м. Вінниця
30 травня 2022 р. Справа № 120/17744/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що він звернувся до ГУ ПФУ у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст .26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, 17.06.2021 ГУ ПФУ у Вінницькій області відмовило у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. При цьому, на переконання сторони позивача до загального стажу ОСОБА_1 протиправно не зараховано періоди роботи з 18.04.1988 по 01.01.1992, з 02.01.1992 по 09.04.1993, з 10.04.1994 по 18.08.1996.
Позивач вважає рішенням відповідача від 17.06.2021 №02380014050 протиправним та таким, що порушує його законні права та інтереси.
Ухвалою від 13.12.2021 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Окрім того, вирішено витребувати у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином засвідчені копії документів, які сталі підставою для прийняття рішення №02380014050 від 17.06.2021 про відмову в призначенні пенсії.
29.12.2021 представником відповідача подано до суду витребувані докази та відзив на позовну заяву, в якому Головне управління просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на призначення пенсії за віком з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року мають право особи після досягнення віку 60 років та за наявності страхового стажу не менше 28 років.
Відповідно до поданих документів та за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу з бази даних реєстру застрахованих осіб, страховий стаж позивача, який дає право на призначення пенсії за віком складає 24 роки 06 місяців 02 дні, що є недостатнім для визначення права на призначення пенсії за віком при досягненні 60 років.
З огляду на зазначене ГУ ПФУ у Вінницькій області вважає, що оскаржуване рішення є правомірним та не підлягає скасуванню.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, судом встановлено, що 09.06.2021 ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, у зв'язку з досягненням 60-річного віку.
За результатом розгляду поданих позивачем документів, відповідач рішенням від 17.06.2021 №0238300014050 відмовив у призначенні пенсії за віком. За змістом рішення зазначено, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 06 місяців 02 дні. Водночас до страхового стажу не зараховано періоди роботи позивача:
- з 18.04.1988 по 01.01.1992, оскільки слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати,
- з 02.01.1992 по 09.04.1993, оскільки відсутній підпис посадової особи підприємства, що засвідчує запис про звільнення, через що його не можливо ідентифікувати,
- з 10.04.1994 по 18.08.1996, оскільки в записі про звільнення з роботи відсутній номер та дата наказу про звільнення та назва організації на печатці не співпадає з назвою організації,
- з 15.04.1988 по 15.02.1989, згідно архівної довідки від 18.05.2021 № М- 4-76568/24-30, оскільки відсутній акт перевірки довідки.
Позивач вважає рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 17.06.2021 №0238300014050 протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд виходив з такого.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України врегульовано, що права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Відповідно до статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1статті 24 Закону № 1058-IV).
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону № 1058-IV).
Відповідно до частини 4 статті 24 вищезазначеного Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Так, до 01.01.2004 відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 26 Закону № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років.
Водночас з вищезазначеного вбачається, що страховий стаж, отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно з законодавством, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
У рішенні від 17.06.2021 №0238300014050 відповідачем не зараховано ряд періодів роботи позивача, зокрема: з 18.04.1988 по 01.01.1992, оскільки слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення; з 02.01.1992 по 09.04.1993, оскільки відсутній підпис посадової особи підприємства, що засвідчує запис про звільнення; з 10.04.1994 по 18.08.1996, оскільки в записі про звільнення з роботи відсутній номер та дата наказу про звільнення та назва організації на печатці не співпадає з назвою організації.
З приводу зазначено, суд вказує, що статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника, а в разі відсутності трудової книжки або ж якщо в останній відсутні певні записи або вони є неточними, підтвердження трудового стажу здійснюється за допомогою інших даних та документів.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 року у справі № 235/805/17, від 06.12.2019 року у справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 року у справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 року у справі № 242/2536/16-а.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок у спірний період роботи позивача регулюється Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4.1 Інструкції № 58 визначено, що у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно до пункту 1 Постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Постанова № 656) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до п. 18 Постанови № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Дослідивши копію трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом встановлено, що дійсно записи № 16, 23 та 25 виконані з порушенням вимог чинного на той момент законодавства, яким визначено порядок заповнення трудової книжки. Однак, такі порушення допущено роботодавцем при веденні трудової книжки ОСОБА_1 , відтак, на останнього не може покладатись відповідальність за порушення вимог, зокрема, Інструкції №58.
Окрім того, суд зауважує, що записи про спірні періоди роботи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені в супереч Інструкції) перекреслень, виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст.
Отже, слабкий відбиток печатки, що засвідчує запис про звільнення, відсутність підпису посадової особи підприємства, що засвідчує запис про звільнення, відсутність номеру та дати наказу про звільнення не може бути підставою для відмови в зарахуванні до її трудового стажу спірного періоду роботи та позбавлення позивача його конституційного права на пенсійне забезпечення.
З приводу посилань відповідача в оскаржуваному рішенні на не врахування архівної довідки від 18.05.2021 № М-4-76568/24-30 за період роботи з 15.04.1988 по 15.02.1989, оскільки відсутній акт перевірки архівної довідки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 64 вищезазначеного Закону визначено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право: отримувати безоплатно від органів державної влади, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання і від фізичних осіб - підприємців відомості, пов'язані з нарахуванням, обчисленням та сплатою страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для виконання ними функцій, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Відтак, до повноважень відповідача входить здійснення перевірки обґрунтованості та достовірності документів, які надані підприємствами, організаціями для підтвердження стажу особи.
Так, судом встановлено, що за результатами проведення зустрічної перевірки достовірності та обґрунтованості видачі довідки від 18.05.2021 № М-4-76568/24-30 для призначення (перерахунку) пенсії відповідачем складено акт №1722 від 01.11.2021. Відповідно до змісту якого первинні документи, використані при здійснені перевірки достовірності пред'явлені в повному обсязі. Додаткових (інших) документів про нараховану заробітну плату, ОСОБА_1 за перевірений період немає.
Відтак, вже після винесення оскаржуваного рішення пенсійним органом здійснено перевірку довідки від 18.05.2021 № М-4-76568/24-30 та встановлено, що остання містить достовірні відомості.
Отже, враховуючи вищезазначене суд дійшов висновку, що рішення відповідача про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії від 17.06.2021 №023830014050 є протиправним та підлягає скасуванню.
З приводу позовної вимоги зобов'язального характеру, зазначаю, що відповідачем у рішенні від 17.06.2021 визначено, що загальний страховий стаж позивача становить 24 років 06 місяців 02 дні та не заперечується досягнення позивачем відповідного пенсійного вік.
У свою чергу, з урахуванням спірних періодів роботи, кількість його загального страхового стажу, на час звернення із заявою про призначення пенсії є достатньою для призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені Законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Визначаючись щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію, суд зауважує, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: - пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач просить призначити йому пенсію за віком з 13.05.2021. Водночас, суд зазначає, що відповідно до паспортного документа ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 останній народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , відтак, пенсійного віку (60 років) досягнув - 13.05.2021.
Отже з врахуванням приписів ст. 45 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія позивачу повинна бути призначена з наступного дня після досягнення пенсійного віку, тобто з 14.05.2021, а не з 13.05.2021, як вказує представник позивача.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що позовна вимога зобов'язального характеру підлягає частковому задоволенню, шляхом зобов'язати відповідача зарахувати до стражу позивача періоди роботи з 18.04.1988 по 01.01.1992, з 02.01.1992 по 09.04.1993, з 10.04.1994 по 18.08.1996; зобов'язати відповідача призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 14.05.2021.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачкою, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
В той же час, положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки, позовні вимоги задоволено частково, то на переконання суду з відповідача підлягає стягненню 681,00 грн., сплаченого позивачем судового збору, що є сумою пропорційною до обсягу задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст.73-77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 263, 295 КАС України,
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №023830014050 від 17.06.2021 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 згідно з статтею 26 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницької області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 18.04.1988 по 01.01.1992, з 02.01.1992 по 09.04.1993 та з 10.04.1994 по 18.08.1996.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницької області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 14.05.2021.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 681,00 грн. (шістсот вісімдесят одна гривня нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13322403).
Рішення в повному обсязі сформовано: 30.05.2022.
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна