Справа № 607/3519/22 Головуючий у 1-й інстанції Сташків Н.М.
Провадження № 22-ц/817/470/22 Доповідач - Шевчук Г.М.
Категорія -
26 травня 2022 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Шевчук Г.М.
суддів - Костів О. З., Хома М. В.,
секретаря - Романської К.М.,
представника особи, стосовно якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку ОСОБА_1 - адвоката Бакальця І. Г.,
законного представника, опікуна ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
представника закладу з надання психіатричної допомоги - Гач М. П.,
прокурора - Галаса Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу №607/3519/22 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бакальця Ігоря Гнатовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2022 року в справі за заявою представника Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради генерального директора Шкробота В.В. про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний заклад у примусовому порядку, -
Представник Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради - генеральний директор Шкробот В.В. 04 березня 2022 року звернувся до суду з заявою про госпіталізацію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психіатричного закладу у примусовому порядку.
В обґрунтування вказаних вимог у заяві зазначено, що 03 березня 2022 року ОСОБА_1 поступив в стаціонар Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради. Після його огляду лікар-психіатр дійшла висновку про необхідність його госпіталізації для обстеження та лікування у зв'язку з наявністю у нього тяжкого психічного розладу, який обумовлює його небезпеку для себе і оточуючих та безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби. Вказані обставини підтверджені висновком комісії лікарів-психіатрів.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2022 року заяву представника Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради генерального директора Шкробота В.В. про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний заклад у примусовому порядку задоволено.
Ухвалено госпіталізувати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , (жителя АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради в примусовому порядку.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Бакалець І. Г. просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2022 року скасувати, оскільки вважає, що воно постановлене з порушенням норм матеріального права та ухвалити нове, яким в задоволенні заяви відмовити.
Зазначає, що ОСОБА_1 було поміщено до Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради в примусовому порядку без належних на те підстав, всупереч вимог ЗУ "Про психіатричну допомогу" та Конвенції про захист прав і основоположних свобод, оскільки суд першої інстанції не досліджував обставин щодо поведінки та потенційної небезпечності ОСОБА_1 , його заперечення до уваги не приймалися, а судове рішення побудоване виключно на висновку комісії лікарів-психіатрів.
Крім того стверджує, що у своїй заяві законний представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 не вказала про те, що ОСОБА_1 вчиняє і виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою небезпеку для оточуючих, суттєву шкоду його здоров'ю внаслідок погіршення психічного розладу у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога, що є однією з умов.
У відзиві на апеляційну скаргу керівник Тернопільської окружної прокуратури Борщевська Г. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2022 року залишити без змін, оскільки вважає його законним та обґрунтованим.
Зазначає, що суд першої інстанції прийняв правомірне рішення щодо госпіталізації ОСОБА_1 до КНП "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради в примусовому порядку, оскільки обстеження і лікування останнього можливе лише в умовах стаціонару, у нього наявний тяжкий психічний розлад, унаслідок чого він виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, а також неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність, що підтверджується висновком комісії лікарів-психіатрів.
В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Бакалець І. Г. просив задовольнити апеляційну скаргу з мотивів, викладених у ній.
Представник закладу з надання психіатричної допомоги - Гач М. П. та прокурор Галас Н.В. просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, оскільки вважають його законним та обґрунтованим.
Законний представник, опікун ОСОБА_1 - ОСОБА_2 зазначила, що на час розгляду справи її син потребував госпіталізації у психіатричний заклад в примусовому порядку.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Даним вимогам рішення суду відповідає.
Як встановлено судом, рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 21 вересня 2012 року ОСОБА_1 визнано недієздатним та призначено йому опікуна ОСОБА_2
03 березня 2022 року ОСОБА_1 поступив в стаціонар Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради.
Того ж дня він був оглянутий лікарями-психіатрами Комунального некомерційного підприємства "Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня" Тернопільської обласної ради - головою ЛКК Бондаренком О.М., в.о. зав. відділенням Гач М. П. та лікарем-психіатром ОСОБА_4 про що складений письмовий висновок.
Як убачається із зазначеного висновку, ОСОБА_1 страждає на тяжкий психічний розлад, діагноз - параноїдна шизофренія, безперервний перебіг, галюцинаторно-параноїдний синдром, стабільний дефект психіки по змішаному типу, що становить безпосередню небезпеку для оточуючих, обумовлює його безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби, може спричинити суттєву шкоду його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо йому не буде надана психіатрична допомога.
Ухвалюючи рішення про задоволення заяви про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що обстеження і лікування ОСОБА_1 можливе тільки в умовах стаціонару, у нього наявний тяжкий психічний розлад, унаслідок чого він виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для себе та оточуючих, а також неспроможний самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує його життєдіяльність.
З таким рішенням погоджується і колегія суддів.
Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.
Цей Закон визначає правові та організаційні засади забезпечення громадян психіатричною допомогою виходячи із пріоритету прав і свобод людини і громадянина, встановлює обов'язки органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з організації надання психіатричної допомоги та правового і соціального захисту, навчання осіб, які страждають на психічні розлади, регламентує права та обов'язки фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійсненні соціального захисту та навчання осіб, які страждають на психічні розлади.
Відповідно до частини першої статті 339 ЦПК України за умов, визначених Законом України «Про психіатричну допомогу», заява представника закладу з надання психіатричної допомоги про госпіталізацію особи до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку та заява про продовження такої госпіталізації подаються до суду за місцезнаходженням зазначеного закладу.
Згідно з частинами першою, другою статті 340 ЦПК України у заяві про проведення психіатричного огляду фізичної особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку та її продовження, про госпіталізацію до психіатричного закладу у примусовому порядку та продовження такої госпіталізації повинні бути зазначені підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, встановлені законом.
До заяви про психіатричний огляд або надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку додається висновок лікаря-психіатра, а про продовження примусової амбулаторної психіатричної допомоги, про примусову госпіталізацію, її продовження - висновок комісії лікарів-психіатрів та інші відповідні матеріали.
Статтею 14 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до закладу з надання психіатричної допомоги без її усвідомленої письмової згоди або без письмової згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.
За наявності, зокрема, обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів про необхідність госпіталізації ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність станом на день звернення із заявою правових підстав для госпіталізації в примусовому порядку ОСОБА_1 до психіатричного закладу без його згоди, оскільки останній страждає на тяжкий психічний розлад: параноїдна шизофренія, безперервний перебіг, галюцинаторно-параноїдний синдром, стабільний дефект психіки по змішаному типу, внаслідок якого вчиняє і виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою небезпеку для оточуючих, його безпорадність і неможливість самостійно задовольняти основні життєві потреби, суттєву шкоду його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану у разі, якщо особі не буде надана психіатрична допомога.
Крім того, ОСОБА_1 уже раніше неодноразово госпіталізувався до закладу з надання психіатричної допомоги, в тому числі у примусовому порядку. Останній раз перебував на лікуванні в 2-му психіатричному відділенні з 31.12.2021 по 31.01.2022 років, що також вбачається з висновку комісії лікарів-психіатрів.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для примусової госпіталізації Сенчишина до психіатричного закладу є безпідставними і такими, що спростовуються вищевказаним висновком комісії лікарів-психіатрів про госпіталізацію в психіатричний стаціонар в примусовому порядку від 03 березня 2022 року .
Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.
Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.
Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.
Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.
Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).
Судом апеляційної інстанції у справі установлено, що станом на день звернення із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів, госпіталізація особи до психіатричного закладу відповідає положенням Закону України «Про психіатричну допомогу» та вимогам процесуального законодавства та є необхідними, у зв'язку із тим, що ОСОБА_1 виявляє реальні наміри вчинити та вчиняє дії, що являють собою небезпеку для себе та оточуючих, а його обстеження та лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару, що підтверджено належними та допустимими доказами та не спростовано сторонами.
Опікун ОСОБА_1 - мати ОСОБА_2 підтримала заяву Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради і також просила про госпіталізацію ОСОБА_1 у психіатричний стаціонар в примусовому порядку.
Установивши указані обставини, за наявності обґрунтованого висновку комісії лікарів-психіатрів про госпіталізацію ОСОБА_1 в психіатричний стаціонар в примусовому порядку, суд першої інстанції забезпечив дотримання при розгляді даної справи положень пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, що спростовує відповідні доводи апеляційної скарги.
З урахуванням вищезазначених вимог закону, суд на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України, повно та всебічно з'ясував обставини справи, вірно застосувавши положення Закону України «Про психіатричну допомогу Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, практику Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, дійшов до правильного висновку про те, що лікування ОСОБА_1 можливе лише в умовах психіатричного стаціонару.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів необхідності лікування ОСОБА_1 лише в умовах стаціонару не заслуговують на увагу, оскільки ці підстави були прийняті судом, їм дана належна правова оцінка, а такі доводи спростовуються матеріалами справи.
Посилання апелянта на те, що в заяві законного представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про госпіталізацію до закладу з надання психіатричної допомоги у примусовому порядку не наведено передбачених Законом підстав за яких йому необхідне надання такої допомоги є необґрунтованими, оскільки підставою для звернення до суду щодо госпіталізації ОСОБА_1 у примусовому порядку став висновок комісії лікарів-психіатрів з обґрунтуванням необхідності надання ОСОБА_1 психіатричної допомоги в примусовому порядку, який відповідно до положень ч. 2 ст. 340 ЦПК України додано до заяви.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Суд першої інстанції під час ухвалення рішення повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, а тому підстави для його скасування відсутні.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судового рішень не впливають.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бакальця Ігоря Гнатовича залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 04 березня 2022 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 31 травня 2022 року.
Головуючий
Судді