Справа № 448/546/21 Головуючий у 1 інстанції: Білоус Ю.Б.
Провадження № 22-ц/811/4247/21 Доповідач в 2 інстанції: Шеремета Н.О.
26 травня 2022 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Крайник Н.П.
секретаря: Івасюти М.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року, -
у лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди.
В обгрунтування позовних вимог, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, покликається на те, що 19 липня 2020 року о 22 год. 50 хв. у с. Крисовичі Мостиського району Львівської області відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , який їй належить, та автомобіля марки «Ford Galaxy», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 , внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження. Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 26 серпня 2020 року відповідача визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. Стверджує, що ПАТ «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплатила їй страхове відшкодування в розмірі 41 317.12 грн., однак понесені нею витрати на ремонт автомобіля склали 61 500 грн., що перевищує суму виплаченого страхового відшкодування. Зазначає, що різниця між понесеними нею збитками та страховим відшкодуванням в розмірі 20 182.88 грн. підлягає стягненню з відповідача, як з безпосереднього винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, вона понесла витрати на лікування в розмірі 10 000 грн., які, на її думку, також підлягають стягненню з відповідача. Вказує, що у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача та пошкодженням її майна зазнала моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях, перебуванні у пригніченому настрої, емоційному та фізичному дискомфорті, пов'язаним з необхідністю займатися ремонтом належного їй автомобіля, яку вона оцінює в розмірі 20 000 грн. Вважає, що з відповідача на її користь також має стягуватися франшиза, оскільки за умовами договору страхування така не відшкодовується страховиком.
З наведених підстав просить:
-стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2600 грн. франшизи;
-стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 20 182.88 грн. різниці між понесеними матеріальним збитками та страховою виплатою та 10 000 грн. витрат, пов'язаних з лікуванням, а в загальному 30 182.88 грн. матеріальної шкоди;
-стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 20 000 грн.;
-стягнути зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу в розмірі 7500 грн.
Рішенням Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнутозі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму франшизи в розмірі 2600 грн. та моральну шкоду в розмірі 2000 грн.,а всього 4600 грн.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто зі ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 237.26 грн.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду в цій частині є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що при розрахунку страхової виплати страховиком враховується коефіцієнт фізичного зносу автомобіля, оскільки при здійсненні ремонту автомобіля деталі міняються на нові, відтак різниця у понесених витратах підлягає стягненню з відповідача, як з винуватця дорожньо-транспортної пригоди. Зазначає, що особа, яка завдала шкоду, має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі, а враховуючи, що страховиком була відшкодована лише частина вартості відновлювального ремонту, різниця між реальними майновими збитками та страховою виплатою підлягає стягненню з відповідача. Вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача витрат, понесених на лікування, оскільки такі частково підтвердженні квитанціями на суму 2099 грн., а в іншій частині підтверджуються випискою з медичної карти та лікарськими призначеннями. Вказує, що наявні підстави для стягнення моральної шкоди в повному обсязі, оскільки крім пошкодження належного ОСОБА_1 автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , та пов'язаними з цим душевними стражданнями, вона зазнала ще і фізичного болю, спричиненого ушкодженням здоров'я, в тому числі і струсу головного мозку, а також перебувала у стресовій ситуації, що не враховано судом першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди. Крім того, протягом певного часу була позбавлена можливості використовувати пошкоджений автомобіль в своїх цілях та змушена була користуватися послугами таксі для пересування. Звертає увагу, що ОСОБА_1 користувалася послугами адвоката, внаслідок чого понесла судові витрати на професійну правничу допомогу, розрахунок яких був поданий до завершення судових дебатів, а адвокат не повинен підтверджувати розмір гонорару, якщо такий встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, відтак такі підлягають стягненню з відповідача. На думку апелянта, суд першої інстанції розглянув справу з порушенням принципу рівності сторін, захищаючи інтереси відповідача, порушуючи при цьому права та інтереси позивача. З наведених підстав просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20 січня 2022 року про відкриття апеляційного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року вирішено розглядати без повідомлення учасників справи відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розгляд апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року призначено на 17 год. 00 хв. 16 травня 2022 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки текст постанови складено 26 травня 2022 року, то незважаючи на те, що розгляд справи призначено на 16 травня 2022 року, датою ухвалення постанови є саме 26 травня 2022 року.
З апеляційної скарги вбачається, що рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог, відтак в іншій частині рішення суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не перевіряється.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою, суд першої інстанції виходив з того, що різниця між понесеними витратами з відновлювального ремонту та страховою виплатою покривається лімітом відповідальності страховика, відтак не підлягає стягненню з відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч.1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частина 2 ст. 1187 ЦК України передбачає, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди, зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Судом встановлено, що 19 липня 2020 року о 22 год. 50 хв. у с. Красовичі Мостиського району Львівської області ОСОБА_4 , керуючи автомобілем марки «Ford Galaxy» д.н.з. НОМЕР_2 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху, де вчинив зіткнення з автомобілем марки «Opel Zafira», д.н.з. НОМЕР_1 , внаслідок чого обидва транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Мостиського районного суду Львівської області від 12 серпня 2020 року, яка набрала законної сили 26 серпня 2020 року, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та призначено ОСОБА_4 адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 грн.
Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
ОСОБА_1 є власником автомобіля марки «Opel Zafira», д.н.з. НОМЕР_1 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 6).
Цивільно-правова відповідальність відповідача станом на день настання дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «Українська страхова група «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АО/2525274.
Згідно з полісом № АО/2525274 страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну становить 130 000 грн, розмір франшизи - 2600 грн.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) та забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Отже, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а вартість складників аварійно пошкодженого транспортного засобу з врахуванням коефіцієнта фізичного зносу.
Особа, яка має право на отримання відшкодування, може вимагати від страховика за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виплати страхового відшкодування в розмірі повної вартості відновлювального ремонту з врахування коефіцієнта фізичного зносу.
На підставі заяви ОСОБА_1 проведено огляд автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , що підтверджується протоколами огляду від 30 липня 2020 року та від 03 вересня 2020 року.
Згідно з ремонтною калькуляцією № 20-0321369 від 04 вересня 2020 року загальна вартість відновлювального ремонту становить 93036.46 грн. та складається із загальної вартості запчастин в сумі 70 170.48 грн., загальної вартості робіт в сумі 9 612 грн. та загальної вартості фарбування в сумі 13 253.98 грн. Вартість замінених деталей за вирахуванням зносу транспортного засобу, який складає 70 %, становить 21051.14 грн. (70170.48 грн. - (70170.48 грн. х 70 %); вартість виконаних робіт становить 9 612 грн., вартість використаних матеріалів становить 13 253.98 грн., а відтак розмір збитку становить 43 917.12 грн. (21051.14 грн. + 93036.46 грн. + 13 253.98 грн.), а розмір страхового відшкодування становить 41 317.12 грн. (43 917.12 грн. - 2600.0 грн. франшиза).
11 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до ПрАТ «Українська страхова група «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» із заявою щодо досягнення згоди в частині розміру та способу здійснення страхового відшкодування, в якій підтвердила, що між нею та страховиком досягнуто згоду відповідно до вимог п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що розмір страхового відшкодування складає 41 317.12 грн., що відповідає її волевиявленню (а.с. 48).
Платіжним дорученням № ЗР096897 від 24 вересня 2020 року підтверджується, що ПрАТ «Українська страхова група «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» сплатило ОСОБА_1 41 317.12 грн. страхового відшкодування на зазначений нею в заяві банківський рахунок (а.с. 18).
За змістом пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У разі, якщо потерпіла особа та страховик визначили розмір страхового відшкодування, експертиза (оцінка) для визначення розміру шкоди до здійснення страхового відшкодування не проводиться.
Такі дії потерпілої особи та страховика відповідають положенням пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV, в силу якої, страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
Оскільки ОСОБА_1 погодилася з визначеним ПрАТ «Українська страхова група «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» розміром страхового відшкодування звернулася до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування саме в розмірі 41 317.12 грн., яке було їй повністю виплачено, відтак розмір страхової виплати нею не оспорювався та визначення визначення вартості пошкодженого автомобіля та завданих збитків не проводилося.
Звертаючись з позовними вимогами, ОСОБА_1 покликається на те, що страхової виплати недостатньо для відшкодування шкоди в повному обсязі, а різниця між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою становить 20 182.88 грн.
Механізм оцінки (визначення вартості) колісних транспортних засобів (далі - КТЗ), а також вимоги до оформлення результатів оцінки, оціночні процедури визначення вартості КТЗ визначається Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092 (далі - Методика…).
Відповідно до п.п. д), е) п. 1.4 Методики…методика застосовується з метою визначення матеріальних збитків, завданих власнику в разі пошкодження КТЗ та визначення вартості відновлювального ремонту КТЗ.
Пунктом 4.3 Методики…передбачено, що за результатами оцінки оцінювач складає звіт про оцінку КТЗ. За результатом оцінки, виконаної суб'єктом оціночної діяльності - органом державної влади або органом місцевого самоврядування самостійно, складається акт оцінки КТЗ. У разі проведення судової автотоварознавчої експертизи за результатами здійснення відповідних досліджень експерт складає висновок експерта.
Визначення розміру матеріального збитку при настанні страхового випадку повинно бути підтверджено належним засобом доказування, зокрема, звітом (актом) про оцінку майна, який повинен відповідати вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність» та Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/2092.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 753/21177/16-ц, провадження № 61-28918св18.
Обгрунтовуючи розмір завданої матеріальної шкоди, позивач покликається на акт про надання послуг RO00009274 від 10 вересня 2020 року, рахунок № 1 від 15 жовтня 2020 року та рахунок № 1/21/08 від 21 серпня 2020 року.
Актом про надання послуг RO00009274 від 10 вересня 2020 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_5 надав послуги з ремонту автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , на загальну суму 14 260 грн. (а.с. 14).
Рахунком № 1/21/08 від 21 серпня 2020 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_6 виставив рахунок ОСОБА_1 для оплати вартості запчастинна загальну суму 17400 грн. (а.с. 16).
Рахунком № 1 від 15 жовтня 2020 року підтверджується, що ФОП ОСОБА_7 виставив рахунок ОСОБА_1 для оплати послуг з ремонту автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , на загальну суму 28075 грн. (а.с. 15).
Колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем документи, а саме: акт про надання послуг RO00009274 від 10 вересня 2020 року, рахунок № 1 від 15 жовтня 2020 року та рахунок № 1/21/08 від 21 серпня 2020 року, не підтверджують факт сплати коштів ОСОБА_1 за проведення ремонтних робіт та купівлю запчастин для їх проведення.
Крім того, як вбачається з ремонтної калькуляції № 20-0321369 від 04 вересня 2020 року, при визначені суми страхового відшкодування ПрАТ «Українська страхова група «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» врахувала загальну вартість запчастин, а також вартість робіт та фарбування, що, на думку колегії суддів, може свідчити про те, що витрати на ремонт автомобіля, які просить стягнути ОСОБА_1 , уже враховані в повному обсязі або частково при виплаті страхового відшкодування, з чим погодилася позивачка, не оспорюючи виплачену їй суму страхового відшкодування.
Разом з тим, надані позивачем докази не є належним засобом доказування розміру матеріального збитку, завданого позивачу пошкодженням автомобіля марки «Opel Zefira», д.н.з НОМЕР_1 , та вартості відновлювального ремонту автомобіля, внаслідок саме дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 19 липня 2020 року.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою в розмірі 20 182.88 грн., оскільки розмір майнової шкоди, який просить стягнути ОСОБА_1 нею не доведено належними та допустимими доказами, звіт (акт) про оцінку майна на підтвердження розміру майнової шкоди в матеріалах справи відсутній, а розмір майнової шкоди узгоджено лише між потерпілим та страховиком і згода стосується лише страховика та потерпілої особи, а не винної особи.
