Номер провадження: 11-кп/813/1019/22
Справа № 496/4006/21
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
31.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2 ,
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції матеріали кримінального провадження №12021160000000943 від 10.06.2021 рокуза апеляційною скаргою прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Біляївського районного суду Одеської області від 20.01.2022 року, щодо:
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в смт. Нові Біляри, Комінтернівського району Одеської області, громадянина України, з повною середньою освітою, маючого на утриманні малолітню дитину 2013 року народження, не працюючого, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, -
обвинуваченого за ч.2 ст.286 КК України, -
встановив:
Оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі, строком на 3 (трьох) років,без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі положень ст. 75 КК України обвинувачений звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки. Згідно ч.1 ст.76 КК України на обвинуваченого ОСОБА_8 покладено обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Вироком суду вирішено питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, а також заходів забезпечення у даному кримінальному провадженні.
Згідно з вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він, 10.06.2021 року, о 17 год. 10 хв., у світлий час доби, керуючи технічно справними легковим автомобілем «NISSAN PRIMERA», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснював рух зі швидкістю 40-50 км/год по лівій смузі проїзної частини вул. Вернидуба с. Усатове, яка має по дві смуги для руху транспортних засобів зустрічних напрямків, з боку смт. Авангард в напрямку с. Латівка, в Одеському районі, Одеської області.
В цей час попереду вказаного автомобіля в попутному напрямку, а саме по правій смузі проїзної частини вул. Вернидуба с. Усатове, з боку смт. Авангард в напрямку с. Латівка, здійснював рух автобус «ПАЗ 32053», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_9 , який наближався до перехрестя з вул. Лікарняною с. Усатове.
Також в той момент на тротуарі, розташованому праворуч від проїзної частини вул. Вернидуба с. Усатове, за перехрестям з вул. Лікарняною, знаходився пішохід ОСОБА_10 , який перебуваючи у стані сильного сп'яніння, вийшов з тротуару на проїзну частину вул. Вернидуба і, рухаючись у темпі повільного кроку, став перетинати проїзну частину зазначеної вулиці з боку будинку №15-В в напрямку будинків №56 і №58, тобто справа наліво відносно напрямку руху автобуса «ПАЗ 32053» і легкового автомобіля «NISSAN PRIMERA».
Під час руху по проїзній частині вул. Вернидуба с. Усатове, Одеського району, Одеської області, при наближенні до будинку №15-В, маючи реальну і об'єктивну можливість своєчасно виявити попереду свого автомобіля небезпеку для свого подальшого руху - пішохода ОСОБА_10 , який рухаючись в темпі повільного кроку перетинав проїзну частину зазначеної вулиці справа наліво відносно напрямку руху автомобіля, водій ОСОБА_8 , діючи з необережності, та в порушення вимог п. 2.3. б) «Правила дорожнього руху» України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (далі - Правила), який передбачає:
п.2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний:
б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі», уважним не був, постійно не стежив за дорожньою обстановкою, внаслідок чого відповідно не відреагував на її зміну, і в порушення вимог п.п. 1.5., 12.3. Правил, якими передбачено:
п.1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;
п.12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди», не вжив належних і своєчасних заходів до зменшення швидкості свого руху до безпечної аж до зупинки автомобіля, а проявляючи кримінальну противоправну самовпевненість, тобто передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, продовжив рух у зазначеному режимі, в результаті чого на лівій смузі проїзної частини зазначеної вулиці скоїв наїзд передньою частиною кузова керованого ним автомобіля «NISSAN PRIMERA» на пішохода ОСОБА_11 , заподіявши останньому тілесні ушкодження, від яких 10.06.2021 року о 20:10 год. настала його смерть в медичному закладі.
Внаслідок ДТП смертельно травмовано пішохода ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому заподіяні наступні тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді саден голови, крововиливів в м'які тканини голови, крововиливів під м'які мозкові оболонки; закрита травма тулуба у вигляді переломів правих та лівих ребер з розривами плеври та крововиливом в праву плевральну порожнину, крововиливів під плевру воріт легень; садна спини; закриті переломи кісток тазу; перелом лівого наколінника, розриви зв'язок правого колінного суглобу, крововиливи в м'які тканини нижніх кінцівок, садна, синці верхніх та нижніх кінцівок, які виникли у відносно короткий проміжок часу від ударів тупого предмета (предметів) внаслідок транспортної травми, а саме при зіткненні автомобіля, який рухався, з пішоходом, та які у своїй сукупності мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя. Смерть ОСОБА_11 знаходиться у причинному зв'язку з поєднаною травмою голови, тулуба, кінцівок. Безпосередньою причиною смерті з'явився травматичний шок.
Допущенні водієм ОСОБА_8 порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б), 12.3. «Правила дорожнього руху» України знаходяться в прямому причинно- наслідковому зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди і у своїй сукупності призвели до настання суспільно-небезпечних наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_11 .
