Справа № 202/377/22
Провадження № 2/202/1070/2022
Іменем України
30 травня 2022 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська у складі:
головуючого судді Мачуського О.М.
за участю секретаря судового засідання Ситника С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпра цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця,-
В січні 2022 року представник позивача звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що ОСОБА_2 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 16.11.2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом у заяві. Відповідно до виявленого бажання, відповідачу відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт на умовах, визначених Договором. Банк виконав покладені на нього обов'язки в повному обсязі. ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 , помер та станом на дату смерті у останнього залишилась заборгованість перед банком яка складається з поточного тіла кредиту та становить 8995,07 гривень.
Спадкоємцем за законом після смерті позивальника є ОСОБА_1 , оскільки останній проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини. На виконання вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України, 12.05.2021 року позивачем направлена претензія кредитора до Щостої дніпровської державної нотаріальної контори. Згідно отриманої відповіді спадкоємці померлого позивальника із заявами про прийняття чи відмову від спадщини не звертались. 02.09.2021 року до спадкоємця ОСОБА_1 , було направлено лист - претензія, згідно яких позивач пред'явив свої вимоги, але ніяких дій виконано не було. Позивач вважає, що відповідач прийняв спадщину, до складу якої, у тому числі, входять кредитні зобов'язання померлого позичальника. Спадкування обов'язків відбулося відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України, оскільки відповідач не відмовився від спадщини у передбачені законодавством строки.
Враховуючи наведене, просить суд, стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 16 листопада 2015 року в розмірі 8995,07 гривень, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою судді Індустріального районного суду м. Дніпропетровська Мачуського О.М. від 31 січня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження. Також задоволено клопотання представника позивача та витребувано у державного нотаріуса Шостої дніпровської державної нотаріальної контори належним чином засвідчену копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Витребувано у Відділі Центра надання адміністративних послуг Дніпровської міської ради «Лівобережний» довідку про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 10.10.2019 року.
Заперечення від учасників справи проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, до суду не подавались.
Представник позивача у судове засідання не з'явився. В матеріалах справи наявна заява в якій представник позивача просить розглядати справу без його участі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином у відповідності до вимог ст. 128 ЦПК України, будь-яких заяв, заперечень, клопотань до суду не надав, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та ухвалити заочне рішення, відповідно до вимог ст. ст. 280-282 ЦПК України, на підставі наявних у справі доказів.
У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим 16 листопада 2015 року підписав Анкету-заяву про приєднання до «Умов і Правил надання банківських послуг ПриватБанк» № б/н. Датою укладання договору є дата підписання позичальником заяви. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.
Відповідно до виявленого бажання, ОСОБА_2 було відкрито кредитний картковий рахунок, що підтверджується Випискою за договором, та встановлено кредитний ліміт.
Згідно довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти оформленої на ОСОБА_2 останньому неодноразово було збільшено кредитний ліміт, останній раз 18.02.2019 року кредитний ліміт збільшено до 9000 гривень.
ІНФОРМАЦІЯ_1 позичальник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого Індустріальним районним у місті Дніпрі відділом реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.
На момент смерті позичальника, тобто станом на 10.10.2019 року, розмір його заборгованості за кредитним договором перед банком становив 8995,07 гривень (поточне тіло кредиту).
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України ).
Згідно ст. 1054 ЦК України, обов'язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.
При цьому за правилами ч. 1 ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Частиною 1 ст. 1281 ЦК України передбачено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. За вимогами частин другої та третьої цієї статті, кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою та третьою цієї статті, позбавляються права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України ).
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
У пункті 32 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин № 5 від 30.03.2012 роз'яснено, що з урахуванням положення ст. 1282 ЦК України, спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.
За змістом наведених вище норм матеріального права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ним у спадщину майна. Тобто, до спадкоємців боржника обов'язок перед позикодавцями (кредиторами) спадкодавця виникає лише у межах, передбачених ст. 1282 ЦК України тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.
