Справа № 132/1941/21
Провадження № 2/132/83/22
Іменем України
17.05.2022р. Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого - судді СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання - ГОРДІЄНКО А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області у порядку загального позовного провадження цивільну справу №132/1941/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Калинівської міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації земельних ділянок,
16.06.2021р. до Калинівського районного суду Вінницької області звернувся ОСОБА_1 із вказаним позовом, який згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2021р. переданий на розгляд судді Сєліну Є.В., який своєю ухвалою від 08.07.2021р. залишив його без руху, надавши заявнику можливість усунути недоліки позовної заяви.
На виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, ОСОБА_1 подав позовну заяву в новій редакції, згідно якої просить: 1) визнати дійсним договір купівлі-продажу господарської споруди - сараю (хліва) з погребом (літ.Б), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 19.07.2007р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) за 2500,00грн., посвідченого секретарем Комунарівської сільської ради Яремчук Л.М.; 2) визнати недійсним та скасувати рішення Бережанської сільської ради № 329 від 04.03.2019р. в частині передачі ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,3665га., в тому числі: 0,25га. для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0521683300:01:005:0098, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0099, а також визнати незаконним рішення Бережанської сільської ради в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2173га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0105; 3) скасувати державну реєстрацію вищезазначених земельних ділянок; 4) зобов'язати ФОП ОСОБА_2 за власний рахунок виготовити ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_2 , площею 0,25га., кадастровий номер 0521683300:01:005:0098; для ведення особистого селянського господарства площею 0,1165га., кадастровий номер 0521683300:01:005:0099. В обґрунтування цих вимог зазначив, що успадкував після смерті своєї тітки ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , будинковолодіння АДРЕСА_2 . За життя спадкодавця, відповідач ФОП ОСОБА_2 склав технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 , яка була затверджена рішенням 31-ої сесії 7-го скликання Бережанської сільської ради від 04.03.2019р. Однак, ФОП ОСОБА_2 та землевпорядником була допущена помилка, яка призвела до того, що частина належної ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку була незаконно передана сусіду ОСОБА_4 . А саме, спірна земельна ділянка була зайнята під будівництво та обслуговування господарської споруди - хліва, яка фактично належала померлій ОСОБА_5 , натомість станом на 2021 рік її використовує сусід ОСОБА_3 , який отримав у дарунок будинковолодіння АДРЕСА_1 , від свого батька ОСОБА_4 , який за життя, а саме 19.07.2007р. уклав договір купівлі-продажу даної споруди із ОСОБА_5 , про що надав розписку, яка була посвідчена секретарем Комунарівської сільської ради ОСОБА_6 . ОСОБА_5 у 2019 році зверталась до Калинівського районного суду Вінницької області із позовом про визнання права власності на це майно, однак спір не було вирішено по суті, а ІНФОРМАЦІЯ_1 остання померла. Вважає, що будучи спадкоємцем померлої ОСОБА_5 , він має законне право порушувати перед судом вимогу про визнання договору купівлі-продажу господарської споруди дійсним. Окрім цього, на його переконливу думку, до технічної документації земельної ділянки на ведення особистого селянського господарства, ФОП ОСОБА_2 протиправно було включено земельну ділянку з охоронних земель водного фонду, що є грубим порушенням норм діючого законодавства, та ФОП ОСОБА_2 разом із Бережанською сільською радою протиправно змінено цільове призначення земельної ділянки із земель водоохоронної зони на землі для ведення особистого селянського господарства.
За вищевказаним позовом, ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 26.07.2021р., відкрите провадження за правилами загального позовного провадження.
08.09.2021р. за вх.№ Еп-2269/21-Вх на адресу Калинівського районного суду Вінницької області надійшов відзив Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на позовну заяву, згідно якого представник відповідача за довіреністю Чорний Р.О., просить цивільну справу розглянути за відсутності представника Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити, оскільки технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 «02.01 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд», «01.03 для ведення особистого селянського господарства» за адресою: АДРЕСА_2 , розроблена ФОП ОСОБА_2 з дотриманням вимог чинного законодавства, про що свідчить факт затвердження технічної документації рішенням Бережанської сільської ради № 329 від 04.03.2019р.
