31.05.2022 Справа № 904/7107/21
м.Дніпро
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Вечірка І.О.
секретар судового засідання Мацекос І.М.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 (суддя Новікова Р.Г., повний текст рішення складений 24.01.2022 ) у справі №904/7101/21
за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Дніпропетровськгаз», м. Дніпро
до Чумаківської сільської ради, с. Чумаки
про визнання незаконним та протиправним рішення 21 сесії 7 скликання № 6-21/VІІ від 23.08.2017 Чумаківської сільської ради «Про прийняття в комунальну власність»; витребування з чужого незаконного володіння нерухоме майно за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 Дніпровського району Дніпропетровської області, яке складається з наступних приміщень: Літера А І - поверх: тамбур 1,9 кв. м., кабінет - 6,8кв.м., коридор - 7,8кв.м., сходова клітка - 6,9кв.м., складське приміщення 18,5кв.м., коридор - 5,0кв.м., умивальня - 1,5кв.м., душова - 1,0 кв. м., коридор - 7,2кв.м., вбиральня - 1,3кв.м., котельня - 287,9кв.м., тамбур - 7,2кв.м., гараж 61,2кв.м., загалом по І поверху - 414,2кв.м.; Літера А поверх II: сходова клітка - 31,6кв.м., підсобне приміщення - 9,0кв.м., душова -3,0кв.м., душова - 3,7кв.м., санвузол - 4,5кв.м., коридор - 8,3кв.м., загалом по другому поверху 60,1кв.м., Літера А1 III поверх: сходова клітка - 31,6кв.м., коридор - 4,9кв.м., підсобне приміщення - 7,2кв.м., підсобне приміщення - 6,4кв.м., підсобне приміщення - 13,0кв.м., загалом по III поверху 64,0кв.м., разом по будівлі 538,3кв.м
1.Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.
Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» м. Дніпро звернулось до Чумаківської сільської ради с. Чумаки з позовом про: визнання незаконним та протиправним рішення 21 сесії 7 скликання №6-21/VII від 23.08.2017 Чумаківської сільської ради «Про прийняття в комунальну власність»; витребування з чужого незаконного володіння нерухоме майно, розташоване за адресою с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 Дніпровського району Дніпропетровської області, В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем права власності позивача на нерухоме майно, набуте на підставі договору про товарообмінну (бартерну) операцію від 16.02.1998.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 по справі №904/7107/21 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення господарського суду мотивоване тим, що з огляду на положення статті 128 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент підписання договору від 16.02.1998), позивач не довів належними та допустимими доказами отримання у власність нежитлової будівлі (газової котельні), розташованої за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 Дніпропетровського району Дніпропетровської області, тому суд дійшов висновку про недоведеність порушення прав позивача рішенням рішення 21 сесії 7 скликання №6-21/VII від 23.08.2017 Чумаківської сільської ради «Про прийняття в комунальну власність».
2.Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись із рішеннями місцевого господарського суду, Акціонерне товариство «Оператор газорозподільчої системи «Дніпропетровськгаз» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 по справі №904/7107/21 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, не з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає наступне:
- до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад не відноситься прийняття в комунальну власність за власною ініціативою нерухомого майна, яке належить юридичним особам приватного права;
- законодавством не передбачена така підстава набуття права власності на нерухоме майно юридичної особи сільською, селищною, міською радами, як Рішення відповідної ради;
- судом не надано оцінку доводам AT «Дніпропетровськгаз» щодо відсутності повноважень у Чумаківської сільської ради на прийняття оскаржуваного рішення;
- судом першої інстанції неправильно застосовано ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»;
- суд першої інстанції у своєму рішенні посилається на обставини, які не підтверджені жодним доказом.
3.Узагальнені доводи інших учасників справи.
04.05.2022 Чумаківська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області (відповідач) надала до суду відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення - без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, а саме:
- в договорі від 16.02.1998 та акті приймання-передачі відсутня інформація, яка дозволяє ідентифікувати дільницю природного газу, що є предметом товарообмінної операції;
- в наданих документах відсутня інформація щодо моменту фактичної передачі майна позивачу;
- з моменту укладення договору (16.02.1998) і до моменту отримання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (12.07.2019) позивач не вчиняв дій, спрямованих на оформлення в належний спосіб прав на спірну будівлю;
- протягом періоду з 16.02.1998 по 11.10.2017 сільська рада неодноразово приймала рішення щодо нежитлової будівлі котельні №1, розташованої за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16.
Так, рішенням XIV сесії ХХІІІ скликання від 10.01.2001 Чумаківська сільська рада передала три котельні, що належать до комунальної власності Чумаківської територіальної громади, на баланс районного комунального підприємства «Райсількомунгосп» для утримання котелень та підготовки їх для роботи в осінньо-зимовий період.
Відповідач також посилається на акт приймання-передачі об'єкта соціальної сфери на баланс «Райсількомунгосп» від 02.10.2001, складений за участю заступника голови правління ВАТ «Чумаки» та головного бухгалтера ВАТ «Чумаки».
Рішенням ХХХІ сесії IV скликання від 23.12.2005 Чумаківська сільська рада вирішила оформити право власності на будівлі, в тому числі, котельню, розташовану за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 за Дніпропетровським районним комбінатом з надання комунальних послуг населенню «Райсількомунгосп». Рішенням ХIV сесії V скликання від 06.04.2007 Чумаківська сільська рада скасувала своє рішення від 23.12.2005.
Відповідач стверджує, що позивач мав змогу дізнатись про всі рішення Чумаківської сільської ради, оскільки вказана інформація є публічною.
У відзиві відповідач вказує про сплив позовної давності та застосування наслідків пропуску позовної давності.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.02.2022 відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження до Центрального апеляційного господарського суду матеріалів справи № 904/7107/21; витребувано у Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/7107/21.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 у справі № 904/7101/21; зазначено, що у зв'язку із затвердженням Верховною Радою Указів Президенте України від 14.03.2022 № 133/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», про день, час та місце судового засідання учасники провадження у справі будуть повідомлені додатковою ухвалою суду.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 26.04.2022 у справі № 904/7101/21 розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 31.05.2022.
31.05.2022 у судовому засіданні представник відповідача надав пояснення у справі та навів обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Представник позивача у судове засідання не з"явився, на електронну адресу суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за відсутності його представника.
31.05.2022 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
5.Встановлені, неоспорені обставини та відповідні їм правовідносини.
Рішенням Чумаківської сільської ради №6-21/VII від 23.08.2017 було прийнято в комунальну власність нежитлову будівлю (газову котельню №1) 1970 року побудови, що розташована за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна,16, Дніпровського району Дніпропетровської області, яка складається: Літера А І - поверх: тамбур - 1,9кв.м., кабінет - 6,8кв.м., коридор - 7,8кв.м., сходова клітка - 6,9кв.м., складське приміщення - 18,5кв.м., коридор - 5,0кв.м., умивальня - 1,5кв.м., душова - 1,0кв. м., коридор - 7,2кв.м., вбиральня - 1,3кв.м., котельня - 287,9кв.м., тамбур - 7,2кв.м., гараж 61,2кв.м., загалом по І поверху - 414,2кв.м.; Літера «А» поверх II: сходова клітка - 31,6кв.м., підсобне приміщення - 9,0кв.м., душова -3,0кв.м., душова - 3,7кв.м., санвузол - 4,5кв.м., коридор - 8,3кв.м., загалом по другому поверху 60,1кв.м., Літера А1 III поверх: сходова клітка - 31,6кв.м., коридор - 4,9кв.м., підсобне приміщення - 7,2кв.м., підсобне приміщення - 6,4кв.м., підсобне приміщення - 13,0кв.м., загалом по III поверху 64,0кв.м., разом по будівлі 538,3кв.м.
Між Самарівським управлінням з експлуатації газового господарства, в особі керівника управління Колесова А.Я., який діяв на підставі виданої ВАТ «Дніпропетровськгаз» довіреності №25 від 16.02.1998, та Відкритим акціонерним товариством «Чумаки» був підписаний договір про товарообмінну (бартерну) операцію від 16.02.1998 (далі - Договір).
П.1.1. Договору передбачено, що предметом договору є товарообмінна операція між СУЕГГ та ВАТ яка проводиться з метою сплати боргу за спожитий газ згідно укладеного договору на поставку газу № 3 від 01.01.1997р.
У п.1.2. Договору зазначено, що ВАТ зобов'язується сплатити заборгованість, що виникла за оплату спожитий природний газ шляхом передачі у власність 2-х кімнатну (двокімнатну) квартиру, земельну ділянку та будівлю ділянки природного газу.
Договором передбачено, що ВАТ зобов'язане передати у власність СУЕГГ2-х кімнатну (двокімнатну) квартиру, земельну ділянку та будівлю ділянки природного газу на загальну суму 20000доларів США за курсом Національного банку України на дату підписання договору.
