, визначені цим законом. Оскільки позивач відноситься до категорії цих осіб, обмеження щодо виплати пенсії (її призупинення), передбачені цим Законом, до нього не застосовуються.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, та залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем пропущений встановлений ст.122 КАС України строк звернення до суду, а обґрунтувань обставин та належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску вказаного строку позивачем не наведено та не доведено.
Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає таке.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Водночас варто зазначити, що спеціальне законодавство у сфері соціального захисту містить такі три норми.
Згідно зі статтею 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ нараховані суми пенсії, не затребувані пенсіонером своєчасно, виплачуються за минулий час не більш як за 3 роки перед зверненням за одержанням пенсії. Суми пенсії, не одержані своєчасно з вини органу, що призначає або виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Згідно з частиною третьою статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів ПФУ та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до статті 55 цього Закону нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але своєчасно не отримав з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більш як за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недоотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу ПФУ, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Буквальне тлумачення наведених норм права дає підстави вважати, що ці норми стосуються вже нарахованих сум пенсій за минулий час, однак не виплачених з вини ПФУ.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону № 1788-ХІ та статті 46 Закону № 1058-ІV (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб'єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:
1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;
2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.
В цій справі позивач не зверталася до Управління ПФУ щодо проведення перерахунку пенсії та не оскаржувала дії чи бездіяльність Управління ПФУ.
У справі, що розглядається, позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку із тим, що пенсійний орган не виплатив нараховані суми пенсії, які не є спірними.
Відтак, колегія суддів дійшла висновку, що застосуванню підлягають спеціальні строки, встановлені ст. 87 Закону № 1788-ХІ, ст. 46 Закону № 1058-ІV та ст. 51 Закону № 2262-ХІІ, а не строки, передбачені ст. 122 КАС України, а тому залишення без розгляду позову є протиправним.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2019 року скасувати.
Справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Ю. Бучик
Судді Л.Л. Мороз
А.І. Рибачук