Справа № 640/8627/21 Суддя (судді) першої інстанції: Пащенко К.С.
31 травня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого - судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Грибан І.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплат ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією, починаючи з 31.12.2020, та, в подальшому, виплачувати пенсію з надбавками без обмеження її максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що дії відповідача щодо проведення виплат позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром є протиправними та такими, що суттєво порушують права позивача.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року позов задоволено:
- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо проведення виплат ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимальним розміром;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою пенсією без обмеження її максимальним розміром та фактично виплаченою пенсією, починаючи з 31.12.2020, та, в подальшому, виплачувати пенсію з надбавками без обмеження її максимальним розміром;
- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16, ідентифікаційний код 42098386) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , ел. пошта - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн (дев'ятсот вісім гривень).
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що пенсію нараховано з урахуванням ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з обмеженням максимального розміру пенсії у десять прожиткових мінімумів.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
З огляду на викладене, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, що позивач є військовим пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
З 31.12.2020 позивачу призначено пенсію за вислугою років у розмірі 70% грошового забезпечення - 34020,78 грн.
Разом з тим, з січня 2021 року пенсія позивачу виплачувалась з обмеженням максимального розміру у 10 прожиткових мінімумів - 17690,00 грн.
У листі від 05.03.2021 №5365-4136/К-02/8-2600/21 Головне управління Пенсійного фонду України повідомило, що звернення позивача ВЕБ-26002-Ф-С-21-011781 розглянуто. Вказано, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні і з 31.12.2020 отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону. Підсумок пенсії з дати призначення (з надбавкою на працездатних дітей) становив 35789,78 грн. Щодо обмеження максимального розміру пенсії повідомлено, що частиною 7 статті 43 Закону (із змінами, внесеними згідно із Законом 3 1774-VIII від 06.12.2016 визначено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність. З урахуванням ст. 43 Закону сума пенсії до виплати з дати призначення 31.12.2020 становить 17690,00 грн. Перевіркою пенсійної справи встановлено, що пенсія призначена і виплачується відповідно до норм чинного законодавства.
Не погоджуючись з відмовою пенсійного органу у виплаті пенсії у повному розмірі без обмежень позивач звернувся з цим позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що Конституційний Суд України у рішенні від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016 вказав, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України. Сам факт визнання такого обмеження розміру пенсії таким, що не відповідає ст. 117 Конституції України свідчить про протиправність застосування аналогічних положень Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" при перерахунку пенсії позивача.
Надаючи правову оцінку правомірності прийнятого судом першої інстанції рішення з урахуванням доводів апеляційної скарги та встановлених обставин справи, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У частині 1 статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (надалі - Закон № 2262-ХІІ) та Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", що набув чинності 01 жовтня 2011 року.
Відповідно до ст. 2 вказаного Закону максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Одночасно пунктом 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" було, зокрема, викладено частиною 5 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" в такій редакції "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
З прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" порядковий номер вказаної норми права було змінено з частини п'ятої на частину сьому.
Положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням деяких винятків) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, були предметом перевірки на відповідність вимогам Конституції України.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016 було визнано таким, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", зокрема, ч. 7 ст. 43, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Водночас питання щодо відповідності Конституції України положень ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" в частині визначення максимального розміру пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" перед Конституційним Судом України не порушувалося та відповідна норма залишається чинною на цей час.
Вирішуючи спір за вказаних обставин, колегія суддів враховує висновки, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016. Визнаючи такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Конституційний Суд нагадав, що вже неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст. 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов'язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов'язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року N 7-рп/2004).
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч. 5 ст. 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Колегія суддів звертає увагу, що положення ст. 2 та п. 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (у частинах обмеження максимального розміру пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб") мають спільний предмет правового регулювання, однаково врегульовують відповідні правовідносини та є нормами права одного і того ж нормативно-правового акту, проте одна з них визнана неконституційною, а інша залишається чинною внаслідок того, що не згадувалася у відповідному конституційному поданні Верховного Суду України.
Застосування відповідачем положень ст. 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" по відношенню до військовослужбовців в умовах визнання неконституційними змін, що запроваджені п. 8 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" цього ж Закону, фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року N 7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Даним рішенням Конституційного Суду України осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виключено з категорії пенсіонерів, до яких можуть застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, запроваджені Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи".
Такі висновки колегії суддів в цілому узгоджуються з правовою позицією щодо застосування обмеження максимального розміру пенсії до осіб, звільнених з військової служби, що викладена в постановах від 10 вересня 2021 року по справі №300/633/19, від 13 грудня 2021 року по справі №370/2610/17 та від 27 січня 2022 по справі №240/7087/20, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з частин 1, 2 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Проте, дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві щодо відмови у виплаті пенсії позивачу без обмеження максимального розміру не відповідають вказаним вимогам.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог законодавства, а доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що зміст апеляційної скарги є ідентичним відзиву на адміністративний позов, а отже, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан