Постанова від 01.06.2022 по справі 420/12927/21

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/12927/21

Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М.

П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідачаКравця О.О.

судді -Зуєвої Л.Є.

судді - за участю секретаря: Коваля М.П. Уштаніт Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року по справі № 420/12927/21, прийнятого в порядку спрощеного позовного провадження у складі судді Корой С.М., за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ:

23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної міграційної служби України, за участю третьої особи Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України №118-21 від 27.04.2021 року про відмову у визнанні ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

зобов'язати Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року позов був задоволений частково: визнане протиправним та скасоване рішення Державної міграційної служби України №118-21 від 27.04.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у визнанні особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба України зобов'язана повторно розглянути заяву ОСОБА_1 в частині визнання його особою, яка потребує додаткового захисту з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

II. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ , УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯНТА ТА ІНШИХ УЧАСНИКІВ АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Не погоджуючись з Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року відповідач подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що судом 1-ї інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права та просив його скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Вимоги апеляційної скарги апелянт, обґрунтовує тим, що стосовно власної активістської діяльності на території країни громадянської належності позивач повідомив про прийняття ним участі у так названих «Мовчазних акціях протесту», які відбувались влітку 2011 року у м. Мінськ (Білорусь). Так, зокрема, позивач повідомив, що приймав участь в акції «Стоп Бензин», яка відбувалась влітку 2011 року в м. Мінськ (Білорусь), була організована автомобілістами проти подорожчання цін на паливо, не носила політичного характеру та не була спрямована проти діючої влади на території країни громадянської належності. Як наслідок проведення відповідної акції, наступного дня після її проведення президентом Білорусі було видано указ, яким ціну на паливо було знижено. Стосовно прийняття ним участі у «Мовчазних акціях протесту» позивач повідомляє наступне. На 1-у акцію із зазначеної серії, яка відбувалась 08.06.2011 року на Жовтневій площі у м. Мінськ (Білорусь) прийшло багато людей, які співали пісні під гітару, плескали в долоні, щоб не створювати приводу для розгону відповідної акції, позивач приймав участь у відповідній акції, як простий учасник. 2-а подібна акція відбулась через тиждень від першої на Жовтневій площі у м. Мінськ (Білорусь). На цій акції зібралося небагато людей, частина площі була перекрита державною владою для проведення певних заходів, представники правоохоронних структур Білорусі не давали людям збиратися великими групами, частину протестуючих було затримано. Під час проведення другої акції від 22.06.2011 року позивач неофіційно був фоторепортером, робив фотографії та спостерігав за подіями, які відбуваються

Апелянт зазначає, що у відповідності до проаналізованих матеріалів особової справи позивача, наданих матеріалів екстрадиційної перевірки встановлено, що кримінальні переслідування позивача на території Білорусі не мають політичного характеру та не мають мети переслідування особи у зв'язку з расовою належністю, віросповіданням, національністю або політичними поглядами. Водночас, по відношенню до позивача на території Білорусі не висуваються інші обвинувачення, окрім повідомлених вище, на що додатково вказує сам позивач під час проведення з ним передбачених процедурних заходів.

Апелянт вказує на те, що з аналізу матеріалів особової справи позивача вбачається, що звернення позивача за міжнародним захистом обумовлено не реально існуючою загрозою зазнати переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця на території країни громадянської належності, а свідомим бажанням отримання легалізації на території України з метою уникнення кримінальної відповідальності на Батьківщині, що є фактичним зловживанням процедурою набуття міжнародного захисту, про що заявник також зазначає під час проведення процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Апелянт зазначив, що у відповідності до міжнародно-правових норм у сфері притулку, ДМС не уповноважений проводити аналіз правозастосування норм законодавства, обґрунтованість рішень державних або судових органів у інших країнах. Обов'язком підрозділів, що опікуються проблематикою шукачів захисту є проведення аналізу ознак, які підпадають під визначення статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту.

Апелянт вказує на те, що повідомлена позивачем обставина висвітлення подій громадянських акцій та мітингів, що відбувались на території Білорусі в липні 2011 року не визнається ДМС як елемент, що підтверджує загрозу переслідувань позивача за конвенційними ознаками визначення статусу біженця та обставину упередженості порушення кримінального провадження по відношенню до позивача на території країни громадянської належності.

Апелянт зазначає, що проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивач з Республіки Білорусь, неможливості повернення на територію країни громадянської належності з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на Батьківщині, ані перебуваючи поза межами країни громадянської належності особа не зазнавала і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме в позивача відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

На думку апелянта, рішення Державної міграційної служби України від № 118-21 від 27.04.2021 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймалось з урахуванням та дослідженням усіх обставин справи.

III. ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ:

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження.

Ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст.124 -127 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню з наступних підстав:

IV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до паспорту НОМЕР_1 (т.2 а.с.14-34), є громадянином Республіки Білорусь.

Співробітниками Портофранківського ВП Приморського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області 10.01.2020 о 20:00, за адресою: м. Одеса, вул. Тираспольська 22, затриманий в порядку ст. ст. 208, 582 КПК України громадянин Республіки Білорусь ОСОБА_1 , який на міжнародному рівні розшукується правоохоронними органами Республіки Білорусь, з метою притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 380, ч. 4 ст. 205 КК Республіки Білорусь (підробка іншого офіційного документа, звільняючого від обов'язків, з метою використання такого документу іншою особою та у таємному викраденні чужого майна, вчиненому в особливо великому розмірі, відповідно).

Підставою для затримання ОСОБА_1 та застосування у подальшому відносно нього тимчасового арешту є документи, що містять дані про вчинення особою злочину на території іноземної держави та обрання щодо неї запобіжного заходу компетентним органом іноземної держави.

Вироком суду Мінського району Мінської області від 19.09.2011 року ОСОБА_1 було визнано винним, засуджено на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ст.72 КК Республіки Білорусь, за вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 380, ч. 4 ст. 205 КК Республіки Білорусь (т.2 а.с. 126-138).

Постановою Мінського суду Мінської області від 19.04.2019, ОСОБА_1 оголошений у розшук та відносно нього залишений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою .

Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 13.01.2020 року відносно ОСОБА_1 по справі № 522/552/20 застосований тимчасовий арешт строком на 40 діб.

До Офісу Генерального прокурора від Генеральної прокуратури Республіки Білорусь надійшов запит про видачу ОСОБА_1 , з метою приведення до виконання вироку суду Мінського району Мінської області від 19.09.2011, яким його визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 380, ч. 4 ст. 205 КК Республіки Білорусь, та засуджено із застосуванням ч. 2 ст. 72 КК Республіки Білорусь до 4 років позбавлення волі.

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 30.04.2020 відносно ОСОБА_1 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, з покладенням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України (т.1 а.с 230-231).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.05.2020 задоволена апеляційна скарга захисника ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 30.04.2020. Зазначена ухвала скасована, до ОСОБА_1 застосований запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний період доби за адресою: АДРЕСА_1 , до вирішення питання про його видачу та фактичну передачу компетентним органам Республіки Білорусь, із покладанням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси по справі 521/10033/20 від 26.06.2020 року продовжено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді домашнього арешту, з забороною залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , в період часу з 22 години до 06 години наступної доби (т.1 а.с 275-276).

02.07.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління ДМС в Одеській області із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту №83 (т.2 а.с.9-11) у якій вказував, що 23.09.2011 року від приїхав на територію України в м.Одеса з наміром залишитися на постійне місце проживання, орендував квартиру та влаштувався на роботу. Займався музикою, брав участь та організовував соціальні проекти, вів відкритий спосіб життя, активно вів соціальну сторінку, виступав на телебаченні. У заяві-анкеті вказано, що в січні 2020 року позивач дізнався, що влада Республіки Білорусі з квітня 2019 року оголосила його у розшук за рішенням суду від 19.09.2011 року, яким його засуджено до позбавлення волі на строк 4 роки. ОСОБА_1 вказав, що в 2011 році він проживав на території Республіки Білорусі, трішки займався журналістикою, здійснював зйомку фоторепортажів і написав блоги про такі акції як "Стоп бензин", "Марш міліонів", які в подальшому були видалені з інтернет ресурсів.

