Справа № 524/7449/19 Номер провадження 22-ц/814/539/22Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж.О. Доповідач ап. інст. Кузнєцова О. Ю.
31 травня 2022 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Кузнєцової О.Ю.
суддів: Гальонкіна С.А., Карпушина Г.Л.
секретар: Таценко Т.Р.
імена (найменування) сторін:
позивач: ОСОБА_1
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 грудня 2021 року у складі судді Кривич Ж.О.
по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа ОСОБА_5 про визнання удаваним договору купівлі-продажу та визнання права власності на квартиру, -
У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та просив визнати удаваним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , серії 1441 від 04.10.2016 року посвідчений приватним нотаріусом Прокопом Д.О. в частині покупця та визнати його та ОСОБА_5 покупцями за даним договором купівлі-продажу квртири.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що фактично спірна квартира була придбана не ОСОБА_2 , а ОСОБА_5 , яка залучена до участі у справі як третя особа без самостійних вимог на предмет спору. Вказав, що ОСОБА_5 тривалий час перебувала з позивачем у шлюбних стосунках. Спірну квартиру ОСОБА_5 придбала за кошти, які вона отримала від продажу двох автомобілів - Toyota Highlander, д.н.з. НОМЕР_1 , та Toyota Avensis, д.н.з. НОМЕР_2 . Ці автомобілі були придбані за час спільного проживання позивача з ОСОБА_5 однією сім'єю. Позивач вважав, що оспорюваний договір купівлі-продажу квартири є удаваним в частині покупця та просив визнати його та ОСОБА_5 покупцями за договором купівлі-продажу квартири, який було укладено 04 жовтня 2016 року, а також визнати за ним та ОСОБА_5 право власності на спірну квартиру.
Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 грудня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Полтавського апеляційного суду від 19.08.2020 року (справа № 524/7449/19) на квартиру АДРЕСА_1 ..
Рішення суду мотивоване тим, що позивач не обґрунтував удаваності оспорюваного договору купівлі-продажу, укладання його з метою приховання іншого договору, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.
Не погодившись із вказаним рішенням його в апеляційному порядку оскаржив позивач ОСОБА_1 , просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесульного права.
Апеляційна скарга обгрунтована тим, що спірна квартира, була придбана ОСОБА_2 на кошти від реалізації двох автомобілів, які були придбані під час спільного суміного проживання без реєстрації шлюбу позивача з ОСОБА_5 . Вказав, що відповідач ОСОБА_2 не мав власних коштів у необхідній кількості для придбання спірної квартири, проте судом не досліджено дані обставини та їм не надано належної правової оцінки.
Зазначив, що в провадженні Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області перебуває позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною власністю, поділ майна та зобов'язань.
Окрім того, вказав, що не був належним чином повідомлений про судове засідання, яке було призначено на 30.12.2021, внаслідок чого був позбавлений можливості бути присутнім у судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення ухвалене у справі повною мірою відповідає вказаним вимогам.
Як встановлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 (покупець) та ОСОБА_4 (продавець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 6-7).
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не обґрунтував удаваності оспорюваного договору купівлі-продажу, укладання його з метою приховання іншого договору, не надав належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором купівлі-продажу, а воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними правочином.
Відтак, місцевий суд прийшов до висновку, що спірний правочин не є удаваним, при його укладенні дотримані вимоги закону щодо форми і змісту договору купівлі-продажу, а тому вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.
Висновки суду першої інстанції в повній мірі відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з пунктом першим частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.
Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам , особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента, визначені умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Верховний Суд у своїх постановах від 03 червня 2020 року (справа №683/3451/16-ц) та від 12 червня 2020 року (справа №709/2194/16-ц) неодноразово наголошував, що позивачі, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, мають доводити факт укладення правочину, що на його думку є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Тобто воля сторін в удаваному правочині спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, а оскільки відповідно до частини першої статті 202, частини третьої статті 203 ЦК України головним елементом договору (правочину) є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 520/9632/16-ц.
