П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 травня 2022 р.м.ОдесаСправа № 420/7284/21
Головуючий І інстанції Аракелян М.М.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Косцової І.П., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 10.12.2021р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
30.04.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ГУ ПФУ в Одеській області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження розміру його пенсії за вислугу років до виплати з 01.10.2011р.;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії з 01.10.2011р., виходячи з розміру пенсії з надбавками станом на відповідну дату без обмеження її максимальним розміром, та здійснити виплату суми перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років, як працівник льотного складу з 1979р., яка нарахована та виплачується у відповідності до ст.54 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом із тим, відповідно до «Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992р. №418) ГУ ПФУ в Одеській області було перераховано пенсію позивача, встановивши обмеження її максимальним розміром, що, на думку останнього, є протиправним та порушує його право на гідне пенсійне забезпечення, передбачене чинним законодавством.
Представник ГУ ПФУ в Одеській області надав до суду першої інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року(ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо обмеження розміру пенсії за вислугу років позивача до виплати з 01.10.2011р. Зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області здійснити перерахунок пенсії позивача з 01.10.2011р. по 01.03.2019р. та з 28.12.2019р. по день проведення перерахунку виходячи з розміру пенсії з надбавками станом на відповідну дату без обмеження її максимальним розміром, та здійснити виплату суми перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, відповідач 04.01.2022р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.12.2021р. та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
19.01.2022р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.02.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ПФУ в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
У свою чергу, позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судом 2-ї інстанції можуть бути розглянуті в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та з 07.12.1999р. отримує пенсію за вислугу років як «працівник льотного складу'на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до «Порядку призначення та виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробувального складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992р. №418), позивачу було проведено перерахунок його пенсії, після чого розмір пенсії останнього обмежено до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вважаючи здійснення пенсійним органом вказаного перерахунку протиправним, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснювати йому виплату пенсії з 01.10.2011р. без обмежень, передбачених у ст.2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».
Однак, ГУ ПФУ в Одеській області своїм листом від 26.03.2021р. роз'яснило позивачу законні причини такої неповної виплати пенсії за вислугу років, посилаючись на положення ч.3 ст.27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якими максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10-ти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, який на 01.03.2021р. складає - 17690 грн.
Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, відповідно, з часткової неправомірності спірних дій ГУ ПФУ в Одеській області.
Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, не може повністю погодитися із наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормою ст.22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
За приписом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, умови і порядок пенсійного забезпечення громадян України визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003р. №1058-VI та Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-ХІІ.
Як передбачено у ст.51 Закону №1058-IV, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною 3 ст.53 Закону №1788-XII встановлено, що працівникам льотно-випробного складу та особам льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотам, штурманам, бортінженерам, бортмеханікам, бортрадистам, льотчикам-наглядачам) і бортоператорам, які виконують спеціальні роботи в польотах, пенсії обчислюються з середньомісячного заробітку за роботу, що дає право на пенсію за вислугу років (ч.1 ст.64 та ст.ст.65,66,69), одержуваного перед її припиненням, і призначаються в розмірах, передбачених ч.ч.1-3,6ст.19 та ст.21 цього ж Закону для пенсій за віком, і не можуть перевищувати 85% заробітку для працівників льотно-випробного складу та 75% заробітку для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах. При цьому розмір пенсії для осіб льотних екіпажів повітряних суден цивільної авіації (пілотів, штурманів, бортінженерів, бортмеханіків, бортрадистів, льотчиків-наглядачів) і бортоператорів, які виконують спеціальні роботи в польотах, не може перевищувати дві з половиною величини середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за календарний рік, що передує місяцю, з якого призначається пенсія.
За приписами ст.54 Закону №1788-XII, працівники льотного і льотно-випробного складу після досягнення 50 років і за наявності вислуги років на цих посадах станом на 01.04.2015р. не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок мають право на пенсію за вислугу років незалежно від відомчої підпорядкованості підприємств, установ і організацій, в яких вони зайняті.
Перелік же посад працівників льотного складу, порядок обчислення строків вислуги років для призначення їм пенсій, а також порядок призначення і виплати пенсій льотно-випробному складу затверджуються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
«Порядок обчислення строків вислуги років для призначення пенсій працівникам льотного складу», «Перелік посад працівників льотного складу, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» та «Порядок призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації» були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.1992р. №418 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 09.08.2005р. №713).
У відповідності до п.7 «Порядку призначення і виплати пенсій за вислугу років працівникам льотно-випробного складу цивільної авіації» (в редакції постанови КМУ від 29.11.2015р. за №529), пенсії за вислугу років працівникам льотно-випробного складу призначаються у розмірі 55% заробітку (п.6 цього Порядку) і за кожний рік вислуги (у чоловіків - понад 30 років і у жінок - понад 25 років) пенсія збільшується на 1% заробітку, але не менш як на 1% мінімального розміру пенсії за віком.
За кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктом «а» ст.13 та ст.14 Закону, пенсія збільшується на 1% заробітку.
У разі ж зростання середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня (починаючи з 2005р.) заробіток, із якого призначається (перераховується) пенсія у відповідності до цього пункту, збільшується на коефіцієнт, який визначається шляхом ділення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки за рік, що передує року, в якому проводиться перерахунок, на середню заробітну плату працівників, зайнятих у галузях економіки, яка враховувалася під час призначення (перерахунку) пенсії.
Коли розмір пенсії, обчислений із заробітку, визначеного відповідно до цього пункту, менший ніж розмір пенсії до перерахунку, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі (п. «в» п.7 вказаного вище Порядку).
Отже, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що законодавством, передбачено право позивача на перерахунок його пенсії в разі збільшення середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, щороку з 1 березня.
Матеріали даної справи підтверджують, що пенсія позивача перераховувалася у відповідності з діючим законодавством, натомість виплачувалася з 2018р. у меншому розмірі ніж перерахована, а саме з 01.01.2018р. у розмірі, що не перевищує 10 (десяти) прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність.
Так, в ході розгляду справи колегією суддів було встановлено те, що обмеження максимального розміру пенсії (у тому числі ОСОБА_1 ) вперше були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011р. №3668-VI (набрав чинності 01.10.2011р.), за змістом ст.2 якого, максимальний розмір пенсії (окрім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, Закону №1788-ХІІ не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Норми ст.2 Закону №3668-VI кореспондуються з положеннями ч.3ст.85 Закону №1788-ХІІ.
Отже, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у ст.2 Закону №3668-VІ, зокрема, і Закону №1788-ХІІ, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Зазначені вище положення Закону №3668-VI та ст.85 Закону №1788-ХІІ неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування, що повністю спростовує доводи позивача в цій частині.
Що ж до посилань позивача на положення абз.1 п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI, то колегія суддів зазначає наступне.
Як визначено в абз.1 п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положення» Закону №3668-VI, обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.
Водночас, за приписами абз.2 цього пункту пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень ч.ч.2,3ст.42 Закону №1058-VI та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Аналізуючи положення п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, колегія суддів доходить висновку, що вищевказані норми не можна тлумачити як підставу для скасування обмеження максимального розміру пенсій, призначених до набрання чинності Законом №3668-VI.
У даному випадку ці норми не скасовують обмеження розміру пенсії, а лише визначають, що до моменту, коли розмір пенсії не відповідатиме встановленому максимальному розміру, виплата такої пенсії здійснюється без підвищень, доплат та інших перерахунків.
Наведені уп.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» вказаного Закону №3668-VI норми є спеціальними, оскільки дія їх розповсюджується на «окрему групу суб'єктів», яка, у свою чергу, обумовлена певними особливостями (зокрема осіб, пенсія яким призначена до набрання чинності цим Законом, в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом тощо).
Колегія суддів зазначає, що положення цього пункту спрямовані на врегулювання питань, які виникають у зв'язку із застосуванням Закону №3668-VI щодо осіб, права яких внаслідок такого застосування могли підлягати «звуженню». У зв'язку із цим, норми п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, а саме - усі його чотири абзаци, застосовуються у системному зв'язку між собою.
Тобто, п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI в контексті перехідних положень не регулює питання обмеження максимальним розміром пенсії осіб, у яких на 01.10.2011р. вона не досягала максимального розміру (десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність).
Текстуальний аналіз п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI дає підстави для висновку, що метою вказаної норми є деталізація умов дії положень ст.2 цього ж Закону лише відносно категорії пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом та перевищує встановлений максимальний розмір пенсії.
З огляду на викладене та враховуючи, що на момент набрання чинності Законом №3668-VI пенсія позивача не перевищувала законодавчо встановленого максимального розміру, колегія суддів доходить висновку, що на нього не поширюються норми п.2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI.
На підставі наведеного, дії ГУ ПФУ в Одеській області щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є законними та обґрунтованими, а тому доводи апеляційної скарги є суттєвими та, у свою чергу, свідчать про невідповідність висновків суду 1-ї інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
До того ж, висновки суду апеляційної інстанції у даній справі відповідають правовим позиціям Верховного Суду, які викладені, зокрема, у постановах від 24.06.2020р. у справі №580/234/19 та від 10.09.2020р. у справі №280/5154/19, які прийняті за аналогічних обставин стосовно вирішення підстав для перерахунку пенсії за вислугу років, як «працівнику льотного складу», призначену у відповідності до Закону №1788-XII.
У цих справах Верховний Суд визначив, що на позивачів поширюють норми Закону №3668-VI щодо обмеження пенсії максимальним розміром.
Однак, вказані висновки Верховного Суду помилково не були враховані судом першої інстанції при розгляді даної справи.
Також, колегія суддів зазначає, що вирішуючи дану справу, суд першої інстанції помилково послався і на положення Закону України від 24.12.2015р. №911-VIII, оскільки цей Закон не містить норм, що підлягають застосуванню саме до спірних правовідносин.
В обсязі встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки викладеним вище обставинам справи та не застосував норми Закону і нормативно-правових актів, що врегульовують спірні правовідносини, які виникли між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень.
Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Отже, за таких обставин та враховуючи, що судом 1-ї інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також в зв'язку із тим, що деякі висновки суду не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2021 року - скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити у повному обсязі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 30.05.2022р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: І.П. Косцова
В.О. Скрипченко