Справа № 640/17364/21 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
25 травня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕТАЛ2017» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕТАЛ2017» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ «БУДМЕТАЛ2017» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними дії Головного управління Державної податкової служби у м. Києві щодо призначення та проведення перевірки у період з 24.02.2021 по 10.03.2021, яка була оформлена актом перевірки № 2150/26-15-07-02-03-17/41270209 від 17.03.2021;
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 15.04.2021 № 00290770702 та № 00290780702.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ТОВ «БУДМЕТАЛ2017» звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 15.04.2021 відповідачем на підставі акта перевірки № 21507/26-15-07-02-03-17/41270209 від 17.03.2021 винесено наступні оскаржувані податкові повідомлення-рішення:
- № 00290780702, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 85.2, 198.1 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ за грудень 2020 року в сумі 113 266, 00 грн.;
- № 00290770702, яким позивачу за порушення п.п.44.1, 44.6, 85.2, 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» всього в розмірі 1 583 128,00 грн.
Не погоджуючись із правомірністю дій контролюючого органу щодо призначення та проведення перевірки, як наслідок, обґрунтованістю спірних ППР, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкові повідомлення-рішення є правомірними, оскільки у ході перевірки встановлено порушення вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки ТОВ «БУДМЕТАЛ2017» здійснює господарську діяльність та веде бухгалтерський облік у відповідності до вимог чинного законодавства. Також, апелянт зазначає, що акт перевірки не був підписаний одним з інспекторів.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Відповідно до норм підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту «а» пункту 198.1, пункту 198.2 статті 198 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.
У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у пункті 201.1 статті 201 ПК України.
Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.
Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема це: відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.
За приписами норм пункту 44.1 і пункту 44.3 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до п. 2.15 та п. 2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.
Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, видаткові накладні, податкові накладні, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду України від 22.09.2015 у справах № 810/5645/14 та № 2а-2717/11/2670, в яких було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.
Як вірно було встановлено судом першої інстанції, передумовою винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу про безтоварність (фіктивність) господарських операцій між позивачем і ТОВ «Буд-Планета» в рамках договору від 07.10.2020 № 07/10-20.
З матеріалів справи вбачається, що 07.10.2020 між позивачем (покупець) і ТОВ «Буд-Планета» (продавець) укладено договір купівлі-продажу обладнання, відповідно до якого продавець зобов'язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та здійснити за нього оплату.
Продавець передає товар покупцю протягом 30 календарних днів з дня підписання даного договору. Поставка товару здійснюється на умовах DAP згідно з Міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «ІНКОТЕРМС-2010» (в редакції 2020 pоку), якщо інші умови поставки не передбачені в специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору.
Моментом переходу до покупця права власності на товар за цим договором вважається дата фактичної передачі товару покупцеві в пункті доставки товару за видатковою накладною.
На підтвердження товарності даного договору позивачем до матеріалів справи надано копії видаткових накладних (а.с.68-76 том 1), згідно яких на користь позивача спірним контрагентом було поставлено верстати, компресор, гільйотинні ножиці, прокатний стан, тощо, в кількості 9 одиниць.
В той же час, позивачем жодних інших бухгалтерських, перевізних документів, складських документів до матеріалів справи не надано. При цьому, представник позивача в судовому засіданні суду першої інстанції зазначила, що інших документів по спірній операції у позивача немає.
Також, щодо належності документального підтвердження спірної господарської операції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Delivered at Place, скорочено (постачання в місці призначення) - одна з умов (термінів) Інкотермс, що означає, що продавець виконав своє зобов'язання з постачання тоді, коли він надав покупцеві товар, випущений в митному режимі експорту та готовий до розвантаження з транспортного засобу, який прибув у вказане місце призначення.
При придбанні подібного виду товару, суб'єкт господарювання, виходячи із ділової мети власної діяльності, використовує верстати, компресори, гільйотинні ножиці, прокатний стан, тощо: 1) або в рамках безпосередньо власної господарської діяльності, як основні засоби; 2) або з метою подальшого продажу третім особам для отримання економічних вигод.
За загальним правилом, згідно П(с)БО 7 «Основні засоби», облік основних засобів здійснюється в наступній послідовності: визначення виду активу, до якого належить об'єкт, що надійшов (основні засоби, малоцінні необоротні матеріальні активи); формування первісної вартості об'єкта; визначення вартості об'єкта, яка амортизується, та ліквідаційної вартості; визначення групи основних засобів, до якої належить об'єкт; встановлення строку корисного використання об'єкта; введення об'єкта в експлуатацію.
Придбані за грошові кошти ОЗ зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю, яка включає витрати, перелічені в п. 8 П(С)БО 7.
При передачі (введенні) в експлуатацію ОЗ вчиняються проводки: Дт 10 (відповідний субрахунок) - Кт 152 (безпосередньо для ОЗ); Дт 11 (відповідний субрахунок) - Кт 153 (для інших необоротних матеріальних активів).
При цьому, відповідно до плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.12.1999 за № 892/4185, за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» відображається надходження (придбаних, створених, безоплатно отриманих) основних засобів на баланс підприємства.
В матеріалах справи відсутні докази змін у бухгалтерському обліку позивача через придбання вказаних верстатів - наявності верстатів на балансі підприємства, як основних засобів, за результатами оформлення видаткових накладних.
Також, колегія суддів зазначає, що товари належать до запасів підприємства і обліковуються згідно з П(С)БО 9 «Запаси».
Питання оцінки запасів та обліку їх надходження розглянуто у розділі 2, параграф 3 вказаного П(С)БО. До вартості товарів при їх придбанні включаються суми, сплачені постачальникам, суми ввізного мита, транспортно-заготівельні витрати (ТЗВ) тощо.
В оптовій торгівлі товари обліковують на субрахунку 281 «Товари на складі», в роздрібній - на рахунку 282 «Товари в торгівлі». В роздрібній торгівлі можуть використовуватися обидва субрахунки: 281 - для обліку товарів на складі підприємства роздрібної торгівлі, 282 - для обліку товарів у торговому залі.
Надходження товарів, як і інших запасів, оформлюється первинними документами: накладна, рахунок-фактура, прибутковий ордер, платіжна вимога-доручення, податкова накладна тощо. При цьому, відповідальною на підприємстві особою здійснюється приймання товарів за кількістю і якістю.
Регістром аналітичного обліку з обліку товарів на складі є картка складського обліку.
В підтвердження фактичності оприбуткування товарів на складі, позивач до матеріалів справи не надав роздруківок по рахунку 28/відповідних субрахунках. Не надав також позивач і карток складського обліку, що в сукупності свідчить про не підтвердження документально наявності товарів на складі позивача на дати, що вказані у видаткових накладних.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що надані до матеріалів справи копії видаткових накладних не можуть бути належним та єдиним доказом поставки (в т.ч. перевезення товару), оскільки за умови відсутності доказів змін в активах підприємства, дані документи не є належними доказами правомірності формування показників бухгалтерського обліку, на підставі якого власне і формується податковий облік, що вірно було встановлено судом першої інстанції.
Крім того, надані позивачем видаткові накладні не містять ідентифікації осіб, які їх підписали від позивача і постачальника, що також позбавляє можливості перевірки на предмет фактичності здійснення поставки товарів.
Колегією суддів відхиляються доводи апелянта про те, що на час виписки видаткових накладних у позивача не було приміщення для зберігання верстатів, а тому верстати були передані в оренду ТОВ «Монтажбуд77» (а.с. 80 том 1), оскільки, по перше, видаткові накладні датовані жовтнем 2020 року, а акт прийому обладнання по договору оренди (а.с. 83 том 1) лютим 2021 року, а по друге в матеріалах справи відсутні докази, на підставі яких документів здійснювалось їх переміщення, хто був за них відповідальний, при тому що облік верстатів як основних засобів або запасів не здійснювався.
Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність об'єкта оподаткування ПДВ в рамках спірних правовідносин, внаслідок чого позивач позбавлений права на податкові вигоди у формі податкового кредиту через відсутність належних і допустимих доказів правомірності його формування.
Посилання апелянта на процедурні порушення проведення контрольного заходу колегія суддів не бере до уваги, оскільки підставами для скасування рішень, прийнятих за підсумками перевірки, не є будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об'єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 816/228/17.
Також, доводи апелянта про те, що непідписання акта перевірки одним з інспекторів, який перебував на лікарняному або направлення повідомлення про невиїзну перевірку в перший день її проведення вплинули на правильність висновків контрольного заходу, колегія суддів не бере до уваги, оскільки позивач не був позбавлений можливості надати всі необхідні документи на підтвердження правомірності формування показників податкової звітності.
Отже, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про правомірність прийняття Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 15.04.2021 № 00290770702 та № 00290780702 та відсутність підстав для їх скасування.
При цьому, інші доводи викладені в апеляційній скарзі позивача, зокрема щодо руху даного обладнання та часткового проведення розрахунків є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та не підтверджуються матеріалами справи.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «БУДМЕТАЛ2017» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.11.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.
Повний текст постанови виготовлений 30.05.2022.