Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
31 травня 2022 року м. ХарківСправа № 259з-22
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову (вх. № 259/22 від 30 травня 2022 року) до подання позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Дарницьким РУГУ МВС України в м. Києві 28 листопада 1996 р.) до Акціонерного товариства "Харківобленерго" (61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149, код ЄДРПОУ 00131954) про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви
предмет позову, з яким заявник має намір звернутись: визнання недійсними з моменту прийняття п. 2 рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року "Припинити з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноваження члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвати укладений з ним контракт від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022.
До Господарського суду Харківської області надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову до подання позовної заяви, за якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову у вигляді: - зупинити дію п. 2 (розділу "Вирішили") рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 р.; - заборонити Наглядовій Раді Акціонерного товариства "Харківобленерго" в особі Голови наглядової ради та/або заступникам Голови наглядової ради, або іншим посадовим особам, що входять до складу наглядової ради товариства, а також виконавчому органу дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" виконувати п. 2 протоколу № 5/2022 від 27 травня 2022 р. (розділу "Вирішили") рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року шляхом розірвання трудового контракту, видання наказів, розпоряджень та інших організаційно-розпорядчих документів, прийняття кадрових рішень з питань трудових відносин, надання розпоряджень та/або вказівок, які є обов'язковими для виконання особами, які знаходяться у трудових відносинах із АТ "Харківобленерго" та уповноваженими представниками Товариства про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 р.; - заборонити Акціонерному товариству "Харківобленерго" в особі виконавчого органу - дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" вчиняти дії спрямовані на розкриття особливої інформації відповідно до вимог рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів" 03.12.2013 р. № 2826 зміну складу посадових осіб емітента в частині розкриття (складення, подання тощо) особливої інформації, яка стосується припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом Наглядової ради Акціонерного товариства "Харківобленерго" № 5/2022 від 27 травня 2022 року.
Заяву про забезпечення позову заявник обґрунтовує наступним: ОСОБА_1 призначений на посаду Директора з правового забезпечення підприємства-відповідача згідно із контраком від 16 вересня 2020 року, який за час роботи у товаристві до дисциплінарної відповідальності не притягувався, будь-яких дисциплінарних стягнень за неналежне виконання функціональних обов'язків не мав, зауважень від керівника теж немав. 27 травня 2022 року відбулося засідання Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго". Відповідно до порядку денного засідання наглядової ради розглядалося питання про припинення повноважень членів дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго". За результатами розгляду вказаного питання було вирішено припинити з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноваження члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвати укладений з ним контракт від 16 вересня 2020 року. Припинити з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноваження члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвати укладений з ним контракт від 16 вересня 2020 року. Рішення наглядової ради оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 року, в мотивувальній частині якого підставами для його прийняття було зазначено наступне: "Відповідно пункту 17.3 (12) Статуту АТ "Харківобленерго" припинення повноважень членів Дирекції (директорів) належить до виключної компетенції Наглядової ради. До пункту 18.16 Статуту АТ "Харківобленерго" Наглядова рада має право у будь-який момент прийняти рішення про припинення повноважень Генерального директора та/або директора та розірвання з ним трудових відносин, а також трудового контракту, або рішення про відсторонення Генерального директора та/або директора. Таке рішення Наглядова рада має право прийняти незалежно від строку перебування обраної особи на посаді Генерального директора та/або директора. ОСОБА_2 повідомив членам Наглядової ради про те, що з листів АТ "Харківобленерго" від 20.04.2022 р. № 01-41/2402 та від 27.04.2022 р.№ 01-41/2419 за підписом в.