ф
31 травня 2022 року
м. Київ
справа № 640/9712/20
адміністративне провадження № К/9901/31770/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року (суддя Кузьменко А.І.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року (судді: Кузьменко В.В., Василенко Я.М., Ганечко О.М.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2015 року до 28 січня 2020 року;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора, Рівненської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з дня звільнення позивача з 28 квітня 2015 року по 31 березня 2020 року включно у сумі 2270936,23 грн;
- стягнути з відповідачів 269553,00 грн у відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурора Рівненської області ОСОБА_1 із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року, допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року. Постановою Верховного суду від 09 вересня 2019 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року залишено в силі, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасовано. У зв'язку з викладеним, наказом Офісу Генерального прокурора від 28 січня 2020 року №36к скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області.
Оскільки під час розгляду справи №826/12523/15 вимога про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу позивачем не заявлялась та з огляду на те, що відповідачами добровільно не сплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач уважає, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо виплати йому відповідних коштів.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Рівненської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 475 953,66 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а відповідно до наявної в матеріалах справи довідки сума середньоденної заробітної плати складає 401,31 грн, сума середньомісячної заробітної плати становить 8427,51 грн.
Разом з тим, позивачем додано до позову довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії, відповідно до якої заробітна плата становить 55 843,20 грн., проте така довідка складена саме для проведення перерахунку пенсії, а не в порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, отже не підлягає застосуванню для розрахунку заробітної плати за період вимушеного прогулу.
Крім того, суди вказали на неможливість застосування коригуючого коефіцієнту у зв'язку із підвищенням заробітної плати працівникам прокуратури, позаяк пункт 10 Порядку №100, яким було визначено застосування коригуючого коефіцієнту втратив чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100".
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовних вимог повністю.
Підставами касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року є пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи пункти 3, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження позивач вказує на те, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 у подібних правовідносинах та суди не дослідили зібрані у справі докази.
Позиція інших учасників справи
У відзивах на касаційну скаргу відповідачі вказують про необґрунтованість доводів позивача, зазначених у касаційній скарзі, вважають їх такими, що не підлягають задоволенню.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 30 травня 2022 року зазначену адміністративну справу призначив до розгляду.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 позов ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України задоволено: визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України №17 дк від 29 квітня 2015 року про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення прокурора Рівненської області ОСОБА_1 із займаної посади; поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року; допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області з 30 квітня 2015 року.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2017 року скасовано постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2016 року, а справу №826/12523/15 направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року у справі №826/12523/15 скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову.
Постановою Верховного Суду від 09 вересня 2019 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24 січня 2018 року скасовано, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року залишено в силі.
Отже, в силу норм статі 254 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній станом на час ухвалення судового рішення) постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2016 року набрала законної сили 09 вересня 2019 року.
Наказом Офісу Генерального прокурора від 28 січня 2020 року №36к скасовано наказ Генерального прокурора України № 17 дк від 29 квітня 2015 року та поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області.
Оскільки під час розгляду справи №826/12523/15 вимога про стягнення середнього заробітку за період вимушеного прогулу позивачем не заявлялась та з огляду на те, що відповідачами добровільно не сплачено позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, позивач уважаючи, що відповідачами допущено протиправну бездіяльність щодо невиплати йому відповідних коштів, звернувся з цим позовом до суду.
Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Ключовим питаннями у цьому касаційному провадженні є правильність застосування (не застосування) судами попередніх інстанцій при обчисленні розміру середньої заробітної плати пункту 10 Порядку №100 з урахуванням змін внесених Постановою №1213.
Рішення судів у справі №826/12523/15 про поновлення на позивача посаді є підставою для застосування частини другої статті 235 КЗпП України.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Так, середній заробіток працівника, відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про оплату праці», визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100 в редакції до 12 грудня 2020 року).
Згідно з пунктом 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 2 Порядку №100 визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.
У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
У разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Відповідно до пункту 10 Порядку №100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Щодо доводів касаційної скарги про суми стягнутого судами попередніх інстанцій середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме без застосуванням коефіцієнту підвищення у відповідності до пункту 10 Порядку №100, Верховний Суд зазначає таке.
У своїх постановах Верховний Суд неодноразово висловив свою позицію щодо необхідності застосування пунктів 7, 8 та пункту 10 розділу IV Порядку №100 у тому випадку, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства.
Вказані правові висновки щодо застосування положень Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом у постановах від 22 травня 2019 року у справі №572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі №0640/4691/18, від15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 12 серпня 2020 року у справі №2-а-3279/10/1970, від 11 лютого 2021 року у справі №814/197/15 і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.
Отже, висновки судів попередніх інстанцій щодо незастосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі, коли у розрахунковому періоді відбулося підвищення посадових окладів згідно з актами законодавства є помилковими та не відповідають вищенаведеним висновкам Верховного Суду.
Верховний Суд уважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу після внесених змін Постановою №1213, якою вказаний пункт виключено із Порядку №100 з 12 грудня 2020 року, з огляду на таке.
Пункт 10 Порядку №100 був чинним до 11 грудня 2020 року, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню у площині спірних правовідносин в обмежених часових рамках, а саме по дату 11 грудня 2020 року. Правові підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12 грудня 2020 року відсутні.
Указане відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування пункту 10 Порядку №100 (з урахуванням Постанови № 1213) при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, які зокрема, викладено у постановах від 04 листопада 2021 року у справі №826/6301/15, від 09 грудня 2021 року у справі №340/588/20 та є застосовним і до обставин цієї справи.