Відповідно до акту приймання - передачі (без дати) Відкрите акціонерне товариство «Чумаки» передає будівлю ділянки з експлуатації газового господарства на території ВАТ «Чумаки» балансовою вартістю 23482грн., що еквівалентно 12000доларів за курсом Національного банку України в рахунок погашення заборгованості за природний газ.
Вказаний акт підписаний представниками Самарівського управління з експлуатації газового господарства та Відкритого акціонерного товариства «Чумаки».
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 29.04.2011 внесений запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи Відкритого акціонерного товариства «Чумаки». Відсутні відомості про юридичних осіб-правонаступників Відкритого акціонерного товариства «Чумаки».
6.Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Положеннями статті 269 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд зазначає, що зі змісту ст. ст. 13 Конституції України, 326 Цивільного Кодексу України та 4 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що право державної власності від імені Українського народу здійснюють органи державної влади.
Реалізуючи зазначені функції, органи державної влади діють не як суб'єкти права власності, а як представники останньої: вони діють не у своєму інтересі, а від імені й в інтересі держави в цілому.
Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Право на захист особа здійснює на свій розсуд (стаття 20 ЦК України).
Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом, у передбачених ЦПК України випадках (ст. 13 ч.1 ЦПК України).
У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
При вирішенні дійсного спору суд першої інстанції правильно застосовував положення актів цивільного законодавства, в редакції на час укладення договору бартерної операції/міни, а саме ЦК УРСР 1963 року (надалі - ЦК УРСР), оскільки позивач посилається на порушення відповідачем права власності позивача на нерухоме майно, набуте на підставі договору про товарообмінну (бартерну) операцію від 16.02.1998 (надалі Договір).
Відповідно до статей 241, 242 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) за договором міни між сторонами провадиться обмін одного майна на інше. Кожний з тих, хто бере участь у міні, вважається продавцем того майна, яке він дає в обмін, і покупцем майна, яке він одержує. До договору міни застосовуються відповідно правила про договір купівлі-продажу, якщо інше не випливає з змісту відносин сторін.
Стаття 128 Цивільного кодексу УРСР (1963 року) передбачала, що право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Згідно зі статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Статтею 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
З огляду на те, що відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав та у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт і чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 Цивільного кодексу України.
Передумовою для звернення з позовом про визнання права власності на майно на підставі статті 392 Цивільного кодексу України є сумніви у належності позивачеві цього майна, які виникають у інших осіб, неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втрата належних правовстановлюючих документів на майно, а передумовою для застосування статті 392 Цивільного кодексу України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.
За змістом статті 392 Цивільного кодексу України судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Згідно із частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Надаючи правову оцінку належності обраного стороною способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (Постанова КГС ВС від 08.02.2022 - № 910/9110/20).
Колегія суддів апеляційної інстанції, з огляду на обставини справи та надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, погоджується з висновками господарського суду, що з огляду на положення статті 128 Цивільного кодексу УРСР (чинного на момент підписання договору від 16.02.1998), позивач не довів належними та допустимими доказами набуття права власності на спірний об'єкт нерухомості згідно діючого станом на 1998 рік законодавства та отримання у власність нежитлової будівлі (газової котельні), розташованої саме за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 Дніпропетровського району Дніпропетровської області на підставі договору від 16.02.1998 та акту приймання-передачі без дати, а отже його права та законні інтереси жодним чином відповідачем не порушені.
Слід зазначити, що наданий позивачем до матеріалів справи акт приймання - передачі не містить ідентифікуючої інформації будівлі та ділянки з експлуатації газового господарства, що передавалась позивачу за Договором про товарообмінну (бартерну) операцію від 16.02.1998. Зокрема, не вказана адреса розташування цієї будівлі, площа будівлі та приміщень, кількість поверхів, рік побудови тощо.
Згідно ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Як встановлено ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Тобто, посилання позивача на Договір та акт приймання-передачі що не містять ідентифікації (адреси) нерухомого майна, а також на бухгалтерську довідку від 05.07.2021 про перебування на балансі Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» будівлі «Будівля УПГ» та технічний паспорт на котельну, виготовлений на замовлення позивача, у розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України не можуть бути прийняті судом як беззаперечний доказ того що позивач був власником або йому було передано у власність спірну нежитлову будівлю, що розташована за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна,16, Дніпровського району Дніпропетровської області .