Крім вимоги про стягнення різниці між вартістю відновлювального ремонту та страховою виплатою, позивач просила стягнути з відповідача на її користь понесені витрати на лікування в розмірі 10 000 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат, понесених нею на лікування, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження таких витрат.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1946 підтверджується, що з 20 липня 2020 року по 23 липня 2020 року ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП «Мостиська міська лікарня» з діагнозом закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку.
На підтвердження понесених витрат на лікування позивач надала копію листка лікарських призначень із зазначенням лікарських засобів та медичних препаратів, а також навела розрахунок вартості таких в загальній сумі 2099 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Разом з тим, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт понесення нею витрат на лікування, зокрема, квитанцій, фіскальних чеків, тощо, а наведений позивачем розрахунок не підтверджує оплату ОСОБА_1 коштів на лікування, оскільки вартість лікарських засобів згідно листка призначень, зазначена позивачем, не є належним та допустимим доказом понесення витрат.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат, понесених на лікування.
Пред'являючи вимоги про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, ОСОБА_1 , крім відшкодування матеріальної шкоди, просила відшкодувати завдану їй моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.
Задовольняючи частково позовну вимогу ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої був відповідач, пошкоджено автомобіль позивача, чим їй завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню в розмірі 2000 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням майна, у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Відповідно до пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості.
Матеріалами справи підтверджується, що в результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 отримала ушкодження здоров'я у вигляді закритої черепно-мозкової травми та струсу головного мозку у зв'язку з чим проходила стаціонарне лікування в КНП «Мостиська міська лікарня».
Враховуючи те, що ОСОБА_1 зазнала травм внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зважаючи на вину ОСОБА_3 у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, пошкодження автомобіля позивача, її душевні переживання з приводу того, що вона протягом тривалого часу була позбавлена можливості використовувати автомобіль, що призвело до пригнічення її настрою, дратівливості, беручи до уваги клопоти по ремонту автомобіля, що вимагало значно більшої затрату часу, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу в розмірі 2000 грн., який суд визначив з врахуванням вимог справедливості, добросовісності та розумності, який колегія суддів вважає достатнім.
Частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З договору про надання правової допомоги від 10 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_2 зобов'язується надати юридичні послуги, а ОСОБА_1 зобов'язується оплатити надані послуги та сприяти виконавцю у виконанні покладених на нього обов'язків.
До матеріалів справи долучено акт приймання наданих послуг від 10 серпня 2021 року та детальний опис робіт (наданих послуг), в якому зазначено які саме юридичні послуги надано позивачу, а саме: вивчення та аналіз матеріалів справи, готування позовної заяви та інших документів, участь у судових засіданнях, а також зазначено вартість наданих послуг та час, витрачений адвокатом на їх надання.
Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту оплати таких.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).
Подібні висновки викладені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та у постановах Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 та від 02 вересня 2020 року у справі № 329/766/18.
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні витрат на правничу допомогу, оскільки витрати на прати на правничу допомогу є складовою частиною судових витрат, які відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства підлягають розподілу за результатами розгляду справи, а позивач зверталася із заявою про стягнення таких до закінчення судових дебатів і надала докази на підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Враховуючи складність справи, обсяг наданих послуг і виконаних робіт, складання ним процесуальних документів у справі та участь у судових засіданнях, їх тривалість, беручи до уваги заперечення представника відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, які подані у відзиві на позовну заяву, колегія суддів вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу в розмір 2000 грн.
Оскільки колегія суддів не змінює оскаржуване рішення суду та не ухвалює нове судове рішення по суті позовних вимог, а лише в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, які по своїй суті є судовими витратами, а не самостійними позовними вимогами, відтак відсутні підстави для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384 ЦПК України, суд,
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Мостиського районного суду Львівської області від 15 листопада 2021 рокув частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу - скасувати та ухвалити в цій частині постанову, якою стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 2000 грн. витрат на правничу допомогу.
В решті рішення суду - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення постанови.
Постанова складена 26.05.2022 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Н.П. Крайник