о. генерального директора ОСОБА_3 стало відомо, що ……. член Дирекції АТ "Харківобленерго" ОСОБА_1 - Директор з правового забезпечення був відсутній на робочому місці, починаючи з 24 лютого 2022 року по 19 квітня 2022 року. За інформацією Товариства, ОСОБА_1 перебував у м. Івано-Франківськ. Вказана ситуація з боку ОСОБА_1 є порушенням умов контракту та невиконанням посадових обов'язків в період дії воєнного стану. В той же час інші члени Дирекції Товариства, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 виконували функціональні та посадові обов'язки членів Дирекції. Одночасно Голова комітету Наглядової ради АТ "Харківобленерго" з питань визначення винагороди посадовим особам товариства та призначень (далі - комітет з призначень) ОСОБА_7 повідомив, що 17 травня 2022 року відбулося засідання комітету з призначень (протокол 1), на якому були прийняті рішення, відповідно до яких Наглядовій раді АТ "Харківобленерго" рекомендовано прийняти рішення про припинення повноважень в зв'язку із порушенням умов контракту … та Директора з правового забезпечення ОСОБА_1 . У зв'язку з цим пропонується на підставі п. 7.3.4 контрактів з членами Дирекції АТ "Харківобленерго" від 16 вересня 2020 року у зв'язку з порушенням умов контрактів припинити повноваження членів Дирекції (директорів) АТ "Харківобленерго" … та ОСОБА_1 . Заявник таке звільнення (припинення повноважень) вважає незаконним, оскільки відповідно до умов трудового законодавства та трудового контракту його може бути достроково розірвано за умови наявності обставин, які свідчать про порушення умов контракту та обставин, що ці порушення були вчинені без поважних причин. Вважає, що таких обставин під час прийняття спірного рішення Наглядової ради в даному випадку не існувало, а тому таке рішення є недійсним та підлягає скасуванню. Юридичною підставою прийняття спірного рішення є підпункт 7.3.4. контракту у зв'язку з порушенням умов контракту. Заявник зазначає, що відповідно до умов контракту, зокрема п. 7.2. він передбачає декілька підстав для його припинення, зокрема дія цього Контракту припиняється після закінчення строку дії Контракту (підпункт 7.3.1.), за згодою Сторін (підпункт 7.3.2.) до закінчення строку дії Контракту у випадках, передбачених пунктами 7.4 та 7.5 цього Контракту (підпункт 7.3.3.) з інших підстав, передбачених законодавством та цим Контрактом (підпункт 7.3.4.) При цьому відповідно до п. 7.4. повноваження Члена Дирекції можуть бути припинені, а Контракт розірваний у будь-який час до закінчення строку його дії за рішенням Наглядової ради. Таким чином повноваження як члена дирекції були припинені не на підставі п. 7.4., оскільки тоді слід було послатися на підпункт 7.3.3., а саме на підставі підпункту 7.3.4. Відповідно до п. 5.5. контракту встановлено, що у разі розірвання цього Контракту за ініціативою Роботодавця, якщо таке розірвання не зумовлене порушенням Членом Дирекції умов цього Контракту, Члену Дирекції виплачується вихідна допомога у розмірі шестимісячного середнього заробітку. 01 червня 2014 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів" від 13.05.2014 р. № 1255-VII, яким до звичного переліку підстав звільнення з ініціативи роботодавця додано нову підставу - припинення повноважень посадових осіб (п. 5 ст. 41 КЗпП). Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. При цьому, в якості компенсації для захисту інтересів посадових осіб, пропонується законодавчо встановити мінімальний розмір вихідної допомоги при розірванні трудового договору у зв'язку із припиненням повноважень посадової особи в розмірі середньої заробітної плати за шість місяців (ст. 44 КЗпП). Однак в даному випадку повноваження припинено з додатковою підставою - з порушенням умов контракту. При цьому, не було зазначено, які саме умов та функціональні та посадові обов'язки не виконувались в період дії воєнного стану. Порушенням трудової дисципліни є невиконання або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків. Цей термін широко використовується під час вирішення судами трудових спорів. Суди не лише його повторюють, але й намагаються розкривати склад, елементи проступку. Так, Верховний Суд у постанові від 22.07.2020 р. у справі № 554/9493/17 вказав, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника, який визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов'язків. Складовими такого проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку. Практика застосування законодавства про дисциплінарну відповідальність сформувалась під впливом роз'яснень, наданих у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів". У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за відповідними умовами трудового законодавства або трудового договору (контракту). При цьому, заявником звернуто увагу на суб'єктивну та об'єктивну сторону правопорушення. Суб'єктивна сторона передбачає встановлення вини працівника. Як зазначає Верховний Суд у постанові від 27.06.2018 р. по справі № 664/2820/15-ц, для притягнення особи до дисциплінарної відповідальності в обов'язковому порядку має бути встановлена вина, як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. При відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності. Об'єктивна сторона дисциплінарного проступку складається з протиправної поведінки суб'єкта, шкідливих наслідків діяння і причинного зв'язку між ними. Законодавство про працю не закріплює переліку діянь, які вважаються порушеннями трудової дисципліни. Тому для встановлення дисциплінарного проступку важливо з'ясувати коло трудових (службових) обов'язків працівника. Саме їх невиконання чи неналежне виконання складають основу об'єктивної сторони складу цього правопорушення. Ці обов'язки визначаються трудовим договором, посадовою (робочою) інструкцією, правилами внутрішнього трудового розпорядку та іншими локальними актами роботодавця, його наказами та розпорядженнями, а також законами та іншими нормативно-правовими актами. При визначенні діяння працівника як дисциплінарного проступку особливе значення має наявність у вчиненні цього діяння вини працівника, яка пов'язується з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов'язків без поважних причин. Наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника. У зв'язку з цим, працівника не можна визнати винним, якщо він неналежно виконує свою роботу (не забезпечив виконання), зокрема, внаслідок захворювання або відсутності відповідних умов для її виконання. В разі виникнення трудового спору наявність чи відсутність поважних причин, а отже, наявність чи відсутність вини працівника, встановлює орган, що розглядає спір. І саме під час розгляду справи судом останній буде з'ясувати всі ці обставини під час судового розгляду позову. Окремо, заявник зазначає, що як на початок війни 24 лютого 2022 року так і в подальшому у період з лютого по квітень 2022 року він був присутній на чисельних засіданнях дирекції, виконуючи до того ж функції секретаря дирекції, що підтверджується відповідними протоколами (протокол від 24.02.2022 р. № 6, протокол від 09.03.2022 р. № 6-1, протокол від 28.03.2022 р. № 7, протокол від 11.04.2022 р. № 8, протокол від 04.05.2022 р. № 9, протокол від 06.05.2022 р. № 10). Дійсно, з 04 березня 2022 року, за погодженням із своїм керівником в.о. генерального директора, заявник виконував свої трудові обов'язки дистанційно, що підтверджується з одного боку власноручною заявою заявника з проханням встановити дистанційний режим роботи, з іншого боку - наказом по товариству від 04 березня 2022 року № 153 к (розпорядчий документ). Підставою про зміну на деякий час умов роботи на дистанційну слугувало виключно перебування дружини заявника ( ОСОБА_8 ) на 9 місяці вагітності, що зумовило термінову евакуацію 04 березня 2022 року до міста Івано-Франківськ для здійснення планового кесаревого розтину та з метою догляду за дружиною під час пологів, які відбулись 15 березня 2022 року. В умовах активних бойових дій безпеку немовля та дружини по іншому заявник забезпечити не міг. Водночас, заявник наголошує, що під час тимчасового перебування за межами міста Харкова він, у дистанційному режимі, продовжував свою роботу, а після пологів неодноразово прибував до міста Харкова, де проводив засідання дирекції. Міністерство економіки України (https://www.me.gov.ua/Documents/Detail?lang=uk UA&id=10d196f4-2218-45bd-a6df-34048ce35032&title=VidpovidiNaPoshireniPitanniaZiSferiTrudovikhVidnosinVUmovakhVonnogoChasu) надало роз'яснення щодо порядку дій роботодавців під час воєнного стану. Відповідно до п. 3 даного роз'яснення Мінекономіки зазначає, що якщо специфіка виконання роботи передбачає можливість її здійснення віддалено, за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій, роботодавцю доцільно прийняти рішення про переведення працівника на дистанційну роботу. Відповідно до частини першої статті 60-2 КЗпП дистанційна робота - це форма організації праці, за якої робота виконується працівником поза робочими приміщеннями чи територією власника або уповноваженого ним органу, в будь-якому місці за вибором працівника та з використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Згідно з пунктом 6-1 частини першої статті 24 КЗпП трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу. Разом з тим, відповідно до статті 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Відповідно до підпункту 5 пункту 1 статті 6 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в указі Президента України про введення воєнного стану зазначається вичерпний перелік конституційних прав і свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв'язку з введенням воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.04.2022 року № 64/2022 (далі - Указ) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Згідно з пунктом 3 Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". 15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" № 2136-ІХ (далі - Закон № 2136-ІХ). Згідно з пунктом 2 розділу "Прикінцеві положення" Закону № 2136-ІХ главу XIX "Прикінцеві положення" Кодексу законів про працю України доповнено пунктом 2 такого змісту: "2. Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану", діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану". Згідно з частинами другою, третьою статті 1 Закону № 2136-ІХ на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом. З огляду на вищевикладене, положення Закону № 2136-ІХ, які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж Кодекс законів про працю - мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану. Водночас, інші норми законодавства про працю, які не суперечать положенням Закону № 2136-ІХ, також можуть або повинні застосовуватися у відносинах між працівником та роботодавцем. Водночас частиною першою статті 2 Закону № 2136-ІХ встановлено, що у період дії воєнного стану сторони за згодою визначають форму трудового договору. Згідно з частиною другою статті 3 Закону № 2136-ІХ у період дії воєнного стану норми частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються. Відповідно до ст. 60-2 Кодексу законів про працю України на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру дистанційна робота може запроваджуватися наказом (розпорядженням) роботодавця без обов'язкового укладення трудового договору про дистанційну роботу в письмовій формі. З таким наказом (розпорядженням) працівник ознайомлюється протягом двох днів з дня його прийняття, але до запровадження дистанційної роботи. У такому разі норми частини третьої статті 32 цього Кодексу не застосовуються. Отже, переведення працівника на дистанційну роботу не вимагає обов'язкового попередження за 2 місяці про зміну істотних умов праці. Відповідно до п. 3.2. роз'яснення Мінекономіки відсутність працівника на роботі у зв'язку з бойовими діями не може бути кваліфікована як прогул без поважної причини. Тому, до з'ясування причин відсутності працівника та отримання від нього письмових пояснень, доцільно обліковувати його, як працівника, відсутнього з нез'ясованих або з інших причин. Як висновок, заявник зазначає, що вказівка у рішенні наглядової ради, що ним були порушені умови контракту та він не виконував свої функціональні та посадові обов'язки в період дії воєнного стану, не відповідають дійсності. В заяві про забезпечення позову заявник зазначає, що у зв'язку з викладеним вище заявник має намір звернутись з позовною заявою до відповідача про визнання недійсним з моменту прийняття п. 2 рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року. Заявник вважає, що невжиття заходів забезпечення позову за його заявою може істотно ускладнити ефективний захист порушених прав заявника, за захистом яких він має намір звернутися до суду.
Щодо предметної та територіальної підсудності.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 ст. 138 ГПК України, заява про забезпечення позову до подання позовної заяви подається за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо. Відповідно до пункту 3 частини 1 ст. 20 ГПК України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.
Управління товариством здійснюють його органи - загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). У товариствах, в яких законом передбачено утворення виконавчого органу, здійснення управлінської діяльності покладено на нього.
Нормами Цивільного кодексу України (статті 99, 145, 147, 159, 161), Господарського кодексу України (стаття 89), Закону України "Про господарські товариства" (статті 47, 62, 63), Закону України "Про акціонерні товариства" (статті 52, 58, 59, 60, 61) визначено, що виконавчий орган товариства вирішує всі питання, пов'язані з управлінням поточною діяльністю товариства, крім питань, що є компетенцією загальних зборів учасників товариства або іншого його органу. Здійснюючи управлінську діяльність, виконавчий орган реалізує колективну волю учасників товариства, які є носіями корпоративних прав. Керівник та інші члени виконавчого органу, здійснюючи управління товариством у межах правил, встановлених статутними документами, зобов'язані діяти виключно в інтересах товариства та його учасників.
За приписом частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Корпоративні права учасників товариства є об'єктом такого захисту, зокрема у спосіб, передбачений частиною третьою 3 статті 99 ЦК України, згідно з якою повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.
Підставою набуття виконавчим органом товариства повноважень є факт його обрання (призначення) загальними зборами учасників (акціонерів) як вищого органу управління товариством або, як зазначено у частині п'ятій статті 58 Закону України "Про акціонерні товариства", укладення з членом виконавчого органу товариства трудового договору, який від імені товариства може підписувати голова наглядової ради чи особа, уповноважена на те наглядовою радою. Усунення членів виконавчого органу товариства від виконання обов'язків або відсторонення голови виконавчого органу товариства від виконання повноважень за своєю правовою природою, предметом регулювання правовідносин і правовими наслідками відрізняється від відсторонення працівника від роботи на підставі статті 46 Кодексу законів про працю України. Саме тому можливість уповноваженого органу товариства відсторонити члена виконавчого органу від виконання ним обов'язків міститься не в приписах Кодексу законів про працю України, а у статті 99 ЦК України, тобто не є предметом регулювання нормами трудового права. Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на це органу можуть мати наслідки і в межах трудових правовідносин, але визначальними за таких обставин є корпоративні правовідносини. У зв'язку з цим відсторонення відповідно до частини третьої статті 99 ЦК України є дією уповноваженого органу товариства, спрямованою на унеможливлення здійснювати членом його виконавчого органу повноважень у сфері управлінської діяльності. Необхідність такої норми зумовлено специфічним статусом члена виконавчого органу, який отримав від уповноваженого органу товариства право на управління. За природою корпоративних відносин учасникам товариства має бути надано можливість у будь-який час оперативно відреагувати на дії особи, яка здійснює представницькі функції зі шкодою для інтересів товариства, шляхом позбавлення її відповідних повноважень. Зважаючи на це, зміст положень частини третьої статті 99 ЦК України надає право компетентному (уповноваженому) органу товариства усунути члена виконавчого органу від виконання обов'язків, які він йому визначив, у будь-який час, на свій розсуд, з будь-яких підстав. Така форма захисту є специфічною дією носіїв корпоративних прав у відносинах з особою, якій вони довірили здійснювати управління товариством, і не може розглядатися в площині трудового права, зокрема в аспекті ст. 46 КЗпП України.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Конституційний Суд України у Рішенні від 12 січня 2010 року № 1-рп/2010 у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний фінансово-правовий консалтинг" про офіційне тлумачення частини третьої статті 99 ЦК України (у попередній редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 13 травня 2014 року № 1255-VII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів") зазначив, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь у його управлінні шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об'єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.
Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 562/304/17, від 10 квітня 2019 року в справі № 510/456/17, від 10 вересня 2019 року в справі № 921/36/18, від 30 січня 2019 року у справі № 145/1885/15-ц, від 19.02.2020 року у справі № 361/17/15-ц.
Таким чином, вказаний спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Позовна заява, яка буде подана, стосується спору, що виник у зв'язку із здійсненням господарської діяльності між посадовою особою та юридичною особою, справа підсудна Господарському суду Харківської області.
Відповідно до п. 18.1. та 18.2. статуту АТ "Харківобленерго" керівництво поточною діяльністю Товариства здійснює колегіальний Виконавчий орган Товариства - Дирекція. Очолює та керує діяльністю Дирекції - Генеральний директор, який обирається та повноваження якого припиняються Наглядовою радою. Згідно з положеннями підпунктів 4, 8, 9, 10 пункту 18.30 статуту АТ "Харківобленерго" генеральний директор має право укладати та розривати правочини (договори, угоди, контракти), рішення щодо укладення або розірвання яких було прийняте Наглядовою радою, та/або Загальними зборами, та/або Дирекції. Видавати накази, розпорядження та інші організаційно-розпорядчі документи щодо діяльності Товариства. Приймати на роботу, звільняти з роботи, приймати інші рішення з питань трудових відносин Товариства з працівниками Товариства, з урахуванням положень цього Статуту. Надавати розпорядження та/або вказівки, які є обов'язковими для виконання усіма особами, які знаходяться у трудових відносинах із Товариством, та усіма уповноваженими представниками Товариства. Тому заходи забезпечення позову адресовані до належного суб'єкту - АТ "Харківобленерго" в особі його виконавчих органів - дирекції та виконуючого обов'язки генерального директора.
Надаючи оцінку доводам заявника, покладеним на вмотивування поданої заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, суд виходить з наступного.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 року № 5-рп/2011 у справі N 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України. Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Також, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, але не виключно задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення та уникнення негативних наслідків в результаті невжиття таких заходів.
Крім цього, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р. та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").
Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже має відповідати вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Як наголосив Європейський суд у справі "Горнсбі проти Греції" виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням. Так, право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Стгеесе), від 19 березня 1997 року, пункт 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-11). Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (рішення у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії" (Immobiliare Saffi v. Italy), [GCJ. N 22774/93, n. 66. ECHR 1999-V). Виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", комюніке Секретаря Суду 07 травня 2002 року; рішення у справі "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року). У пункті 43 рішення Європейського суду від 20 липня 2004 року у справі "Шмалько проти України" (заява 60750/00) суд наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд" одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду". Також у рішенні Європейського суду від 18 травня 2004 року у справі "Продан проти Молдови" суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.
Таким чином, господарський суд, будучи органом правосуддя, повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача, в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
По суті, забезпечення позову - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається до пред'явлення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача, в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини, зазначеним вище.
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може унеможливити або утруднити виконання рішення по суті позовних вимог.
Системний аналіз положень частини 1 статті 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України дає підстави дійти висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Виконання рішення у даному випадку слід розуміти не лише як стадію, яка має місце у судових рішеннях про присудження (та яка передбачає можливість застосування заходів державного примусу), але і більш широкому значенні, як таке правове положення сторін, за яких судом вирішено спір шляхом усунення невизначеності у правовідносинах між сторонами, зокрема, шляхом визнання права або його відсутності, та судом здійснено ефективний захист порушених прав, який в тому числі полягає у запобіганні подальшому порушенню прав та необхідності застосовувати додаткові заходи захисту.
Предметом майбутнього позву будуть вимоги - визнати недійсними з моменту прийняття п. 2 рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року "Припинити з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноваження члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвати укладений з ним контракт від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022. При цьому, суд зазначає, що з огляду на предмет позову, у випадку задоволення позовних вимог рішення у даній справі не потребує виконання рішення в порядку Закону України "Про виконавче провадження", тому в даному випадку застосуватися та досліджуватися повинна така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Слід також звернути увагу, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.
Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: - розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; - забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; - наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; - імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; - запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Частиною 1 ст. 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується, зокрема забороною відповідачу вчиняти певні дії, забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або виконувати щодо нього інші зобовязання.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Видом вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, який заявник просить застосувати, є - зупинити дію п. 2 (розділ "Вирішили") рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 року; - заборона Наглядовій Раді Акціонерного товариства "Харківобленерго" в особі Голови наглядової ради та/або заступникам Голови наглядової ради, або іншим посадовим особам, що входять до складу наглядової ради товариства, а також виконавчому органу дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" виконувати п. 2 протоколу № 5/2022 від 27 травня 2022 року (розділ "Вирішили") рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року шляхом розірвання трудового контракту, видання наказів, розпоряджень та інших організаційно-розпорядчих документів, прийняття кадрових рішень з питань трудових відносин, надання розпоряджень та/або вказівок, які є обов'язковими для виконання особами, які знаходяться у трудових відносинах із АТ "Харківобленерго" та уповноваженими представниками Товариства про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 року; - заборона Акціонерному товариству "Харківобленерго" в особі виконавчого органу - дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" вчиняти дії спрямовані на розкриття особливої інформації відповідно до вимог рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів" 03.12.2013 № 2826 зміну складу посадових осіб емітента в частині розкриття (складення, подання тощо) особливої інформації, яка стосується припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом Наглядової ради Акціонерного товариства "Харківобленерго" № 5/2022 від 27 травня 2022 року.
Суд повторно констатує, що спір у даній справі є немайновим, відповідно суд повинен досліджувати, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду (наведену правову позицію викладено у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі 910/1040/18).
У розділі IX Закону України "Про акціонерні товариства" Виконавчий орган акціонерного товариства, а саме у статті 58 Закону, виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради; виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом. Тотожнім за своїм змістом є й пункт 18.5 розділу 18 Статуту АТ "Харківобленерго", затвердженого 30 травня 2018 року позачерговими загальними зборами АК "Харківсобленерго" протокол позачергових загальних зборів від 30 травня 2018 року № 27, до якого дирекція підзвітна загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень.
Також, проаналізувавши зміст та здійснивши належну оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів, з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, оцінюючи відповідність заходів забезпечення позову майбутнім позовним вимогам, суд вважає їх адекватними. Заходи носять конкретний характер. При цьому суд враховує, що заходи забезпечення позову не мають своїм наслідком будь-якого перешкоджання господарській діяльності товариства. Тобто, вжиття таких заходів забезпечення позову спрямоване на запобігання імовірним порушенням прав позивача, недопущення завдання збитків підприємству-відповідача, забезпечуючи збалансованість інтересів сторін. Вказаний захід забезпечення позову не обмежує права товариства щодо його господарської діяльності, оскільки унеможливлює лише дії відносно спірного рішення Наглядової роди з його подальшим виконанням.
При вирішенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви судом також враховано, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Суд також визнав наявність зв'язку між вказаними заходами забезпечення позову і майбутнім предметом спору, співрозмірність та адекватність заходу із заявленими позивачем вимогами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05 березня 2018 року у справі № 910/9474/17; постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 915/508/18; постанові Верховного Суду від 18 лютого 2019 року у справі № 922/3010/18; постанові Верховного Суду від 25 березня 2019 року у справі № 920/622/18.
При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу та відповідачу.
Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору та фактичне виконання судового рішення, в разі задоволення позову, та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Під час вирішення питання про застосування запобіжних заходів судом враховано, що зазначений вид та спосіб забезпечення позову не є суттєвим обмеженням для АТ "Харківобленерго", оскільки не має наслідком повного припинення його господарської діяльності, жодним чином не заважає веденню ними власної звичайної господарської діяльності, не призводить до погіршення стану належного АТ "Харківобленерго" майна чи зниження його вартості, а також не позбавляє можливості виконання зупиненого рішення Наглядової ради АТ "Харківобленерго" у разі, якщо в подальшому буде відмовлено в позові.
Застосування зазначених заявником заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та упередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів заявника (в майбутньому позивача) та є перешкодою завдання збитків як заявнику, так й відповідачу через виплату коштів у разі звільнення заявника на підставі спірного рішення, які мають (кошти) значний розмір, тим більш в умовах военного стану.
Також судом враховано, що АТ "Харківобленерго" внесено до Реєстру суб'єктів природних монополій, які провадять господарську діяльність у сфері енергетики, який розміщений на офіційному сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕП). За таких умов, безперешкодне функціонування підприємства є запорукою успішного та безперешкодного функціонування аварійно-рятувальних служб, медичних закладів та забезпечення нормальної життєдіяльності громадян, особливо в умовах воєнного стану. В умовах воєнного стану є недопустимим невизначеність та штучна, створена у не правовий спосіб, нестабільність у керівництві природної монополії АТ "Харківобленерго", оскільки це ставить під загрозу життя та здоров'я мешканців м. Харкова та Харківської області.
На думку суду, наведені вище обставини та долучені до заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви докази в своїй сукупності є достатньо імовірною підставою для висновку про доцільність застосування судом заходів забезпечення позову. Без вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи норми Закону України "Про акціонерні товариства" (стаття 58 Закону) та норми статуту підприємства-відповідача (пункт 18.5 розділу 18 Статуту АТ "Харківобленерго") існує реальна загроза прийняття нових рішень щодо питання члена дирекції - директора з правового забезпечення, що спричинить подальшу низку судових справ, у разі задоволення цього позову про визнання недійсним з моменту прийняття п. 2 рішення Наглядової ради Акціонерного товариства АТ "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року, а тому існує суттєвий ризик того, що ефективний захист або поновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких останній звернеться до суду, може бути суттєво ускладненим та призвести до необхідності подання інших позовів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 26 серпня 2020 року у справі № 907/73/19, від 09 листопада 2018 року у справі № 915/508/18, від 12 березня 2020 року у справі № 916/3479/19, від 24 червня 2020 року у справі № 902/1051/19. Це з високим ступенем імовірності свідчить про те, що, у разі задоволення позову у даній справі, виконання рішення суду буде неможливим, якщо усі відповідні організаційні, кадрові, фінансові заходи, що випливають з наслідків призначення на посаду іншої особи, будуть вже фактично вчинені. Такі заходи є невідворотними і навіть подальше скасування в судовому порядку спірного рішення Наглядової ради, оформлене протоколом № 5/2020 від 27 травня 2020 року (пункт 2 рішення) неспроможне у повній мірі відновити попередній стан. Це значно зашкодить правам та в кінцевому підсумку правам та охоронюваним законом інтересам позивача.
Відповідно до частин 1, 3 статті 141 Господарського процесуального кодексу України суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. Положеннями вказаної статті визначено право суду, у випадку можливості спричинення відповідачу внаслідок забезпечення позову збитків, вимагати від особи, яка звернулась із заявою про забезпечення позову зустрічного забезпечення у розмірі співмірному із заходами забезпечення позову та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв'язку із забезпеченням позову. Отже, умовою застосування зустрічного забезпечення є обґрунтування можливості спричинення відповідачу забезпеченням позову збитків. Враховуючи відсутність доказів можливості завдання збитків заявленими заявником та задоволеними судом заходами забезпечення позову до подання позовної заяви, з урахуванням законодавчо обґрунтованого характеру вжитих заходів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного забезпечення.
За пунктом 1 частини 5 статті 137 Господарського процесуального кодексу України, не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору.
За таких обставин, враховуючи конкретній дії, визначені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову, які стосуються майбутнього предмета спору, суд вважає за необхідне задовольнити заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, без повідомлення учасників справи, та не вбачає підстав для зустрічного забезпечення.
З урахуванням викладених обставин та визначені заявником заходи забезпечення позову до подання позовної заяви, враховуючи майбутній предмет спору, вжиття означених заходів сприятиме захисту та поновленню порушених прав позивача та виконанню рішення по даній справі, у разі задоволення позовних вимог. Тоді як невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду у даній справі, що в свою чергу призведе до нівелювання функції судового рішення, як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів позивача. Невжиття визначених заявником заходів забезпечення може призвести до того, що позивач не зможе захистити або поновити свої права в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду, що істотно ускладнить чи взагалі унеможливить поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, ОСОБА_1 , у разі задоволення позову, внаслідок чого суд дійшов висновку про обґрунтованість вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви.
