П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/16627/21
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача - Федусика А.Г.,
суддів: Бойка А.В. та Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУПФУ), в якому просив про: визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні перерахунку пенсії відповідно до оновленої довідки про розмір грошового забезпечення станом на листопад 2019 року за відповідною посадою із зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, наданої ДУ «ТМО МВС України по Одеській області»; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з 01.12.2019 року відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» на підставі наданої ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» довідки від 19.07.2021 року №33/36-2081 за відповідною посадою станом на листопад 2019 року з урахуванням основних та додаткових видів грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад - 3400,000 грн.; оклад за спеціальним званням полковник юстиції - 2400,00 грн.; надбавка за стаж служби в поліції (50%) - 2900,00 грн.; надбавка за специфічні умови проходження служби в поліції (74,57%) - 6487,59 грн.; надбавка за службу в умовах режимних обмежень (15%) - 510,00 грн.; премія 76,81% від нарахованого грошового забезпечення - 12057,32 грн., усього - 27754,91 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року позов задоволено.
22.12.2021 року (вх.№ЕП/64970/21) від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат після ухвалення рішення (у порядку ст.143 КАС України), в якій він просив стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката на користь позивача у сумі 5000,00 грн..
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року заяву представника позивача про розподіл судових витрат після ухвалення рішення задоволено частково, суд стягнув з ГУПФУ на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн.. В задоволенні іншої частини заяви про розподіл судових витрат після ухвалення рішення було відмовлено.
Не погоджуючись з даним додатковим рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що це рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про задоволення заяви про розподіл судових витрат в повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог заяви і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.11 цієї статті судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.
Згідно ч.1, 3 ст.131 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Згідно ч.2 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
З аналізу вказаних норм вбачається, що за результатами розгляду справи не підлягають розподілу витрати на правничу допомогу адвоката, понесені лише суб'єктом владних повноважень, в той час як такі витрати, понесені іншими учасниками процесу, підлягають стягненню зі сторони, не на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Так, з матеріалів справи вбачається, що 06.09.2021 року між позивачем (як Клієнтом) та Адвокатським об'єднанням «Юріс Феррум» в особі голови Гніздовської Ганни Михайлівни укладено договір про надання правової допомоги №06-09/21, згідно п.4.1-4.3 якого загальна сума гонорару становить 10000,00 грн без ПДВ. Клієнт зобов'язаний виплатити частину гонорару у вигляді авансу впродовж 10 (десяти) робочих днів з дня укладення цього Договору на підставі наданого адвокатським об'єднанням рахунку на оплату. Сума авансу становить 5000,00 грн. Залишок гонорару у розмірі 5000,00 грн Клієнт оплачує в гривнях на підставі встановленого адвокатським об'єднанням рахунку.
В матеріалах справи наявні виписки по рахунку Адвокатського об'єднання, з яких вбачається сплата 5000,00 грн за договором про надання правової допомоги від 06.09.2021року №06-09/21.
Також, при поданні заяви про розподіл судових витрат після ухвалення рішення, представником позивача адвокатом Гніздовською Г.М. надано акт надання правової допомоги №1 (додаток №1 до Договору про надання правової допомоги) від 18.11.2021 року.
З вищевказаного акту вбачається, що у період з 06.09.2021 року по 18.11.2021 року працівниками адвокатського об'єднання були виконані наступні види робіт: підготовка та подання до Одеського окружного адміністративного суду (далі по тексту ООАС) позовної заяви про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії; підготовка та подання до ООАС заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду; підготовка та подання до ООАС відповіді на відзив на позовну заяву; підготовка та подання до ООАС заяви про уточнення позовних вимог; підготовка та подання до ООАС заяви про розподіл судових витрат.
Додатково в даному акті вказано, що гонорар за зазначену правову допомогу, що була надана працівниками адвокатського об'єднання, становить 5000,00 грн, без ПДВ та сторони підтверджують, що Клієнт виплатив вказаний гонорар у вигляді авансу у цій сумі.
Приймаючи оскаржуване додаткове рішення та стягуючи з відповідаача 1000 грн. в якості витрат на правничу допомогу, суд зазначав, що дана справа відноситься до справ незначної складності, з підстав чого також і була розглянута в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, щодо яких (справ) на момент звернення позивача до суду сформовано сталу практику їх розгляду. Отже, даний спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Суд також вважав, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а тому суд вважав, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у цьому випадку має бути зменшений до 1000,00 грн..
Колегія суддів погоджується з такими висновками та зазначає, що положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону №5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також, за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. рішення ЄСПЛ у справі «East/West» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Положеннями ч.5 - 7 статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Колегія суддів, приймаючи до уваги вищевказаний принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката, з урахуванням ступеню складності даної справи, а також враховуючи, що як підготовка та подання позову, заяви про його уточнення (яке звелось до зазначення нових реквізитів довідки), так і заяви про поновлення пропущеного строку, фактично потребують дослідження спільного кола обставин (що виключає необхідність значного додатково ознайомлення, вивчення та правового аналізу даних спірних правовідносин), приходить до висновку про належність до стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі саме 1000, 00 грн., про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, колегія суддів вважає помилковими, оскільки ГУПФУ було подано відповідні заперечення (а.с.100-102), в яких зазначалось, що матеріали справи свідчать про необгрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з ГУПФУ витрат на правничу допомогу, оскільки їх розмір є об'єктивно неспімірним і відповідачем у вказаних запереченннях наводились відповідні обгрунтування такої неспівмірності.
При цьому, суд зазначає, що формулювання у вказаних запереченнях відповідача щодо «відмови в задоволенні заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу», можуть бути кваліфіковані саме як зменшення витрат на правову допомогу, оскільки діюче процесуальне законодавство не передбачає при поданні клопотання про зменшення витрат визначати особою, з якої таке стягнення передбачається, будь-яку суму стягнення, сама незгода зі стягненням вказаних витрат (з відповідним обгрунтуванням) і є по суті заявою про їх зменшення.
Враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про доведеність фактичного отримання позивачем правничої допомоги, її необхідності та обґрунтованості, витрати на оплату якої з урахуванням принципу співмірності підлягають відшкодуванню у розмірі 1000,00 грн..
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Федусик А.Г.
Судді Бойко А.В. Шевчук О.А.