Справа № 826/17606/14 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
25 травня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2021 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:
- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 №2500-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України;
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Генеральної прокуратури України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 24.10.2014 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- зобов'язати Генеральну прокуратуру України проінформувати Міністерство юстиції України про відкликання відомостей про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2020, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020, позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано наказ Генеральної прокуратури України від 23 жовтня 2014 року №2500-ц про звільнення позивача з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України; поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України з 24 жовтня 2014 року та стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток в розмірі 1 176 037, 50 грн. за час вимушеного прогулу з 24 жовтня 2014 року по 03 квітня 2020 року; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 01.06.2021 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.04.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28.10.2020 в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середнього заробітку в розмірі 1 176 037, 50 грн. за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 03.04.2020 скасовано, а справу в цій частині направлено на новий розгляд; в іншій частині оскаржувані судові рішення залишено без змін.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення попередніх інстанцій зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині, зокрема щодо неправильного обчислення суми стягнення за час вимушеного прогулу без врахування коефіцієнтів підвищення згідно пункту 10 Порядку №100, а відтак оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення суми, яка підлягала сплаті позивачу за час вимушеного прогулу та направлення в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, а в іншій частині судові рішення - залишенню без змін. Під час нового розгляду цієї справи суду першої інстанції необхідно врахувати висновки, зроблені у цій постанові та у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах, забезпечити рівні права учасників процесу у наданні ними доказів для всебічного і повного дослідження та вивчення всіх обставин даної справи, необхідних для прийняття законного й обґрунтованого судового рішення, встановити коефіцієнт підвищення та в разі, якщо суд дійде висновку про необхідність його застосування, здійснити відповідний перерахунок суми стягнення за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 із врахуванням таких коефіцієнтів у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (зокрема п.10) у відповідній редакції.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.10.2021 позов в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково: стягнуто з Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051, адреса: 01001, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 2 000 452, 62 грн.; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Офіс Генерального прокурора звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 21.05.2012 № 1176ц позивач з 21.05.2012 обіймав посаду заступника начальника Головного управління забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України, а відповідно до наказу Генеральної прокуратури України від 16.07.2014 № 1521ц з 16.07.2014 - посаду заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України.
16.10.2014 набув чинності Закон України «Про очищення влади» (далі - Закон).
21.10.2014 позивачем подано на ім'я Генерального прокурора України заяву про відсутність підстав для застосування стосовно нього заборони, передбаченої частиною третьої статті 1 вищевказаного Закону.
Наказом Генеральної прокуратури України від 23.10.2014 №2500-ц відповідно до статті 15 Закону України «Про прокуратуру», пункту 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про очищення влади» та на підставі довідки про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України у зв'язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Вважаючи вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення в частині стягнення з Офісу Генерального прокурора середнього заробітку за час вимушеного прогулу тим, що обчислення суми стягнення за час вимушеного прогулу необхідно проводити з врахуванням коефіцієнтів підвищення згідно пункту 10 Порядку № 100, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 03.04.2020 складає 2 000 452, 62 грн.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» з 06 вересня 2017 року підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури. Однак, в схемах посадових окладів цієї постанови відсутня посада «заступник начальника Головного управління», яку обіймав ОСОБА_1 , а тому Офіс вважає, що застосування пункту 10 Порядку №100 у даному випадку є неможливим. Також, апелянт зазначає, що Державною казначейською службою України стягнуто з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 176 037, 50 грн. згідно з виконавчим листом від 18.11.2020 №826/17606/14, на підтвердження чого апелянт надав копії меморіального ордеру та платіжних доручень, а тому стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 2 000 452, 62 грн. є помилковим.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Частинами першою та другою статті 235 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Згідно зі статтею 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абзацами 1, 3 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацами 7 - 8 пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у разі зміни структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до актів законодавства період до зміни структури заробітної плати виключається з розрахункового періоду.
У разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів.
Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
За приписами пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 поновлено на посаді заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України з 24.10.2014, а тому саме з цієї дати повинен проводитись розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Крім того, оскільки позивача поновлено на посаді згідно з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, то кінцевим терміном розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу є 03 квітня 2020 року.
Щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 , колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 04 вересня 2013 року №9884/0/14-13/13 кількість робочих днів з 24 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року складала 49 днів. При цьому, за два останні місця до звільнення, тобто протягом серпня-вересня 2014, кількість робочих днів складала 42 дні (20 робочих днів у серпні та 22 робочих дні у вересні).
Відповідно до листа Мінсоцполітики від 07 червня 2019 року №882/0/206-19, кількість робочих днів у 2015 році склала 250 днів, у 2016 - 251 день, у 2017 - 248 днів, у 2018 - 250 днів, що за цей період складає 999 робочих днів.
Згідно листа Мінсоцполітики від 08 серпня 2018 року №78/0/206-18 кількість робочих днів протягом 2019 року склала 250 днів.
