Провадження № 22-ц/803/1648/22 Справа № 192/369/21 Суддя у 1-й інстанції - Щербина Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
31 травня 2022 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року, -
22 березня 2021 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. На обґрунтування своїх позовних вимог банк посилається на те, що відповідно до укладеного договору б/н від 17 жовтня 2013 року відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що визначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну карту, а розмір кредитного ліміту в подальшому збільшився до 9300 гривень. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту, банк керувався п.п. 2.1.1.2.3 Договору, на підставі яких відповідач при укладанні Договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Власник картрахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникненню овердрафту, який відповідно до п. 1.1.1.5.2 договору - короткостроковий кредит, який надається банком клієнту у разі перевищення суми операції за платіжною карткою над сумою залишку коштів на його рахунку в розмірі ліміту кредитування. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, які викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним і банком Договір, що підтверджується її підписом у заяві. У відповідності до умов договору банк свої зобов'язання виконав в повному обсязі та видав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, а відповідач згідно з п. 2.1.1.12.3 Договору зобов'язалася повернути витрачену частину кредитного ліміту відповідно до умов Договору. Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувала, у зв'язку з чим станом на 24 лютого 2021 року виникла заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 32 518 гривень 09 копійок, яка складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9 400 гривень 00 копійок - заборгованість за тілом кредиту, 21702 гривні 89 копійок - заборгованість за простроченими відсотками, 1415 гривень 20 копійок - пеня, від сплати яких відповідач ухиляється, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку (а.с.1-5).
Рішенням Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року відмовлено в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (а.с.98-100).
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду 1 інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Стягнути судові витрати (а.с.103-107).
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 17 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.63-68), шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг був укладений Договір про надання банківських послуг (а.с.26). Проте згідно дослідженої судом заяви від 17 жовтня 2013 року, судом встановлено, що в ній відсутні відомості про розмір кредиту, який бажала отримати відповідач, а також відсутні відомості про розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитними коштами.
Таким чином, наданими до позову доказами підтверджено укладання між сторонами Договору про надання банківських послуг від 17 жовтня 2013 року (а.с.26).
До позову банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» (а.с.27) на підставі якого, за посиланням позивача, відповідачу збільшувався кредитний ліміт.
У заяві відповідача від 17 жовтня 2013 року сума кредитного ліміту взагалі не зазначена, як не зазначена і процентна ставка (а.с.26). Також суду не надано доказів підписання відповідачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового кредиту» (а.с.27), оскільки не зазначено ким саме підписаний даний витяг. Докази про укладання 17 жовтня 2013 року відповідачем саме кредитного договору з відповідними істотними умовами щодо відсотків за користування кредитом, строку повернення кредиту, штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору, тощо суду не надано.
Також судом встановлено, що згідно Довідки відповідач отримала у ПриватБанку платіжні картки, номери яких зазначені у довідці, з терміном дії до 05/15, 01/16 та 05/17 (а.с.25). Проте зазначена довідка не містить посилань щодо виду таких карток (кредитна чи зарплатна) з огляду на те, що відсутні відомості про вид карток і у анкеті-заяві від 17 жовтня 2013 року.
Крім того, згідно Довідки про зміну умов кредитування (а.с.24) відповідачу було змінено кредитний ліміт до 9300 гривень. Проте докази щодо ознайомлення відповідача з умовами збільшення такого ліміту, які передбачені в Умовах та Правилах надання банківських послуг - суду не надані. Також суду не надані докази отримання відповідачем кредитного ліміту в будь-якому розмірі, оскільки надана суду роздруківка про рух коштів містить розбіжності в частині встановлення/зменшення/збільшення кредитного ліміту з тими відомостями, які містяться в Довідці про зміну умов кредитування (а.с.16-23).
Тобто позивач не довів правомірність встановлення такого розміру ліміту відповідачу, її обізнаність та згоду на отримання такого розміру кредитного ліміту.
Позивач, пред'являючи вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором просив у тому числі, крім тіла кредиту, стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками.
Обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, позивач крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 17 жовтня 2013 року (а.с.26) станом на 24 лютого 2021 року (а.с.15), посилався на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, який не містить відомостей про його підписання відповідачем.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в анкеті-заяві, підписаній відповідачем, відсутні відомості про розмір кредиту, який бажав би отримати відповідач, а також відсутні відомості про розмір кредитного ліміту, розмір відсотків за користування кредитними коштами.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Матеріалами справи встановлено укладання між сторонами Договору про надання банківських послуг від 17 жовтня 2013 року (а.с.26).
При цьому у заяві відповідача від 17 жовтня 2013 року сума кредитного ліміту і процентна ставка не зазначені. Також суду не надано доказів підписання відповідачем Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна, 30 днів пільгового кредиту» (а.с.27). Тобто доказів укладання 17 жовтня 2013 року відповідачем саме кредитного договору з відповідними істотними умовами щодо відсотків за користування кредитом, строку повернення кредиту, штрафних санкцій за неналежне виконання умов кредитного договору, у матеріалах справи немає.
На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову є правильним.
Що стосується виписки про рух коштів, наданій банком як доказ отримання відповідачем кредиту, то слід зазначити, що у виписці надано відомості про рух коштів по різним карткам за період з 16.09.2011 року по 01.11.2020 року за договором б/н від невстановленої дати.
Позивач посилається, що за спірним договором, відповідач отримала картку НОМЕР_1 .
Згідно довідки банку, зазначену карту було випущено на ім'я відповідача строком до 05/17 року.
При цьому доказів того, що зазначена кредитна карта була отримана ОСОБА_1 саме за договором б/н від 17.10.2013 року, про стягнення заборгованості за яким звернувся банк, матеріали справи не містять.
Тобто позивач, звернувшись з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором б/н від 17 жовтня 2013 року, не довів видачі саме за цим договором відповідачу кредитної карти номер НОМЕР_1 , за якою надано виписку про рух коштів.
Посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не взято до уваги Умови і правила, які є невід'ємною частиною кредитного договору, апеляційним судом оцінені та спростовуються тим, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої ст. 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період як з часу виникнення спірних правовідносин (17.10.2013 року) так і до моменту звернення до суду із вказаним позовом (22.03.2021 року). Тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
Виходячи з викладеного, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення і, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Таким чином, доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно обґрунтованості позову, не можуть бути прийняті до уваги у зв'язку з їх недоведеністю.
Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 07 грудня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: