Постанова від 31.05.2022 по справі 640/25434/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/25434/20 Суддя першої інстанції: Смолій І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Черпіцької Л.Т.,

секретаря Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся у суд з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (далі - відповідач, ФУ ГШ ЗСУ), в якому провив:

- визнати протиправними дії ФУ ГШ ЗСУ щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме: не нарахування та невиплату індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року та неврахування вказаної суми при розрахунку одноразової допомоги у разі звільнення;

- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 28 лютого 2018 року включно відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України №1013, яка застосовується з 01 грудня 2015 року), з урахуванням місяця останнього підвищення посадового окладу для військовослужбовців ЗСУ «січень 2008 року» (згідно з постановою Кабінету Міністрів України №1294), індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 31 грудня 2019 року включно з урахуванням місяця останнього підвищення посадового окладу для військовослужбовців ЗСУ «березень 2018 року»;

- стягнути з відповідача недонарахований та невиплачений розмір одноразової грошової допомоги з урахуванням 50% недоплаченої суми індексації за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року;

- стягнути з ФУ ГШ ЗСУ середній заробіток (середній розмір місячного грошового забезпечення) за весь час затримки до дня фактичного проведення розрахунку;

- стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань в рахунок відшкодування моральної шкоди 720000,00 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що у день звільнення у запас (за станом здоров'я) відповідач не здійснив виплати всіх сум, належних при звільненні, зокрема, не виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року, а також здійснив невірний розрахунок одноразової допомоги у разі звільнення, не включивши до неї суми індексації грошового забезпечення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ФУ ГШ ЗСУ щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у період з 01 січня 2008 року по 30 квітня 2020 року включно із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 30 квітня 2020 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року. Стягнуто з ФУ ГШ ЗСУ на користь ОСОБА_1 недонарахований та невиплачений розмір одноразової грошової допомоги у разі звільнення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Свою позицію обґрунтовує тим, що з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови №1013, якою змінено порядок індексації, тобто з 01 грудня 2015 року і включно до 01 березня 2018 року, посадові оклади не змінились. Враховуючи, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та виплачував грошове забезпечення, тому саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач наголошує, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому підстави для його скасування відсутні.

Розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, а рішення суду - скасувати, з таких підстав.

Судом установлено, що ОСОБА_1 перебував на військовій службі в ЗСУ на посаді заступника командира ВЧ НОМЕР_1 .

На підставі наказу Міністра оборони України від 01 квітня 2020 року №152 та командира ВЧ НОМЕР_1 від 13 квітня 2020 року №69 позивача звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту 2 підпункту «б» (за станом здоров'я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військову службу і військовий обов'язок».

У той же час з листа відповідача від 11 вересня 2020 року №305/1662, наданого на адвокатський запит, вбачається, що індексація грошового забезпечення виплачена позивачу лише за період з 01 січня 2020 року по день звільнення, проте за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року індексація не виплачувалася за відсутності правових підстав.

Уважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повинен застосовувати січень 2008 року як базовий місяць для розрахунку індексації, оскільки з грудня 2015 року застосовуються нові єдині підходи щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, затверджені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. У зв'язку з тим, що відповідачем не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року, відтак розрахунок одноразової допомоги у разі звільнення було проведено не в повному обсязі.

Водночас правовою підставою для виплати індексації грошового забезпечення слугуватиме судове рішення прийнятне у цій справі, а відтак компенсація за затримку виплати заробітної плати, що матиме місце після того, як вона була присуджена за судовим рішенням, не може здійснюватись за правилами статті 117 Кодексу законів про працію України, а може бути лише компенсацією втрати частини доходу у зв'язку із затримкою строків їх виплати, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім того позивачем не надано суду доказів спричинення йому моральної шкоди, не вказано, в чому вона полягає, а також не доведено причинних зв'язків між завданою шкодою та конкретними неправомірними діями відповідача.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

У відповідності до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» №1282-ХІІ від 03 липня 1991 (далі - Закон №1282-ХІІ).

У силу вимог частини 1 статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

За правилами частини 1 статті 2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (частина 1 статті 6 Закону №1282-ХІІ).

Частинами 2 та 6 статті 5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Відповідно до статті 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок №1078), згідно з пунктом 1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Пунктом 1-1 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У відповідності до пункту 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Крім того, статтею 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Відтак, відповідач, виключаючи позивача зі списків особового складу, мав провести з ним розрахунок в повному обсязі, включаючи виплату індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби.

Водночас згідно зі статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

У відповідності до частин 1, 6 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Отже, з урахуванням наведених норм права, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у встановленому законом порядку за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року.

Водночас колегія суддів звертає увагу, що приймаючи рішення у справі місцевий суд помилково виходив з того, що ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення саме за період з 01 січня 2018 року по 30 квітня 2020 року, оскільки відповідно до позовних вимог оскаржуваним періодом є з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року. Жодного обґрунтування цьому рішення суду не містить.

Щодо визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року включно із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, апеляційний суд зазначає наступне.

Як вже зазначалось, позивачу у період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась, у той час підставою для невиплати позивачу індексації грошового забезпечення слугувала відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України.

Утім, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Так, у справах «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладеній у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі №206/4411/16-а.

Водночас відсутність законодавчого механізму для нарахування та виплати індексації за періоди, в яких була відсутня фінансова можливість такої виплати, не є підставою для позбавлення особи права на отримання коштів (мирне володіння його майном), виплата яких передбачена законом.

У той же час судом першої інстанції не було враховано, що суд позбавлений можливості зобов'язати відповідача здійснити нарахування індексації, виходячи з базового місяця - січня 2008 року, так як розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу та який виплачував йому грошове забезпечення.

У даному випадку саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення.

Так, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява №23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.

Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

У даній правовій ситуації індексація не була нарахована та виплачена позивачеві.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

За таких обставин, визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення із застосуванням для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року задоволенню не підлягають, оскільки визначення розміру та конкретного обрахунку індексації грошового забезпечення належить до повноважень відповідача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі №240/11882/19.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку про необхідність визнання протиправними дій ФУ ГШ ЗСУ щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача, а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року та неврахування суми індексації грошового забезпечення при розрахунку одноразової допомоги у разі звільнення, а також зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити цю індексацію.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача недонарахований та невиплачений розмір одноразової грошової допомоги з урахуванням 50% недоплаченої суми індексації за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року, колегія суддів зазначає таке.

Так, одноразова грошова допомога при звільненні є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, який відповідно до частини 2 статті 9 Закону №2011-XII належить до складу грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

З огляду на вищевикладені норми вбачається, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона має бути врахована у складі грошового забезпечення військовослужбовців, що забезпечує дотримання прав осіб, звільнених з військової служби, як складової конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 03 квітня 2019 року у справі №638/9697/17, а також у постанові Верховного Суду у справі №820/5286/17 від 19 березня 2020 року.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року.

Однак місцевим судом застосовано невірний спосіб захисту порушеного права позивача шляхом стягнення цієї одпомоги, оскільки належним є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року та сплатити різницю з урахуванням раніше виплаченої суми.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю і ухвалити нове судове рішення або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 243, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , а саме: ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року та неврахування суми індексації грошового забезпечення при розрахунку одноразової допомоги у разі звільнення.

Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2019 року.

Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України здійснити перерахунок виплаченої ОСОБА_1 при звільненні одноразової грошової допомоги з урахуванням індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2008 року по 31 грудня 2019 року та сплатити різницю з урахуванням раніше виплаченої суми.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді О.Є. Пилипенко

Л.Т. Черпіцька