25 травня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судових засідань - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві з застосуванням відеоконференцзв'язку апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2022 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 ,
В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021111380000569 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 11 червня 2022 року включно.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд першої інстанції врахував тяжкість інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушень, конкретні обставини справи та дані про його особу, на підставі чого дійшов висновку, що інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, не в змозі запобігти існуючим ризикам.
Не погоджуючись з рішенням суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 , адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та закрити провадження по розгляду клопотання про продовження ОСОБА_7 строку тримання під вартою.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначає, що при постановленні ухвали від 13 квітня 2022 року Києво-Святошинський районний суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме прийняв рішення про продовження ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою за відсутності повного складу суду.
Вказані обставини, згідно доводів апеляційної скарги, суперечать вимогам чинного КПК України, а відтак свідчать про незаконність і необґрунтованість ухвали суду, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.
До початку апеляційного розгляду справи від захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , надійшло клопотання про розгляд його апеляційної скарги без участі обвинуваченого і захисника.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вказана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12021111380000569 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2022 року обвинуваченому ОСОБА_7 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 11 червня 2022 року включно.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому, наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, не зважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідків, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При цьому, відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, суд першої інстанції зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Абзацом другим цієї ж частини ст. 331 КПК України на суд покладено такий самий обов'язок, а саме повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, у разі якщо судове провадження не було завершено до його спливу.
На думку колегії суддів, судом першої інстанції були дотримані зазначені вимоги закону при вирішенні питання про продовження ОСОБА_5 строку тримання під вартою.
Враховуючи, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які відносяться до категорії особливо тяжких, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, характер дій, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_7 , які пов'язанні з застосуванням насилля небезпечного для життя та здоров'я особи, обсяг судового слідства, який ще необхідно провести, а також дані про особу обвинуваченого, а саме його вік, стан здоров'я, соціальні зв'язки, спосіб життя взагалі, зокрема те, що він не працює, не одружений, без міцних соціальних зв'язків, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу наявності підстав для продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки інший, більш м'який, запобіжний захід не в змозі забезпечити його належну процесуальну поведінку та запобігти існуючим ризикам.
Таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Матеріали провадження не містять переконливих доказів того, що існуючі у поведінці ОСОБА_7 ризики зменшилися, або, що запобігти їм в змозі інший запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою.
Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_6 з приводу того, що питання про продовження його підзахисному строку тримання під вартою вирішувалося судом не колегіально, а одноособово, то слід зазначити про наступне.
Відповідно до ч. 20-5 Розділу ХІ «Перехідних положень», у разі неможливості у визначений цим Кодексом строк суддею (колегією суддів) розглянути клопотання про обрання або продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім клопотання, поданого на розгляд до Вищого антикорупційного суду, воно може бути передано на розгляд до іншого судді, визначеного в порядку, встановленому частиною третьою статті 35 цього Кодексу, або розглянуто головуючим, а за його відсутності - іншим суддею зі складу колегії суддів, якщо справа розглядається колегіально, або може бути передано для розгляду до іншого суду в межах юрисдикції одного суду апеляційної інстанції або до суду в межах юрисдикції різних апеляційних судів в порядку, передбаченому абзацом шостим цього пункту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про законність і обґрунтованість ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2022 року, а відтак апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , адвоката ОСОБА_6 , залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 квітня 2022 року про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
___________ __________________ __________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3