П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
31 травня 2022 р. Категорія 105000000м.ОдесаСправа № 420/2206/21
Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С.
час і місце ухвалення: письмове провадження,
м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Семенюка Г.В.
суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І.
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П'ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Білгород - Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації заподіяної шкоди, -
встановиВ:
Позивач, звернувся до суду з позовом до Білгород - Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації заподіяної шкоди, мотивуючи його тим, що Білгород-Дністровським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції протиправно винесено постанову від 04.12.2017 року ВП № 55193991 якою відкрито виконавче провадження на виконання виконавчого листа № 815/39/17 виданого 23.02.2017 року та згодом протиправно стягнуто з позивача 979,59 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Білгород - Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, стягнення компенсації заподіяної шкоди відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не врахував, що Постанова ДВС від 04.12.2017р. ВП №55193991 автоматично позбавлена законної сили та підлягає скасуванню на підставі преюдіціальних рішень судів трьох інстанцій по справі №815/39/17, винесених на користь позивача.
На підставі ст. 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:
Судом першої інстанції встановлено, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку в Білгород - Дністровській ДПІ ТУ ДПС в Одеській області у стані « 11- припинено, але не знято (КОР не пусті)».
Дата взяття на облік як платника податків 12.07.2005 року.
Дата проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності 16.07.2014 року.
Відповідно до Закону України від 04.07.2013 року № 406-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» (далі - Закон № 406-VІІ), яким було внесено зміни до Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VІ), податкові органи проводять адміністрування єдиного соціального внеску починаючи з 01.10.2013 року.
Станом на 01.10.2013 року за ФОП ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) рахувалась заборгованість по сплаті єдиного внеску у сумі 979, 59 грн., яка нарахована за попередні періоди та у зв'язку з набранням чинності Закону № 406-VІІ, станом на 01.10.2013 передана Управлінням Пенсійного Фонду України до податкового органу.
Заборгованість по єдиному внеску повністю погашена у періоді з 30.07.2018 по 18.01.2019 рр.
У зв'язку із порушення строків сплати єдиного внеску у періодах з 21.01.2012 по 18.01.2019, на підставі частини десятої та пункту 2 частини одинадцятої статті 25 Закону № 2464-VІ, згідно рішення від 10.06.2019 № 0124175307 до ФОП ОСОБА_1 застосовано штрафні санкції у сумі 97,96 грн. та пеню у сумі 2413,87 грн. яке було надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення № 6770107249143 на адресу платника згідно реєстраційних даних: АДРЕСА_1 .
Згідно рекомендованого повідомлення про вручення, поштове відправлення №6770107249143 вручене 03.07.2019 року особисто ОСОБА_1 .
Рішення №0124175307 від 10.06.2019 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску сформовано у автоматичному режимі на підставі даних підсистеми «Податковий аудит» ІС «Податковий блок».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду по справі №420/13237/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або не своєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 10.06.2019 р. № 0124175307 та стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про застосування штрафних санкцій від 10.06.2019 р. №0124175307. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2021 року Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 року скасовано.
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення моральної шкоди залишено без розгляду.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 року у справі №815/39/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 979 грн. 59 коп.
Постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанови судів першої та апеляційної інстанції (в частині перегляду постанови суду першої інстанції) скасовано, справу передано до суду першої інстанції на новий розгляд.
Ухвалою суду від 05.04.2019 року прийнято до провадження справу за адміністративним позовом Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Ухвалою суду від 30.05.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання Білгород-Дністровського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про звільнення від сплати судового збору.
Адміністративний позов Білгород-Дністровського об'єднаного управління ПФУ Одеської області до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - залишено без розгляду.
Ухвалою від 28.10.2019 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року, заяву ОСОБА_1 про визнання виконавчого листа Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 таким, що не підлягає виконанню - задоволено. Визнано виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі № 815/39/17 таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 безпідставно одержану стягувачем за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.
Ухвалою суду від 17.04.2020 року відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про залучення ГУ ДФС в Одеській області до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.
Відмовлено у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про ухвалення додаткового рішення, яким встановити спосіб виконання ухвали від 28.10.2019 року в частині стягнення з Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 безпідставно одержану стягувачем за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.
Ухвалою суду від 08.10.2020 року задоволено заяву Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про встановлення способу або порядку виконання судового рішення. Встановлено спосіб та порядок виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року по справі №815/39/17 в частині стягнення коштів на користь ОСОБА_1 - шляхом стягнення з рахунків Головного управління Державної податкової служби в Одеської області на користь ОСОБА_1 безпідставно одержаної стягувачем за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.
Позивач вважаючи протиправною постанову Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Мінюста України про відкриття ВП №55193991 від 04.12.2017р. звернулась до суду з даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ч.1 ст.5 Закону № 1404-VIII, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною 1 ст.18 Закону № 1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ст.255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно приписів ст.129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 ч.2 ст.129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Згідно з ч.1 ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню. Виконавець на якого покладено заходи щодо примусового виконання рішень, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 року у справі №815/39/17, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.09.2018 року, позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у сумі 979 грн. 59 коп., тобто набрало законної сили та підлягало до виконання.
На виконання рішення суду, Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі № 815/39/17.
За заявою стягувачи, Білгород - Дністровським міськрайонним відділом державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції прийнято постанови про відкриття виконавчого провадження №55193991 від 04.12.2017р., про стягнення з боржника витрат на виконавче провадження від 10.01.2019р. та про закінчення виконавчого провадження від 16.01.2019р.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідачем правомірно прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №55193991 від 04.12.2017р. та про стягнення з боржника витрат на виконавче провадження від 10.01.2019р.
Крім того, ухвалою від 28.10.2019 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2019 року, визнано виконавчий лист Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 таким, що не підлягає виконанню. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 безпідставно одержану стягувачем за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 заборгованість зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.
Встановлено спосіб та порядок виконання ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 28.10.2019 року по справі №815/39/17 в частині стягнення коштів на користь ОСОБА_1 - шляхом стягнення з рахунків Головного управління Державної податкової служби в Одеської області на користь ОСОБА_1 безпідставно одержаної стягувачем за виконавчим листом Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2017 року по справі №815/39/17 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн.
Тобто, позивачеві повернуто кошти, безпідставно стягнути на виконання рішення суду по справі № 815/39/17, відповідно до закону та в рамках чинного законодавства.
З огляду на викладене та на те, що відповідачем не було порушено вимог чинного законодавства при прийняті постанови про відкриття виконавчого провадження №55193991 від 04.12.2017р. та про стягнення з боржника витрат на виконавче провадження від 10.01.2019р., позовні вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови Білгород-Дністровського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про відкриття виконавчого провадження №55193991 від 04.12.2017р. задоволенню не підлягають.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За приписами статті 1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Згідно з роз'ясненнями, наданими у п.п.5,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" №4 від 31.03.1995 р. із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 р., №1 від 27.02.2009 р., відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Враховуючи вище викладене та те, що оскільки з боку відповідача не було протиправних дій чи бездіяльності, як стосовно позивача так і взагалі, підстави для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди відсутні.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних витрат суд зазначає наступне.
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
З матеріалів справи вбачається, що заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 979,59 грн. стягувалися з ОСОБА_1 на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та були повернені ОСОБА_1 за рахунок Головного управління ДФС в Одеській області таким чином на відповідача у даній справі не може бути покладено зазначені штрафні санкції оскільки вказаними коштами він не розпоряджався та їх не було стягнуто на його рахунок, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення компенсації заподіяної шкоди належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними матеріалами справи та задоволенню не підлягають.
Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 січня 2022 року по справі № 420/2206/21, - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
суддя-доповідач Семенюк Г.В.
судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.