У заяві-анкеті вказано, що на даний момент позивач перебуває під домашнім арештом по рішенню суду до прийняття рішення про його видачу органам Республіки Білорусі. Однак, позивач вважає, що в Білорусі його можуть незаконно тримати під вартою, так як на даний час там переслідують усіх, хто не погоджується з теперішньою владою.

Відповідно до анкети ОСОБА_1 , як особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 02.07.2020 (т.2 а.с.111-121), позивач зазначає, що вибув до України 23.09.2011 року легально на власному автомобільному транспорті на підставі паспортного документу гр.Білорусі серії НОМЕР_1 , так як бажав жити у м.Одесі. Після приїзду на територію України у вересні 2011 року проживав на території України нелегально приблизно з грудня 2011 року. В подальшому, вказано позивачем, йому необхідно було продовжити строк легального перебування на території України, було необхідно зробити додатковий в'їзд, йому порадили звернутись до ДМС, однак тоді він зламав ногу. В подальшому, позивач вже порушував закон, перебуваючи нелегально, у нього не було підстав для отримання посвiдки на проживання на території України. До того ж, вказано позивачем, орендуючи квартиру, він заклав паспорт гр. Бiлорусі, власники квартири його втратили, знайшли лише в цьому році. Тому в подальшому і не приймав спроб до легалізації на території України.

Як вказано позивачем, він вирішив звернутися до профільного підрозділу ДМС, оскільки Білорусь його оголосила у розшук навесні 2019 року, про це позивач дізнався лише у січні 2020 року. Протягом 2011-2017 років позивач точно знав, що не знаходився у розшуку. Справа в тому, що у нього був не закритий кредит в банку, з ним вийшов на зв'язок слідчий, який вів цю справу, він повідомив, що ОСОБА_1 не перебуває у розшуку на території Білорусі, проте йому необхідно закрити кредитну заборгованість для того, щоб в подальшому його не оголосили у розшук. Як зазначено позивачем, він закрив кредит, документ про відсутність виконавчих заборгованостей долучено до матеріалів ОС.

Позивач вказує, що після його приїзду на територію України він все намагався вирішити справу з незаконним судом, який відбувся по відношенню до нього на території Білорусі у 2011 році.

Як стверджує ОСОБА_1 , він вирішив звернутися до ДМС, оскільки вважає, що Білорусь оголосила його у розшук незаконно, не дивлячись на те, що строки давності вже давно сплили.

В анкеті позивачем також зазначено, що правоохоронні структури Білорусі офіційно запропонували йому угоду, у відповідності до якої він мав погодитися на прискорену процедуру екстрадиції в обмін на перегляд кримінальної справи, порушеної по відношенню до нього. На думку позивача, правда в тому, що на цей час білоруська сторона ще не підготувала належним чином оформлені документи з приводу його екстрадиції. Вони і не можуть їх підготувати. Тому що вони вимагають екстрадиції за звинуваченнями від 2011 року, а строк давності за статтями, за якими позивача обвинувачують-5 років.

02.07.2020 року відносно позивача складено реєстраційний листок як на особу, яка звернулась із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (т.2 а.с.202-206).

З метою більш досконалого вивчення обставин, за яких позивач звернувся із заявою про надання йому статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту, 20.07.2020 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області була проведена співбесіда з позивачем, що підтверджується відповідним протоколом, в ході якої ОСОБА_1 , зокрема, повідомив, що в Білорусі дуже напружена ситуація, попереду вибори, проходять багато акцiй протестів, без причини затримують людей, кидають їх за грати, багато блогерів затримують. Зазначені обставини, на думку позивача, мають на нього вплив, так як в 2011 році він також приймав участь у мирних акціях протесту, вів репортажі з декількох таких акцій та публікував їх в Інтернеті. Тоді в 2011 році на території Білорусі також переслідували блогерів, організаторів сторінок в соціальних мережах, якi займались координацією подібних акцiй. Під час даної акції позивачем повідомлено про те, як він брав участь в акціях в Білорусі.

20.07.2020 року Головне управління ДМС України в Одеській області прийняло наказ №136 (т.1 а.с.229), яким наказано здійснити оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 (т.2 а.с.215).

11.11.2020 року та 02.12.2020 року Головним управлінням ДМС України в Одеській області були проведені додаткові співбесіда з позивачем, що підтверджується відповідними протоколами (т.1 а.с.166-175, 182-188).

Головним управлінням ДМС України в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 18.03.2021 у справі №2020OD0070 (т.1 а.с.169-151), відповідно до якого, аналiзом матеріалів особової справи було встановлено, що факти, повідомлені заявником стосовно власних переслідувань в країні громадянської належності не можуть бути визнаними підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, у відповідності до умов, передбачених пунктами 1, 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року.

У висновку вказано, з 10.01.2020 року заявник перебуває у процедурі екстрадиційного арешту на території України за клопотанням білоруської сторони у зв'язку з кримінальними обвинуваченнями на території країни громадянської належності за ч. 1 ст. 380, ч. 4 ст. 205 Кримінального кодексу Республіки Білорусь "підробка іншого офіційного документа, звільняючого від обов'язків, з метою використання такого документу іншою особою; таємне викрадення чужого майна, вчиненому в особливо великому розмірі". Так, вироком суду Мiнського району Мiнської області від 19.09.2011 року, залишеним без змін рішенням судової колегії з кримінальних справ Мiнського обласного суду від 11.11.2011 року, заявника було визнано винним, засуджено на 4 роки позбавлення волі із застосуванням ч. 2 ст. 72 КК Республіки Білорусь. По відношенню до заявника було застосовано запобіжний захід у вигляді взяття під варту з зали суду, на самому судовому засіданні заявник не був присутнім, з його слів, повістки щодо його проведення не отримував, що, враховуючи вищевказану судову помилку, і дозволило особі 23.09.2011 року без проблемно залишити територію Білорусі та виїхати до України, де він нелегально проживав до липня 2020 року. Апеляційна та касаційна скарги на зазначене рішення з боку адвоката заявника не були задоволені. За вироком суду, заявнику було призначено покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі у колонії посиленого режиму з конфіскацією майна, фактично заявник покарання не відбував, знаходився протягом відповідного періоду на території України. Постановою Мінського суду Мiнської області від 19.04.2019 року заявника було оголошено у розшук, застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. 10.01 2020 року заявника було затримано співробітниками Портофранківського ВП в м. Одеса ГУНП в Одеській області. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 13.01.2020 року відносно заявника застосовано тимчасовий арешт строком на 40 діб. Згідно з обліками Генерального секретаріату Інтерполу станом на 10.01.2020 року заявник перебуває у міжнародному розшуку за ініціативою компетентних органів Республіки Білорусь. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеса від 30.04.2020 року було продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 07.05.2020 року задоволена апеляційна скарга захисника заявника, по відношенню до нього застосовано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний період за визначеною адресою. Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеса від 26.06.2020 року за судовою справою № 521/10033/20 заявнику було продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 10.06.2020 року. Офісом Генерального прокурора України було видано постанову про видачу (екстрадицію) особи, 29.06.2020 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на вищезазначене рішення.