Основним юридичним фактом, який підлягає встановленню судом, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору та з'ясування питання про те, чи не укладено цей договір з метою приховання іншого договору та якого саме. За таких обставин, для визнання правочину удаваним позивачу необхідно надати відповідні докази, а суду встановити, що обидві сторони договору діяли свідомо для досягнення якоїсь особистої користі, їх дії були направлені на досягнення інших правових наслідків і приховують іншу волю учасників (Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі №357/3132/15-ц, провадження № 61-16179св19).
Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з нормою ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
У постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року при розгляді цивільної справи № 902/608/19 наведено правовий висновок про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Крім того, преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили. Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Апеляційним судом також зважено на те, що за висновками Європейського суду з прав людини принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах Брумареску проти Румунії, Стіл та інші проти Сполученого Королівства та ін.). Правова визначеність є комплексним поняттям та складається з більш вузьких правових принципів, до яких, зокрема, належить стабільність судових рішень, які набрали законної сили. Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata , тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Встановлено, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 вересня 2019 року, яке залишено без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 грудня 2019 року аналогічні позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Вказані судові рішення залишені без змін постановою Верховного Суду від 30 березня 2020 року.
На підставі викладеного, дане судове рішення, яке набрало законної сили, не може бути поставлене під сумнів.
Доводи апеляційної скарги про те, що правочин фактично укладено з метою приховати належні ОСОБА_1 кошти, які були отримані ОСОБА_5 від реалізації автомобілів, є безпідставними. Дані факти є недоведеними та самі по собі не можуть свідчити про удаваність оспорюваного договору купівлі-продажу, при цьому матеріалами справи установлено реальність наслідків укладеного правочину, які спрямовані саме на продаж квартири (квартира фактично передана та перебуває у власності відповідача, та нею фактично користується ОСОБА_5 на підставі договору позички), які були б відсутні у разі його удаваності.
Твердження апелянта про те, що кошти, за які було придбано спірну квартиру, є його майном, колегія суддів до уваги не приймає за відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини. Посилання апелянта, як на доказ викладеного, на наявність на розгляді в Крюківському районному суді Полтавської області справи за заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання факту проживання однією сім'єю та визнання майна спільною власністю, поділ майна та зобов'язань, суд оцінює критично, оскільки рішення суду по даній справі на момент ухвалення даної постанови не винесено, жодних фактів належності відповідних коштів ОСОБА_1 не встановлено.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що позивач не надав жодних доказів на підтвердження удаваності оспорюваного ним договору, наявності у сторін договору наміру приховати який-небудь інший правочин, не знайшло свого підтвердження і те, що між сторонами договору виникли якісь інші права і обов'язки, ніж ті що передбачені укладеним договором.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення про судове засідання, при дослідженні матеріалі справи не знайшли свого підтвердження.
Зокрема, 23.12.2021 р. відбулося судове засідання, в якому приймав участь представник позивача - адвокат Гонтарь В.М., який після з'ясування обставин справи та дослідження доказів заявив клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні для підготовки до судових дебатів. Суд клопотання представника позивача задовольнив та оголосив перерву у судовому засіданні до 30.12.2021 року про що було оголошено у судовому засіданні, що підтверджується звукозаписом та журналом судового засідання (т. 2 а.с. 12-13).
Про місце, дату та час продовження судового засідання Гонтарь В.М. був повідомлений згідно зі ст. 240 ч. 3 ЦПК України під розписку (т. 2 а. с. 18).
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення місцевого суду, судовою колегією не встановлено.
Ухвалою Полтавського апеляційного суду від 28 березня 2022 року ОСОБА_1 відстрочено сплату судового збору за розгляд справи в суді апеляціійної інстанції до ухвалення судового рішення у сумі 2305,20 грн.
У зв'язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги на рішення місцевого суду з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у сумі 2305,20 грн.
Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1, п. 1, ст. 375, ст. 382 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 30 грудня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 2305, 20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий: О.Ю. Кузнєцова
Судді: С.А. Гальонкін
Г.Л. Карпушин