31 травня 2022 року Чернігів Справа № 620/2101/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у нарахуванні та виплаті позивачу разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік як інваліду війни ІІ групи у розмірі, який не відповідає статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду війни ІІ групи відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі 10246,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2020 №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) окреме положення пункту 26 розділу VI “Прикінцеві та перехідні положення” Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказує, що з 27.02.2020 має право на соціальне забезпечення відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, яка передбачає розмір допомоги до 5 травня особі з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи у розмірі 8 (восьми) мінімальних пенсій за віком.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки із набуттям чинності Законом України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, встановленої Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Вказує, що затверджені на 2021 рік обсяги видатків для виплати разової грошової допомоги відповідають розмірам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення від 03.05.2006 серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 7).
Згідно довідки Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради від 27.01.2022 № 14-12/413 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 позивачу нарахована одноразова грошова допомога до 5 травня за 2021 рік в розмірі 3906,00 грн. (а.с. 8).
Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 13 Закону встановлені пільги особам з інвалідністю внаслідок війни.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998 статтю 13 Закону доповнено частиною четвертою такого змісту: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком».
Підпунктом 2 пункту 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема, зазначену вище норму викладено в такій редакції: «Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
У подальшому рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед інших, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на момент отримання позивачем спірної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік діяла редакція статті 13 Закону в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-XIV від 25.12.1998, яка передбачала допомогу до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Поряд із цим, внаслідок законотворчої діяльності Верховної Ради України було створено іншу норму права, присвячену регламентуванню тих самих правовідносин - пункт 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.
Так, пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» № 79-VIII від 28.12.2014 визначено, що норми і положення, зокрема, статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Зазначена норма діяла з 01.01.2015.
З метою реалізації приписів вищевказаної норми, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»», додатком до якої передбачено, що разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах, зокрема: особам з інвалідністю внаслідок війни та колишнім малолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, визнаним особами з інвалідністю внаслідок загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин: I групи - 4421 гривня; II групи - 3906 гривень; III групи - 3391 гривня.
27.02.2020 рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відтак, з 27.02.2020 позивач набув право на соціальне забезпечення у порядку редакції Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 367-ХІV від 25.12.1998, яка передбачала розмір щорічної разової допомоги до 5 травня для осіб з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни у розмірі 8 мінімальних пенсій за віком.
Мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом (частина перша статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Так, в силу вимог Закону України «Про Державний бюджет на 2021 рік» мінімальна пенсія з 01.01.2021 складає 1769,00 грн., а тому щорічна разова допомога до 5 травня у 2021 році позивачу мала бути виплачена в розмірі 14152,00 грн.
Натомість, судом встановлено, що позивач отримав зазначену соціальну виплату в розмірі 3906,00 грн., а відповідачем не надано доказів на підтвердження обґрунтованості такого розміру виплаченої позивачу щорічної разової допомоги до 5 травня.
При ухваленні рішення у даній справі, яка є типовою, судом враховані правові висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені в рішенні від 29.09.2020, які залишені без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021, за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20 (№ Пз/9901/14/20) за позовом фізичної особи до Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Лубенської міської ради Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктами 3, 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи вищевикладене, керуючись частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі зібраних та досліджених доказів, аналізу чинного законодавства, суд, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
Щодо позовної вимоги стягнення з відповідача на користь позивача недоплачену частину щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік, як інваліду війни ІІ групи відповідно до статті 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, у розмірі 10246,00 грн., то суд зазначає наступне.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого, є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Як випливає зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд зауважує, що не може підміняти визначений орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та виплати грошової допомоги, та на свій розсуд розраховувати суми такої допомоги, а тому вказані позовні вимоги є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходять за межі завдань адміністративного судочинства, а тому задоволенню не підлягають.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, суд на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частин четвертої та п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
В силу частин шостої, сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.
За приписами частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом даної справи, у розмірі 1500,00 грн. суду було надано договір про надання правової (правничої) допомоги від 17.01.2022, ордер на надання правничої (правової) допомоги від 01.02.2022, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, квитанцію про оплату витрат на правову допомогу в розмірі 500,00 грн (а.с. 9-10, 12-15).
Відповідач у своєму відзиві заявляє про не співмірність понесених позивачем витрат на правничу допомогу з реальною складністю справи, оскільки сума відшкодування витрат на правову допомогу не обґрунтована, обсяг, час роботи, ступінь складності правових підстав, тривалість підготовки до суду є мінімальним, не потребував додаткових з'ясувань та затрат адвоката, оскільки текст позовної заяви про перерахування допомоги до 5 травня є у вільному доступі в мережі інтернет.
Посилання представника відповідача на відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу та неможливість встановлення суми таких витрат спростовується самим договором, оскільки згідно умов вказаного договору, розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги складає 1500,00 грн., які сплачуються клієнтом протягом 10 робочих днів після отримання ним відповідних виплат.
Отже, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі про надання правової (правничої) допомоги у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.
Проте, дослідивши документи та враховуючи предмет спору, суд дійшов висновку, що вартість витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн., що заявлена до стягнення з відповідача, є завищеною. Вказані витрати не можна вважати такими, що є «неминучими».
Дана справа є типовою, відповідає ознакам, викладеним у рішеннях Верховного Суду від 29.09.2020 за результатами розгляду зразкової справи № 440/2722/20, цей спір не потребував значних затрат часу, а підготовка цієї справи до розгляду у суді не вимагала значного обсягу юридичної та технічної роботи для адвоката, зокрема, в частині ознайомлення з документами та підготовки позовної заяви до суду.
Враховуючи наведене, зважаючи на часткове задоволення позову, виходячи із конкретних обставин справи, суд вважає обґрунтованим та об'єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 600,00 грн.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради (вул. Івана Мазепи, 19, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 43649464) про визнання протиправними дій та стягнення коштів задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 600,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 31.05.2022.
Суддя Н.М. Баргаміна