Номер провадження: 22-ц/813/1702/22
Справа № 503/317/20
Головуючий у першій інстанції Сердюк Б.С.
Доповідач Дришлюк А. І.
Категорія: 45
30.05.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,
при секретарі судового засідання Поворозко І.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кодимського районного суду Одеської області від 24 березня 2020 року в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області, правонаступником якого є Кодимська міська рада Подільського району Одеської області, про визнання права на земельну частку (пай),-
08 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Кодимського районного суду м. Одеси з позовом до Писарівської сільської ради Кодимського району, в якому просив визнати за ним право на земельну частку (пай), як члена КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області, в розмірі, встановленому для Писарівської сільської ради, із земель, які на час розпаювання перебували в колективній власності КСП ім. Мічуріна. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 1994 по 1996 роки являвся членом КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області та на момент паювання земель відповідно до Указу Президента України від 8 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» з невідомих причин не був включений до списку осіб, які мали право на отримання сертифіката про право на земельну частку (пай) (а.с. 1-9).
24 квітня 2020 року рішенням Кодимського районного суду м. Одеси (головуючий-суддя Сердюк Б.С.) в задоволенні позову ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) відмовлено в повному обсязі (а.с. 17-20).
22 липня 2020 року канцелярією Кодимського районного суду Одеської області зареєстровано апеляційну скаргу на рішення від 24 квітня 2020 року. Апелянт вказує на те, що станом на день видачі державного акту на право колективної власності на землю був членом КСП імені Мічуріна, тому мав право на отримання земельної частки (паю), однак помилково не був внесений до списку осіб, які мали право на її отримання, внаслідок чого він не отримав сертифіката на земельну частку (пай), а згодом і державний акт на право приватної власності на землю. Апелянт вважає вказане рішення незаконним та необґрунтованим, вважає рішення таким, що постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням процесуального права. Вважає, що суд першої інстанції надав неповну та невірну юридичну оцінку доказам, а саме, що апелянт не досяг 16-річного віку у 1994 році для вступу і членства в КСП ім. Мічуріна, через що довідка про стаж роботи за 1994 рік є неналежним доказом. Однак, апелянт вказує свої паспортні дані де зазначено, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а заяву про вступ до КСП ім. Мічуріна він подав 01.12.1994 року, тобто на момент подачі заяви йому виповнилося повних 16 років. Апелянт вказує, що відповідно до заяви від 01.12.1994 року 01.12.1994 року він став членом КСП та офіційно там працював у період з 1994 року по 1996 рік та повинен був потрапити до списків щодо розпаювання земель, але через помилку не потрапив. Та зазначає, що копію трудової книги не отримував, а оригінал не зберігся на підприємстві. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий страж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Апелянт зазначає, що за Законом України «Про порядок виділення в натурі земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 5 червня 2003 року №899-IV передбачено встановлення права на земельну частку (пай) в судовому порядку за особою, якій з якихось причин не виділено земельну частку (пай). Апелянт просить скасувати рішення Кодимського районного суду Одеської області від 24.03.2020 року у справі № 503/317/20, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги. Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай).
Відзив на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходив.
Ухвалою Одеського апеляційного суду було задоволено клопотання Кодимської міської ради Подільського району Одеської області та залучено Кодимську міську раду Подільського району Одеської області до участі в цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) в якості правонаступника відповідача.
З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.
Учасники провадження про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином. Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції або про відкладення розгляду справи сторони до суду не подавали.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено того факту, що на момент розпаювання земель КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області він був членом даного підприємства, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову (а.с. 20).
Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, вважає за потрібне зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Обставини справи та оцінка апеляційного суду.
Як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що він був членом КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області з 1994 по 1996 роки, а отже має право на земельну частку (пай) на території Писарівської сільської ради Кодимського району Одеської області (а.с. 2, 23-25).
Згідно з ч. 9 ст. 5 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Згідно зі ст. 23 ЗК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян.
Пунктом 1 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Таким чином, особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акту на право колективної власності на землю вона була його членом та включена до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.
Громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатку до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження позовних вимог позивачем надано:
- архівну довідку №315/02-27 від 15.07.2019 року про стаж роботи в колгоспі ім. Мічуріна, с. Писарівка Кодимського району Одеської області, видана відділом об'єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району, з якої встановлено, що в 1995 році ОСОБА_1 відпрацьовано 40 л-днів (а.с. 6);
- архівну довідку №02-27/14 від 21.01.2020 року про стаж роботи в КСП ім. Мічуріна, с. Писарівка Кодимського району Одеської області, видана відділом об'єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району, відповідно до якої в 1994 році кількість відпрацьованих ОСОБА_1 л-днів становила 78, в графі «ким працював» зазначено «школа»; в 1995 році - 40 л-днів, в графі «ким працював» не вказано та в 1996 році - 267 л-днів, в графі «ким працював» також не вказано (а.с. 7);
- архівну довідку №02-27/109 від 04.02.2020 року про стаж роботи в КСП ім. Мічуріна, с. Писарівка Кодимського району Одеської області, видана відділом об'єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району, в якій також зазначено, що в 1995 році кількість відпрацьованих ОСОБА_1 л-днів становила 40, в графі «ким працював» не вказано та в 1996 році - 267 л-днів, в графі «ким працював» також не вказано (а.с. 8);
- копію свідоцтва про неповну загальну середню освіту серії НОМЕР_1 від 11.06.1993 року, з якого вбачається, що в 1993 році ОСОБА_1 закінчив Писарівську ЗОШ І-III ступенів №13 Кодимського району Одеської області (а.с. 9).
В позові ОСОБА_1 також зазначив, що державний акт на право колективної власності на землю КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області був виданий 17.11.1995 року. При цьому, вказав, що його помилково не було внесено до списку осіб, які мало право на отримання земельної частки (паю), внаслідок чого позивач не отримав сертифікат на земельну частку (пай), а згодом і державний акт на право приватної власності на землю (а.с. 2-2 зворот).
Разом з тим, позивачем не надано копію трудової книжки, рішення про прийняття в члени КСП, а також додатку до державного акта на право колективної власності на землю, з якого можна було б встановити перелік громадян-членів КСП, які мають право на отримання земельної частки (паю).
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо недоведення ОСОБА_1 того факту, що на момент розпаювання земель КСП ім. Мічуріна с. Писарівка Кодимського району Одеської області він був членом даного підприємства.
Щодо наявної в матеріалах справи заяви відповідача про те, що Писарівська сільська рада не заперечувала щодо задоволення позову та визнавала позовні вимоги у повному обсязі апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України суд ухвалює рішення про задоволення позовних вимог у разі визнання позову відповідачем за наявності для того законних підстав. Враховуючи недоведеність позивачем підстав для задоволення позовних вимог, апеляційний суд не бере до уваги заяви відповідача щодо визнання позову.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що в апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив про пропуск ним строку позовної давності та просив його поновити, посилаючись на те, що тільки нещодавно дізнався про порушення свого права на земельну частку (пай) та вважає, що після його письмового звернення 21.01.2019 року до об'єднаного трудового архіву територіальних громад Кодимського району повинен йти відлік строку позовної давності (а.с. 25).
Апеляційний суд з даного приводу вважає за потрібне вказати на таке.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на зазначені вимоги в цій справі необхідно застосовувати положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК УРСР.
Згідно зі ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
У пункті 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України вказано, що правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01 січня 2004 року. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
У статтях 71, 75 ЦК УРСР зазначено, що загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судами незалежно від заяви сторін.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред?явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
На стадії розгляду справи судом першої інстанції позивач не заявляв щодо поновлення такого строку, причини поважності його пропуску також не обґрунтовував. Серед іншого позов не підлягає задоволенню по суті заявлених вимог, а тому оскільки наслідки спливу строку позовної давності застосовуються за наявності підстав для задоволення позову, то апеляційний суд також не бере до уваги відповідні доводи апелянта щодо поновлення строку звернення до суду з позовною заявою.
Щодо доказів доданих до апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначив про надання письмових пояснень чотирьох осіб з приводу того, що він (апелянт) вступав та працював офіційно у КСП ім. Мічуріна (а.с. 39-56). Апелянт вказав, що до суду першої інстанції не було подано пояснень свідків через те, що він не вбачав у цьому потреби для розгляду справи, адже вважав, що надав суду першої інстанції достатньо доказів для поновлення своїх прав (а.с. 31).
Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 356 ЦПК України в апеляційній скарзі мають бути зазначені, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 13 січня 2021 року у цивільній справі №264/949/19 тлумачення пункту 6 частини другої статті 356, частин першої - третьої статті 367 ЦПК України свідчить, що апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, доведених нею. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і в засіданні суду апеляційної інстанції.
Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов'язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов'язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов'язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.
З огляду на це, апеляційний суд зазначає, що апелянтом не обґрунтовано поважність обставин неподання відповідних доказів до суду першої інстанції, внаслідок яких позивач був позбавлений можливості їх надати з причин, що об'єктивно не залежали від нього, а тому апеляційний суд не бере їх до уваги при ухваленні судового рішення.
Таким чином оскільки доводи апеляційної скарги не спростували правильних висновків суду першої інстанції, апеляційний суд на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без задоволення апеляційну скаргу, а оскаржуване рішення суду першої інстанції залишає без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кодимського районного суду Одеської області від 24 березня 2020 року - залишити без змін.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк
Р.Д. Громік
М.М. Драгомерецький