Будь-яке можливе забезпечення позову, у випадку найменшої загрози його невиконання, є виправданим, якщо занижує поріг легітимного сподівання особи на захист свого порушеного права і є законним, необхідним та збалансованим із правами усіх сторін спору.
Вказані вище обставини свідчать про наявність зв'язку між визначеними заходами забезпечення позову до подання позовної заяви та визначеним заявником майбутнім предметом позову у даній справі, і навпаки, невжиття визначених заявником запобіжних заходів та можливість прийняття рішень з питання зміни суб'єкта на посаді - члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року матиме наслідком неможливість захисту права в межах виключно цієї справи.
При цьому суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди як позивачу, так й відповідачу.
Дослідивши подані до суду матеріали, враховуючи встановлені обставини, проаналізувавши доводи заяви про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви, керуючись вимогами статей 136, 137, 138, 139, 140 ГПК України, суд приходить до висновку, що заява про вжиття заходів забезпечення позову підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 6 ст. 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
Керуючись статтями 73, 74, 136, 137, 139, 140, 144, 232-235 ГПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 про вжиття заходів забезпечення позову до подання позовної заяви задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову до подання позовної заяви.
Зупинити дію п. 2 (розділу "Вирішили") рішення Наглядової ради Акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 року.
Заборонити Наглядовій Раді Акціонерного товариства "Харківобленерго" в особі Голови наглядової ради та/або заступникам Голови наглядової ради, або іншим посадовим особам, що входять до складу наглядової ради товариства, а також виконавчому органу дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" виконувати п. 2 протоколу № 5/2022 від 27 травня 2022 року (розділу "Вирішили") рішення Наглядової ради акціонерного товариства "Харківобленерго" від 27 травня 2022 року шляхом розірвання трудового контракту, видання наказів, розпоряджень та інших організаційно-розпорядчих документів, прийняття кадрових рішень з питань трудових відносин, надання розпоряджень та/або вказівок, які є обов'язковими для виконання особами, які знаходяться у трудових відносинах із АТ "Харківобленерго" та уповноваженими представниками Товариства про припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом № 5/2022 від 27 травня 2022 року.
Заборонити Акціонерному товариству "Харківобленерго" в особі виконавчого органу - дирекції та виконуючому обов'язки Генерального директора Акціонерного товариства "Харківобленерго" вчиняти дії спрямовані на розкриття особливої інформації відповідно до вимог рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про розкриття інформації емітентами цінних паперів" 03.12.2013 № 2826 зміну складу посадових осіб емітента в частині розкриття (складення, подання тощо) особливої інформації, яка стосується припинення з дати, наступної за датою прийняття цього рішення, на підставі підпункту 7.3.4 контракту у зв'язку з порушенням умов контракту, повноважень члена дирекції Акціонерного товариства "Харківобленерго" Павловського Олександра Миколайовича - Директора з правового забезпечення та розірвання укладеного з ним контракту від 16 вересня 2020 року", яке оформлено протоколом Наглядової ради Акціонерного товариства "Харківобленерго" № 5/2022 від 27 травня 2022 року.
Ухвала про вжиття заходів забезпечення позову набирає законної сили 31 травня 2022 року та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку до 01 червня 2025 року.
Ухвала з урахуванням пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" має статус виконавчого документа. В силу статті 129-1 Конституції України та статті 144 Господарського процесуального кодексу України ця ухвала є обов'язковою для виконання всіма органами, організаціями та посадовими особами на всій території України.
Стягувачем за даною ухвалою є: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий Дарницьким РУГУ МВС України в м. Києві 28.11.1996 р., місце проживання: АДРЕСА_1 , засоби зв'язку: НОМЕР_3 , адреса електронної пошти: ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Боржником за цією ухвалою є: Акціонерне товариство "Харківобленерго", код ЄДРПОУ: 00131954, місцезнаходження: 61037, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 149, засоби зв'язку: +38 (057) 731-10-71, адреса електронної пошти: kanc@obl.kh.energy.gov.ua.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку, передбаченому статтями 254-257 Господарського процесуального кодексу України, протягом десяти днів з дня її прийняття.
Ухвалу підписано 31 травня 2022 року.
Суддя Н.В. Калініченко
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.