Не погоджуючись з вироком суду, прокурор ОСОБА_6 , не оспорюючи фактичні обставини справи, кваліфікацію дій обвинуваченого та застосування при призначенні покарання положень ст.ст. 75, 76 КК України, посилається на безпідставність не призначення судом першої інстанції обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Прокурор стверджує про неврахування судом першої інстанції наслідків вчиненого злочину, що унеможливлює призначення покарання обвинуваченому без позбавлення права керування транспортними засобами.
Прокурор просить скасувати вирок в частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим за ч.2 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортири засобами, строком на 2 (два) роки. Відповідно до ст.75 КК України звільнити обвинуваченого від призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з іспитовим строком на 2 (два) роки, з покладенням обов'язків, передбачених п.п.1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст.76 КК України. В іншій частині прокурор просить залишити вирок суду першої інстанції без змін.
До початку апеляційного розгляду, захисником подано заперечення на апеляційну скаргу, в яких він посилається на необґрунтованість доводів апеляційної скарги прокурора, звертає увагу, що позбавлення права обвинуваченого керування транспортними засобами фактично позбавляє останнього заробітку та можливості забезпечувати свою родину.
Заслухавши суддю-доповідача; прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; думку обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України (дала - КПК), вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Згідно ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
В апеляційній скарзі прокурора не оспорюються фактичні обставини вчинення злочину, встановленого судом першої інстанції, доведеність вини обвинуваченого у вчинені злочину, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України, у зв'язку з чим апеляційний суд вирок у цій частині не переглядає.
Мотивуючи доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, суд першої інстанції послався у вироку на його показання, у яких обвинувачений повністю визнав свою вину та підтвердив фактичні обставини справи, наведені в обвинувальному акті.
На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, суд першої інстанції визнав за недоцільне дослідження доказів щодо обставин, які не оспорюються учасниками судового провадження та обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 286 КК України, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло смерть потерпілого.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений визнав свою вину та щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно відшкодував шкоду, має на утриманні родину та малолітню дитину, раніше не судимий, має постійне місце проживання та роботи.
З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції його від суспільства, із застосуванням ст.ст. 75 та 76 КК України, а також без позбавлення права керування транспортними засобами.
Перевіривши доводи апеляційної скарги прокурора ОСОБА_6 щодо порушення вимог кримінального закону, допущених судом першої інстанції при призначені покарання, колегія суддів вважає, що вони є слушними, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 50 КК України (далі - КК) покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно ст. 65 КК суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 КК України; 2) відповідно до положень Загальної частини КК; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до роз'яснень викладених Пленумом Верховного Суду України у постанові «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Апеляційний суд вважає вірними висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у скоєнні дій, які виразилися у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, за встановлених судом першої інстанції та викладених у вироку обставин.
Разом з тим, з оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 не в повній мірі врахував вимоги ст. 65 КК та положення п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року №7, згідно з якими, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На думку колегії суддів, суд не застосувавши додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, яке передбачене санкцією ч.2 ст.286 КК України, взагалі не мотивував свого рішення в цій частині, не врахував фактичні обставини вчиненого ОСОБА_8 злочину та наслідки його вчинення, а саме загибель людини.
Вказані обставини свідчать про відсутність підстав для призначення покарання за ч.2 ст.286 КК України без застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
За наведених обставин, апеляційний суд приходить до висновку про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував Закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, а саме не призначив ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, що передбачене санкцією ч. 2 ст. 286 КК України, а тому апеляційна скарга прокурора в цій частині є обґрунтованою.
Що стосується доводів апеляційної скарги прокурора відносно необхідності визнання ОСОБА_8 винним у вчинені злочину, передбаченому ч. 2 ст. 286 КК України при ухвалені апеляційним судом свого вироку, то вони є безпідставними, оскільки оскарженим вироком суду обвинувачений визнаний винним за вказаною нормою кримінального закону, що виключає необхідність повторного визнання його винуватим за вироком апеляційного суду.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК, підставою для скасування вироку є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно роз'яснень, що містяться у Постанові Пленуму Верховного суду України від 15.05.2006 року №1 «Про практику постановлення судами вироків при розгляді кримінальних справ в апеляційному порядку», у разі коли в апеляційній скарзі ставиться питання про погіршення становища обвинуваченого шляхом призначення йому більш суворого покарання, то у разі задоволення апеляційної скарги, вирок суду першої інстанції скасовується та ухвалюється новий вирок.
За таких обставин, вирок суду першої інстанції на підставі п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409, п. 1 ч. 1 ст. 413, ст. 414 КПК, в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом у цій частині нового вироку.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 420, 424, 532 КПК України, апеляційний суд, -
ухвалив:
Апеляційну скаргу прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити частково.
Вирок Біляївського районного суду Одеської області від 20.01.2022 року, яким ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст.286 КК України - скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначити покарання за ч.2 ст.286 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами, строком на 2 (два) роки.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
В іншій частині вирок суду першої інстанції залишити без змін.
Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4