Таким чином, при вирішенні спору про стягнення з спадкоємця коштів для задоволення вимог кредитора встановленню підлягають обставини, пов'язані із з'ясуванням кола спадкоємців, належності спадкодавцю будь-якого рухомого чи нерухомого майна, вартості отриманого спадкоємцями майна та дотримання кредитором законодавчо визначеного строку пред'явлення вимоги до спадкоємців боржника.
Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 332/2936/16-ц (провадження № 61-9193св18), у постанові від 17 липня 2019 року у справі № 562/2411/16-ц (провадження № 61-34931св18),у постанові від ІНФОРМАЦІЯ_1 у справі № 306/486/17 (провадження № 61-34520св18).
Аналіз зазначеного дає можливість зробити висновок про те, що спадкоємці можуть задовольняти вимоги кредиторів лише: у разі прийняття майна у спадщину; у межах вартості успадкованого майна; у розмірі, яка виникла за життя спадкодавця.
З наданих позивачем копій паспортів громадян України, виданих на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , вбачається, що місцем реєстрації їх проживання зазначена адреса: АДРЕСА_1 , у зв'язку з чим, АТ КБ «Приватбанк» відповідно до вимог ч. 2 ст. 1281 ЦК України пред'явив вимоги до спадкоємця - відповідача ОСОБА_1 , надіславши йому лист-претензію від 04.08.2021 року на суму 8995,07 грн., однак до теперішнього часу заборгованість за кредитним договором не погашена.
Відповідно до листа директора Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур від 14.04.2022 року № 6/5-514, за наявними даними картотеки з питань реєстрації фізичних осіб, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 12.02.1978 року по 17.12.2020 року був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті ОСОБА_2 , тобто станом на 10.10.2019 року, склад зареєстрованих осіб становить одна особа - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований з 27.04.1999 року по 17.12.2020 року.
Судом також досліджено належним чином завірену копію спадкової справи № 3737/2021, відкритої Шостою дніпровською державною нотаріальною конторою до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Встановлено, що дану спадкову справу заведено на підставі претензії кредитора АТ КБ «Приватбанк», та жодний із спадкоємців померлого ОСОБА_2 із заявою про прийняття чи відмову у прийнятті спадщини не звертався. Свідоцтво про право на спадщину спадкоємцям не видавалось.
Тобто, на час відкриття спадщини, станом на 10.10.2019 року відповідач ОСОБА_1 постійно проживав разом із позичальником ОСОБА_2 а тому, у відповідності до вимог ч. 3 ст. 1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину, оскільки протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Однак, один лише факт того, що відповідач прийняв спадщину після померлого, оскільки був зареєстрованим з ним за однією адресою, не є безумовною підставою для висновку про обов'язок відповідача задовольнити вимоги кредитора без з'ясування інших обставин, зокрема, наявності спадкового майна та його вартості, оскільки положеннями ст. 1282 ЦК України визначено, що задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись лише у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.
Разом з тим, порушуючи питання про стягнення із спадкоємця заборгованості за кредитним договором, позивач в порушення вимог ст. 1282 ЦК України будь-яких обґрунтувань та доказів щодо наявності, об'єму та вартості спадкового майна після смерті позичальника ОСОБА_2 .
Отже, відсутність відомостей щодо наявності та вартості майна, отриманого у спадщину, визначеного його ринковою вартістю на час відкриття спадщини, позбавляють суд встановити факт одержання відповідачем у спадщину майна достатньою вартістю для задоволення вимог банку і ці обставини виключають можливість задоволення позову ПАТ КБ «Приватбанк» до спадкоємця боржника, в порядку статті 1282 ЦК України.
Згідно правил статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18.12.2009 № 14, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як зазначено в частині 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За правилами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Аналіз наведених норм процесуального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Саме позивач мав довести в ході розгляду справи обґрунтованість кожного свого посилання, зокрема й щодо вартості її особистого майна.
Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження доказами, що наявні в матеріалах справи.
Враховуючи, викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця, є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Оскільки позовні вимоги задоволеною не підлягають, судові витрати з оплати судового збору покладаються на позивача АТ КБ «Приватбанк».
Керуючись ст.ст. ст. 10, 12, 13, 18, 77, 81-89, 141, 211, 247, 258, 259, 263, 273, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимогАкціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості кредитором спадкодавця - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя О.М. Мачуський