Іменем України
18 травня 2022 року м. Кропивницький
справа № 388/339/20
провадження № 22-ц/4809/229/22
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Долинського районного суду Кіровоградської області у складі судді Степанова С.В. від 05 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, -
встановив:
У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що 09.02.2019 ним було видано довіреність, яка посвідчена приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І.А. за реєстровим номером 128 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які мали оформити документи на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства орієнтованою площею до 2,0 га та здійснити пошук особи, що візьме вказану земельну ділянку в оренду зі сплатою орендної плати в розмірі 7000,00 грн щороку. Іншої домовленості між ними не було.
Проте, в листопаді 2019 року він дізнався про те, що на підставі вказаної довіреності та відповідно до наказу Головного управління Дергеокадастру в Кіровоградській області № 11-1352/14-19-СГ від 22.04.2019 «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність» він став власником земельної ділянки кадастровий номер 3521981300:02:000:5932, загальною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Варварівської сільської ради Долинського району Кіровоградської області.
Вказана земельна ділянка відповідно до договору купівлі - продажу від 17.05.2019, посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С.О. перейшла у власність ОСОБА_2 , який також був довіреною особою відповідно до виданої позивачем довіреності від 09.02.2019. Позивач своєї згоди на продаж земельної ділянки не надавав, грошові кошти від продажу не отримував. Теперішній власник земельної ділянки - ОСОБА_2 , так само як і продавець - ОСОБА_3 , між якими фактично досягнуто зловмисну домовленість про заволодіння земельною ділянкою позивача поза його волею. Крім того, дії представника та особи, що стала власником земельної ділянки містять ознаки шахрайських дій, коли користуючись довірительними відносинами були вчиненні дії на свою користь, а не на користь довірителя. Відповідно до інформації з Публічної кадастрової карти України відомості про земельну ділянку з кадастровим номером 3521981300:02:000:5932 не знайдено, у зв'язку з об'єднанням декількох сусідніх земельних ділянок і присвоєнням їм нового кадастрового номера.
У зв'язку з шахрайськими діями довірених осіб, ОСОБА_1 07.10.2019 скасував видану довіреність від 09.02.2019.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.
Рішенням Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, а також на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно копії довіреності від 09.02.2019 року зареєстрованої за № 128 посвідченої приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциною Н.В. вбачається, що вона була видана позивачем ОСОБА_1 на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , бути його представником, втому числі представляти його інтереси як учасника антитерористичної операції, у будь-яких органах, установах, підприємствах та організаціях, незалежно від форм власності, підпорядкування та галузевої належності, у будь-яких органах влади та місцевого управління, в тому числі в сільських селищних, міських радах, в органах райдержадміністрації, в органах бюро технічної інвентаризації, перед суб'єктами господарювання, в податкових органах перед фізичними особами підприємцями, в експертних установах, у всіх відповідних органах державної влади та управління, в тому числі в Управлінні земельних ресурсів, в органах Держгеокадастру, в органах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, в органах Укрдержгеокадастру, в органах юстиції, в органах нотаріату, в інших компетентних службах, установах та організаціях з питань виділу, приватизації, оформлення, державної реєстрації права власності та отримання на його ім'я свідоцтва про право власності на земельну ділянку орієнтованою площею 2 гектара для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Кіровоградської області, при цьому конкретне місце знаходження земельної ділянки, її розмір, межі, площу та будь-які інші умови представники вправі визначати на власний розсуд; після чого надає йому право користування та розпорядження цією ж земельною ділянкою (здачі в оренду, позичку, продажу, міни, укладення договорів емфітевзису, суперфіцію, а також будь-яких інших цивільно-правових угод, дозволених законодавством) за ціну та на умовах за своїм розсудом, при цьому всі істотні та факультативні умови договорів, в тому числі, але не виключно, строк дії договорів оренди та розмір орендної плати, суму, за яку буде продаватися земельна ділянка, тощо, представник вправі самостійно згідно їхніх попередніх домовленостей (а.с.9).
Із копії заяви від 16.04.2019 року слідує, що уповноважена особа за довіреністю ОСОБА_3 від ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про затвердження проекту землеустрою для передачі у власність земельної ділянки за кад № 3521981300:02:000:5932 загальною площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення за адресою: Кіровоградська область, Долинський район, Варварівська сільська рада (а.с.11)
З копії договору купівлі - продажу від 17.05.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Долинського районного нотаріального округу Кіровоградської області Величко С.О. укладеного між ОСОБА_3 (сторона - продавець), який діє на підставі довіреності від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (сторона - покупець) предметом договору є земельна ділянка площею 2,0000 гектара, яку продавець передав у власність покупця, а покупець прийняв та сплатив за неї обговорену грошову суму, місце розташування земельної ділянки: Кіровоградська область, Долинський район, Варварівська сільська рада, кадастровий номер земельної ділянки 3521981300:02:000:5932, продаж земельної ділянки було вчинено за 50 000 (п'ятдесят тисяч) гривень (а.с. 13-14).
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У статті 6 ЦК України зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості, що передбачено статтею 627 ЦК України.
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (частина третя статті 237 ЦК України).
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, що встановлено статтею 239 ЦК України.
Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.
Як передбачено ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).
Стаття 232 ЦК України регулює правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною: правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Отже, правочин, вчинений у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, є оспорюваним. Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Реалізація принципу змагальності сторін у цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Вищезазначені процесуальні норми передбачають, що під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Встановивши, що позивачем не доведено підстав, передбачених статтею 232 ЦК України, для визнання договору купівлі-продажу від 17 травня 2019 року недійсним, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову, оскільки за змістом довіреності від 09 лютого 2019 року довіритель ОСОБА_3 мав право на укладення договору купівлі-продажу, визначаючи всі істотні і факультативні умови за своїм розсудом.
Аналогічні висновки щодо застосування норм права у спірних подібних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 09 вересня 2021 року в справі № 383/304/20 та від 19 листопада 2021 року в справі № 383/302/20.
ОСОБА_1 у своїй позовній заяві та апеляційній скарзі посилався як на підставу своїх вимог на норми ст. 232 ЦК України і зазначав, що спірний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості між ОСОБА_3 , який діяв на підставі довіреності, та відповідачем ОСОБА_2 , який також був його представником за довіреністю, і через це виникли несприятливі наслідки для позивача.
Проте позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що його представник за довіреністю ОСОБА_3 діяв з перевищенням наданих йому повноважень, укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки з ОСОБА_2 , який діяв від свого імені, а не як представник позивача, за зловмисної домовленості з останнім, і через це виникли несприятливі наслідки для довірителя.
Доводи апеляційної скарги, про те, що позивач не уповноважував довіреністю ОСОБА_3 на продаж спірної земельної ділянки, право власності щодо якої виникло після дати видачі довіреності, з самого початку був проти продажу земельної ділянки, з ним не погоджувались умови продажу земельної ділянки та вартість земельної ділянки, спростовуються змістом довіреності від 09.02.2019, згідно якої ОСОБА_1 уповноважив зокрема ОСОБА_3 , вчиняти дії щодо оформлення на його ім'я земельної ділянки орієнтованою площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, надав право користування та розпорядження цією ж земельною ділянкою (здачі в оренду, позичку, продаж, тощо) за ціну та на умовах за своїм розсудом, суму за яку буде продаватись земельна ділянка, тощо, строк довіреності до 09.02.2024 (а.с.9).
Вказана довіреність не оспорюється і не визнана недійсною в судовому порядку.
Доводи позивача про те, що під час укладання спірного правочину не було його волевиявлення на відчуження земельної ділянки є необґрунтованими.
Доводи щодо наявності в момент укладення оспорюваного правочину умислу в діях представника позивача: представник усвідомлював, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, ґрунтуються на припущеннях.
Оспорюваний правочин - договір купівлі-продажу земельної ділянки від 17.05.2019 вчинено представником позивача на підставі дійсної (не відкликаної на час його укладення) довіреності від 09.02.2019, якою ОСОБА_1 уповноважив зокрема ОСОБА_3 самостійно від його імені вчиняти правочини, в тому числі купівлі-продажу, за ціну та на умовах за власним розсудом.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не позбавлений права вимагати від свого представника ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 50000 грн, отриманих за продаж земельної ділянки згідно договору купівлі - продажу від 09.02.2019.
Виходячи з вищевикладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, які зводяться до переоцінки доказів у справі, що знайшли свою належну оцінку у мотивувальній частині оскарженого судового рішення, та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, колегією суддів відхиляються, оскільки судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та не порушено норми процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Долинського районного суду Кіровоградської області від 05 жовтня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31.05.2022.
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М.Дьомич