Справа № 755/7832/18
"01" червня 2022 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засіданні ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018100040003274 від 03 квітня 2018 року за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеса, громадянина України, із середньо-спеціальною освітою, непрацевлаштованого, одруженого, який має на утриманні малолітнього сина - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживав за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 04.08.1986 Народним судом Котовського району Одеської області за ч. 2 ст. 140 КК України (в редакції 1961 року) до 2 років позбавлення волі;
- 24.11.1988 Дарницьким районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 140 КК України (в редакції 1961 року) до 2 років 6 місяців позбавлення волі;
- 17.04.1992 Ватутінським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 140 КК України (в редакції 1961 року) до 5 років позбавлення волі;
- 09.09.1999 Харківським районним судом м. Києва за ст. 94 КК України (в редакції 1961 року) до 14 років позбавлення волі, звільнений 01.02.2011 р. у зв'язку з відбуттям строку покарання,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 2 ст. 125 КК України;
Судом визнано доведеним, що 03 квітня 2018 року ОСОБА_5 , приблизно о 05 годині 30 хвилин, перебував за місцем свого мешкання, а саме за адресою: АДРЕСА_2 , де в цей час перебували його наглядно знайомі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . В ході спілкування з ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , у ОСОБА_5 на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, виник словесний конфлікт з останніми, після якого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покинули приміщення даної квартири. В цей час у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Реалізуючи свій протиправний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, ОСОБА_5 за місцем мешкання взяв належний йому розкладний ніж, вийшов з приміщення квартири та почав наздоганяти ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Подовжуючи реалізовувати свій злочинний умисел, направлений на нанесення тілесних ушкоджень, ОСОБА_5 наздогнав ОСОБА_7 та ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_3 , та наніс один цілеспрямований удар ножом в область шиї ОСОБА_7 , чим спричинив потерпілому різану рану підборідної ділянки.
Згідно висновку експерта № 642 від 17.04.2018:
-різана рана по передній поверхні шиї зліва в верхній третині відноситься до легких тілесних ушкоджень, що спричинило короткочасний розлад здоров'я ( за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Вказані дії ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 2 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Крім того, ОСОБА_9 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, що був направлений на нанесення тілесних ушкоджень, наздогнавши ОСОБА_8 , наніс один цілеспрямований удар ножом в область живота ОСОБА_8 , чим спричинив останньому проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини з пошкодженням великого сальника. Гемоперитонеум.
Згiдно висновку eкспepтa №756/E від 16.05.2018:
а) проникаюче колото-різане поранення живота: рана на передній черевній стінці зліва по середнє-ключичній лінії на 8 см нижче реберної дуги та на 5 см латеральніше від серединної лінії, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні досередини, спереду назад, по ходу якого ушкоджуються м'які тканини черевної стінки, проникає в черевну порожнину з наскрізним пораненням великого сальника, з явищами гемоперитонеуму (наявність в черевній порожнині 200 мл крові), відноситься до тяжкого тілесного ушкодження.
б) садно в підлопатковій ділянці зліва, відноситься до легкого тілесного ушкодження.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_5 кваліфіковані за ч. 1 ст. 121 КК України, як умисне нанесення тяжкого тілесного ушкодження.
Суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125 КК України та ч. 1 ст. 121 КК України.
Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину в пред'явленому обвинуваченні не визнав і дав показання, що мешкав в квартирі АДРЕСА_4 разом з матір'ю та іншими квартирантами, яким він здавав місця для ночівлі. Напередодні до його квартири прийшли потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 та вживали алкогольні напої разом з ОСОБА_10 , який їх запросив, та який знімав у нього спальне місце. Під час коли вони вживали алкогольні напої, він спав в іншій кімнаті. Зранку він почув крики щодо викрадення телефону. В цей час ОСОБА_8 зайшов до його кімнати та почав вимагати, щоб він повернув телефон, він порадив ОСОБА_8 залишити його квартиру та йти спати.
Через деякий час він прокинувся та відчув сильний запах солярки чи керосину, оскільки скла в вікні не було він злякався, що вказані чоловіки можуть здійснити підпал, схопив брелок з ключами, на якому знаходився розкладний ніж, та щоб запобігти підпалу його квартири, вибіг на вулицю, зайшов за будинок, де побачив потерпілих, та наздогнавши їх почав захищатись оскільки вони почали на нього кидатись. Зокрема, підтвердив судові, що наніс одному удар ножом у шию ОСОБА_7 , а ОСОБА_8 вдарив ножем у живіт.
Він не мав телефона, а тому не міг викликати їм швидку допомогу. Вважає, що його дії були спрямовані на захист своєї оселі, він відчував загрозу здоров'ю матері, яка мешкала разом з ним, та яка є особою похилого віку та не може себе захистити.
Згідно надісланого на адресу суду та за його запитом Актового запису про смерть №283 від 09.02.2021 року, потерпілий ОСОБА_7 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 49 років (т. 4 а.с. 210-216).
Потерпілий ОСОБА_8 в судові засідання жодного разу не з'явився. Жодне судове доручення щодо встановлення місцезнаходження потерпілого також, у належний спосіб, виконане не було.
Допитаний у судовому засіданні за клопотанням сторони захисту свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні показав, що рано вранці 03 квітня 2018 року він чув, як потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які перебували у стані алкогольного сп'яніння, сидячи на лавці обговорювали, що планують йти до ОСОБА_5 з'ясовувати щодо телефону та перед ними стояла якась пластикова пляшка. Зокрема він чув, що ОСОБА_12 не бажав віддавати телефон одному з потерпілих та вони планують розібратись «конкретно». Пізніше він гуляв з собакою та бачив якісь події біля будинку ОСОБА_5 , проте що там відбувалось він не знає та туди не підходив.
Так, з досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо відомостей, судовим слідством було встановлено наступне.
Як вбачається із протоколу прийняття заяви про вчинене кримінального правопорушення від 03 квітня 2018 року, потерпілий ОСОБА_8 повідомив про нанесення йому та його брату, 03 квітня 2018 року, приблизно о 05 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_3 , тілесних ушкоджень наглядно знайомою особою на прізвисько « ОСОБА_13 » (т. 2 а.с. 66);
Так само, відповідно до протоколу прийняття заяви про вчинене кримінального правопорушення від 03 квітня 2018 року, потерпілий ОСОБА_7 заявив про нанесення йому 03 квітня 2018 року, приблизно о 05 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_3 , тілесних ушкоджень предметом схожим на ніж (т. 2 а.с. 97);
Відповідно до протоколу огляду місця події від 03 квітня 2018 року, в гардеробній кімнати КМКЛ ШМД за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 3, виявлено та вилучено: одяг зі слідами речовини бурого кольору, взуття, предмет схожий на ніж тощо, що належить потерпілому ОСОБА_8 (т. 2 а.с. 69-72);
Вказані речі визнані речовими доказами відповідно до постанови про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 03 квітня 2018 року (т. 2 а.с. 74-75);
Згідно із протоколом огляду місця події від 03 квітня 2018 року, під час огляду місця події - квартири за адресою: АДРЕСА_2 , виявлено та вилучено п'ять ножів (т. 2 а.с. 76-84);
Вказані ножі, постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 03 квітня 2018 року, у кількості 5 одиниць - визнані речовими доказами (т. 2 а.с. 85-86);
Відповідно до протоколу огляду місця події від 03 квітня 2018 року, під час огляду ділянки місцевості розташованої на розі будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та АДРЕСА_5 , виявлено на асфальті речовину бурого кольору, змиви якої в подальшому було вилучено (т. 2 а.с. 87-91) та згідно із постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання від 03 квітня 2018 року передано на зберігання до камери схову речових доказів (т. 2 а. с. 91-92);
Згідно із висновком експерта від 17 квітня 2018 року № 642, при судово-медичній експертизі ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виявлена різана рана по передній поверхні шиї зліва в верхній третині.
Вказане пошкодження спричинене гострим предметом, могло утворитися 03 квітня 2018 року та відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я (за критерієм тривалості розладу здоров'я) (т.2 а.с. 100-102);
Відповідно до висновку експерта від 16 травня 2018 року № 756/Е, щодо ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , з урахуванням даних огляду від 03.04.2018, свідчать про те, що на момент звернення за медичною допомогою 03.04.2018 о 05.44, у нього мали місце тілесні ушкодження:
а) проникаюче колото-різане поранення живота: рана на передній черевній стінці зліва по середнє-ключичній лінії на 8 см нижче реберної дуги та на 5 см латеральніше від серединної лінії, від якої відходить рановий канал, направлений ззовні досередини, спереду назад, по ходу якого ушкоджуються м'які тканини черевної стінки, проникає в черевну порожнину з наскрізним пораненням великого сальника, з явищами гемоперитонеуму (наявність в черевній порожнині 200мл крові);
б) садно в підлопатковій ділянці зліва.
Критерієм судово-медичного визначення ступеню тяжкості тілесного ушкодження, вказаного у п. а) даних Підсумків, є критерій небезпеки для життя, тому, відповідно п. п. 2.1.2. та 2.1.3/к “Правил”, виявлене тілесне ушкодження (вказане у п. а) даних Підсумків), відноситься до ТЯЖКОГО тілесного ушкодження.
Відповідно п. п. 4.6. та 2.3.5. «Правил», вказане тілесне ушкодження у п. б) даних Підсумків, за ступенем тяжкості, відноситься до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження, так як відновлення анатомічної цілісності травмованих ділянок у звичайному клінічному перебігу спостерігається у строк до 6 діб (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Характер та морфологічні властивості виявленого ушкодження у п. а) даних підсумків, свідчать про те, що воно утворилось внаслідок однократної травматичної дії гострим предметом, якому притаманні колюче-ріжучі властивості (по типу клинка, ножа); у п. б) даних підсумків - внаслідок однократної травматичної дії тупим предметом, характерні властивості якого в ушкодженні не відобразились; за давністю можуть відповідати вказаному терміну (т.2 а.с. 115-119).
Згідно із протоколом проведення слідчого експерименту від 17 травня 2018 року, за участі потерпілого ОСОБА_7 , останній у присутності двох понятих , за участі статистів із застосуванням технічних засобів фіксації на відеокамеру «Sony», на місці детально показав та розказав щодо обставин вчинення кримінального правопорушення щодо нього та його брата.
Зокрема, повідомив що вони із братом о 5 годині 30 хвилин ранку, 03 квітня 2018 року вийшли з першого під'їзду будинку покурити, щоб побачити чоловіка який викрав телефон ОСОБА_8 , коли до них підбіг ОСОБА_12 та наніс спочатку йому удар ножом в підборіддя, після чого підійшов до ОСОБА_8 та наніс йому удар ножом в живіт та відбіг від них (т. 2 а.с.120-123). Відео зі слідчим експериментом було переглянуто у судовому засіданні.
За участі потерпілого ОСОБА_8 так само 18 травня 2018 року було проведено слідчий експеримент під час якого останній у присутності двох понятих, із застосуванням технічних засобів фіксації на відеокамеру «Sony», на місці детально показав та розказав щодо обставин вчинення кримінального правопорушення щодо нього та його брата(т. 2 а.с.124-127). Відео зі слідчим експериментом було переглянуто у судовому засіданні.
Про порушення вимог ст. 104-106, 223 КПК України сторони кримінального провадження не повідомляли.
Вказані документи суд визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні відповідають вимогам КПК України, а безпосередньо порушень вимог ст. 87, 99 КПК України, судом не встановлено та сторонами не доведено.
Судом були досліджені ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 10 та 23 квітня 2018 року про призначення судово-медичної експертизи щодо потерпілого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , відповідно (т. 2 а.с. 63, 151), а також ухвала слідчого судді Дніпровського районного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року щодо призначення комісійної судово-психіатричної експертизи щодо ОСОБА_5 (т. 2 а.с. 156).
Таким чином, зазначені висновки суд також визнає належними і допустимими доказами, оскільки останні містять в собі докладні описи проведених досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на поставлені запитання, які ґрунтуються на відомостях, які сприймалися безпосередньо та які стали відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження, тобто в повній мірі відповідають вимогам КПК України.
Суд не погоджується з доводами сторони захисту про визнання протоколів слідчих експериментів за участі потерпілих недопустимим доказом, оскільки слідчі експерименти за їх участі зводяться до проголошення показів, у той час як потерілі так і не були допитані під час розгляду справи в суді.
Суд зазначає, що легітимна мета слідчого експерименту за безпосередньою участю потерпілого у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань забезпечується дотриманням процесуальних гарантій справедливого судового розгляду та встановленого порядку його проведення. Таким чином, відсутні підстави для ототожнення показань та протоколу слідчого експерименту, які є окремими самостійними процесуальними джерелами доказів для встановлення обставин, що підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, відповідно до ст. 91 КПК, містить ознаки відтворення дій, обстановки, обставин події, а тому вказані протоколи слідчого експерименту від 17 та 18 травня 2018 року відповідають вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 КПК.
В той же час, суд критично ставиться до показів обвинуваченого щодо відсутності умислу на умисне нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, оскільки такі показання суперечать іншим доказам у кримінальному провадженні, а тому суд вважає їх такими, що направленні на намагання ухилитись від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень.
При розмежуванні умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121 КК) і умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчиненого у разі перевищення меж необхідної оборони (ст. 124 КК), були досліджені докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу обвинуваченого. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Так, згідно ч. 1 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме: прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у випадку необхідної оборони, а й при перевищенні її меж.
У тому випадку, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання заподіяти шкоди потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватися на загальних підставах.
В судовому засіданні було встановлено, що між обвинуваченим ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_8 виник конфлікт ще коли вони перебували у його квартирі з приводу викрадення телефону потерпілого.
В судовому засіданні жодним доказом, окрім показань обвинуваченого не підтверджено факту намагання здійснити підпал квартири обвинуваченого з боку потерпілих, покази свідка ОСОБА_11 цього також не підтверджують, оскільки він показав суду, що чув як потерпілі обговорювали між собою, що в когось із них зник телефон, а «Макар» не хоче його віддавати тому будуть розбиратись «конкретно» та бачив у них пляшку із рідиною.
Суд вважає, що про наявність умислу на нанесення тілесних ушкодженнь свідчать механізм, локалізація та спосіб нанесення тілесних ушкоджень ножем в життєвоважливі органи, посткримінальна поведінка обвинуваченого, який залишив потерпілих, не намагаючись вчинити будь-яких дій з метою надання допомоги.
Також суд критично ставиться до доводів обвинуваченого про те, що він застосував ніж з метою самооборони.
За нормативним визначенням умисне тяжке тілесне ушкодження з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на здоров'я іншої людини, наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень та причинним зв'язком між зазначеними діями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини ( прямим або непрямим умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Cуд приходить до висновку, що в даному випадку з боку потерпілих, враховуючи характер їх дій та мотиви їх поведінки, не було посягання, яке б викликало у обвинуваченого невідкладну необхідність у заподіянні потерпілим шкоди здоров'ю, покази обвинуваченого щодо того, що він намагався захиститись є сумнівними та такими, що не відповідають дійсності, та є спробою уникнути відповідальності за вчинення злочину.
В судовому засіданні встановлено, що потерпілі, під час отримання тілесних ушкоджень, знаходилися на розі будинку за адресою: АДРЕСА_3 , та не вчиняли будь-яких дій, спрямованих, як на підпал квартири обвинуваченого, так і на несення обвинуваченому тілесних ушкоджень.
Отже, доказів того, що обвинувачений зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілих суду надано не було, а отже відсутні підстави вважати, що обвинувачений не мав умислу на нанесення тілесних ушкоджень потерпілим, а перевищив межі необхідної оборони.
Відповідно до принципу диспозитивності (ст. 26 КПК) сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, які передбачено КПК. Суди у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень КПК.
Будь-яких інших доказів в ході судового розгляду сторонами з боку обвинувачення та захисту, які були вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб передбачених КПК України, враховуючи, що суд зберігаючи об'єктивність та неупередженість у ході розгляду даного кримінального провадження створив їм необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, надано не було.
Доводи сторони захисту що про наміри потерпілих здійснити підпал квартири де на той час проживав ОСОБА_5 може свідчити відповідь заступника начальника СВ Дніпровського УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_14 на його адвокатський запит, що на розгляді в Дніпровському УП ГУ НП у м. Києві перебувала заява ОСОБА_5 № М-2803 від 29.05 2018 року вказаних висновків суду також не спростовує (т. 3 а.с. 157-158), оскільки суд не зміг пересвідчитись у її змісті. Також, суд звертає увагу, що вказана заява була подана лише 29 травня 2018 року, тобто після направлення обвинувального акту до суду.
Отже, жодного доказу, що обвинувачений зазнав суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілих суду надано не було.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, зважаючи на невизнання обвинуваченими своєї вини, враховуючи належність та допустимість доказів, досліджених в судовому засіданні, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 121 КК України, за обставин, встановлених судом.
Суд встановив, що своїми умисними діями, які виразилися у спричиненні легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, ОСОБА_5 03 квітня 2018 року вчинив кримінальний проступок, передбачений ч. 2 ст. 125 КК України, відтак на час ухвалення вироку сплинув, передбачений п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України трирічний строк притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Відповідно до ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Відповідно суд вважає за можливе звільнити ОСОБА_5 від покарання, призначеного за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку з закінченням строків давності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України.
Отже, суд встановив, що своїми умисними діями, які виразилися у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження ОСОБА_8 , тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння ОСОБА_5 вчинив злочин передбачений ч. 1 ст. 121 КК України.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винуватого та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Обставин, згідно ст.66 КК України, що пом'якшують покарання обвинуваченого судом не встановлено.
Обставиною, що відповідно до ст. 67 КК України, обтяжує покарання обвинуваченого є рецидив злочинів.
Також, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_5 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря - нарколога не перебуває (т. 2 а.с. 111-112), має реєстрацію в притулку для безхатченків, раніше судимий за злочин проти життя та здоров'я, його соціальні зв'язки, наявність малолітньої дитини- сина ОСОБА_15 , 2015 року народження (т. 2 а.с. 199) позицію прокурора щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення.
злочинних дій.
Крім того, судом враховано, що відповідно до Висновку комісійної судово-психіатричної експертизи від 08 травня 2018 року № 321, в період часу, до якого відноситься діяння, підозрюваний ОСОБА_5 виявляв ознаки «Емоційно нестійкого розладу особистості» (F60.3 за MКX-10) і за своїм психічним станом міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; на даний час ОСОБА_5 виявляє ознаки «Емоційно нестійкого розладу особистості» і за своїм психічним станом може усвідомлювати свої дії та керувати ними, застосування до нього примусових заходів медичного характеру не потребує; у ОСОБА_5 не виявлено клінічних ознак наркоманії та алкоголізму; у період правопорушення, в якому підозрюється ОСОБА_5 не перебував у стані афекту; ОСОБА_5 виявляє помірну емоційно-вольову нестійкість, схильність до збудливих форм реагування, які знаходять прояв у його поточній поведінці в суб'єктивно-складних та емоційно насичених ситуаціях; ОСОБА_5 виявляє емоційну неврівноваженість, схильність до імпульсивних форм реагування, що впливало на його поведінку в ситуації правопорушення, в якому він підозрюється (том 2, а.с.135-139).
Отже, враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у межах, установлених санкцією ст. 121 ч. 1 КК України, яке буде необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчиненні нових кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі.
Суд враховує, що обвинувачений скоїв тяжкий злочин проти особи, об'єктом посягання якого є здоров'я людини, яке відповідно до ч.1 ст.3 Конституції України, серед інших визнано найвищою соціальною цінністю та приймає до уваги характер і спосіб скоєного кримінального правопорушення, а тому підстав для звільнення від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України, або ж застосування ст. 69 КК України, чи норм ст. 69-1 КК України до обвинуваченого суд не знаходить, у зв'язку з відсутністю передумов, за яких дані правові норми мають змогу бути застосовані.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 рахувати з 03 квітня 2018 року, згідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину (т. 2 а.с. 93-95);
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Процесуальні витрати згідно матеріалів кримінального провадження за проведення експертиз належним чином не підтверджені.
Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 49, 74, 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд,-
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Призначити ОСОБА_5 за ч. 2 ст. 125 КК України покарання у виді обмеження волі на строк один рік.
На підставі п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від призначеного покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у зв'язку з закінченням строків давності.
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим за ч. 1 ст. 121 КК України та призначити йому покарання у виді 5 (п'яти) років 6 (шести) місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у виді тримання під вартою залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислювати з моменту затримання, тобто з 03 квітня 2018 року.
Речові докази у кримінальному провадженні, а саме: куртку чорного кольору, кофту синього кольору зі слідами речовини бурого кольору, на якій в районі живота наявний клиноподібний отвір, футболку чорного кольору зі слідами речовини бурого кольору, на якій в районі живота наявний клиноподібний отвір, кросівки сірого кольору, шкарпетки чорного кольору, спортивні штани темно-синього кольору зі слідами речовини бурого кольору в районі паху, труси чорного кольору, предмет схожий на ніж з рукояткою коричневого кольору, підштаники чорного кольору (квитанція 013805) - повернути потерпілому ОСОБА_8 , предмети схожі на ножі в кількості 5 одиниць (квитанція 013810), змиви речовини бурого кольору (квитанція 013813) - знищити.
Вирок може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя ОСОБА_16