Іменем України
16 травня 2022 року м. Кропивницький
справа № 405/3889/20
провадження № 22-ц/4809/132/22
Кропивницький апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Письменного О.А.,
суддів - Дуковського О.Л., Дьомич Л.М.,
при секретарі - Федоренко Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда у складі судді Драного В.В. від 31 серпня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міської ради міста Кропивницького, Комунального підприємства «Правник» про визнання недійсним розпорядження органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації права власності та визнання права власності, -
встановив:
У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він має право на житло, право користування і право на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується постановою Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 405/8534/16-ц, якою встановлено незаконність рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18.07.1990 року, яким його було виключено зі складу сім'ї наймача ОСОБА_5 , та виданого на його підставі ордеру № 17 від 25.07.1990 року. Зазначав, що ордер, який був виданий у 1986 році є законним, а внесення до нього змін не передбачено законом. Також вказує, що набув право користування відповідно до ст. 65 ЖК України, оскільки після звільнення з місць позбавлення волі, а саме 20.01.1990 він вселився у спірну квартиру та проживав до засудження - 28.02.1994.
Вказав, що і раніше звертався до суду з подібним позовом, однак склад учасників та його підстави відрізняються від цього, оскільки підставою даного позову є встановлений судом факт незаконності позбавлення позивача права на приватизацію, що свідчить про наявність у позивача права на участь у приватизації вказаної квартири. Також зазначив, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання правового акту органу місцевого самоврядування, яким порушено його права.
Посилаючись на ці обставини, позивач просив визнати недійсним розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13.02.2009 № 48219; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13.02.2009, а саме на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності від 25.03.2009 на вказану квартиру за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ; визнати за ним право на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі скаржник, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема вказує, що приватизація спірної квартири проведена незаконно, оскільки здійсненна на підставі незаконного рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18.07.1990 року, яким його було виключено зі складу сім'ї наймача ОСОБА_5 . Вказує, що постійно проживав у спірній квартирі, за виключенням його тимчасової відсутності, у зв'язку з перебуванням в місцях позбавлення волі. У довідці про звільнення від 28.02.2009 року зазначена інша адреса, тому що його кімната в спірній квартирі була закладена речами на час ремонту, тому він вимушений був проживати в орендованій квартирі по АДРЕСА_2 .
Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_5 є матір'ю позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда від 19.02.1986 року № 76 «Про надання квартир громадянам району» погоджено спільне рішення адміністрацій та профкомів підприємств і організацій району про надання квартир громадянам згідно додатків 1 та 2 - списку на надання житлової площі громадянам району, серед яких, ОСОБА_5 , прибиральниці ЖЕI-I, та її багатодітній сім'ї, до складу якої входять: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , а також ОСОБА_6 та ОСОБА_6 , була надана житлова площа за адресою: АДРЕСА_3 (службова) (т. 1, а.с. 11-12).
З відповідей КП «ЖЕО № 2» МРМК від 31.08.2020 року № 487 та від 05.01.2021 року вбачається, що ордер на квартиру АДРЕСА_1 від 19.02.1986 року не зберігся (т. 1, а.с. 246; т. 2, а.с. 46-47).
На час прийняття рішення Виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів м. Кіровограда № 76 від 19.02.1986 року ОСОБА_1 був засуджений за частиною третьою статті 81 КК УРСР до 10 років позбавлення волі та як вбачається з довідки № 060501 від 20.01.1990 року після відбуття покарання повинен прибути до місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1, а.с. 210).
За заявою ОСОБА_5 рішенням Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18.07.1990 року № 389 «Про часткову зміну рішень Ленінського райвиконкому від 19.02.1986 року № 76 та від 18.06.1986 року № 288 про надання квартир громадянам ОСОБА_8 , ОСОБА_9 » встановлено, що син ОСОБА_5 позивач ОСОБА_2 та друга дочка ОСОБА_10 в надану їх матері службову квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 48,36 кв. м., не вселялись, а проживають і прописані на житловій площі колишнього чоловіка (їх батька) за адресою: АДРЕСА_5 , де забезпечені житлом по середній нормі, ухвалено виключити їх із складу сім'ї матері; рахувати склад сім'ї громадянки ОСОБА_8 із 5 осіб: дочка - ОСОБА_10 , син - ОСОБА_11 , син - ОСОБА_4 , син - ОСОБА_12 .
На підставі даного рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради 25.07.1990 року ОСОБА_5 видано ордер № 17 на службове житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 із сім'єю із 5 чоловік, а саме: дочкою ОСОБА_10 , сином - ОСОБА_2 , сином ОСОБА_4 , сином - ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 9; т. 2, а.с. 90).
Вироком Кіровоградського обласного суду від 16.11.1994 року ОСОБА_1 , який проживав за адресою: АДРЕСА_4 , засуджено до 15 років позбавлення волі, а згідно довідки Кіровоградської ВК № 6 від 28.02.2009 року № 00739 після відбуття покарання він повинен прибути до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 211, 212).
11.02.2009 року ОСОБА_5 разом сином - ОСОБА_2 , сином ОСОБА_4 , сином - ОСОБА_3 звернулася до органу приватизації із заявою про оформлення передачі у приватну спільну часткову власність квартири за адресою: АДРЕСА_4 , яку вона займає разом із членами своєї сім'ї (т. 1, а.с. 77).
Згідно довідки КП «ЖЕО № 2» Кіровоградської міської ради, доданої до заяви, за вказаною адресою були зареєстровані ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 78).
Розпорядженням № 48219 органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13.02.2009 року видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 , відповідно до якого зазначена квартира належить на праві власності в рівних частках ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (т. 1, а.с. 75-76, 97).
Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2009 року № 2272796 право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (т. 1, а.с. 98).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 04.06.2019 року Кропивницький міським відділом державної реєстрації смерті ГТУЮ у Кіровоградській області (т. 1, а.с. 101).
У серпні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Кіровоградської міської ради, КП «Правник», третя особа - ОКП «Кіровоградське ООБТІ», в якому просив: визнати недійсним розпорядження керівника органу приватизації Кіровоградської міської ради від 13.02.2009 року № 48219; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 13.02.2009 року, видане Кіровоградською міською радою на квартиру АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою АДРЕСА_1 ; скасувати у державному реєстрі реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 реєстраційний номер 26545264, номер витягу 22272796 від 25.03.2009 року; зобов'язати Кіровоградську міську раду виділити недодану житлову площу. Постановою Верховного Суду від 23.04.2018 року у справі № 405/6504/15-ц рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 04.10.2016 року про відмову у задоволенні даного позову залишено без змін (т. 1, а.с. 140-143).
17.01.2020 року позивач ОСОБА_1 подав до Верховного Суду заяву про перегляд вказаного судового рішення, однак ухвалою від 16.03.2020 року йому було відмовлено (т. 1, а.с. 149-150, 153-154). В подальшому, ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 29.05.2020 року аналогічну заяву ОСОБА_12 було повернуто (т. 1, а.с. 155-156).
Крім того, у грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з іншим позовом, в якому просив скасувати рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18.07.1990 року № 389; визнати недійсним ордер від 25.07.1990 року № 17, виданий на підставі рішення виконавчого комітету Кіровоградської міської ради від 18.07.1990 року № 389. Постановою Верховного Суду від 18.12.2019 року у справі № 405/8534/16-ц рішення судів першої та апеляційної інстанції про відмову у задоволенні вказаного позову були змінені шляхом зміни їх мотивувальної частини. Так, у цій постанові вказано, що рішення Виконавчого комітету Кіровоградської міської ради народних депутатів Кіровоградської області від 18.07. 1990 року № 389, на підставі якого було внесено зміни до ордера, не відповідає вимогам закону, який регулює спірне питання. При цьому, у задоволенні позову було відмовлено у зв'язку з пропуском позивачем строку позовної давності (т. 1, а.с. 15-27).
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 47 Конституції України закріплено право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Відповідно до статті 5 ЖК УРСР державний житловий фонд перебуває у віданні місцевих Рад народних депутатів (житловий фонд місцевих Рад) та у віданні міністерств, державних комітетів і відомств (відомчий житловий фонд).
Частиною першою статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.
Частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Передача житлових приміщень у гуртожитках у власність мешканців гуртожитків здійснюється відповідно до закону.
Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створені органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).
Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), житлове приміщення у гуртожитку, яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженим наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56 (далі - Положення), чинного на момент приватизації, передачі у власність громадян підлягали квартири багатоквартирних будинків та одноквартирні будинки, які використовуються громадянами на умовах найму.
Згідно з пунктами 18, 20, 21, 23 Положення громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім'ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.
При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення.
У довідці вказуються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім'ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.
Частиною третьою статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів, суд першої інстанції встановив, що позивачем не доведено факт його постійного проживання у спірній квартирі на момент її приватизації у 2009 році, оскільки у ордері № 17, виданого 25.07.1990 на спірну квартиру, він членом сім'ї наймача не вказаний та зареєстрований у спірній квартирі не був, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Більш того, на момент приватизації спірної квартири у 2009 році позивач був зареєстрований за адресою по АДРЕСА_2 .
Доводи апеляційної скарги про незаконність ордеру № 17, виданого 25.07.1990 не мають значення для вирішення справи, оскільки ордер на вселення в житло діє до моменту вселення.
Разом з тим для приватизації є важливим перебування у складі сім'ї наймача квартири, що приватизується.
Оскільки позивач на момент приватизації спірної квартири не був членом сім'ї наймача ОСОБА_5 , право на приватизацію він не набув.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 31 серпня 2021року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30.05.2022
Судді:
О.А.Письменний О.Л. Дуковський Л.М.Дьомич