31 травня 2022 року справа №200/12615/21
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 200/12615/21 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
21.09.2021 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), в якій позивач просив:
- визнати протиправними дії відповідача по обмеженню максимальним розміром виплати йому пенсії за вислугу років, призначеної з 17 червня 2021 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати відповідача виплачувати йому пенсію за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», призначену з 17 червня 2021 року, без обмеження максимальним розміром та виплатити позивачу різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії з 17 червня 2021 року (а.с. 1-7, 17).
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 року у справі № 200/12615/21 позов задоволено.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження максимальним розміром пенсії за вислугу років, призначеної позивачу з 17 червня 2021 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснювати виплату позивачу пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити позивачу різницю між розміром належної до сплати (без застосування обмеження максимального розміру пенсії) та фактично сплаченої сумою пенсії за період з 7 червня 2021 року по день поновлення (початку) виплати пенсії у належному розмірі (а.с. 82-84).
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що Законом України № 1774 від 06.12.2016 внесено зміни до статті 43 Закону № 2262 та зазначено, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Законом України № 1774 передбачено, що вказані обмеження застосовуються до осіб незалежно від дати призначення пенсії. Вказана норма не визнана не конституційною.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 22 грудня 2021 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, від 22 травня 2022 року № 2263-1Х, якими в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України в Донецькій області з 31 березня 2017 року, пенсія призначена за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 50).
У 28 травня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його на пенсію за вислугу років на підставі Закону України від 9 квітня 1992 року № 2262-XІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 63-66).
Згідно атестату про припинення виплати пенсії від 25 червня 2021 року, виплата пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про прокуратуру» здійснена по 30 червня 2021 року (а.с. 69).
З 17 червня 2021 року позивачу призначена пенсія відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (а.с. 71).
Рішенням відповідача здійснено перерахунок пенсії позивачу з 1 червня 2021 року у зв'язку із переходом на інший вид пенсії (а.с. 70).
Відповідно витягу з веб-порталу Пенсійного фонду України та рішення відповідача про перерахунок пенсії позивачу розмір пенсії позивача складає: основний розмір пенсії (68% грошового забезпечення) - 25 086,10 грн., надбавка як учаснику АТО бойових дій - 463,50 грн., надбавка як учаснику бойових дій 40,00 грн., надбавка у зв'язку із наявністю непрацездатної дитини віком до 18 років - 927,00 грн., надбавка у зв'язку із наявністю непрацездатної дитини віком до 18 років - 927,00 грн.; всього - 27 443,6 грн; з урахуванням максимального розміру - 18 540,00 грн. (а.с. 13, 70).
11 серпня 2021 року позивач звернувся до відповідача через веб-портал Пенсійного фонду із запитом про підстави обмеження розміру його пенсії (а.с. 14).
Листом від 6 вересня 2021 року Головне управління повідомило позивачу, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VІІІ від 6 грудня 2016 року внесено зміни до ст. 43 Закону № 2262, відповідно до яких максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Враховуючи, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 липня 1 854,00 грн., розмір пенсії позивача складає 18 540,00 грн. (а.с. 16).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Ч. 2 ст. 46 Конституції України обумовлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до преамбули Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 № 2262-XII (далі - Закон України ««Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Закон № 2262-ХІІ), умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом
За приписками ч. 3 ст. 43 Закону № 2262-ХІІ пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI внесені зміни до ст. 43 Закону № 2262-ХІІ, зокрема, частину 5 викладено у наступній редакції: «Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 № 911-VIII статтю 43 Закону № 2262-XII частину п'яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12 квітня 2016 року № 1080-VIII статтю 43 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у звязку із чим частина п'ята статті 43 стала частиною сьомою.
Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року положення частини 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в частині обмеження розміру пенсій максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, є нечинними.
Суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI, яким вносились зміни до Закону № 2262-ХІІ, встановлено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України […] "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", […] не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. […].
Разом із цим відповідно до ст. 1-1 Закону України № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів. Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, Закон України № 2262-XII є спеціальним щодо правовідносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Враховуючи, що Конституційним Судом України визнані нечинними норми Закону № 2262-ХІІ, які були внесені у даний закон Законом України № 3668-VI, беручи до уваги, що саме Закон № 2262-ХІІ є спеціальним для застосування до спірних правовідносин, відсутні підстави стверджувати, що з дати набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 виникла ситуація, за якої спірні правовідносини підпадають під регулювання положень Закону України № 3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону України № 2262-XII.
В протилежному випадку застосування положень Закону № 3668-VI щодо військовослужбовців фактично зводить нанівець дію рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 № 7-рп/2016, яким фактично встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає ст. 17 Конституції України.
Суд зауважує, що зазначені висновки суду по даній справі не нівелюють можливості застосування норм Закону України № 3668-VI (в частині обмеження максимального розміру пенсії) стосовно осіб, щодо яких обмеження виплати пенсії в максимальному розмірі встановлено іншими спеціальними Законами, які у встановленому порядку неконституційними не визнавались, або щодо яких відсутні спеціальні закони.
Враховуючи встановлені обставини суд першої інстанції вірно дійшов до висновку про те, що обмеження відповідачем граничного розміру пенсії позивачу є протиправним.
Щодо посилань відповідача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 3 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а та у постанові від 28 березня 2019 року у справі № 553/3616/16-а, суду зазначає, що Єдиний державний реєстр судових рішень не містить постанови Верховного Суду від 3 липня 2018 року у справі № 557/8998/16-а, а предметом розгляду в адміністративній справі № 553/3616/16-а були спірні правовідносини з приводу перерахунку пенсії позивачу з 1 січня 2016 року на підставі його заяви від вересня 2016 року, тобто, спірні правовідносини виникли до прийняття Конституційним Судом України Рішенням № 7-рп/2016.
Предметом розгляду у справі № 361/4922/17 від 03.04.2018 та від 06.03.2017 № 490/5309/16-а спірні правовідносини не регулюються нормами Закону № 2262, а тому зазначені висновки не можна враховувати щодо застосування ст. 43 Закону №2262.
На підставі вищевикладеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зважаючи на обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо обмеження максимальним розміром пенсії за вислугу років, призначеної позивачу з 17 червня 2021 року згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснювати виплату позивачу пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» без обмеження максимальним розміром; зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити позивачу різницю між розміром належної до сплати (без застосування обмеження максимального розміру пенсії) та фактично сплаченої сумою пенсії за період з 17 червня 2021 року по день поновлення (початку) виплати пенсії у належному розмірі.
Зазначення судом першої інстанції в абзаці четвертому резолютивної частини цифри «7» замість «17» суд вважає арифметичною опискою.
За унормуванням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст. ст. 205, 308, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 р. - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2021 р. у справі № 200/12615/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 травня 2022 року.
Головуючий суддя Г.М. Міронова
Судді І.В. Геращенко
Е.Г. Казначеєв