г Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області
Справа № 213/690/22
Номер провадження 2/213/919/22
30 травня 2022 року м. Кривий Ріг
Інгулецький районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі: головуючого судді Мазуренка В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу №213/690/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД СТЕКО» про розірвання договору та стягнення коштів,
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою, в обґрунтування якої зазначає, що 14 лютого 2022 року між ним та ТОВ «ЗАВОД СТЕКО» укладено договір купівлі-продажу (далі по тексту - Договір). Відповідно до п.п.1.1, 1.2, 5.1 Договору відповідачем було виставлено Рахунок №141695 від 14 лютого 2022 року на оплату найменування «Вікно №1» в сумі 4 492,88 грн. Ним було внесено 100% передплату на товар по Договору в розмірі 4 492,88 грн. Відповідно до п.3.2 Договору строк постачання стандартної продукції - до 15 робочих днів, не стандартної - до 30 робочих днів від дня надходження 100% оплати на розрахунковий рахунок Постачальника. Постачання товару здійснюється за адресою:
АДРЕСА_1 . Зазначає, що йдеться про стандартну продукцію, тому строк постачання настав 09 березня 2021 року. Попередньо сторонами по договору було узгоджено дату поставки - 24 лютого 2022 року. Однак ні в обумовлену дату, ні 09 березня 2022 року товар поставлено не було. Вказує, що на території області бойові дії не ведуться, про настання форс-мажорних обставин відповідач не повідомляв. Він неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути сплачену суму коштів, однак останній відмовлявся.
Просить розірвати Договір купівлі-продажу б/н від 14 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗАВОД СТЕКО», а також стягнути з відповідача сплачені ним за товар кошти у розмірі 4 492,88 грн.
Відповідач надав відзив, де просить відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог, вказує, що дійсно 14 лютого 2022 року між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу. Зазначає, що замовлена позивачем конструкція є не стандартною, оскільки виготовляється за індивідуальними розмірами. З 24 лютого 2022 року по 24 травня 2022 року в Україні введено воєнний стан. ТОВ «ЗАВОД СТЕКО» займається виробництвом металопластикових конструкцій. Виробничі ділянки знаходяться у м. Дніпро та смт. Надичи Жовківського району Львівської області. З початку війни доставка конструкцій ускладнилась. Пізніше виробничі потужності виробника профільних систем ТОВ «МАЯДО» з якого виробляються метало пластикові конструкції було розбомблено, тому відповідач повинен був шукати заміну постачальника та вирішувати логістичні питання. Крім того скло яке є сировиною для виробництва склопакетів не виробляються в Україні, а імпортувалось в Україну початком бойових дій стало складно. Відповідач намагаючись зберегти життя співробітників мінімізував доставку конструкцій в райони, які були потенційно небезпечними. Тому всі ці обставини належать до форс-мажорних обставин.
Керівництвом відповідача було прийнято рішення про тимчасове припинення роботи та оголошення простою на підприємстві і тому для них це є форс-мажорними обставинами в розумінні ч.2 ст.14-1 ЗУ №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати України».
28 лютого 2022 року Торгово-промисловою палатою України видано лист
№2024/02.0-7.1 про форс-мажорні обставини, в якому вказано, що події на території України, які є військовою агресією Російської Федерації проти України, які стали підставою для введення військового стану з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року є форс-мажорними обставинами.
Вказує, що умовами укладеного договору не передбачений конкретний порядок ознайомлення позивача з настанням форс-мажорних обставин. Відповідач декілька разів телефонував позивачу, але не міг додзвонитись. Поштові відділення у перші місяці бойових дій не працювали. Позивач був обізнаний про введення воєнного стану, в тому числі із засобів масової інформації.
Після відновлення роботи заводу відповідач зв'язався з позивачем і повідомив йому про дату доставки конструкцій. Також намагався погодити зручний час доставки конструкцій, але останній відмовився від прийняття товару. До дати повідомлення позивача про готовність конструкцій до вивезення позивач не звертався до відповідача з пропозицією розірвати договір та повернути кошти. Вказує, що весь обсяг послуг виконаний, тому підстав для розірвання договору не має. Пунктом 9.2 Договору передбачена відповідальність позивача за відмову від прийняття товару, який був замовлений останнім, то замовлена конструкція залишається у відповідача у якості штрафних санкцій за відмову у прийнятті товару. Просить у позову відмовити.
Відповідно до ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Ухвалою суду від 21 березня 2022 року відкрито провадження у справі.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленим такі обставини.
Між позивачем та відповідачем 14 лютого 2022 року був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким, ТзОВ «ЗАВОД СТЕКО» як постачальник, взяв на себе зобов'язання поставити та передати у власність покупця (позивача) товар в асортименті: металопластикові вікна, двері, ролети, підвіконня, відливи, москітні сітки, а покупець зобов'язався внести постачальнику 100% передплату за кожну партію товару протягом двох календарних днів з моменту виставлення постачальником відповідного рахунку. Всього за договором позивачем сплачено відповідачу передплату у розмірі 4 492,88 грн, що підтверджується відповідним рахунком та квитанцією.