У відповідності до листа Мінсоцполітики від 29 липня 2019 року №1133/0/206-19 кількість робочих днів з 01 січня 2020 року по 03 квітня 2020 року склала 65 днів.
Загальна кількість робочих днів з дати, наступної за днем звільнення позивача по день прийняття рішення у справі складає: 49+999+250+65 = 1363 дні вимушеного прогулу.
З довідки Генеральної прокуратури України від 22 жовтня 2014 року №18-1968вих-14 вбачається, що за останні 2 календарні місяці роботи (серпень - вересень 2014 року), заробітна плата позивача становить 35 922, 52 грн. (17 824, 99 грн. + 18 097, 53грн.).
Середньоденний розмір заробітної плати позивача складав 855, 30 грн. (35 922, 52 грн./42 робочі дні).
При цьому, пунктом 10 Порядку №100 визначено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу ІV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв'язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться.
Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати можуть провадитися, якщо це передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов'язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.
Колегія суддів звертає увагу, що посадовий оклад позивача, відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» та згідно розрахункового листа за 2014 рік, станом на час звільнення становив 3 318, 00 грн.
Згідно абзацу 12 підпункту 3 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» підвищено на 25 відсотків посадові оклади керівних працівників, спеціалістів і службовців, розміри яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505. Таким чином, з 01 грудня 2015 року розмір місячного посадового окладу позивача внаслідок підвищення склав 4 147, 50 грн.
Вдруге підвищення розміру посадового окладу за відповідною посадою відбулось 06 вересня 2017 року із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури». Згідно із цими змінами Додаток 1 «посадових окладів працівників Генеральної прокуратури України» до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 затверджено у новій редакції, відтак посадовий оклад за посадою позивача встановлено у розмірі 9 700, 00 грн.
Таким чином, з урахуванням вказаних підвищень посадових окладів прокурорсько-слідчим працівникам, за періоди з часу звільнення з посади і органів прокуратури, розміри посадового окладу за посадою позивача складали:
з 24 жовтня 2014 року до 30 листопада 2015 року - 3 318, 00 грн.;
з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року - 4 147, 50 грн.;
з 06 вересня 2017 року по 03 квітня 2020 року - 9 700, 00 грн.
Таким чином, передбачений пунктом 10 Порядку коефіцієнт підвищення становить:
з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року - 1,25 % (4 147, 50 грн. / 3 318, 00 грн.);
з 06 вересня 2017 року по 03 квітня 2020 року - 2,34 % (9 700, 00 грн. / 4 147, 50 грн.).
З огляду на викладене, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 2 000 452, 62 грн.:
1) з 24 жовтня 2014 року до 30 листопада 2015 року - 236 062, 80 грн. (276 робочих днів х 855, 30 грн.);
2) з 01 грудня 2015 року до 05 вересня 2017 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 471 484, 13 грн. (441 робочий день х 855, 30 грн. х 1,25 %);
3) 06 вересня 2017 року по 04 лютого 2021 року, з урахуванням коефіцієнту підвищення, - 1 292 905, 69 грн. (646 робочих днів х 855, 30 грн. х 2,34 %).
Аналогічна правова позиція щодо застосування коефіцієнту коригування передбаченого пунктом 10 Постанови №100 викладена в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 804/8042/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Щодо доводів апелянта про те, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» з 06 вересня 2017 року підвищено посадові оклади працівників органів прокуратури. Однак в схемах посадових окладів цієї постанови відсутня посада «заступник начальника Головного управління», яку обіймав Полях В.Б., а тому Офіс вважає, що застосування пункту 10 Порядку №100 у даному випадку є неможливим, колегія суддів зазначає наступне.
ОСОБА_1 займав посаду заступника начальника Головного управління кадрів та забезпечення діяльності органів прокуратури - начальника управління організації роботи з документами Генеральної прокуратури України, яка відсутня у додатку №1 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури».
Натомість, у вказаній постанові зазначено аналогічну посаду «заступника начальника департаменту», а тому колегія суддів вважає, що на підставі частини 6 статті 7 КАС України під час здійснення розрахунку необхідно застосовувати за аналогією постанову Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» та за період з 06 вересня 2017 року потрібно здійснювати розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а також визначати коефіцієнт підвищення, враховуючи посадовий оклад за посадою «заступника начальника департаменту».
Крім того, відповідно до статті 43 Закону України «Про державну службу» не вважається зміною істотних умов державної служби зміна назви структурного підрозділу, державного органу чи посади, а тому юридичних наслідків для працівника така зміна по суті не несе.
Доводи апелянта про те, що Державною казначейською службою України стягнуто з Офісу на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 176 037, 50 грн., колегія суддів оцінює критично, оскільки це не свідчить про неправильний розрахунок середнього заробітку судом першої інстанції, а суми, які фактично виплачені позивачу підлягають врахуванню при виконанні рішення суду про стягнення середнього заробітку.
При цьому, інші аргументи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи. Крім того, апеляційна скарга не містить посилань на обставини, передбачені статтями 317-319 КАС України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Також, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.10.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 30.05.2022.