Справа № 461/8017/21
Провадження № 1-кп/461/249/22
про відмову у визнанні доказів очевидно недопустимими
27.05.2022 року м. Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі
Головуючого судді ОСОБА_1
з участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3
обвинуваченого ОСОБА_4
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6
розглянувши в судовому засіданні в залі суду у м.Львові клопотання захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання показання свідка ОСОБА_7 очевидно недопуститмим доказом у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22021140000000068 від 02.07.2021 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, та у відмові в його дослідженні ,
В провадженні Галицького районного суду м. Львова перебуває кримінальне провадження №22021140000000068 від 02.07.2021 р. про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України.
Протокольною ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 07.02.2022 встановлено порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань №22021140000000068 від 02.07.2021 року відносно ОСОБА_4 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, яким затверджено що спочатку суд допитує свідків у кримінальному провадженні, потім досліджує документи, які знаходяться в матеріалах кримінального провадження, та допитує обвинуваченого ОСОБА_4 .
У судовому засіданні захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 подали спільне клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, а саме визнати показання свідка ОСОБА_7 очевидно недопустимим доказом у кримінальному провадженні за № 22021140000000068 від 02.07.2021 року та відмовити у його досілдженні.
В обгрунтування клопотання покликаєються на те, що всі докази одержані в ході досудового розслідування є недопустимими на підставі ст.. 86 ст. 87 ч. 3 п. 2 КПК України як такі, зібрані (отримані) у кримінальному провадженні № 22021140000000068 від 02.07.2021 року неуповноваженими особами (органом) в порушення встановленого законом порядку. Така позиція обумовлена тим, що на думку захисту, підстав доручати здійснення досудового розслідування слідчому відділу УСБ України у Львівській області у прокурора не було, а тому цей орган діяв поза межами наданих йому процесуальних повноважень, а тому суд на підставі ст. 87 КПК України повинен визнати їх очевидно недопустимими, та зокрема: визнати показання свідка ОСОБА_7 очевидно недопустимим доказом у кримінальному провадженні за № 22021140000000068 від 02.07.2021 року та відмовити у його досілдженні.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 підтримали клопотання про визнання доказів очевидно недопустимими, з підстав наведених у клопотанні.
Прокурор заперечив клопотання, вважає доводи, викладені захисниками необгрунтованими.
Суд, заслухавши пояснення учасників кримінального провадження, дослідивши зміст клопотання, вважає, що клопотання захисників про визнання доказів очевидно недопустимими не підлягають до задоволення, зважаючи на наступне.
За змістом ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
У відповідності до ч. 1 ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Згідно з ч. 2 ст. 89 КПК України у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.
Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.
При цьому системний аналіз ст. 89 КПК України дозволяє дійти висновку, що законодавець ознаки недопустимості доказів поділяє на очевидні та неочевидні. Залежно від цього визначається момент прийняття рішення щодо недопустимості доказів, який окреслений межами судового розгляду. Очевидно недопустимими є ті докази, про недопустимість яких прямо вказується в КПК України. Це означає, що очевидно недопустимим є доказ, будь-яке порушення процедури отримання якого згідно положень КПК України є безумовною підставою визнання його недопустимим.
Існують також умовно недопустимі докази, допустимість чи недопустимість яких визначається судом у кожному конкретному випадку в залежності від встановлених обставин кримінального провадження. Саме тому, процесуальну конструкцію "очевидна недопустимість доказу", слід розглядати крізь призму положень інституту доказового права у його нерозривному зв'язку з кримінально процесуальними правовідносинами.
Аналогічна позиція викладена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі N 223-1446/0/4-12 від 05 жовтня 2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України", де зазначено, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК України) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).
Правила оцінки доказів, особливо вимога дотримуватися передбаченого законом порядку при отриманні доказів, мають за мету запобігання неправомірному втручанню держави та заохочення доброчесної поведінки правоохоронних органів (постанова ККС ВС від 29.09.2020 у справі N 601/1143/16).
У контексті такого елементу допустимості доказів як належний процесуальний порядок отримання доказів, суд додатково звертає увагу, що метою встановлення та дотримання такого порядку є насамперед (1) унеможливлення істотного порушення прав і свобод людини в ході збирання (отримання) доказів та (2) забезпечення достовірності отриманих фактичних даних.
У зв'язку із цим, при наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли такі порушення: (1) прямо та істотно порушують права і свободи людини; чи (2) зумовлюють сумніви у достовірності отриманих фактичних даних, які неможливо усунути.
Із врахуванням зазначеного саме різні критерії визнання доказів недопустимими, які наведені вище, обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: (1) під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (частина 4 статті 87, частина 2 статті 89 КПК) - у випадках, коли: 1) такі докази, отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і 2) їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; (2) у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (частина 1 статті 89 КПК) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які: 1) тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; 2) зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів. У разі, якщо б була можливість визнати доказ недопустимим лише на підставі формального порушення порядку його отримання без співставлення його з іншими доказами, не було б необхідності передбачати в КПК вирішення цього питання саме у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини і використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 статті 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК, саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі частини 1 статті 87 КПК /правова позиція, викладена ККС ВС у постановах від 08.10.2019 у справі N 639/8329/14-к та від 12.11.2019 у справі N 236/863/17/.
При визнанні того чи іншого доказу недопустимим, суд має зазначати конкретну норму процесуального закону, порушення якої, з урахуванням наслідків такого порушення та можливістю (неможливістю) їх усунення, дає підстави дійти висновку щодо недопустимості того чи іншого доказу (постанова ККС ВС від 25.09.2018 у справі N 210/4412/15-к). Щодо існування інших (умовних) підстав для визнання доказів недопустимими, судам необхідно у кожному конкретному кримінальному провадженні з'ясувати, до яких наслідків порушення вимог кримінального процесуального закону призвели і чи є ці наслідки незворотними (тобто такими, що не можуть бути усунені під час судового розгляду). Якщо мова йде про визнання доказів, отриманих під час слідчих (розшукових) дій, недопустимими, це здебільшого стосується наявності сумнівів у достовірності відомостей, отриманих в результаті їх проведення (постанова ККС ВС від 05.08.2020 у справі N 334/5670/18).
Як вбачається зі змісту клопотання, як на підставу для визнання очевидно недопустимими показання свідка ОСОБА_7 та відмови у його досілдженні, в порядку ч. 2 ст. 89 КПК України, захисники покликається на те, що підстав доручати здійснення досудового розслідування слідчому відділу УСБ України у Львівській області у прокурора не було, а тому цей орган діяв поза межами наданих йому процесуальних повноважень. При цьому, суд позбавлений можливості на цій стадії оцінити аргументи захисту стосовно порушення правил підслідності при проведенні досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки розгляд кримінального провадження у судовому засіданні перебуває на стадії допиту свідків, а письмові докази, на які покликаються захисники у своєму клопотанні, на розгляд суду ще не надавалися, оскільки це наступна стадія судового розгляду - дослідження матеріалів кримінального провадження - письмових доказів. За таких обставин відсутній предмет дослідження та оцінки, на які покликаються захисники обвинуваченого. Крім того, стороною захисту на наведено аргументів того, як можливе порушення правил підслідності при проведенні досудового розслідування вказаного кримінального провадження може впливати на допустимість показань свідка ОСОБА_7 які він може надати безпосередньо у судовому засіданні.
Тому даючи оцінку доводів, викладених у клопотанні захисників, суд не вбачає очевидної недопустимості показань свідка ОСОБА_7 у кримінальному провадженні за № 22021140000000068 від 02.07.2021 року та підстав для відмови у його дослідженні.
Клопотання захисників зводиться до оцінки процесуальних порушень, вчинених на думку захисників під час проведення досудового розслідування. В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні захисниками, безумовно підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду кримінального провадження, так як можуть впливати на визнання належності та допустимості зазначеного в ньому доказу.
Відповідно до ст. 94 КПК України, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
На час розгляду даного клопотання судовий розгляд кримінального провадження триває. Конкретних ознак очевидної недопустимості доказів суду не наведено, а тому суд вважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.
Керуючись ст. ст. 84-89, 376 КПК України, суд -
У задоволенні клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_4 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_5 , про визнання показань свідка ОСОБА_7 очевидно недопуститмим доказом у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №22021140000000068 від 02.07.2021 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.258-3 КК України, та у відмові в його дослідженні, - відмовити.
Ухвала остаточна, оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Суддя ОСОБА_1