Перевіривши та оцінивши в апеляційному провадженні подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень докази, з огляду на зазначені вище норми права, колегія суддів вважає, що Господарський суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволені позову.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не довів належними та допустимими доказами отримання у власність нежитлової будівлі (газової котельні), розташованої за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна, 16 Дніпропетровського району Дніпропетровської області , тому господарський суд дійшов вірного висновку про недоведеність порушення прав позивача рішенням рішення 21 сесії 7 скликання №6-21/VII від 23.08.2017 Чумаківської сільської ради «Про прийняття в комунальну власність» та відмовив у витребуванні з чужого незаконного володіння спірного нерухомого майна.
Крім того, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє доводи скаржника з підстав, викладених в пункті 6 цієї постанови, а також з урахуванням наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.
Згідно з частиною 1 статті 10 вищевказаного Закону, сільські, селищні міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
За приписами статті 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України, суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Частиною 1 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно, землю.
Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Відповідно до пунктів а), г) частини 5 статті 83 Земельного кодексу України територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі передачі їм земель державної власності, виникнення інших підстав, передбачених законом.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні.
Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов'язки тільки у того суб'єкта (чи визначеного ними певного кола суб'єктів), якому вони адресовані.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Отже, індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені. У зв'язку з цим при вирішенні справи суду належить з'ясувати, які конкретно права та охоронювані законом інтереси позивача порушені оспорюваним актом.
Звернення до суду з позовом особи, якій не належить право вимоги (неналежний позивач), є підставою для відмови у задоволенні такого позову, оскільки права, свободи чи інтереси цієї особи у зв'язку з прийняттям оспорюваного акту не порушено.
Щодо доводу позивача про не надання судом першої інстанції оцінки доводам AT «Дніпропетровськгаз» щодо відсутності повноважень у Чумаківської сільської ради на прийняття оскаржуваного рішення, слід зазначити наступне.
На момент, який вказується позивачем як момент набуття права на відповідне майно, відносини власності регулювались нормами Закону Української РСР «Про власність», який введений в дію в 15.04.1991 постановою Верховної Ради Української РСР від 26.03.1991.
Рішенням Чумаківської сільської ради №6-21/VII від 23.08.2017 було прийнято в комунальну власність нежитлову будівлю (газову котельню №1) 1970 року побудови, що розташована за адресою: с. Чумаки, вул. Шкільна,16, Дніпровського району Дніпропетровської області .
На цей момент Цивільний кодекс України 1963 року (що в статті 128 прив'язував момент переходу права власності саме до його належно оформленої передачі) вже втратив чинність і діяв Цивільний кодекс України 2003 року та Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (які прив'язували момент переходу права власності до державної реєстрації речового права).
В подальшому відповідач маючи на своїй території вказаний об'єкт нерухомого майна, скористався Постановою Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 і в 2017 році, прийнявши відповідне рішення (згідно із статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»), зареєстрував таке право власності за собою.
Право власності позивача на спірне нерухоме майно не було порушено, оскільки ним не набувалось. Позивач не є власником спірного майна і доводи про відсутність повноважень відповідача при застосуванні ст.ст. 26, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» не спростовують законних і обґрунтованих висновків місцевого господарського суду.
Щодо посилання позивача в апеляційній скарзі на такий стандарт доказування як «вірогідність доказів» та концентрування уваги суду на врахування саме тієї кількості доказів, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу, слід зазначити наступне.
За приписами статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Правила щодо оцінки доказів закріплено у статті 86 ГПК України, згідно частини першої якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Оцінка доказів - це розумова, пізнавальна діяльність суду, яка полягає у дослідженні якісних і кількісних ознак зібраних доказів у конкретній справі. Закон не регулює порядок роздумів судді. Проте норми права встановлюють зовнішні умови, гарантії, які забезпечують істинність логічних висновків суддів.
Суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (постанова Верховного Суду від 01.07.2021 у справі №917/549/20).
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує (в тому числі і як свідок). Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів і незгоди позивача з висновками суду щодо їх оцінки. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах - учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
8. Коли і ким були порушені, оспорені або невизнані права чи інтереси, за захистом яких особа звернулась до суду.
Право скаржника не порушено, він не є власником спірного нерухомого майна, а тому на нього не розповсюджується способи захисту прав власності передбачені і гарантовані власникові майна.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, повно і всебічно дослідив матеріали справи, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи, не допустив порушень норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни судового рішення суду та задоволення апеляційної скарги відсутні.
10. Судові витрати.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст.269, 270, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Оператор газорозподільчої системи «Дніпропетровськгаз» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 у справі № 904/7101/21 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.01.2022 у справі № 904/7101/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 01.06.2022.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя І.О Вечірко