У висновку вказано, що стосовно суті висунутих по відношенню до позивача обвинувачень, характеру iсторiї, що їм передувала та суб'єктивного сприйняття їх необґрунтованості заявник повідомляє наступне. Зі слів шукача захисту, наприкінці лютого-на початку березня 2011 року до нього за мiсцем його роботи на СТО на авторинку "Малинівка" (Білорусь, м. Мiнськ) звернулась одна його клієнтка на установчі дані ОСОБА_2 з метою отримання від заявника сприяння та допомоги у продажі її автомобілю. Угода була досягнута усно, не мала формального закріплення. За попередньою домовленістю мiж заявником та зазначеною особою, його клієнтка мала отримати 16000 доларів США вiд угоди з продажу авто. Також, ОСОБА_3 передала заявнику документи для продажу автомобілю, транспортний засіб було знято з реєстрації та підготовлено до продажу. З метою належної та найоптимальнішої реалізації угоди, заявник звернувся до свого знайомого на установчі дані ОСОБА_4 , який працював на торгівельному майданчику на авторинку. в мережі "Iнтернет" було розміщено оголошення щодо продажу автомобілю, автомобіль заявник забрав до себе на СТО для проведення технічного обслуговування та усунення виявлених недоліків перед продажом. Зі слів заявника, на автомобіль знайшовся покупець, який готовий був сплатити за авто 18500 доларів США. Заявник того ж дня передав ОСОБА_5 та її співмешканцю на ім'я ОСОБА_6 виручені кошти за автомобіль у розмірі 5000 доларів США, через день заявником було передано ще 5000 $. Приблизно через день-два після отримання другого траншу у заявника нібито виник конфлікт з ОСОБА_5 та її співмешканцем через небажання займатися ремонтом іншого їх автомобіля. Образившись на заявника, ОСОБА_3 почала вимагати від нього 18500 доларів США замість попередньо обумовленої суми у 16000. У випадку відмови заявника вiд нових умов вона нібито погрожувала укласти проти нього заяву до правоохоронних структур. Наступного дня після конфлікту, що виник (приблизно 10.03.-13.03.2011 року) ОСОБА_5 була укладена заява до правоохоронних структур, в якiй по відношенню до заявника висувалися обвинувачення у крадіжці її автомобілю, при цьому нею заперечувалася обставина отримання вiд заявника частини грошей вiд реалізованої угоди з купівлі-продажу її автомобілю. Стосовно обставини обвинувачень за частиною підробки офіційного документа звільняючого від обов'язків, заявник повідомляє про обставину проставлення свідком ОСОБА_7 підпису про те, що автомобіль ОСОБА_8 було забрано з торгівельного майданчику у формі, підпис в якій передбачено лише для власника відповідного автомобілю, який належав ОСОБА_5 Заявник в подальшому повідомив, що враховуючи не суттєвість відповідного обвинувачення, вiн в подальшому взяв вину із зазначеного елементу на себе для того, щоб не підставляти особу, яка не була причетна до відповідної ситуації. Заявника викликали до вiддiлку, взяли свiдчення, за результатами проведення передбачених процедур проти нього була порушена кримінальна справа на території країни громадянської належності. Після перебування під вартою протягом декількох діб, заявника було звільнено з під арешту, застосовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд, яка була в подальшому відмінена судом від 19.09.2011 року. Зі слів заявника, судовий процес на території країни громадянської належності продовжувався протягом трьох місяців, заявник відповідально відвідував всі судові засідання, на які він отримував повістки, окрім останнього засідання, на йому було оголошено вирок. Зі слів заявника, він не отримував повістку для прийняття участі у відповідному судовому засіданні.

Додатково, вказано у висновку, матеріалами особової справи виявлено заборгованість на території Республіки Білорусь за кредитними позиками ВАТ "Пріорбанк" та "Велком" у розмiрi 10697480 та 218513 рублів відповідно, було порушено виконавче провадження за вказаними обставинами. У відповідності до тверджень заявника, наданих під час проведених з ним процедур, зазначену заборгованість було погашено, на підтвердження цього заявник долучив до матеріалів ОС довідку з Управління примусового виконання Головного управління юстиції Мінського міського виконавчого комітету від 16.03.2020 № Св 001.

У висновку зазначено, що у відповідності до проаналізованих матеріалів особової справи заявника, наданих матеріалів екстрадиційної перевірки встановлено, що кримінальнi переслідування заявника на території Білорусi не мають політичного характеру та не мають мети переслідування особи у зв'язку з расовою належністю, віросповіданням, національністю або політичними поглядами. Водночас, по відношенню до заявника на території Білорусі не висуваються інші обвинувачення, окрім повідомлених вище, на що додатково вказує сам заявник під час проведення з ним передбачених процедурних заходів.

Як зазначено у висновку, в твердженнях заявника виявлено низку розбіжностей з фактичними матеріалами екстрадиційної перевірки, що він не зміг належним чином обґрунтувати та що суттєво знижує рівень довіри до повідомленого елементу нібито сфальсифікованих обвинувачень проти нього на території країни громадянської належності:

- повідомлена заявником обставина надання потерпілою копій документів, що посвідчують особу, що в подальшому і створило можливість для реалізації заявником автомобілю потерпілої (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 11.11.2020 року) не підтверджується за результатами проведеного судового аналiзу, за яким встановлено, що потерпіла не передавала заявнику особистих документів, що надавали йому право на реалізацію автомобілю (арк 1 вироку Мiнського районного суду Мiнської області від 19.09.2011 року);

- під час проведення процедури розгляду заяви від 02.07.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник повідомляє, що після отримання повної грошової суми за реалізований автомобіль потерпілої, він передав ОСОБА_2 частину у кількості 10000 доларів США (арк. 9 анкети від 16.07 2020 року). В подальшому, заявник суттєво плутається в наданих твердженнях. Так, під час проведення процедури протоколу співбесіди від 20.07.2020 року заявник вказує, що безпосередньо піддав ОСОБА_2 два грошові транші у розмірі 5000 доларів кожний проте, потерпіла в подальшому заперечувала обставину отримання нею грошей, вимагаючи вiд заявника сплати повної суми у 18500 доларів США, що не було попередньо обумовлено (арк: 1 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року) в подальшому, заявник стверджує, що повністю віддав всю грошову суму за автомобіль. ОСОБА_9 (арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 11.11.2020 року). При цьому, при відповіді на уточнююче запитання, заявник суперечить раніше повідомленiй ним інформації, стверджуючи, шо повністю не розрахувався з потерпілою, оскільки планував заробити на тій частині грошей, що у нього залишалася (арк: 5-6 додаткового протоколу співбесіди від 11.11.2020 року). Натомість, під час проведення з ним допитів в рамках кримінальної справи, порушеноп проти заявника на території країни громадянської належності він стверджував, що за реалізований автомобіль він отримав від покупця повну суму у розмірі 18500 доларів США, в подальшому ним було передано 4900 доларів США потерпілий ОСОБА_2 та ще 3000 доларів США пї співмешканцюю на установчі дані ОСОБА_10 , в подальшому заявник безпідставно відмовився повернути весь залишок грошової суми потерпiлiй, незважаючи на фактичну наявність у нього зазначених фінансових коштів (арк 2 вироку Мiнського районного суду Мiнськот області від 19.09.2011 року). При цьому, обставина зустрічей із заявником та прийняття від нього грошей за реалізований автомобіль заперечується свідком ОСОБА_11 під час проведених з ним допитів (арк 4-5 вироку Мiнського районного суду Мiнської області від 19.09.2011 року). Також, передача грошових коштiн за реалізований автомобіль не підтверджується жодними фактичними матеріалами або документами;

- всупереч повідомленій заявником обставині, у відповідності до якої він зателефонував потерпілій ОСОБА_3 одразу після того, як отримав гроші за реалізований автомобіль (арк 5-6, 8 додаткового протоколу співбесіди від 11.11 2020 року), водночас, як спостерігається з матеріалів екстрадиційної перевірки та встановлених фактичних обставин справи, заявник систематично вводив в оману потерпілу, повідомляючи та про обставину знаходження автомобілю на території торгівельного будинку в той час, як авто вже було фактично реалізовано (арк. 3 вироку Мінського районного суду Мінськог області від 19.09.2011 року). В подальшому, заявник систематично ухилився від зустрічей з потерпілою, повідомляв завідомо недостовірну інформацію стосовно місця знаходження й авто (арк. 3 вироку Мiнського районного суду Мiнської області від 19.09.2011 року). Натомість, шляхом проведеного аналiзу телефонних роздруківок, що містяться в наданих екстрадиційних матеріалах (арк. 6-7 вироку Мiнського районного суду Мiнської області від 19.09.2011 року) можливо визначити, заявник не приймав спроб для що встановлення зв'язку з потерпілою ОСОБА_3 ані в день реалізації угоди купівлі-продажу автомобілю, ані наступного дня. Також, з проведеного аналізу місця розташування абонентів за даними телефонних операторів руйнується повідомлена заявником легенда щодо прийнятих спроб зустрічі з потерпілою та її співмешканцем з метою передачі їм коштів за реалізований автомобіль (арк. 9 вироку Мінського районного суду Мінської області від 19.09.2011 року). Додатковим елементом, що знижує рівень довіри до повідомленого заявником інформації щодо упередженості порушення проти нього кримінальної справи на території країни громадянської належності, власної невинуватості за інкримінованими йому обвинуваченнями вказує обставина наявності у нього суттєвої кредитної заборгованості на території країни громадянської належності, відкриття виконавчих проваджень за рішеннями судових інстанцій (арк. 13 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року), що вказує на об'єктивну потребу заявника у фінансах, що слугувало мотивом для здійснення злочину.

