Тарутинський районний суд Одеської області
Справа № 514/786/20
Провадження по справі № 4-с/514/1/22
25 травня 2022 року смт Тарутине
Тарутинський районний суд Одеської області у складі:
головуючого - судді - Тончевої Н.М.,
за участю секретаря - Георгієвої О.А.,
розглянувши в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України в залі суду смт Тарутине скаргу ОСОБА_1 , представником якого є ОСОБА_2 , стягувач ОСОБА_3 , особа, рішення якої оскаржуються державний виконавець Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Демиденко Д.Ю. на дії державного виконавця щодо неправомірного нарахування заборгованості зі сплати аліментів, -
ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою, відповідно до якої просив визнати дії державного виконавця Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Демиденко Д.Ю. щодо нарахування заборгованості з аліментів на підставі виконавчого листа №2-363/2011 виданого Тарутинським районним судом Одеської області від 03.08.2011року - неправомірними.
Свої вимоги мотивує тим, що 03 серпня 2011 року Тарутинським районним судом Одеської області було видано виконавчий лист щодо стягнення з нього аліментів на користь ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частини заробітної плати щомісячно, але не менше ніж 40% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на утримання сина ОСОБА_4 - ІНФОРМАЦІЯ_1 до його повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 , починаючи з 13.07.2011 року. Так, тільки 09 червня 2020 року йому стало відомо, що у Тарутинському районному відділі державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває на примусовому виконанні зазначений вище виконавчий лист, коли на адресу підприємства де він працював надійшла постанова «Про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника» від 20 травня 2020 року з зазначенням суми боргу в розмірі 87822 гривні 66 копійок. До того часу на його адресу ні постанови про відкриття виконавчого провадження, ні іншого документу з відділу виконавчої служби не надходило. Враховуючи наведене, вважає дії державного виконавця з розрахунку заборгованості незаконними, оскільки в силу наданих державним виконавцям повноважень останній не встановивши всіх обставин провів розрахунок заборгованості.Також, посилався на те, що при визначенні суми щомісячних платежів державним виконавцем не враховано те, що починаючи з 2011 року на момент подачі скарги (16.06.2020) він був офіційно працевлаштований, при цьому не враховувались суми податків на доходи фізичних осіб та військовий збір, які підлягають сплаті із визначеного загального доходу платника.
В судове засідання скаржник ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 не з'явились, повідомлялись належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про отримання ними поштових повідомлень (а.с. 226, 227, 228, 237, 238, 246, 247 (том1) електронна пошта
представника скаржника pravo111ua @gmail.com, поштові повідомлення а.с.8, 9, 10, 12, 13 том.2).
Заяву про відкладення розгляду справу чи розгляд справи за їх відсутності від скаржника та його представника не надходило, причини своє неявки суд не повідомили.
Стягувач ОСОБА_3 в судове засідання також не з'явилась, повідомлялась належним чином. Причини своєї неявки суду не повідомила (а.с. 7, 11, том 2).
Представник Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) старший державний виконавець Міндова Т.І. в судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила відмовити у задоволенні скарги .
Відповідно ч. 2 ст.450 ЦПК України неявка стягуюча, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Оскільки сторони в судове засідання не з'явились, то відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд прийшов до наступного висновку.
Відповідно до п.9 ч.3 ст.129 Конституції України обов'язковість виконання рішень суду є однією з основних засад судочинства. За приписами ст.129-1 Конституції України зазначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно вимог ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
З наведених правових норм видно, що виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ("Горнсбі проти Греції" (HornsbyV. Greece), від 19.03.1997, п.40, Reportsof Judgmentsand Decisions 1997-11). Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці без неналежних затримок (у справі "Фуклев проти України", заява N 71186/01). На державі лежить позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці ("Чіжов проти України", п.40).
За приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті п'ятої цього Закону визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Відповідно до ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Особливості виконання рішень про стягнення аліментів визначені у розділі XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012року №512/5 (далі Інструкція).
Відповідно до п.3 ч.3 ст.18 ЗаконуУкраїни « Про виконавче провадження » виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Згідно з положеннями частини четвертої цієї статті, вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Згідно з ч.1 ст.13 Закону України « Про виконавче провадження » під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням, боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 31 липня 2019 року, винесеної за результатами розгляду цивільної справи №554/13475/15-ц, зазначив, що державний виконавець повинен не лише направити боржнику копію постанови про відкриття виконавчого провадження, але й встановити факт отримання боржником копії цієї постанови, якою встановлено строк для добровільного виконання рішення суду.
Сам по собі супровідний лист до постанови про відкриття виконавчого провадження із зазначенням адреси боржника не є належним доказом на підтвердження факту надсилання такої постанови боржнику та дотримання державним виконавцем вимог ч. 1 ст. 28 Закону України « Про виконавче провадження ». Неповідомлення боржника про відкриття виконавчого провадження свідчить про обмеження його права на добровільне виконання рішення суду.
Відповідно до вимог ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Судом встановлено, що за рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 03 серпня 2011 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 стягуються аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини заробітної плати щомісячно, але не менше 40% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, на підставі якого був виданий виконавчий лист №2-263/2011 від 03.08.2011 р. (а.с. 113).
Виконавче провадження щодо примусового виконання зазначеного рішення суду перебуває на примусовому виконанні у ТарутинськомуРВ ДВС, державним виконавцем Демиденко Д.Ю. 15.11.2011 року відкрито виконавче провадження ВП №29848553 (а.с. 113, 115).
Постанова про відкриття виконавчого провадження від 15.11.2011 року була направлена ОСОБА_1 за адресою с. Жовтневе Тарутинського району Одеської області яка зазначена у виконавчому листі, що підтверджується супровідним листом ( а.с. 113-114).
Разом з тим, будь-яких інших доказів направлення та вручення вищевказаної постанови боржнику ОСОБА_1 ( крім супровідного листа) за адресою, зазначеною у виконавчому листі, чи вручення її особисто боржнику, матеріали виконавчого провадження не містять.
Крім іншого, матеріали виконавчого провадження ( а.с. 112-141) взагалі не містять доказів, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець встановивши, що постанова про примусове виконання рішення суду не виконується боржником, вчиняв виконавчі дії та приймав рішення шляхом винесення попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених ЗакономУкраїни «Про виконавче провадження» та іншими нормативно-правовими актами, що на думку суду обмежило скаржника у праві на добровільне виконання рішення суду, а в разі незгоди з постановою на право її оскарження.
У зв'язку з встановленими обставинами, суд визнає дії державного виконавця Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Демиденко Д. Ю. щодо нарахування заборгованості з аліментів на підставі виконавчого листа №2-363/2011 виданого Тарутинським районним судом Одеської області від 03.08.2011року - неправомірними.
Керуючись ст.ст. 447- 453 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 , представником якого є ОСОБА_2 , стягував ОСОБА_3 , особа, рішення якої оскаржуються державний виконавець Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Демиденко Д.Ю. на дії державного виконавця, щодо нарахування заборгованості зі сплати аліментів- задовольнити.
Визнати дії державного виконавця Тарутинського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Демиденко Д.Ю. щодо нарахування заборгованості з аліментів на підставі виконавчого листа №2-363/2011 виданого Тарутинським районним судом Одеської області від 03.08.2011року - неправомірними.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення до Одеського апеляційного суду через Тарутинський районний суд Одеської області.
У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день його її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Н.М. Тончева