м. Вінниця
01 червня 2022 р. Справа № 120/670/22-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Тетяни Михайлівни, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Липовецької міської ради (далі - відповідач або Рада ), у якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати пункт 43 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 № 602, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області;
- зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати дозвіл позивачу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 28.09.2021 року звернувся до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з клопотаннями про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2,00 та кожному окремо для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
До клопотань були долучені всі документи, передбачені частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: графічні матеріали з зазначенням місця розташування земельної ділянки, паспортні дані фізичної особи.
Рішенням 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 № 602 відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами населеного пункту с.Струтинка Вінницького району Вінницької області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка перебуває у державній власності.
Вважаючи протиправними пункт 43 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 № 602 та таким, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 24.01.2022 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву. Цією ж ухвалою витребувано у відповідача завірені належним чином копії: належним чином засвідчені копії усіх письмових доказів, які стали підставою для прийняття рішення 24 сесії 8 скликання липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 18.11.2021 року №602, яким відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність орієнтовною площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами с. Стутинка (Липовецької територіальної громади) Вінницького району Вінницької області; Регламенту Липовецької міської ради; протоколу 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 засідання з результатами поіменного голосування (у повному обсязі, з підписом посадової особи, яка виготувала протокол); оскаржуваного рішення № 602 від 18.11.2021 та документів, які бралися до уваги при прийнятті цього рішення.
10.02.2022 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що згідно з Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, вбачається, що земельна ділянка площею 3,2682га з кадастровим номером 0522286800:02:000:3239, на яку позивач бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою перебуває у державній власності. Крім того, земельна ділянка містить певні обмеження, а саме перебуває в прибережній захисній смузі вздовж річок, навколо водойм та на островах, у зв'язку з чим має невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів тощо.
Відповідач вважає, що прийняв оскаржуване у цій справі рішення № 602 від 18.11.2021 у частині, що стосується позивача, відповідно до норм Земельного кодексу України та правомірно відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки.
Враховуючи наведене, відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову.
16.02.2022 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
У відповіді на відзив зазначено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта земельної ділянки реєстрація права власності за державою відсутня. Що стосується обмежень «Прибережна захисна смуга», то оскаржуване рішення не містить згадки про будь-які обмеження.
Разом з тим, наявність даного обмеження також не є підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. При цьому представник позивача посилається на норми ст.50 Закону України «Про землеустрій» та те, що проект землеустрою може передбачати поділ чи об'єднання земельних ділянок, формування та або зміну цільового призначення земельних ділянок. Також зазначає, що сам проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає, крім іншого, також і перелік обмежень у використанні земельної ділянки.
09.05.2022 до усду надійшли додаткові пояснення представника позивача та докази направлення їх відповідачу, у яких представник позивача фактично дублює зміст відповіді на відзив.
23.05.2022 до суду надійшло клопотання представника позивача про долучення до матеріалів справи доказів, а саме відповідь на запит про доступ до публічної інформації Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області щодо правового статусу земельної ділянки з кадастровим номером 05222286800:02:000:3239 та докази направлення відповіді відповідачу.
Так, згідно листа Про надання інформації від 23.05.2022 №ПІ-42/0-37/0/63-22 Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області земельна ділянка з кадастровим номером 05222286800:02:000:3239 розташована на території Струтинської сільської ради Вінницького (колишнього Липовецького) району; категорія земель-землі сільськогосподарського призначення; цільове призначення-16.00 землі запасу; форма власнсоті-не визначена.
Також зазначено, що відповідно до ст.15,117,122 ЗК України, розпорядження КМУ від 12.06.2020 №707-р, Постанови ВРУ від 17.07.2020 №807-ІХ, Указу Президента України від 15.10.2020 №449, Постанови КМУ від 16.11.2020 №1113, наказом Головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області від 11.12.2020 дана земельна ділянка була передана у комунальну власність Липовецькій міській територіальній громаді.
Враховуючи зміст поданого доказу, що він стосується предмету доказування у даній справі, а також тимчасове обмеження загального доступу, а також доступу суду до відомостей Державного земельного кадастру, направлення копії доказу відповідачу, суд вважає за можливе долучити даний доказ до матеріалів справи.
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Разом з тим дата постановлення судового рішення у цій справі обумовлена перебуванням головуючого судді (судді-доповідача) відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 027-в/к від 09.023.2022 року у відпустці в період з 09.03.2022 по 25.03.2022 включно, згідно наказу № 034-в/к від 21.03.2022 року суддя відкликана з відпустки з 21.03.2022 по 25.03.2022, відповідно до наказу № 038-в/к від 01.04.2022 року суддя перебувала у відпустці з 04.04.2022 по 06.04.2022.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши інші докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
28.09.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з клопотаннями про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2,00 та для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
До клопотань були долучені всі документи, передбачені частиною 6 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: графічні матеріали з зазначенням місця розташування земельної ділянки, копії паспорта та РНОКПП.
П.43 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства , що розташована за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка перебуває у державній власності.
При прийнятті вказаного рішення Рада керувалася ст. ст. 12, 19, 60, 61, 79-1, 83, ч.5 ст.116, ч.6, 7 ст. 118, ст. 121, 122, 136 Земельного кодексу України, статті 56 Закону України «Про землеустрій», Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», Закону України «Про охорону земель» та врахувала висновок постійної комісії міської ради з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам'яток, історичного середовища та благоустрою.
Вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до положень ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
За змістом статті 18 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких належать, зокрема, землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
В силу вимог п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.
Так, згідно із ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.
Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (частина сьома статті 118 ЗК України).
Відповідно до абз. 3 ч. 7 ст. 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Аналіз вищезазначених положень земельного законодавства дає підстави для висновку, що з метою реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки зацікавлена особа повинна звернутися із клопотанням до компетентного органу державної влади чи місцевого самоврядування. Наведене законодавче регулювання обумовлено розмежуванням компетенції між органами державної влади та місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної форми власності.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (частина перша статті 122 ЗК України).
Разом з тим порядок прийняття органом місцевого самоврядування відповідних рішень врегульований Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Так, відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема, питання регулювання земельних відносин.
Частиною першою статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесії ради проводяться гласно із забезпеченням права кожного бути присутнім на них, крім випадків, передбачених законодавством. Порядок доступу до засідань визначається радою відповідно до закону. Протоколи сесії ради є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 17 ст. 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до її відання, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету з числа депутатів ради обираються постійні комісії ради (ч. 1 ст. 47 України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до ч. 4 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" постійні комісії за дорученням ради або за власною ініціативою попередньо розглядають проекти програм соціально-економічного і культурного розвитку, місцевого бюджету, звіти про виконання програм і бюджету, вивчають і готують питання про стан та розвиток відповідних галузей господарського і соціально-культурного будівництва, інші питання, які вносяться на розгляд ради, розробляють проекти рішень ради та готують висновки з цих питань, виступають на сесіях ради з доповідями і співдоповідями.
За результатами вивчення і розгляду питань постійні комісії готують висновки і рекомендації. Висновки і рекомендації постійної комісії приймаються більшістю голосів від загального складу комісії і підписуються головою комісії, а в разі його відсутності - заступником голови або секретарем комісії. Протоколи засідань комісії підписуються головою і секретарем комісії. Висновки і рекомендації постійної комісії, протоколи її засідань є відкритими та оприлюднюються і надаються на запит відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації" (ч. 10 ст. 47 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, окрім випадків, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов'язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід'ємною частиною протоколу сесії ради (ч. 3 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Судом встановлено, що 28.09.2021 року позивач звернувся до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області з клопотаннями про отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею по 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області.
П.43 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 602 від 18.11.2021 року відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області, у зв'язку з тим, що земельна ділянка перебуває у державній власності.
Оцінюючи підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Обгрунтовуючи перебування бажаної земельної ділянки у державній власності відповідач у відзиві посилається на інформацію Державного земельного кадастру про земельну ділянку з кадастровим номером 0522286800:02:000:3239, відповідно до якої форма власності земельної ділянки державна.
Разом з тим, представник позивача зазначає, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта земельної ділянки реєстрація права власності за державою відсутня.
В підтвердження обставин щодо перебування бажаної земельної діялнки у комунальній власності представником позивача направлено запит на отримання публічної інформації до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.
Так, згідно листа Про надання інформації від 23.05.2022 №ПІ-42/0-37/0/63-22 земельна ділянка з кадастровим номером 05222286800:02:000:3239 розташована на території Струтинської сільської ради Вінницького (колишнього Липовецького) району; категорія земель-землі сільськоговсподарського призначення; цільове призначення-16.00 землі запасу; форма власнсоті-не визначена.
Також зазначено, що відповідно до ст.15,117,122 ЗК України, розпорядження КМУ від 12.06.2020 №707-р, Постанови ВРУ від 17.07.2020 №807-ІХ, Указу Президента України від 15.10.2020 №449, Постанови КМУ від 16.11.2020 №1113, наказом Головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області від 11.12.2020 дана земельна ділянка була передана у комунальну власність Липовецькій міській територіальній громаді.
Враховуючи наведені докази, суд вважає що відповідачем не доведено наявність підстав для відмови зазначених в оскаржуваному рішенні.
Що стосується обмежень у використанні земельної ділянки та віднесення її до прибережної захисної смуги, то суд критично ставиться до таких доводів відповідача, оскільки такі не були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Крім того, розробка проекту землеустрою передбачає формування земельної ділянки, визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
В свою чергу, земельна ділянка з кадастровим номером 0522286800:02:000:3239 має площу 3,2682 га. Позивач же бажає отримати дозвіл на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку орієнтовною площею 2 га. Площа обмежень у використанні земельної ділянки не встановлена.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом. Проекти землеустрою щодо відведення земельної ділянки також можуть передбачати поділ, об'єднання земельних ділянок, які перебувають у власності однієї особи.
Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок може передбачати формування та/або зміну цільового призначення декількох земельних ділянок, за умови що розпорядником земельних ділянок буде один орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, або власником земельної ділянки приватної власності є одна особа.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки включає:
а) пояснювальну записку;
б) матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки);
в) розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);
г) розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);
ґ) перелік обмежень у використанні земельної ділянки;
д) кадастровий план земельної ділянки.
Таким чином, під час розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлюється наявність відповідних обмежень, їх площа тощо.
В свою чергу, питання передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки не вирішується на етапі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Отримання дозволу є початковою стадією отримання земельної ділянки у власність. Орган місцевого самоврядування не має будь яких перешкод, а отримання позивачем дозволу не ставить його у залежність при виборі законодавчо установлених варіантів поведінки щодо розгляду та прийняття рішень з даного питання, зокрема затвердити проект або відмовити у його затвердженні.
Зокрема, наявність відповідних обмежень може бути підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою.
Таким чином, відповідачем не доведено, що обмеження, про які він зазначає у відзиві, можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою позивачу.
Відтак оскаржуване рішення відповідача є протииправним та підлягає скасуванню.
Визначаючись щодо наявності підстав для зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, розташованої на території Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, суд виходить із наступного.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав, захист законних інтересів і, у випадку задоволення судом його вимог, рішення повинно мати наслідком реальне відновлення тих прав, за захистом яких позивач звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У спірних правовідносинах повноваження відповідача не можуть вважатися дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов'язаний до вчинення конкретних дій - розглянути заяву громадянина про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви можуть бути лише визначені законом обставини. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 2 липня 2020 року у справі № 825/2228/18 та від 31 липня 2020 року у справі № 810/2474/18.
В свою чергу, питання передачі у власність бажаної позивачем земельної ділянки не вирішується на етапі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Орган місцевого самоврядування не має будь яких перешкод, а отримання позивачем дозволу не ставить його у залежність при виборі законодавчо установлених варіантів поведінки щодо розгляду та прийняття рішень з даного питання, зокрема затвердити проект або відмовити у його затвердженні.
Враховуючи те, що судом не встановлено перешкод в отриманні відповідного дозволу, визначених законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, встановлено, що наказом Головного управління Держгеокадстру у Вінницькій області від 11.12.2020 дана земельна ділянка була передана у комунальну власність Липовецькій міській територіальній громаді, між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів, а дії відповідача, в даному випадку, створюють перешкоди в реалізації конституційних прав фізичних осіб на землю, суд вважає, що відповідача слід зобов'язати надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, оскільки це забезпечить ефективний судовий захист порушених прав та призведе до реального їх відновлення.
При цьому, суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у власність (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018 року).
Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 992,40 грн. судових витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.
Вирішуючи питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн., суд виходить з наступного.
Згідно з частинами 1, 2 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За правилами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Судом з'ясовано, що представник позивача як доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу подав до суду документи (копії):
- договір про надання правової допомоги № б/н від 28.12.2021 року, укладений між Адвокатським об'єднанням "Легальне право" в особі адвоката Бойка Артура Миколайовича та позивачем;
- квитанція до прибуткового касового ордера № 24 від 30.12.2021 року на загальну суму 5000,00 гривень;
- ордер про надання правничої (правової) допомоги позивачу у Вінницькому окружному адміністративному суді від 30.12.2021 року серії ВН №202510;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Судом встановлено, що понесені позивачем витрати на правничу допомогу, пов'язані із юридичним супроводом справи № 120/670/22 і підтверджені належними та допустимими доказами.
Відповідно до п. 3.1 договору про надання правової допомоги № б/н від 28.12.2021 року, розмір гонорару, який Клієнт сплачує адвокатському об'єднанню за надану в межах цього Договору правову допомогу складає 5000,00 гривень.
При цьому суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Так, згідно з частиною 3 статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини 5 статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 22.04.2021 року у справі № 460/302/19, відповідно до якого склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 23.04.2019 року у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що понесені витрати дійсно пов'язані саме з розглядом даної справи, підтверджені документально, є співмірними зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт.
Разом з тим відповідач у своєму відзиві не висловив жодних заперечень щодо розміру вказаної правової допомоги.
Виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову та розміру судового збору, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь складності справи, суд вважає, що понесені позивачем судові витрати на оплату правничої допомоги адвоката в суді першої інстанції в сумі 5000,00 грн. підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 18 квітня 2022 року № 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від № 2212-IX від 21 квітня 2022, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145-XI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема до Земельного кодексу України.
Так, вказаним законом розділ X "Перехідні положення" Земельного кодексу України доповнено пунктом 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей:
5) безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
Отже, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
Відтак суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати пункт 43 рішення 24 сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 18.11.2021 № 602, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області.
Зобов'язати Липовецьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,00 та для ведення особистого селянського господарства на території Липовецької міської ради, за межами с. Струтинка Вінницького району Вінницької області.
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір в сумі 992 грн. 40 коп. ( дев'ятсот дев'яносто дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн. (п'ять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )
відповідач: Липовецька міська рада (код ЄДРПОУ 04325957, вул. Героїв Майдану, буд. 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500)
Повне судове рішення складено 01.06.2022.
Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна