справа №203/544/19
провадження №2/932/3444/21
19 травня 2022 року м.Дніпро
Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська
в складі: головуючого-судді: Цитульського В.І.,
за участю секретаря: Мудраченко Д.О.,
позивача: ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, -
позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом у якому просить стягнути на його користь 100 тис. грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди, шляхом списання коштів Державним казначейством України з єдиного казначейського рахунку державного бюджету України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 21.02.2019 визначено підсудність справи Бабушкінському районному суді м. Дніпропетровська.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13.05.2019 було відкрито провадження у справі.
Ухвалою від 09.02.2021 справу прийнято до розгляду суддею Цитульським В.І.
Із відповіді ДУ «Дніпровської установи виконання покарань №4» від 23.02.2022 було з'ясовано, що позивач вибув до ДУ «Роменської виправної колонії (№56)» Сумської області.
Судом ухвалено проводити судові засідання із позивачем в режимі відеоконференції із установи виконання покарань.
Ухвалою від 19.04.2022 підготовче засідання закрито, справу призначено до розгляду в судовому засіданні. Позивач ствердив, що ним надані усі докази, позовні вимоги сформовано остаточно.
В судовому засіданні 19.05.2022 позивачу роз'яснено його процесуальні права, зокрема право скористатися правовою допомогою. Позивач вказав, що не вбачає необхідності для залучення представника. Позивач просив врахувати висновки рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пугачов проти України» (Заяви №25860/19 та №11776/20), вимоги позову підтримав.
Узагальнені доводи учасників справи.
В обґрунтування позову позивач зазначає, що 25.09.2016 було розпочато досудове розслідування. 25.09.2016 позивача затримано та повідомлено про підозру. 27.09.2016 Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська обрав позивачу запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Досудове розслідування було завершено, обвинувальний акт подано до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалами Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 20.01.2017, 16.03.2017, 04.05.2017, 29.06.2017, 17.08.2017, 12.10.2017. 07.12.2017, 01.02.2018, 26.03.2018, 10.05.2018, 21.06.2018, 16.08.2018, 09.10.2018, 05.12.2018 позивачу продовжувалась дія запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Претензії позивача зводяться до того, що в ухвалах про продовження дії запобіжного заходу суд в основному посилався на серйозність звинувачень і не змоги дати переконливих причин для тримання його під вартою. Позивач покликається на п.3 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Позивач безперервно перебував під вартою 2 роки 4 місяці і 9 днів (з 26.09.2016 по 04.02.2019). Такий строк не можна визнати розумним. Суд продовжував строк варти використовуючи шаблонні формулювання та з тих самих підстав, що й при обранні запобіжного заходу слідчим суддею. Суд ніколи не розглядав можливість застосування альтернативних запобіжних заходів. Відтак суд незаконно продовжував йому запобіжний захід.
З огляду на порушення його основоположних свобод позивачу завдано моральної шкоди в сумі 100 тис.грн.
Згідно відзиву Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, неможливою є оцінка законності судових рішень, постановлених в межах кримінального судочинства, в цивільній справі та поза межами апеляційного, касаційного чи іншого провадження, визначеного відповідним процесуальним законом. У даній справі відсутні підстави, передбачені норми ст.1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для відшкодування моральної шкоди. Суд не може бути відповідачем у справі, відтак позов пред'явлено до неналежного відповідача.
Інший відповідач - Державна казначейська служба України відзиву не надав.
Обставини, встановлені судом.
Ухвалою слідчого судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2016 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 24.11.2016.
Ухвала мотивована наступним: ОСОБА_1 ніде не працює, не має сім'ї, проживає не за адресою місця реєстрації, що свідчить про відсутність у нього міцних соціальних зв'язків, також раніше був судимим, однак на шлях виправлення не став та продовжив свою злочинну діяльність і на час затримання перебував у розшуку за скоєння у складі злочинної організації злочинів, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.3 ст.146, ч.4 ст.28 ч.2 ст.153 КК України, а в даний час вчергове обґрунтовано підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, передбаченого ст.348 КК України, відповідальність за який передбачено виключно у вигляді позбавлення волі аж до довічного ув'язнення, внаслідок якого загинуло двоє поліцейських й відповідно існують ризики, доведенні в даному судовому засіданні прокурором, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, продовжить вчиняти аналогічні або ж інші злочини, знищити, сховати чи спотворити речі або документи, які мають істотне значення для встановлення важливих обставин даного кримінального правопорушення.
Вказаний запобіжний захід було продовжено ухвалою слідчого судді цього ж суду від 22.11.2016 до 24.01.2017.
Обвинувальний акт за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст. 263, ч.3 ст. 262, п.1 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115, 348 КК України було скеровано до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалами вказаного суду, на які покликається позивач, від 20.01.2017, 16.03.2017, 04.05.2017, 29.06.2017, 17.08.2017, 12.10.2017, 07.12.2017, 01.02.2018, 26.03.2018, 10.05.2018, 21.06.2018, 16.08.2018, 09.10.2018, йому продовжувалася дія запобіжного заходу.
Крім того строк тримання під вартою продовжувався позивачу ухвалами від 05.12.2018, 30.01.2019, 26.03.2019.
Продовжуючи запобіжний захід суд враховував тяжкість кримінальних правопорушень, пов'язаних із заподіянням насильницької смерті двом особам, за яке передбачене покарання на строк від десяти до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі. В залежно від руху розгляду кримінального провадження суд вказував про те, що судове дослідження доказів не звершено, свідків не допитано, пізніше, що судовий розгляд у кримінальному провадженні не закінчено. Також судом враховувано відсутність міцних соціальних зв'язків обвинуваченого, що він має навички володіння вогнепальною зброєю, перебував у розшуку за підозрою у вчиненні злочинів, вчинених під час перебування на службі, та змінював зовнішність, з метою унеможливлення його ідентифікації та притягнення до кримінальної відповідальності. Також суд, зважав на публічний інтерес, який вимагав тримання підозрюваного під вартою.
Вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2019 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст. 263, ч.3 ст. 262, ст.348, п.1 ч.2 ст. 115, ч.2 ст. 15, п.13 ч.2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання: за ч. 1 ст. 263 КК України - сім років позбавлення волі; за ч.2 ст.15, п.13 ч. 2 ст.115 - десять років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 262 КК України - 15 років позбавлення волі, з конфіскацією майна; за ст. 348 КК України - у виді довічного позбавлення волі; за п.1 ч. 2 ст. 115 - у виді довічного позбавлення волі. Згідно ч.1 ст.70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворих покарань більш суворим, остаточно призначити покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією майна.
Вироком запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Вказано, що строк відбуття покарання обвинуваченому обчислюється з 25.09.2016, зараховано строк попереднього ув'язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дві позбавлення волі починаючи з 25.09.2016 по 08.04.2019.
Вказаний вирок залишено без змін ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17.09.2019 та ухвалою Верховного суду від 16.03.2020.
Рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Пугачов проти України» (заяви №25860/19 та №11776/20) від 24.06.2021 зі скаргами за статтями 3 та 13 Конвенції (неналежні умови тримання під вартою та відсутність у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту) стягнено в користь ОСОБА_2 4 200 Євро у відшкодування матеріальної та матеріальної шкоди.
Європейський суд з прав людини у справі виходив із неналежних умов утримання під вартою. Крім того судом вказано: п. 3 статті 5 Конвенції - надмірна тривалість тримання під вартою під час досудового розслідування - з 27.09.2016 до 08.04.2019; п.5 статті 5 Конвенції - відсутність або надання неналежного відшкодування за порушення пункту 3 статті 5 Конвенції - Зазначається, що право на отримання компенсації за порушення Конвенції не передбачено у національному законодавстві у зв'язку з цим виникає порушення.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2021 відмовлено у відкритті провадження за заявою захисника Ходюша А. М. в інтересах засудженого ОСОБА_1 про перегляд вироку Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2019, ухвали Дніпровського апеляційного суду від 17.09.2019 та постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 16.03.2020 з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.
В ухвалі вказано, зокрема, що 24.06.2021 ЄСПЛ ухвалено остаточне рішення у справі «Пугачов проти України» (заяви № 25860/19 та 11776/20) у якому констатовано порушення Україною міжнародних зобов'язань щодо ОСОБА_1 , а саме: порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв'язку з неналежними умовами тримання під вартою та відсутністю у національному законодавстві ефективного засобу юридичного захисту, пунктів 3, 5 ст. 5 Конвенції щодо надмірної тривалості тримання під вартою під час досудового розслідування - з 27.09. 2016 до 08.04.2019 й відсутність або надання неналежного відшкодування за порушення пункту 3 статті 5 Конвенції. Зазначається, що право на отримання компенсації не передбачено у національному законодавстві у зв'язку з цим виникає порушення.
Загальні принципи, яких дотримувався ЄСПЛ при розгляді заяви ОСОБА_1 а саме - оцінка та аналіз наведених ним фактів, констатований характер (зміст) порушень Конвенції, присуджена у зв'язку з цим грошова компенсація, дають підстави вважати, що щодо заявника були допущені такі порушення Конвенції, які за цих обставин неможливо відновити у вигляді того стану, що існував до вчинення порушень.
У таких випадках засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру. Виконання цих заходів покладається на компетентні органи державної влади.
Законодавство та висновки Верховного Суду, що застосовані судом.
У відповідності до ч.2 ст.392 КПК України в ухвали, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених частиною першою цієї статті, окремому оскарженню не підлягають, крім випадків, визначених цим Кодексом. Заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою цієї статті.
Вказана норма щодо унеможливлення окремого апеляційного оскарження ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, постановленої під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2019 від 13.06.2019.
За приписами пунктів 2, 3 ч.1 ст.309 КПК України під час досудового розслідування можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про: 2) застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні; 3) продовження строку тримання під вартою або відмову в його продовженні.
Законом № 1027-IX від 02.12.2020 частину другу статті 392 доповнено абзацом другим згідно якого ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно приписів абзацу другого ч.3 вказаної статті розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
У відповідності до ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Згідно ч.1 ст.2 вказаного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадк ах: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.
Згідно ст.2 вказаного закону рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.
У рішенням в справі «Пугачов проти України» Європейського суду з прав людини покликався на свої попередні висновки, викладені у справі «Котій проти України» (Kotiy v. Ukraine), заява № 28718/09, пункт 55, від 05.03.2015 та «Тимошенко проти України» (Tymoshenko v. Ukraine) (заява № 49872/11, пункти 286-287, від 30.04.2013).
У п. 286 рішення у справі «Тимошенко проти України» суд зазначив, що питання відшкодування за незаконне тримання під вартою регулюється в Україні Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (див. пункт 182 вище). Право на відшкодування виникає у випадку, коли незаконність тримання під вартою встановлюється рішенням суду. Законодавством України не передбачається процедури звернення до національного суду з вимогою відшкодування шкоди за позбавлення свободи, яке було визнане цим Судом таким, що порушує той чи інший пункт статті 5 Конвенції.
При цьому висновки Європейського суду з прав людини базуються на нормах Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» після внесення змін до Закону щодо відшкодування шкоди (266/94-ВР) Законом (3165-15) від 1 грудня 2005 року до переліку випадків, у яких виникає право на відшкодування шкоди, додано: "1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови про повернення справи на додаткове розслідування) факту незаконного взяття і тримання під вартою...".
У відповідності до ст.41 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або Протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
Висновки суду.
Станом на час досудового розгляду справи позивача, підозрюваний мав право оскаржити в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження, проте позивач цим правом не скористався.
На час судового розгляду кримінального провадження щодо позивача процесуальний закон не передбачав права апеляційного оскарження ухвал про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Відповідні зауваження могли бути наведені в апеляційній та касаційній скарзі на вирок суду.
Захисник позивача вказував в апеляції та касації на вирок про безпідставність продовження судом першої інстанції строків тримання під вартою. Таким доводам дана оцінка, судами апеляційної та касаційної інстанції, зокрема зазначено, що такі доводи не впливають на законність та обґрунтованість вироку.
З огляду на наведене суд погоджується із мотивами відзиву за якими законом встановлено інший порядок перевірки законності та обґрунтованості ухвали слідчого судді та суду про обрання та продовження строку тримання під вартою.
В межах окремого цивільного провадження суд невправі давати оцінку, в тому числі щодо їх обґрунтованості, процесуальним рішенням, ухваленим в межах кримінального провадження.
Разом із тим, аналізуючи рішення Європейського суду з прав людини щодо позивача, суд приходь до висновку про встановлення таким рішенням факту надмірної тривалості тримання під вартою позивача в період з 27.09.2016 до 08.04.2019.
У даній справі позивач покликається на його тримання під вартою у період з 26.09.2016 по 04.02.2019, тобто період, який розглядався Європейським судом з прав людини поглинає (є більшим) період, який вказує позивач у даній справі.
Одночасно Європейський суд вказав про відсутність у законодавстві України можливості отримати компенсацію за таке порушення.
При цьому Європейський суд, послався на ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та присудив позивачу 4 200 Євро у відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Відтак Європейський суду з прав людини надав позивачу справедливу сатисфакцію за порушення, про яке він вказує у позовній заяві в даній справі.
Такий висновок узгоджується із висновками, викладеними в наведеній вище ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2021 у кримінальній справі №203/232/17.
Викладене перешкоджає задоволенню позову, адже призведе до подвійного відшкодування за одне й те саме порушення, надмірного збагачення.
З огляду на наведене суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
На підставі п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» у даній категорії справ не справляється. Інших судових витрат не заявлено. Відтак відсутні підстав для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текс рішення проголошено 20.05.2022.
Суддя: В.І. Цитульський