Таким чином, виниклі між сторонами правовідносини, регулюються нормами ЦК України, а також Законом України «Про захист прав споживачів».
За змістом статей 15,16 ЦК України, особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.
Відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст. 626 ЦК України , договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України , договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».
Відповідно до ст.662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Згідно зі ст.663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч.2 ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно із статтею 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
При цьому, в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
За приписами статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Статтею 10 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачено, що споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором.
Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.
Згідно з ч. 6 ст. 10 Закону України "Про захист прав споживачів", виконавець не несе відповідальності за невиконання, прострочення виконання або інше неналежне виконання зобов'язання та недоліки у виконаних роботах або наданих послугах, якщо доведе, що вони виникли з вини самого споживача чи внаслідок дії непереборної сили.
Отже, право замовника на розірвання договору чи відмову від нього в цілому передбачено чинним законодавством.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Правові наслідки зміни або розірвання договору передбачені статтею 653 ЦК України. Так, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Судом встановлено, що відповідно до п.3.1. Договору відповідач зобов'язаний був поставити товар позивачу: стандартної продукції - до 15 робочих днів, не стандартної - 30 робочих днів від дня надходження 100 процентної оплати на розрахунковий рахунок постачальника.
Оскільки відповідачем не був виконаний Договір, а саме не поставлено товар позивачу в передбачені Договором строки, тобто він відступив від умов Договору, тому позивач має право вимагати за своїм вибором розірвання договору та повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до п. п. 10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», Конституційні положення про законність судочинства та рівність усіх учасників процесу перед законом і судом ( ст. 129 Конституції) зобов'язують суд забезпечити всім їм рівні можливості щодо надання та дослідження доказів, заявлення клопотань та здійснення інших процесуальних прав. При вирішенні цивільних справ суд має виходити з поданих сторонами доказів.
Суд виходить з вимог ст. ст. 12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ч. ч.1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування, тобто ступінь доведеності обставин справи сторонами є питанням досить складним для Суду, яке він вирішує у кожній справі окремо. Загальне правило, сформульоване у рішенні по справі Ireland v. the United Kingdom (5310/71, § 161, 18 January 1978) наступним чином: оцінюючи докази Суд застосовуватиме стандарт доказування «поза розумним сумнівом», але додає, що такий доказ може слідувати з співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених припущень або інших схожих неспростованих презумпцій факту. В цьому контексті поведінка Сторін при отриманні доказу також приймається до уваги.
Слід також наголосити, що переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
За приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем на підтвердження обставин, викладених у відзиві щодо погодження з позивачем доставки конструкцій та відмову позивача від прийняття товару надано диск, проте вказаний доказ не є належним та допустимим, оскільки відповідачем не доведено, що голос на аудіозаписі належить саме позивачу, тому суд відхиляє такий доказ.
Крім того, відповідачем на підтвердження виникнення форс-мажорних обставин надано лист Торгово-промислової палати №2024/02.0-7.1 від 28 лютого 2022 року, відповідно до якого засвідчено форс-мажорні обставини: військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президент; підтверджено, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком виконання яких настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання яких форс-мажорних обставин.
Відповідно до ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні":
- Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно;
- форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В Постанові Верховного Суду Касаційного господарського суду від 01 червня 2021 року за № 910/9258/20 вказано, що у постановах Верховного Суду від 15 червня 2018 року зі справи N 915/531/17, від 26 травня 2020 рок зі справи N 918/289/19, від 17 грудня 2020 року зі справи N 913/785/17 викладено висновок щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого: статтею 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на Торгово-промислову палату України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати; форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання зобов'язання; доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, виходячи з наведених норм законодавства, висновків Верховного Суду підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати.
У матеріалах справи відсутні сертифікати, видані Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання вказаного Договору.
Аналіз встановлених у судовому засіданні обставин та норм діючого законодавства дозволяє суду дійти висновку, що між сторонами був укладений договір, який в порушення умов договору та діючого законодавства відповідачем не виконаний.
З урахуванням вищенаведеного, оцінюючи, відповідно до ст. 89 ЦПК України, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч.3 ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору.
Тому з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави у розмірі 1 984,80 грн.
Керуючись ст. ст. 526, 530, 599, 610, 626, 629, 631, 653, 654, 662, 663, 693 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ "Про торгово-промислові палати в Україні", ст. ст. 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274, 279, 284, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовні вимоги задовольнити.
Розірвати Договір купівлі-продажу від 14 лютого 2022 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД СТЕКО».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД СТЕКО» на корись ОСОБА_1 сплачені за товар кошти за договором купівлі-продажу від 14 лютого 2022 року у розмірі 4 492 (чотири тисячі чотириста дев'яносто дві) грн 88 коп.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД СТЕКО» в дохід держави судовий збір у розмірі 1 984 (одна тисяча дев'ятсот вісімдесят чотири) грн 80 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД СТЕКЛО», місцезнаходження: вул. Артільна,11, м. Дніпро, код ЄДРПОУ 38114294.
Дата складення повного тексту судового рішення - 30 травня 2022 року.
Суддя В.В. Мазуренко