- заявник не звертався за міжнародним захистом при перетин державного кордону України, не вказує, що він зазначав компетентним органам бажанням звернення за міжнародним захистом в якості мети в'їзду на територію України (арк. 6 анкети від 16.07.2020 року);

- незважаючи на обставину обвинувального вироку по відношенню до заявника, датованого 19.09.2011 року, після прибуття на територію України 23.09.2011 року, заявник не звернувся без зволікань до територіального підрозділу ДМС за міжнародним захистом (арк. 6 анкети від 16.07.2020 року арк 12 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року). Також, особою не було укладено заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту одразу після затримання компетентними структурами України 10.01.2020 року. Натомість, в долучених до матеріалів ОС поясненнях особи від 16.01.2020 року, наданих співробітнику Прокуратури Одеської області, заявник зазначає, що приїхав на територію України з метою працевлаштування та постійного проживання, за міжнародним захистом не звертався: Водночас, відсутня інформація щодо прийнятих спроб набуття громадянства України, бажання звернення за міжнародним захистом не встановлено. Водночас, обставина звернення за міжнародним захистом лише на початку липня 2020 року обумовлена порадою адвоката (арк. 7 анкети від 16.07.2020 року) лише з метою фактичного уникнення процедури екстрадиції на території країни громадянської належності (арк. 12-13 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року);

- незважаючи на можливість отримання юридичного захисту та фактичне користування послугами адвоката території країни громадянської на належності, заявник цілеспрямовано скористався судовою помилкою в контексті обрання йому запобіжного заходу, що дозволило безперешкодно залишити країну громадянської належності та виїхати в Україну (арк. 7 анкети від 16.07.2020 року; арк. 8, 14 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року), спроб до повернення на територію крапни громадянської належності з метою захисту своїх інтересів в судовому процесі заявником здійснено не було

- додатковою обставиною, що вказує на те, що звернення заявника за міжнародним захистом до територіального підрозділу ДМС обумовлене лише бажанням уникнення процедури екстрадиції на територію країни громадянської належності є повідомлена ним інформація , у відповідності до якої вiн розглядає можливість виїзду на територію Білорусі у випадку зняття з нього обвинувачень на території країни громадянської належності (арк. 16 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року).

Таким, чином, у висновку вказано, що за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити, що його виїзд за межі країни громадянської належності було здійснено не з метою отримання захисту від незаконних переслідувань на території країни громадянської належності, а лише задля свідомого уникнення кримінальної відповідальності на Батьківщині. На зазначене, зокрема, вказують обставини звернення за міжнародним захистом iз суттєвими зволіканнями лише після прийняття постанови про видачу особи, використання судової помилки в контексті визначення запобіжного заходу задля організації виїзду з країни громадянської належності, фактичне використання процедури набуття міжнародного захисту, як такої, що перешкоджає власній екстрадиції на територію Білорусі. Водночас, правомірність кримінального переслідування заявника на території країни громадянської належності додатково підтверджується наявними матеріалами екстрадиційної справи.

Як вказано у висновку, за результатами проведеного аналізу матеріалів особової справи заявника не встановлено ознак, що вказували б на обставину порушення проти заявника кримінальної справи на території країни громадянської належності як наслідок протиправних або дискримінаційних заходів органів державної влади країни громадянської належності по відношенню до заявника через його політичну або громадянську позицію, що, зокрема, підтверджується обставиною, у відповідності до якої заявник під час проведення процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не висловив тверджень, що встановлювали б зв'язок мiж його політичною позицією та кримінальними переслідуваннями на Батьківщині. Обвинувачення, висунуті по відношенню до заявника на території країни громадянської належності не мають характер політичних, а призначення заявнику покарання відповідає законодавству крапни громадянської належності та не є спробою накладання санкцій за вчинок політичного характеру. Також, за результатами проведеного аналізу тверджень заявника можливо підтвердити цілком нормальні відносини, відсутність конфліктів на політичному або релігійному підґрунті з іншими фігурантами кримінального провадження порушеного проти нього на території країни громадянської належності (арк 3 5. 7 протоколу співбесіди від 11.11.2020 року), відсутня також підтверджена інформація стосовно наявності у заявника конфліктів чи суперечок з особами, уповноваженим приймати рішення в рамках судового процесу, за яким заявник фігурує на Батьківщині , що заперечує обставину політичної вмотивованості кримінального переслідування заявника на Батьківщині чи упередженого ставлення до нього.

Також, у висновку вказано, що :

- анi у заявника, ані у його близьких родичів ніколи не виникало проблем з органами державної влади країни громадянської належності;

- у заявника ніколи не виникало суттєвих конфліктів з населенням; заявник мав можливість цілковитої соціальної адаптації на час проживання на території країни громадянської належності;

- заявник мав можливість вільного доступу до державних, комерційних та медичних установ, отримання від них передбачених послуг на період проживання на території країни громадянської належності;

- заявник мав можливість вільного переміщення територією Білорусі до моменту порушення кримінальної справи на території країни громадянської належності;

- заявника ніколи не звинувачували на території країни громадянської належності у порушенні соціальних або моральних норм;

- заявник мав можливість вільного доступу до отримання освіти;

- заявник мав можливість безперешкодного працевлаштування тa отримання заробітку на території країни громадянської належності;

- у заявника ніколи не виникало проблем у зв'язку з не дотриманням ним канонiв жодного віросповідання на території країни громадянської належності

- кримінальне провадження було порушено по відношенню до заявника ще навесні 2011 року за вчинення діянь, датованих лютим-березнем того ж року, в той час, як висвітлені заявником події проведення відповідних акцій відносяться до липня 2011 року

- заявник безпосередньо не приймав учать в організації або здійсненні активних дій під час проведення відповідних акцій, натомість, обставина висвітлення ним подій, що відбувались на час проведення акцій було цілковито погоджено з представниками правоохоронних структур країни громадянської належності, які забезпечували йому захист та сприяння (арк. 7-8 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року), заявнику не здійснювали перепон у висвітленні подій та прийнятті участі у зазначених акціях (арк. 13-14 протоколу співбесіди від 20.07.2020 року), заявник мав можливість безперешкодного листування з представниками правоохоронних структур з метою узгодження позицій та посилення об'єктивності висвітлених подій;

- заявник не зазнавав суттєвих утисків або дискримінації через прийняття ним участі у зазначених акціях, не зазнавав переслідувань внаслідок їх проведення;

- ані у заявника, ані у його близьких родичів ніколи не виникало проблем на політичному або релігійному підґрунті на території країни громадянської належності.

Як вказано у висновку, повідомлена заявником обставина щодо прийняття ним на території України участі у акціях на підтримку мітингувальників - представників опозиції на території Білорусі визнається територіальним підрозділом ДМС як прийнята заявником свідома спроба використання загальновідомої актуальної інформації за країною походження з метою посилення впливу викладеної історії задля прийняття бажаного для себе рішення за результатами розгляду заяви. Водночас, зазначені обставини не мають жодного відношення до дійсної наявності у заявника певних політичних поглядів, що унеможливлювало би його повернення на територію країни громадянської належності в контексті ситуації, що наразі відбуваються на території Білорусі, що, зокрема, підтверджується відсутністю систематичності та регулярності їх вираження. Так, шляхом перегляду сторінки заявника в соціальній мережі Twitter за наданим ним під час проведення співбесіди посиланням можливо визначити відсутність дописів на політичну тематику до обставини звернення за міжнародним захистом на території України, також, визначається, що заявник взагалі не публікував будь-які дописи на зазначеній сторінці з 2016 року до необхідності обґрунтування звернення за міжнародним захистом у серпні 2020 року. Зокрема, встановлено, що заявник повідомляє про обставину присутності на двох акціях, що відбулись у м. Одеса (Україна) вже після обставини його звернення за міжнародним захистом на території України року, до організації та проведення зазначених акцiй не були причетні представники білоруської діаспор, в яких заявник приймав участь після виїзду за межі країни громадянської належності політичного спрямування не мали, жодного прямого або опосередкованого відношення до акцій спротиву, що наразі відбуваються на території Білорусi заявник не мав та не має.

У висновку вказано, що проведеним аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду заявника з Республіки Білорусь, неможливості повернення на територію крапни громадянської належності з позиції визнання біженцем в Україні, ані під час перебування на поза межами крапни громадянської за Батьківщині, ані перебуваючи належності особа не зазнавала i не зазнає жодних переслідувань конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" від 2011 року, а саме в заявника відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

27.04.2021 року Державною міграційною службою України прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Республіки Білорусь ОСОБА_1 №118-21 (т.1 а.с.107), відповідно до якого встановлено, що стосовно заявника умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", відсутні.

Головне управління ДМС України в Одеській області направило на адресу ОСОБА_1 повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.06.2021 №421 (т.1 а.с.7, 88-89) у якому зазначається, що на підставі рішення ДМС України від 27.04.2021 №118-21 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених п.п.1 та 13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" у зв'язку з наступним:

подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;

отримана інформація щодо причин виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.

Вважаючи зазначене рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з позовною заявою.

V. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА(в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) ТА ОЦІНКА СУДУ :

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року №3671-VI (далі Закон України №3671-VI), біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

За приписами п.13 ч.1 статті 1 Закону України №3671-VI, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно ч.ч.1 та 2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

За змістом частини 1 статті 8 Закону України №3671-VI протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.

Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

За змістом частин 11 та 12 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Згідно ч. 5 статті 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як передбачено ч.2 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Відповідно до п. 2.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які затвердженні наказом МВС України №649 від 07.09.2011 року, уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або її законний представник, у випадках, передбачених Законом:

а) встановлює особу заявника;

б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;

г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача;

ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону (3671-17) порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);

е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;

є) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі Конвенція) , була ратифікована Законом України N 475/97-ВР від 17.07.97, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Статтею 2 Протоколу N 4, якою у відповідній частині передбачено наступне:

"1. Кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

3. На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

4. Права, викладені в пункті 1, також можуть у певних місцевостях підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдовуються суспільними інтересами в демократичному суспільстві".

Стаття 2 § 2 Протоколу № 4 гарантує кожному право залишати будь-яку країну, щоб переїхати до будь-якої іншої країни на власний вибір, куди його можуть пустити. (див. цитоване рішення Peltonen, стор. 43, і цитовані рішення Baumann, §§ 62-63, Napijalo, §§ 69-73, і Nalbantski, § 61). Тож слід встановити, чи таке порушення було «передбачене законом», переслідувало одну чи кілька законних цілей, визначених статтею 2 § 3 Протоколу № 4, і чи воно було «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї або цих цілей. (див.п.30 рішення у справі «STAMOSE ПРОТИ БОЛГАРІЇ» (Заява № 29713/05)від 27 листопада 2012 року, яке набуло статусу остаточного 27.02.2013 р.)

Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 29.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватись з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Згідно Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, іноземець, який законно проживає на території держави, не може бути висланий за її межі інакше ніж на виконання рішення, прийнятого відповідно до закону, і повинен мати можливість:

a) наведення доводів проти свого вислання;

b) перегляду своєї справи;

c) представлення з цією метою перед компетентним органом або перед особою чи особами, призначеними цим органом (стаття 1).

Згідно з положеннями Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Положення цієї Конвенції не поширюються на тих осіб, щодо

яких є серйозні підстави вважати, що вони:

a) вчинили злочин проти миру, військовий злочин або злочин проти людяності, як це визначено в міжнародних актах, укладених з метою вжиття заходів щодо подібних злочинів;

b) вчинили тяжкий злочин неполітичного характеру за межами країни, яка надала їм притулок, і до того, як вони були допущені до цієї країни як біженці;

c) винні у вчиненні дій, які суперечать цілям і принципам Організації Об'єднаних Націй.

Ст.1 Згідно Розділу 1 Цілі та Принципи Статуту ООН

Організація Об'єднаних Націй має на Меті:

1. Підтримувати міжнародний мир та безпеку і з цією метою вживати ефективних колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру, і проводити мирними засобами, відповідно до принципів справедливості та міжнародного права, залагоджування або розв'язання міжнародних конфліктів або ситуацій, що можуть призвести до порушення миру.

2. Розвивати дружні відносини між націями на основі дотримання принципу рівноправності та самовизначення народів, а також вживати інших відповідних заходів для зміцнення загального миру.

3. Здійснювати міжнародне співробітництво в сфері розв'язання міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру й у заохоченні та розвитку поваги до прав людини й основних свобод для всіх, без розрізнення раси, статі, мови та релігії.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців( надалі Керівництво) ,особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктами 66 та 195 Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Згідно з Позицією УВКБ ООН Про обов'язки та стандарти доказів у біженців 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, які можуть бути як усні, так і документальні.

Згідно п.10, 11.вказаної Позиції неспроможність надати документальне свідчення на підкріплення усного твердження не повинно заважати прийняттю позитивного рішення, якщо таке твердження відповідає відомим фактам і загальний рівень правдоподібності заявника високий. Правдоподібність вважається встановленою, якщо заявник представив у своїй заяві історію, що є логічно послідовною та вірогідною, не суперечить загальновідомим фактам, і таким чином, на основі балансування ймовірностей їй можна вірити.

Приписами п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року № 8043/04 (надалі Директива № 8043/04) передбачено, що заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: - заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; - усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; - твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; - заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до положень ст.15 Кваліфікаційної Директиви ЄС 2011/95/EU серйозна шкода включає в себе:

- смертну кару або приведення її у виконання;

- тортури, нелюдське, або принизливе поводження чи покарання для заявника в країні походження;

- серйозна і індивідуальна загроза життю цивільних осіб через загальнопоширене насильство в ситуації міжнародних або внутрішніх збройних конфліктів.

Право на життя і заборона катувань також закріплені в ратифікованих Україною міжнародних договорах, таких як Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно зі статтею 3 Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, 1984 року жодна держава-сторона не повинна висилати, повертати чи видавати будь-яку особу іншій державі, якщо є серйозні підстави вважати, що їй там може загрожувати застосування катувань.

Відповідно до статей 2, 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.

ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ПРАВ ЛЮДИНИ У КРАЇНІ ПОХОДЖЕННЯ.

Назва статті: «Центр новостей ООН, В Беларуси продолжаются репрессии и произвольные задержания не согласных с властями»

Сайт: https://www.refworld.org.ru/docid/622a322b4.html

Дата: 09.03.2022 року

Зміст: (мовою оригіналу) В Беларуси представители гражданского общества и правозащитники, а также независимые журналисты подвергаются массовым и насильственным репрессиям, произвольным задержаниям и запугиваниям. Об этом говорится в новом докладе Управления ООН по правам человека. Его авторы полагают, что некоторые из правонарушений могут подпадать под международную уголовную юрисдикцию.

Доклад охватывает период накануне президентских выборов 9 августа 2020 года и последующий период до 31 декабря 2021 года. Он основывается на 145 опросах очевидцев, а также на анализе информации и свидетельств из других источников.

«Масштабные и систематические действия властей по подавлению несогласных и гражданского общества, независимых СМИ и оппозиционных групп, а также по защите преступников, свидетельствуют о том, что в Беларуси царит атмосфера полной безнаказанности», - сказала Верховный комиссар ООН по правам человека Мишель Бачелет.

Она подчеркнула, что авторы доклада не только изобличают нарушения прав человека, но и обращают внимание на то, что пострадавшие не имеют доступа к правосудию.

В докладе отмечается, что когда действующий президент объявил свою победу на выборах 9 августа, сотни тысяч людей объединились, чтобы мирно выражать свое несогласие, и в ответ на их действия последовали «массовые и насильственные репрессии» с арестами и помещением под стражу. Волны арестов достигли в Белуруси небывалых масштабов.

В ходе рассмотрения ситуации с правами человека в рамках механизма универсального обзора Совета ООН по правам человека было установлено, что «люди без опознавательных знаков и в масках участвовали в насильственном разгоне протестов, создавая атмосферу страха и беззакония». Собраны доказательства необоснованного и несоразмерного применения силы в отношении участников протестов.

Всего в период с мая 2020 года по май 2021 года было арестовано, по крайней мере, 37 тысяч человек, и многие из них подверглись административному задержанию на срок до 15 суток. Только в период с 9 по 14 августа около 13 500 человек были произвольно арестованы и помещены под стражу. Информация, собранная в ходе рассмотрения ситуации в Беларуси, указывает на то, что во время арестов и содержания под стражей к людям, которые были оппозиционно настроены по отношению к правительству или не согласны с результатами выборов, применялись пытки и с ними жестоко обращались.

К концу 2021 года в тюрьме по политически мотивированным обвинениям оказались 969 человек. К 4 марта 2022 года эта цифра увеличилась до 1084 человек. Несколько из них были приговорены к 10 годам лишения свободы и более.

После выборов правительство продолжало прибегать к притеснениям и запугиваниям оппозиции и активистов. В сентябре 2020 года власти начали выдвигать обвинения против членов оппозиции, правозащитников, журналистов, адвокатов и обычных граждан, и эта тенденция сохранялась на протяжении всего 2021 года. В последние годы правительство внесло в законодательство большое число поправок, которые еще больше ограничили основные свободы.

Авторы доклада отмечают, что к октябрю 2021 года 270 неправительственных организаций были закрыты, а к концу года 32 журналиста были арестованы и 13 СМИ объявлены «экстремистскими».

Адвокаты, которые защищали диссидентов, открыто говорили о нарушениях прав человека и подавали жалобы в правозащитные механизмы ООН, подверглись арестам, запугиваниям, сталкивались с дисциплинарными взысканиями и даже лишались права вести адвокатскую практику. На ноябрь 2021 года таких лицензий лишились 36 юристов.

Эксперты ООН считают, что масштабы нарушений прав человека и их систематический характер, свидетельствуют о том, что они являются частью государственной политики. А это, по их мнению, «требует дальнейшей оценки имеющихся доказательств на предмет применимости норм международного уголовного права».

Назва статті: «Белорусские власти мстят адвокатам, отстаивающим права человека»

Сайт: https://www.refworld.org.ru/docid/618aa5597.html

Дата: 27.10.2021 року

Зміст: (мовою оригіналу) 25 октября Минская городская коллегия адвокатов исключила из своих рядов выдающуюся адвокатку ОСОБА_12 , пополнив список её коллег, ставших мишенью массовых политически мотивированных преследований.

Мацкевич - одна из четырех адвокатов ОСОБА_13 , выдвиженца в президенты, арестованного в июне 2020 года по политически мотивированному делу незадолго до президентских выборов 9 августа. В июле 2021 года Верховный суд приговорил Бабарико к 14 годам лишения свободы по обвинениям в «получении взятки в особо крупном размере организованной группой» и в «легализации средств, полученных преступным путем, в особо крупном размере».

20 октября Министерство юстиции отстранило от работы ОСОБА_14 до решения по начатому в отношении него дисциплинарному производству. Незадолго до этого ОСОБА_15 подали надзорную жалобу на приговор по делу Бабарико. Их коллеги называют поводы для возбуждения дисциплинарных производств «абсолютно абсурдными и смешными»: например, ОСОБА_16 «вменяется, что она как-то не так формулировала вопросы к свидетелям в судебном заседании».

В июле, всего через несколько дней после вынесения приговора ОСОБА_17 , власти лишили лицензии его адвоката ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_18 подвергался прессингу со стороны властей и Минской городской коллегии адвокатов.

В октябре 2020 года Минюст за «некомпетентные комментарии в СМИ» лишил лицензии еще одного адвоката из команды защиты ОСОБА_17 - ОСОБА_19 .

По словам ОСОБА_20 , ОСОБА_21 и ОСОБА_22 были «незаменимыми» участниками дела, поскольку они были детально знакомы с многотомными материалами и пользовались доверием подзащитного.

С августа 2020 года власти Беларуси усилили преследование адвокатов, заявляющих о нарушениях прав человека и защищающих фигурантов политически мотивированных дел. Такие адвокаты сталкиваются с помехами в работе, угрозами, произвольными задержаниями, обысками и лишением лицензий, а также сами становятся фигурантами административных и уголовных дел.

Белорусская республиканская коллегия адвокатов и региональные коллегии раз за разом отказываются вставать на защиту своих коллег.

На сегодняшний день как минимум 27 адвокатов лишены лицензии или отстранены от работы за объективную правовую оценку нынешней волны репрессий в стране.

В ноябре вступают в силу ограничительные поправки в законодательство, еще больше расширяющие полномочия Минюста в отношении адвокатуры и уничтожающие ее независимость.

Произвольные санкции в отношении белорусских адвокатов не только исключают из профессии их самих, но и ущемляют право их клиентов на защиту и служат инструментом запугивания их коллег.

Назва статті: «Центр новостей ООН, Независимый эксперт ООН призвала власти Беларуси уважать права человека»

Сайт: https://www.refworld.org.ru/docid/610805e7394.html

Дата: 05.07.2021 року

Зміст: (мовою оригіналу) Делегаты 47-й сессии Совета ООН по правам человека обсудили доклад по Беларуси, который представила Специальный докладчик Анаис Марэн. Она рассказала «о волне репрессий» и массовых нарушениях прав человека, которые, по ее словам, совершаются в стране в атмосфере полной безнаказанности.

Массовые преследования

«В Беларуси преследования оппонентов, правозащитников, независимых журналистов и лидеров ассоциаций, критикующих политику правительства, носят систематический характер на протяжении десятилетий. Но нынешняя волна репрессий затрагивает абсолютно все население... Пострадали медработники, учителя, студенты, пенсионеры, рабочие, предприниматели, компьютерщики, блогеры, художники и даже те, кто занимается благотворительностью», - заявила Специальный докладчик по вопросу о положении в области прав человека в Беларуси Анаис Марэн. Она добавила, что власти прибегают к запугиванию родителей, детей, родственников и даже соседей своих жертв.

Представленный Спецдокладчиком доклад охватывает период с 1 апреля 2020 года по 31 марта 2021 года - период политического кризиса после президентских выборов 9 августа.

За решеткой

«Как и на предыдущих выборах, большинство кандидатов от оппозиции были исключены из процесса. Трое все еще находятся за решеткой. В заключении оказались еще примерно 530 человек, которых белорусские правозащитники считают политическими заключенными. Это - в десять раз больше, чем во время предыдущего поствыборного кризиса 2011 года», - подчеркнула эксперт ООН. Она призвала Минск немедленно и без всяких условий освободить и реабилитировать этих людей.

«Мне рассказывали о почти систематическом применении пыток или других форм унижающего достоинство или бесчеловечного обращения с заключенными», - сказала Специальный докладчик. Она добавила, что белорусская система правосудия не в состоянии защитить этих людей, и потому все перечисленные преступления совершаются в атмосфере полной безнаказанности. Но, считает ОСОБА_23 , придет время, когда виновные будут привлечены к ответственности.

В целом, по словам Спецдокладчика, за последний год в Беларуси произвольным задержаниям подверглись более 35 тысяч участников мирных демонстраций. Тысячи людей были избиты и унижены.

Из страны поступают сообщения о многочисленных рейдах полиции в помещениях редакций, а также в домах их сотрудников, об изъятии там компьютерной техники. В отношении многих журналистов возбуждаются уголовные дела по «сомнительным» обвинениям, например, в уклонении от уплаты налогов или организации несанкционированных демонстраций. На сегодняшний день под стражей находятся 24 журналиста.

Специальный докладчик рассказала, что в Белоруси нарушаются не только гражданские и политические права. «Ситуация становится все более тревожной, поскольку она продолжает ухудшаться: власти, похоже, начали «полномасштабное наступление» на все гражданское общество, преследуя людей из всех слоев общества», - констатировала независимый эксперт.

Специальный докладчик рассказала членам Совета ООН по правам человека о том, что десятки тысяч белорусов бежали в поисках убежища за границу, опасаясь репрессий со стороны власти.

«Однако после 23 мая и вынужденной посадки в Минске авиалайнера, по всей видимости, с единственной целью задержать диссидента, находившегося на борту, оппоненты власти не чувствуют себя в безопасности нигде», - сказала Специальный докладчик по вопросу о положении в области прав человека в Беларуси.

Она поддержала стремление белорусов жить в стране, где уважаются их основные права, и призвала белорусские власти прислушаться к требованиям своего народа и выполнить рекомендации международных и региональных правозащитных механизмов.

Особое внимание в своем докладе она уделила праву на образование в Беларуси, заявив о дискриминации в стране уязвимых групп населения, в первую очередь, - инвалидов, сельских жителей, а также представителей этнических меньшинств.

Назва статті: «ІНФОРМАЦІЯ_5»

Сайт: ІНФОРМАЦІЯ_6

Дата: ІНФОРМАЦІЯ_7

Зміст: (мовою оригіналу) «Год был отмечен постоянными мирными протестами, а президентские выборы августе послужили катализатором для самого вопиющего наступления на свободы выражения мнений, мирных собраний и объединений с момента обретения Беларусью независимости. Оппозиционные кандидаты, члены их избирательных штабов и соратники были арестованы по сфабрикованным обвинениям либо принудительно высланы из страны. Милиция чрезмерно и неизбирательно применяла силу для разгона демонстраций. Десятки тысяч мирных демонстрантов и случайных прохожих были взяты под стражу, и многие из них подверглись пыткам и другим видам жестокого обращения. Задержания, избиения, судебные преследования коснулись множества людей, включая журналистов, медиков, студентов, лидеров профсоюзов. На первоначальном этапе власти не дали надлежащего ответа на пандемию новой коронавирусной инфекции (COVID-19). Суды продолжали выносить смертные приговоры.

В стране сурово ограничивалось право на свободу выражения мнений с целью не допустить никаких оппозиционных высказываний и инакомыслия. Среди прочего преследованиям подвергались отдельные люди и СМИ, принимались законодательные поправки, оказывалось административное давление и применялись различные технические средства, такие как отключение интернета СМИ оставались под жёстким контролем государства. Независимых журналистов и СМИ преследовали и не давали им вести свою законную деятельность. Только с мая по октябрь местные наблюдатели зафиксировали более 400 случаев преследования, включая задержания, пытки и другие виды жестокого обращения с работниками СМИ. Чтобы помешать неподцензурному освещению событий у иностранных СМИ отзывали выданную ранее аккредитацию и отказывали им в выдаче новой. Белорусские газеты, в частности « ІНФОРМАЦІЯ_3 », сталкивались с отказами государственных типографий печатать их выпуски, содержащие критику в адрес властей. Власти лишили лицензии крупнейший информационный сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 . Журналистка независимой газеты «Наша нива» ОСОБА_24 оказалась в числе как минимум трёх журналистов, по которым милиция стреляла резиновыми пулями 10 августа. Ей потребовалась операция, и она провела в больнице 38 дней. Против нескольких блогеров и журналистов были возбуждены политически мотивированные уголовные дела. Среди них со-автор популярного Телеграм-канала ОСОБА_25 , арестованный 25 июня до суда по сфабрикованному делу. Власти использовали своё влияние на интернет-провайдеров, чтобы практически полностью отключить мобильный интернет в первые три дня протестов после выборов (а потом снова отключали интернет во время еженедельных протестов) и тем самым помешать координированию демонстраций и обмену информацией. Постоянно ограничивался доступ к сайтам независимых СМИ. Инакомыслие во всех слоях общества жестоко и напрямую подавлялось. Студенты, преподаватели вузов, спортсмены, религиозные и культурные деятели, сотрудники госпредприятий лишались мест своей работы или были уволены. Многие подвергались административному и даже уголовному преследованию за выступления против властей, за поддержку мирных протестов и за участие в забастовках.

В стране сохранялись жёсткие и неправомерные ограничения права на свободу собраний. На мирных демонстрантов налагали административные взыскания, зачастую более суровые, чем наказания за иные уголовные преступления. В начале года десятки активистов были оштрафованы на крупные суммы или приговорены к административным арестам, в том числе на несколько последовательных сроков по 15 суток (предусмотренный законом максимум), за административные правонарушения, предположительно совершённые во время мирных акций протеста в конце 2019 года. В целом с начала предвыборной президентской кампании в мае и до выборов 9 августа сотни людей, включая мирных демонстрантов, онлайн-активистов и независимых журналистов, были произвольно задержаны, в том числе с незаконным применением силы, людьми в штатском, передвигавшимися в автомобилях без опознавательных знаков. Десятки таких задержанных затем получили штрафы или были приговорены к административным арестам. После выборов сотни тысяч протестующих регулярно и мирно выходили на улицы по всей стране. Десятки тысяч из них были задержаны, сотни подверглись пыткам и другим видам жестокого обращения и были сурово наказаны. Представители Amnesty International непосредственно наблюдали насколько безосновательными, произвольными и жестокими являлись некоторые из этих задержаний . Только с 9 по 12 августа власти подтвердили задержания 6700 протестующих. Еженедельные мирные акции протеста продолжались по всей стране - как на улицах, так и на государственных предприятиях, в театрах, вузах и других организациях. К середине ноября, по официальным и независимым данным, было произведено более 25 тысяч задержаний, включая задержания многочисленных случайных прохожих и журналистов. Неоднократно повторялись ситуации, когда в течение одного дня задерживали более 1000 человек . Местные правозащитные организации задокументировали более 900 уголовных дел, возбуждённых против как минимум 700 человек. Для разгона мирных демонстраций и задержания их участников сотрудники милиции (часто в штатском) применяли чрезмерную и неизбирательную силу, в частности стреляли по толпе резиновыми пулями с близкого расстояния, использовали светошумовые гранаты, химические раздражители, водомёты, автоматическое огнестрельное оружие с холостыми патронами, дубинки и прочие средства. Представители государственных силовых ведомств убили не менее четырёх человек , ещё несколько человек скончались при подозрительных обстоятельствах».

Назва статті: «ІНФОРМАЦІЯ_8»

Сайт:ІНФОРМАЦІЯ_9

Дата: ІНФОРМАЦІЯ_10

Зміст: "Дані за кількістю запусків відрізняються", - констатує військовий аналітик, який попросив не називати його імені. Він нагадав, що наприкінці квітня заступниця міністра оборони України Ганна Маляр повідомляла, що на той момент РФ вже завдала по території України удари 1300 високоточними ракетами (без вказівки місць запуску), із них 235 - ракетами "Калібр". 12 травня на брифінгу Збройних сил України пролунала заява, що з початку вторгнення до 11 травня з Росії та Білорусі по українській території було випущено 788 крилатих та балістичних ракет.

"Кількість запусків ракет з території Білорусі по Україні в перші десять днів війни, за даними ініціативи ("Беларускi Гаюн". - Ред.), близька до цифр, озвучених на той час чиновником Пентагону - близько 70 запусків", - уточнив аналітик. І додав, що інтенсивність запусків визначається завданнями, що стоять перед військами.

Назва статті: «ІНФОРМАЦІЯ_11»

Сайт: ІНФОРМАЦІЯ_12

Дата: ІНФОРМАЦІЯ_13

Зміст: Начальник генштабу збройних сил ОСОБА_26 сказав про "наростання воєнної загрози" та заявив про плани сформувати територіальні війська у двох прикордонних районах Білорусі, а також мобілізувати із запасу близько 430 людей.

"Після закінчення формування військових частин територіальних військ викликаний особистий склад приступить до виконання задач з охорони та оборони важливих об'єктів", - пояснив він.

Ці заяви з'явились на фоні перевірки білоруських збройних сил. Територіальні війська планують сформувати у Кобринському та Лідському районах, які межують відповідно з Україною та Литвою.

"Створене Збройними силами України угрупування на Південному операційному напрямку чисельністю до 20 тисяч людей також вимагає від нас реакції", - сказав ОСОБА_27 , і заявив, що на цьому напрямку білоруські підрозділи також розгорнуті на трьох тактичних напрямках.

Назва статті: «ІНФОРМАЦІЯ_14»

Сайт: ІНФОРМАЦІЯ_15

Дата: ІНФОРМАЦІЯ_16

Зміст: «На Волинському та Поліському напрямках підрозділи армії Білорусі проводять тактичні навчання. Про це йдеться у вечірньому зведенні Генштабу ЗСУ за 26 травня.

"На Волинському та Поліському напрямках, на території Брестської області, тривають тактичні навчання підрозділів сил спеціальних операцій, військово-повітряних сил і військ протиповітряної оборони збройних сил Республіки Білорусь", - йдеться в повідомленні.

Надаємо, що Росія продовжує використовувати територію Білорусі для завдання ракетних ударів по території Україні. Так, ворог перемістив пускові ракетні установки "Іскандер" ближче до кордону України - до району Лунінець Брестської області, що за 50 км від України.»

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновку суду першої інстанції

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1-2 ст.308 КАС України, в редакції Закону на момент вчинення процесуальної дії).

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України (в цьому випадку й далі - у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи), встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Апеляційний суд зазначає, що позивач, обґрунтовуючи своє звернення до міграційної служби та позовні вимоги, стверджує, що його засуджено до позбавлення волі строком на 4 роки незаконним судом, екстрадиційна процедура розпочата по закінченню строків притягнення його до відповідальності, у разі повернення в країну громадяської належності існує ймовірність його переслідування по політичним мотивам.

При цьому, відповідно до пунктів 56, 59, 60 Керівництва процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарання за злочин у відповідності із загальним правом. Особи, що рятуються від таких переслідувань чи покарань за такі злочини, як правило, не є біженцями. Слід нагадати, що біженець - це жертва чи потенціальна жертва несправедливості, а не особа, що переховується від правосуддя. Для того, аби визначити, чи співрозмірне кримінальне переслідування переслідуванню за змістом Женевської Конвенції, необхідно звернутися до законодавства даної країни, оскільки трапляється, що це законодавство не відповідає загальноприйнятим правам людини. Частіше за все, однак, не закон, а способи його застосування є дискримінаційними. У таких випадках, через труднощі з оцінкою законодавства іншої країни, національна влада може приймати рішення, застосовуючи власне національне законодавство у якості відправної точки.

Як вбачається з матеріалів справи, судовим органом Республіки Білорусь позивачу пред'явлено обвинувачення в скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 380 КК Республіки Білорусь. Стаття 308 Кримінального кодексу Республіки Білорусь передбачає відповідальність за підробку, виготовлення, використання або збут підроблених документів, штампів, печаток, бланків.

Аналогічний даному склад злочину передбачено також і нормами законодавства України (а саме ст. 358 КК України підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів). Інкримінований позивачу злочин відноситься до нетяжких злочинів.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять, а позивачем не надано жодних належних та достатніх доказів того, що він підпав під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні за ознаками раси, національності, віросповідання, а також політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи. Не надано також доказів на підтвердження доводів стосовно переслідувань з цих підстав.

Апеляційний суд зауважує, що матеріали справи жодним чином не дають підстав для висновку про те, що притягнення позивача до відповідальності у Республіці Білорусь за вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 380 КК Республіки Білорусь, здійснюються за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи.

При цьому, відповідно до пункту 80 Керівництва УВК ООН СБ наявність інших політичних переконань, відмінних від тих, які розділяються владою, сама по собі не є підставою для подання клопотання про надання статусу біженця. Шукач захисту повинен довести, що у нього є достатні побоювання стати жертвою переслідувань за свої переконання. Це передбачає, що прохач є носієм поглядів, які є неприйнятними для влади, оскільки він критикує її політику та методи.

Разом з тим, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких доказів для висновку про здійснення кримінального провадження відносно позивача у Республіці Білорусь саме з політичних, національних чи релігійних мотивів.

Тобто, з заяви позивача та матеріалів справи вбачається, що позивач намагається отримати захист в України саме у зв'язку із здійсненням в Республіці Білорусь кримінального провадження, у якому позивача притягнуто до відповідальності за вчинений ним злочин, що полягає у підробці офіційного документу та з метою легалізації та уникненням процедури екстрадиції, шляхом набуття захисту в Україні та відповідно до статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" він не може бути визнаний біженцем.

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що у своїх рекомендаціях УВКБ ООН зазначило, що в тих випадках, коли особи не відповідають конвенційним критеріями, належить застосовувати критерії для надавання додаткових форм захисту, у т.ч. тих, що розроблені в обов'язкових або факультативних регіональних принципах або режимах надання захисту, а також ситуаційно обумовлені критерії надання статусу біженця.

Тобто умовою для надання додаткового захисту в Україні зокрема є побоювання застосування тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Це формулювання дослівно збігається із диспозицією ст.3 Європейської конвенції із прав людини яка містить заборону тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження) можуть отримуватися від заявника, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати декілька джерел інформації про країну походження.

При цьому, самим міграційним органом не заперечується, що після звернення позивача з заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, позивач брав участь в акціях на підтримку мітингуючих представників опозиції на території Білорусі.

Апеляційний суд також враховує, ті обставини, що на цей час територія Білорусі використовується для ведення бойових дій проти України ( запуски ракет, польоти стратегічної авіації, накопичення ворожих військ та військової техніки та їх транзит до України ),що є загальновідомим фактом та не потребує подальшого доказування , а позивач зараз на громадських засадах бере участь у заходах щодо оборони України від військової агресії Російської Федерації, тому , на цей час, його повернення до країни походження, яка підтримує збройну агресію проти України може бути небезпечним.

Отже, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Апеляційний суд вважає, що зазначена інформація дає позивачу право на повторне звернення до міграційного органу із новою заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням вищенаведених обставин та актуальної на момент розгляду справи у суді апеляційної інстанції інформації по країні походження позивача.

Таким чином, апеляційний суд доходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову, а протилежний висновок суду 1-ї інстанції є помилковим.

(2) Висновки апеляційного суду:

Апеляційний суд, вважає, що неправильне застосування судом 1-ої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що знайшло своє відображення у неправильному тлумаченні закону, що в свою чергу призвело до неправильного вирішення справи - є підставами для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду 1-ої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.8,19,55 Конституції України, ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року, ст. 3, 6, 7, 139, 242, 292, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 січня 2022 року - скасувати.

Ухвалити у справі нове судове рішення:

У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути, у разі відповідності вимогам ст.328 КАС України, оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом 30-ти днів.

Повне судове рішення складене та підписане 01 червня 2022 року.

Головуючий суддя Кравець О.О.

Судді Коваль М.П. Зуєва Л.Є.