Варто зауважити, що складність цієї справи полягає у тривалому періоді, за який судам належить здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з наступного для після неправомірного звільнення позивача, тобто з 30 квітня 2015 року по 28 січня 2020 року (наказ Офісу Генерального прокурора від 28 січня 2020 року №36к про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора Рівненської області). У цей період кілька разів відбувалися підвищення посадових окладів працівників прокуратури, а також запроваджена та реалізована реформа органів прокуратури на підставі Закону №113-ІХ, у межах якої прийнято Постанову Кабінету Міністрів України №1155.
25 вересня 2019 року набрав чинності Закон № 113-ІХ, яким запроваджено реформування системи органів прокуратури, у зв'язку з чим, внесено ряд змін до Закону №1697-VII, зокрема, в тексті Закону № 1697-VII слова «Генеральна прокуратура України», «регіональні прокуратури», «місцеві прокуратури» замінено відповідно на «Офіс Генерального прокурора», «обласні прокуратури», «окружні прокуратури».
Окрім того, запроваджено обов'язкову атестацію прокурорів, зокрема згідно з пунктом 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ визначено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
Абзацом 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX також передбачено, що за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
Відповідно до пункту 7 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Наказом Генерального прокурора від 08 вересня 2020 року № 414 «Про день початку роботи обласних прокуратур» днем початку роботи обласних прокуратур визначено 11 вересня 2020 року.
16 січня 2020 року набрала чинність Постанова № 1155, якою, з-поміж іншого, затверджено схеми посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур та прирівняних до них прокуратур.
При цьому пунктом 6 Постанови № 1155 установлено, що для прокурорів, умови оплати праці яких затверджені цією постановою, не застосовуються умови оплати праці працівників органів прокуратури, затверджені Постановою № 505.
Отже, внаслідок реформування органів прокуратури в їхній системі відбувалися зміни, що супроводжувались, зокрема, (поетапною) атестацією працюючих прокурорів (усіх рівнів) і переведенням їх на посади відповідно до Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур. У зв'язку із цим відбулось розмежування оплати праці тих прокурорів, які успішно пройшли атестацію і можуть бути переведені на посади прокурорів в Офісі Генерального прокурора, і прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур.
Зважаючи на мету стягнення середньої заробітної плати при поновленні на посаді (відповідно до статті 235 КЗпП), тобто компенсувати втрачений заробіток, колегія суддів вважає, що його розрахунок потрібно проводити на основі того посадового окладу (з урахуванням коефіцієнту підвищення, якщо таке було у розрахунковому періоді), який отримував би позивач як прокурор (чи прирівняні до нього за посадою прокурори), будучи на тій посаді, з якої його неправомірно звільнили (тобто в ГПУ, а не в Офісі Генерального прокурора). Іншими словами, у вимірі обставин цієї справи і чинного законодавчого регулювання організації прокуратури України, середня заробітна плата позивача не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, адже його туди з об'єктивних причин не переводили. Водночас, прирівнювати посадовий оклад позивача до прокурорів Офісу Генерального прокурора (для визначення коефіцієнта підвищення при розрахунку середнього заробітку при поновленні на посаді) за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в цю структуру (без попереднього проходження атестації як умови для переведення) суперечило б меті і вимогам Закону №113-ІХ.
У вказаній постанові Верховним Судом також зазначено, що з набранням чинності Постанови №1155 не всім прокурорам України воднораз збільшили посадові оклади, а тільки тим, кого після атестації перевели на посади прокурорів до Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур (відповідно до Закону №113-ІХ). Цей процес був триваючим, тож вочевидь виникали ситуації, коли протягом одного періоду прокурори отримували заробітні плати відповідно до різних нормативно-правових актів (відповідно до Постанови № 505 і Постанови № 1155).
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що середня заробітна плата прокурорів не може обчислюватися з урахуванням посадових окладів встановлених Постановою №1155 за відсутності факту успішного проходження ними атестації та переведення на посади прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних, окружних прокуратур.
Такий висновок Верховний Суд підтримав також, зокрема, у постановах від 21 жовтня 2021 року у справі №640/154/20, від 04 листопада 2021 року у справі № 640/537/20 та від 01 грудня 2021 року у справі №640/26041/19.
Судова колегія уважає, що вказані висновки Верховного Суду, викладені у зазначених постановах є застосовними і до правовідносин у справі, що розглядається.
Приймаючи до уваги вищевказане судом апеляційної інстанції не досліджено питання та обставин застосування пункту 10 Порядку №100 при розрахунку середнього заробітку (за час вимушеного прогулу) коефіцієнту підвищення, виходячи із посадового окладу позивача.
Вказані обставини не були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, не досліджувалися питання судом питання визначення коефіцієнту підвищення посадового окладу при обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Оскільки вказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судів попередніх інстанцій, тому з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) відсутня можливість перевірити правильність його висновків щодо остаточного розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Відповідно до часини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
Ураховуючи зазначене, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду першої інстанції необхідно правильно визначити нормативно-правові акти, які регулювали розмір посадових окладів прокурорів у періоді з 30 квітня 2015 року по 28 січня 2020 року на підставі яких здійснити розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача із застосуванням пункту 10 Порядку №100.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року скасувати, а справу №640/9712/20 направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: А.Г. Загороднюк
Судді: Л.О. Єресько
В.М. Соколов