У відповіді на даний відзив, який зареєстрований за вх.№ 9092/21 від 17.09.2021р., позивач ОСОБА_1 просить відзив Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на позовну заяву сприймати критично, оскільки останнє не надало оцінки щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки, без відповідного на те рішення органу місцевого самоврядування.
Письмовою заявою від 30.09.2021р., яка зареєстрована за вх.№ 9539/21 від 30.09.2021р., відповідачі ОСОБА_4 , ОСОБА_4 просять справу розглянути за їх відсутності, у задоволенні позовних вимог позивачу відмовити у повному обсязі.
Листом від 29.10.2021р. № 21, який зареєстрований за вх.№ Еп-2777/21-Вх від 29.10.2021р., відповідач ФОП ОСОБА_2 просить справу розглянути за його відсутності.
Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 02.11.2021р. залишено без задоволення клопотання позивача ОСОБА_1 про витребування доказів та призначення у даній справі судової земельно-технічної експертизи. Закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті в загальному позовному провадженні.
05.11.2021р. позивачем ОСОБА_1 подано заяву про відвід головуючого у справі судді Сєліна Є.В. (зареєстрована за вх.№ 11062/21 від 05.11.2021р.), яку згідно ухвали судді Калинівського районного суду Вінницької області Ставнійчук С.В. від 02.12.2021р. було залишено без задоволення.
Позивач ОСОБА_7 в судове засідання, призначене на 17.05.2022р. не з'явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений в передбаченому законом порядку. Згідно поданої заяви від 08.02.2022р., яку зареєстровано в суді за вх.№ 1198/22 від 08.02.2022р., просив слухання справи провести за його відсутності.
Інші сторони в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені в передбаченому законом порядку.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою якого є не відсутність в судовому засіданні учасників справи (їх представників), а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду справи за відсутності сторін. Водночас, будь-яких нових доказів або обставин по справі не надано, клопотань про їх витребування/долучення тощо не заявлено.
У протилежному випадку відкладення розгляду справи без відповідних об'єктивних підстав та пошуку реальних можливостей здійснювати правосуддя, може бути розцінено як самоусунення від виконання обов'язку по здійсненню розгляду справи.
Суд враховує, що відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані: 1) виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; 2) сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; 3) з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; 4) подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; 5) надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; 6) виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; 7) виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й учасників справи.
Так, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) 07.07.1989р. у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження.
У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).
З урахуванням завдань цивільного судочинства та розумних строків розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість завершення розгляду справи за відсутності сторін, на підставі наявних у справі доказів.
За наявності існуючих умов, суд ухвалив: провести розгляд справи за відсутності сторін та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову позивачу необхідно відмовити з наступних підстав:
Судом установлено такі факти та відповідні їм правовідносини.
Рішенням 31-ої сесії 7-ого скликання Бережанської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 329 від 04.03.2019р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 », затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,3665га., в тому числі 0,25га. для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_2 , розроблену ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Передано безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,3665га., в тому числі 0,25га. для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0521683300:01:005:0098, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0099, розташовані в АДРЕСА_2 . Рекомендовано ОСОБА_5 провести державну реєстрацію права власності на вищевказані земельні ділянки у порядку встановленому чинним законодавством.
Як вбачається із копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 22.05.2020р. виконкомом Бережанської сільської ради Калинівського району Вінницької області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Бережани Калинівського району Вінницької області.
Із свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 09.02.2021р. приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області Варламовим О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 358 (спадкова справа за № 118/2020) слідує, що на підставі заповіту, посвідченого 12.07.2019р. приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області Варламовим О.В., зареєстрованого у реєстрі за № 1846, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з земельної ділянки площею 0,1165га., під кадастровим номером 0521683300:01:005:0099, у межах згідно із планом, розташованої по АДРЕСА_2 , наданої для ведення особистого селянського господарства, право власності спадкодавця на яку було зареєстровано державним реєстратором Підлуцькою Ю.М., Бережанської сільської ради Калинівського району Вінницької області 12.04.2019р. за номером 31214924 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в розділі № 1812642805216, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.02.2021р. № 243551420.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 243600634 від 09.02.2021р., за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 09.02.2021р. приватним нотаріусом Калинівського районного нотаріального округу Вінницької області Варламовим О.В., зареєстрованого в реєстрі за № 358, зареєстроване право приватної власності на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1165га., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер 0521683300:01:005:0099.
З довідки начальника СРПП № 2 Калинівського ВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Базалицького Я.І. від 29.08.2019р. «Про результати розгляду повідомлення ОСОБА_1 про непорозуміння із сусідом» встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виник конфлікт з приводу перешкоджання доступу до господарської будівлі, а саме хліва, який ОСОБА_5 згідно розписки, складеної 19.07.2007р., придбала у ОСОБА_4 .
Відповідно до змісту технічного паспорту на житловий будинок, виготовленого 03.11.2014р. Калинівським РСП Комунального підприємства «Вінницьке обласне бюро технічної інвентаризації», житловий будинок АДРЕСА_2 згідно експлікації та характеристики будинку, господарських будівель та споруд, складається виключно із житлового будинку (літ.А), загальною площею 47,7кв.м., житловою площею 29.2кв.м. Будь-яких господарських будівель та споруд, у тому числі і сараю (хліва) з погребом (літ.Б), даний житловий будинок у своєму складі не містить.
Натомість, ОСОБА_1 посилаючись на розписку від 19.07.2007р., просить суд визнати дійсним договір купівлі-продажу господарської споруди, а саме сараю (хліва) з погребом під літ.Б, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного 19.07.2007р. між ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) за 2500,00грн., посвідченого секретарем Комунарівської сільської ради Яремчук Л.М.
Розглянувши дану позовну вимогу, суд приходить до наступних висновків.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що право приватної власності є непорушним і ніхто не може бути позбавленим своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.
Відповідно до частин 1, 4 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Згідно із частинами 1, 3 статті 206 ЦК України визначено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.
Частиною 2 статті 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до частини 1 статті 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.
Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення (частина 3 статті 640 ЦК України).
Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно із частиною 1 статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 657 ЦК України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», нерухомим майном, щодо якого проводиться державна реєстрація прав, є земельні ділянки, а також об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їхні окремі частини, квартири, житлові й нежитлові приміщення.
Нерухомість належить до індивідуально-визначених об'єктів, тому його характеристика як предмета договору купівлі-продажу завжди пов'язана з описом індивідуальних ознак об'єкта нерухомості. Крім цього, право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації. У реєстрі завжди зазначають кількісні та фізичні параметри конкретного об'єкта нерухомості. Тому в разі вчинення будь- якого правочину, у тому числі договору купівлі-продажу, варто враховувати у визначенні предмета договору техніко-юридичні характеристики об'єкта нерухомості, що міститься у відповідному державному реєстрі.
У договорі купівлі-продажу (або іншому договорі про відчуження) будинку (будівлі, споруди) повинен позначатись кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду.
Отже, предмет договору купівлі-продажу нерухомості завжди індивідуалізований і міститься в державному реєстрі під визначеним номером. Крім номера державної реєстрації, можуть існувати інші документи, що дають змогу визначити кількісні та якісні характеристики об'єкта нерухомості. Зокрема, щодо будинків (будівель), споруд, квартир це може бути технічний паспорт, який разом із витягом із державного реєстру речових прав на нерухомість дає підстави визначитися з предметом договору купівлі-продажу зазначених об'єктів. Крім цього, витяг із державного реєстру є необхідною передмовою укладення договору та його нотаріального посвідчення.
Суд підкреслює, що істотними умовами договору є предмет, вартість та строк дії. Якщо продавець і покупець їх не узгодять, договір буде вважатися недійсним.
