18 травня 2022 року
м. Чернівці
справа № 727/11978/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Половінкіної Н.Ю.
суддів Кулянди М.І., Одинака О.О.
секретаря Конецької Д.Г.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
представник позивача ОСОБА_2
відповідач ОСОБА_3
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року, головуючий у першій інстанції Мамчин П.І.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у грудні 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя.
Зазначала, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції 9 березня 2011 року актовим записом №306, розірваний рішенням Шевченківського райсуду м. Чернівці від 26 листопада 2018 року.
За час шлюбу придбаний транспортний засіб марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 .
Не дійшли згоди щодо поділу спільного майна транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_3 .
Згідно звіту оцінювача Воротняка Ю.В. від 29 жовтня 2020 року вартість транспортного засобу становить 142280 грн.
Просила поділити майно, виділивши ОСОБА_3 автомобіль марки Nissan модель Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 вартістю 142280 грн., стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію в сумі 71140 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 лютого 2022 року позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості Ѕ частини автомобіля марки Nissan Primastar з номерним знаком НОМЕР_2 в сумі 71140 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг
ОСОБА_3 в апеляційній скарзі просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Зазначає про неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, джерела придбання нерухомого майна, що підлягає поділу, обмежившись встановленням факту набуття майна за час шлюбу.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_3 не надходило.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя частково, суд першої інстанції керувався положеннями ч.1 ст.61, ч.1 ст.63, ч.3, 5 ст.65, ч.1 ст. 69, ч.1 ст. 70, ч.4, 5 ст. 71 СК України та дійшов висновку, що підлягає захисту право ОСОБА_1 на стягнення з ОСОБА_3 грошової компенсації Ѕ частини вартості транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 з урахуванням звіту оцінювача Воротняка Ю.В. від 29 жовтня 2020 року в сумі 71140 грн.
На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що об'єктом спільної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є автомобіль марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 вартістю 142280 грн., ОСОБА_3 розпорядився майном на власний розсуд без згоди другого з подружжя ОСОБА_1 .
Водночас суд першої інстанції вважав, що з огляду на вибуття з володіння ОСОБА_3 транспортного засобу, відстав для виділення ОСОБА_3 автомобіля марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 немає.
Разом з тим суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_1 не пропущений строк звернення до суду з позовом, оскільки останній не було відомо про перереєстрацію транспортного засобу на іншу особу.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення наведеним нормам відповідає.
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
Судом першої інстанції встановлено, що шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернівецького міського управління юстиції 9 березня 2011 року актовим записом №306, розірваний рішенням Шевченківського райсуду м. Чернівці від 26 листопада 2018 року.
ОСОБА_5 та ОСОБА_3 вчинено договір купівлі-продажу транспортного засобу від 09 липня 2016 року №887 у Сервісному центрі 7341 МВС в Чернівецькій області, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця автомобіль марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 .
Згідно звіту оцінювача Воротняка Ю.В. від 29 жовтня 2020 року середня ринкова ціна транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 становить 142280 грн.
Відповідно до довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Чернівецькій області від 15 лютого 2022 року №31/24/14А3 574-05-2022 автомобіль марки Nissan моделі Primastar з номеринм знаком НОМЕР_1 був зареєстрований на ОСОБА_3 9 лютого 2016 року. Вище наведений автомобіль був перереєстрований на іншу особу 19 вересня 2018 року.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права при прийнятті постанови
За змістом частини 1, 2 статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається загальний обов'язок - добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків в межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Відповідно до частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
ОСОБА_3 подано клопотання про перенесення розгляду справи 18 травня 2022 у зв'язку з виїздом за межі Чернівецької області.
ОСОБА_3 не надано докази перебування ОСОБА_3 за межами Чернівецької області.
З огляду на наведене відсутні підстави для визнання поважними причини неявки в судове засідання ОСОБА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 належним чином повідомлений про розгляд справи апеляційним судом згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення 580021565535 ОСОБА_3 15 квітня 2022 року.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Ураховуючи, що відповідач ОСОБА_3 був належним чином повідомлений про судове засідання, є підстави для висновку про належне забезпечення прав відповідача ОСОБА_3 , передбачених законом.
За таких обставин неявка відповідача ОСОБА_3 не перешкоджає розгляду справи.
На підставі ч.1 ст.367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У підпункті в) пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України визначено, що постанова суду апеляційної інстанції складається з мотивувальної частини із зазначенням мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.
Водночас апеляційна скарга ОСОБА_3 містить доводи виключно щодо неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, щодо джерела придбання транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 .
Отже апеляційний суд при перегляді справи в апеляційному порядку не має повноважень самостійно вдаватися в переоцінку висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для виділення ОСОБА_3 автомобіля марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1
Проте, посилання ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на не встановлення джерела придбання транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 фактично зводиться до заперечення права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на майно.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до пункту 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу відповідно до частин другої та третьої статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року у справі за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення частини першої статті 61 СК України № 1-8/2012 (№ 17-рп/2012) встановлено, зокрема, що основою майнових відносин подружжя є положення про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Тобто статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).
Право подружжя на поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, закріплене уст. 69 СК України.
Згідно із положеннями статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Положення частини п'ятої статті 71 СК України не вимагають обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2020 року у справі № 235/5146/16-ц (провадження № 61-37616св18).
У пунктах 22, 24, 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначенням кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. Поділу підлягає усе майно, що є у спільній сумісній власності подружжя.
До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Якщо під час вирішення спору про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на набуте за час шлюбу майно, транспортний засіб марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 .
На підставі ч.1 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
За змістом ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із положеннями частини першої, четвертої, п'ятої, шостої ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.
У випадку невиконання учасником справи його обов'язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із їх недоведеністю, або задоволення позовних вимог у випадку ненадання відповідачем доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
ОСОБА_3 не надано доказів на доведеність джерела набуття спірного транспортного засобу.
ОСОБА_3 визнаються обставини, встановлені відповідно до довідки Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС України в Чернівецькій області від 15 лютого 2022 року №31/24/14А3 574-05-2022 перереєстрації транспортного засобу марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 на іншу особу 19 вересня 2018 року, тобто відчуження транспортного засобу.
У матеріалах справи відсутні докази обізнаності ОСОБА_1 про відчуження транспортного засобу, використання отриманих коштів на потреби сім'ї.
Навпаки, заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Чернівці від 26 листопада 2018 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу встановлено, що сторони не підтримують сімейні відносини, не ведуть спільного господарства, проживають окремо з серпня 2018 року.
У випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв'язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв'язку з припиненням її права на спільне майно.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Установивши, що транспортний засіб марки Nissan моделі Primastar з номерним знаком НОМЕР_1 , який був об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відчужений ОСОБА_3 без згоди другого з подружжя ОСОБА_1 , проте ОСОБА_1 не оспорює зазначений договір купівлі-продажу, а просила врахувати його вартість при поділі спільного майна подружжя, то суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що право ОСОБА_1 на об'єкт права спільної сумісної власності підлягає захисту шляхом врахування вартості Ѕ частини відчуженого без її згоди майна при поділі майна.
Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року залишено без змін, тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
З огляду на наведене рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 лютого 2022 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
На підставі ч.1ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Тому апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м.Чернівці від 23 лютого 2022 року без змін.
Керуючись п.1 ч.1 ст.374, ч.1 ст.375 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Дата складання повного судового рішення 23 травня 2022 року.
Судді: Н.Ю. Половінкіна
М.І. Кулянда
О.О. Одинак