Предметом договору можуть виступати будівля, споруда, квартира, нежитлове приміщення, а також інше нерухоме майно (стаття 656 ЦК України).
В договорі повинна бути вказана така інформація: місцезнаходження нерухомості; адреса нерухомого майна; призначення об'єкту нерухомості; площа нерухомого майна; інші параметри, що дозволяють однозначно визначити предмет договору.
Ціна нерухомості в договорі визначається сторонами угоди (стаття 691 ЦК України). Покупець повинен сплатити за нерухомість вказану в договорі ціну, після прийняття нерухомості, якщо інше не встановлено договором (стаття 692 ЦК України).
Також істотними умовами вважаються такі умови, на яких наполягає хоча б одна зі сторін договору (стаття 638 ЦК України). Тобто сторони можуть самостійно визначати умови договору, які не повинні суперечити законодавству.
Згідно роз'яснень, наданих у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за № 9, з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини 2 статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК України пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін.
При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, надана позивачем ОСОБА_1 копія розписки ОСОБА_4 , що датована 19.07.2007р. про продаж ОСОБА_5 - хліва (місцезнаходження, адреса, площа, ціна нерухомого майна, та інші параметри, що дозволяють однозначно визначити предмет договору не зазначені), на переконливу думку суду, не свідчить про домовленість сторін щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу відповідно до вимог статей 638, 655 ЦК України, а тому відсутні підстави вважати вказану розписку договором купівлі-продажу.
За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що взагалі відсутній договір купівлі-продажу у простій письмовій формі, є лише розписка, а тому вимоги позивача про визнання укладеним договору купівлі-продажу господарської споруди - сараю (хліва) з погрібом під літ.Б, є безпідставними.
Позивачем не надано суду доказів щодо порушення його особистих прав.
Слід також зауважити, що матеріали цивільної справи не містять жодних доказів, що спірна господарська споруда - сарай (хлів) з погрібом під літ.Б, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , входить до складу цього нерухомого, та є окремим об'єктом нерухомого майна, що було збудоване з дотриманням будівельних норм і правил, та прийняте в передбаченому законом порядку в експлуатацію.
За правилами статей 317, 319, 658 ЦК України, виключно власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, лише власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, в тому числі реалізує право його продажу.
Продавцем майна за договором купівлі-продажу згідно зі статтею 658 ЦК України має бути лише власник або належним чином уповноважений на укладення такого договору представник.
Відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).
Крім того, відповідно до частини 2 статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.
Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; 6)реєстрація права власності на об'єкт містобудування.
Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов'язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.
Особа, яка здійснила самочинне будівництво об'єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об'єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об'єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об'єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об'єкт нерухомості є самочинним.
Водночас згідно із частиною 3 статті 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
З контексту частин 3, 4 статті 376 ЦК України випливає, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо цільового призначення земель, а й до випадків, коли такого порушення немає, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить.
Аналіз норм частини 3 статті 376 ЦК України дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником та користувачем, якщо такий є та не являється забудовником.
Ця умова є єдиною для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт нерухомості за такою особою на підставі рішення суду.
При цьому слід ураховувати положення частини 1 статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи що здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил у збудованому об'єкті нерухомості.
Саме до таких правових висновків щодо застосування статей 331, 376 ЦК України дійшов Верховний Суд України у постанові від 28 січня 2015 року (справа №6-225цс14).
Відносно позовної вимоги ОСОБА_1 щодо визнання недійсним та скасування рішення Бережанської сільської ради № 329 від 04.03.2019р. в частині передачі ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки загальною площею 0,3665га., в тому числі: 0,25га. для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, кадастровий номер 0521683300:01:005:0098, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0099, а також визнання незаконним рішення Бережанської сільської ради в частині передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2173га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0105, то суд вважає її безпідставною, з огляду на наступне.
Звертаючись до суду із даним позовом, позивач ОСОБА_1 у ньому зазначив, що частина належної ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій розташована господарська споруда - хлів, яку вона згідно розписки від 19.07.2007р. придбала у ОСОБА_4 , була незаконно передана останньому.
Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Згідно положень частини 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Відповідно до статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Згідно частини 3 статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
На підставі частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до рішення 31-ої сесії 7-ого скликання Бережанської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 329 від 04.03.2019р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 », затверджено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,3665га., в тому числі 0,25га. для обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, розташовану по АДРЕСА_2 , розроблену ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_8 . Передано безкоштовно у власність ОСОБА_5 земельну ділянку загальною площею 0,3665га., в тому числі 0,25га. для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, кадастровий номер 0521683300:01:005:0098, та 0,1165га. для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0521683300:01:005:0099, розташовані в АДРЕСА_2 . Рекомендовано ОСОБА_5 провести державну реєстрацію права власності на вищевказані земельні ділянки у порядку встановленому чинним законодавством.
Як вбачається із технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 02.01 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, 01.03 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , складеної ФОП ОСОБА_2 , ОСОБА_5 згідно Акту встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 16.12.2014р. та Акту прийомки-передачі межових знаків на збереження від 16.12.2014р., погодила межі земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, та для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_2 , із суміжними землевласниками (землекористувачами), зокрема із ОСОБА_4 . Своїм особистим підписом на вказаним ОСОБА_9 засвідчила, що межі земельної ділянки погоджені та не викликають заперечень, оскільки претензій щодо меж та конфігурації земельної ділянки не має.
Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність встановлюються нормами Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Згідно частини 1 статті 3 ЗК України, земельні відноситни регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 2 статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.
Відповідно до частин 6, 7 статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV), у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
За змістом статті 198 ЗК України, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.
Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV, установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.
Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686 (далі - Інструкція № 376).
Згідно з пунктом 3.12 Інструкції № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.
Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.
Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.
Відповідно до частин 2, 5 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.
В ході судового розгляду встановлено, що межі земельних ділянок, які були безкоштовно передані у власність ОСОБА_5 на підставі рішення 31-ої сесії 7-ого скликання Бережанської сільської ради Калинівського району Вінницької області № 329 від 04.03.2019р. «Про затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_5 », були беззастережно погоджені ОСОБА_5 із суміжними землевласниками (землекористувачами), зокрема із ОСОБА_4 , а тому посилання позивача ОСОБА_1 на те, що частина належної ОСОБА_5 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, на якій розташована господарська споруда - хлів, яку вона згідно розписки від 19.07.2007р. придбала у ОСОБА_4 , була незаконно передана останньому, є безпідставним.
Твердження ОСОБА_1 про те, що до складу належної ОСОБА_5 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства були включені землі водного фонду, цільове призначення яких було протиправно змінене ФОП ОСОБА_2 та Бережанською сільською радою Калинівського району Вінницької області, не підтверджені жодними належними доказами, та не доведені в судовому засіданні, а відтак є необґрунтованими.
Слід також зауважити, що поданий ОСОБА_1 позов не містить конкретних підстав, передбачених законом, для визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування в частині передачі у власність земельних ділянок ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в судовому порядку, як і не містить обґрунтування того, які саме його права, свободи та інтереси були порушенні цими актами. Ці обставини не доведені і під час судового розгляду.
З урахуванням вищевказаного, підстав для задоволення позовних вимог в цій частині суд не вбачає.
Оскільки інша позовна вимога ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації земельних ділянок є похідною від його вимоги про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування в частині передачі у власність земельних ділянок, то вона також задоволенню не підлягає.
Не підлягає задоволенню і вимога позивача ОСОБА_1 відносно зобов'язання ФОП ОСОБА_2 за власний рахунок виготовити йому технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,25га., кадастровий номер 0521683300:01:005:0098; та для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1165га., кадастровий номер 0521683300:01:005:0099, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки вона не ґрунтується на вимогах закону, зокрема обраний спосіб захисту не передбачений статтею 156 ЗК України та іншими законами.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 141, 200, 206, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Калинівської міської ради Вінницької області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу, визнання незаконними рішень органу місцевого самоврядування та скасування державної реєстрації земельних ділянок - залишити без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя